Фото: Копернік

Арт-директор Кінопалацу «Копернік» Станіслав Тарасенко про те, як ведеться кінотеатру у час пандемії і чому без ґрантової підтримки держиви він може не вижити.

2020-й рік – як ви, напевно, і самі знаєте – найважчий для кінотеатрів. Моєї діяльності пандемія торкнулась напряму: «Кінопалац» на Театральній припинив своє існування – натомість відкрився «Копернік». Один зал – в обмін на три. Залишилось 144 місця, що у час пандемії доводиться ділити ще на два.

Із «Коперніка» я максимально витискаю, що можу. Бувають тижні, коли ми проводимо заходи кожного дня. У середньому, за місяць у наших стінах відбувається до 20-25 подій – і це без урахування, власне, якісної, переважно «незалежної», репертуарної програми. Наприклад, «Атлантиду» Васяновича ми мали в прокаті півтора місяці (плюс два заходи до фільму), «Земля блакитна, ніби апельсин» Цілик – два тижні (плюс захід), «Вічне сяйво» Ное – стільки ж (плюс подія), etc. У нас – лекція за лекцією, допрем’єрка за допрем’єркою, ексклюзив за ексклюзивом. «Копернік» – попри найважчі часи – квітне і пахне.

Але не з точки зору фінансів. Тут нам по-справжньому важко. Ми не стягуємо зарплати, оренду, комунальні видатки… Хоча я витискаю з кінотеатру максимум, в умовах страху перед коронавірусом і лише половини вільних місць прогодуватись нам украй складно. Тому, як багато інших, ми подалися на ґрантову підтримку від Українського культурного фонду. І перемогли. Але, як і багато інших, досі грошей не отримали.

Читайте також: Захотіла у кіно з малюком – створила проєкт. Як діти допомагають досягати успіху в кар'єрі

Тепер ми у такій ситуації. Попереду – січневий карантин, під час якого кінотеатр не працюватиме. Відповідно, доходів у нас не буде. Позаду – чотири місяці, упродовж яких ми активно і результативно «пахали» та розраховували «догодовуватись» грошима з ґранту УКФ. Але цих грошей все ще немає.

Що ж буде далі. Це – неприємна загадка. Якщо ми не отримаємо грошей від УКФ, а у січні сидітимемо без роботи, тоді залишимось абсолютно босими і голодними – про подальшу роботу навряд чи може ітися у таких безгрошових умовах. Якщо ж гроші у грудні таки отримаємо і таким чином зможемо «закрити» рік і заплатити за рахунками, тоді зможемо повернутись до роботи наприкінці січня після чергового карантину з надією, вірою і намаганнями дотягнути до весни, коли, дай Боже, кінотеатральний прокат хоч якось нормалізується або буде таким же, як у вересні-жовтні.

Ну і як вишенька на торті – кінець нашої оренди, що настане в липні 2021 року. Хочу сказати, що я готовий працювати і далі. Якщо, звісно, ми зможемо вижити. Тільки у цьому для мене і моїх колег є проблема. Якби ми мали потрібні для виживання умови роботи – все, ми з радістю будемо продовжувати займатись «Коперніком», заходи будуть текти рікою, лекції не закінчуватимуться, до Львова приїжджатимуть знімальні групи тощо. Але сьогодні, на жаль, ми перебуваємо на межі виживання. Ми вже перетнули ту межу, за якою – безгрошів’я. Нічого не поробиш.

Отримати ґрант від УКФ, отримати продовження оренди від міста, перемогти коронавірус, стати мільярдером і виспатись – ось скромний перелік того, що я хотів би втілити в життя.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.