Багато думала про «дівчинку зі скакалкою», тобто про конфлікт між 19-річною студенткою Лізою і пані Любою, жінкою поважного віку.

Перша моя реакція була дуже емоційна та агресивна. «Гімно паршиве», «соплячка», «пискуєш» – тригерять мене ці слова. Типова образлива лексика галичан попередніх поколінь. Грубші слова – це табу. А отак принижувати дітей було цілком прийнято. Іноді ловлю себе на цих словах: моделі поведінки, в яких живеш із дитинства, проникають, здається, навіть у кістковий мозок. Важко їх позбуватися.

Традиційна патріархальна культура нашарувалася була на радянське «молодым везде у нас дорога, старикам везде у нас почет». Дитина не заслуговувала поваги. Вона мала демонструвати очікувану старшими поведінку. І вийшло те, що ми побачили на відео.

Пані Люба очікує автоматичної поваги тільки за свій вік. А Ліза запитує: «За що я вас маю поважати?» Ну так, поведінка пані Люби поваги не викликає. Але старша пані має на своєму боці вік і щиро не розуміє, що не так: вона апріорі має право на повагу і має право командувати. У старших людей було важке життя, і вони вважають, що цю повагу заслужили вже тим, що вижили, адже виживали далеко не всі. Їхня модель світу – це «треба поважати старших».

Недарма в медіа цю ситуацію називали «дідівщиною». Бо це теж про «треба поважати старших [і принижувати молодших]». Зовсім інша соціальна модель, ніж те, в чому виростає сучасна молодь. Старші люди для них вже не є героями: героями є ровесники або ну трохи старші. Індустрія розваг пропагує культ молодості, зовнішньої краси, атлетизму, поверхневого самовираження. Повагу заслуговують досягненнями, успіх – це популярність, соціальна легітимація. Ієрархія стосується не віку, а спроможності. Не минулих заслуг – а теперішніх, чи навіть майбутніх.

Та реакція багатьох людей на цей конфлікт, про яку пишуть медіа – обурення і образливі епітети на адресу пані Люби, флешмоб зі скакалками під її вікнами – мене засмучує не менше, ніж її поведінка. «Втерла носа старій нахабі» (це заголовок відео Ганни Рибалки) нічим не краще, ніж «соплячка».

«Треба поважати старших» не повинно змінититися на «не треба поважати старших». Інакше кажучи, на «треба поважати таких, як я [і зневажати не таких, як я]».

Коли Ліза питає, чим пані Люба заслужила її повагу, вона, як і сама пані Люба, відмовляє у повазі апріорі. Мене колись так само запитав агресивний сусід, який незаконно перебудував дах, через що вода постійно потрапляла мені в квартиру. «А за что я должен вас уважать?», – написав він мені у відповідь на заклик до взаємної поваги в сусідському чаті.

І в мене з цим велика проблема. Бо в моєму розумінні людина має презумпцію гідності та поваги. Я можу втратити повагу до людини, якщо та веде себе негідно. Я можу поважати когось більше, коли бачу гідну поведінку. Але базовий рівень поваги, на мою думку, належить кожній людині.

«Треба поважати старших» я б замінила на «треба поважати всіх».