Я пишу цей текст як людина, яка знає, як це – чекати когось з війни. Як людина, яка останні 9 місяців працює з тими, хто чекає, і з тими, хто не дочекався. З лютого кожен з нас проживає свій досвід. Впевнена, що його не треба порівнювати, однак часто ми не в змозі повністю зрозуміти, що переживає людина, якщо не проходили в своєму житті чогось подібного. Тому і виник мій проєкт «Дівчата, які чекають», аби об’єднати тих, хто відчуває самотність в очікуванні своїх близьких з війни, з полону та зниклих безвісти.
Спробую описати тут кілька важливих моментів у спілкуванні з близькими військових. І буду сподіватися, що комусь це допоможе зблизитися і підтримати один одного у ці часи.
◾️ Найгірше, що можна сказати тим, хто чекає – «Як же ти могла/міг його/її відпустити на війну?!» Ще гірше – додавати слова «на вірну смерть» або «Я би ніколи так не зробив/ла». Ви би не зробили, але інша людина не ви. Здорові стосунки двох людей – це про свободу у прийнятті рішень і особистий вибір кожного, який потрібно поважати. Це і роблять близькі військових. Вони приймають рішення свого партнера піти захищати нашу країну.
◾️ Не говоріть фразу «я тебе розумію», якщо ви ніколи не чекали нікого з війни. Бо ви не розумієте. Можливо, на щастя. Краще запитайте «Як тебе підтримати сьогодні?» або «Що я можу зараз для тебе зробити?»
◾️ Не давайте порад. Це універсальне правило в житті. Тут я часто жартома люблю додавати «вашу пораду собі порадьте». «На твоєму місці я би зробив/ла так» – ми кожен на своєму місці і зі своїм багажем досвіду, зі своїми способами справлятися і проживати. Ваші можуть не підходити комусь і навпаки. Виключення – якщо вас справді попросили про пораду. Тоді говоріть від себе і про свої почуття.
◾️ Не запитуйте зайвий раз, чи виходив на зв’язок той/та, кого чекають. Можливо, людина саме переживає, що давно не було повідомлень чи дзвінків, і ваші питання додадуть тривоги. Краще запропонуйте якусь активність разом, аби провести час і відволіктися.
◾️ До речі, щодо активностей. Часто оточення тих, хто чекає, віддаляється, бо не знають, як спілкуватися з людиною. Особливо, якщо ваша родина зараз у повному складі. Не робіть цього. Продовжуйте спілкування, запрошуйте на ваші свята чи інші активності, які ви раніше робили разом. У випадку, коли на це не буде сил чи бажання, вам про це скажуть.
Також запропонуйте допомогу, якщо маєте таку змогу. Часто, коли хтось з родини йде у військо – та/той, хто залишається, стикається з додатковими обов’язками і навантаженням. Тому розуміння, що можна на когось розраховувати у цей час, суттєво полегшить її/його психологічний стан.
◾️ Ще один некоректний момент, з яким часто стикаються близькі військових – це фраза «Ну так, він/вона отримують 100 тисяч зарплатні, то чого ти сумуєш». По-перше, рахувати чужі гроші – остання справа. По-друге, повірте, ця сума нікому не потрібна, знаючи, що кожного наступного дня близької людини може не стати. По-третє, хлопці і дівчата на фронті часто одягаються, купують спорядження, ремонтують свої авто та закривають інші потреби самостійно. А це недешеве задоволення. Тому в більшості випадків зарплатня військових йде на це та майже не доходить до родини, бо ціна безпеки в пріоритеті. Ну і по-четверте, якщо хочеться такої зарплатні, то кожен може спробувати піти до війська.
◾️ В присутності близьких військових також не треба говорити фрази на кшталт «Як добре, що мого чоловіка не мобілізували, або «Він не народжений для війни», «Він не може вбивати», «У нього діти, йому не можна на війну».
Ніхто не народжений для війни і для того, аби вбивати. А ще у тих, хто на фронті, також є діти, часом навіть троє і більше, що дозволяє їм не йти до війська. І вони також не мусять рости без батька чи матері. Але хтось має робити так, аби країна існувала, а в ній росли діти. І якщо це не ви або ваш партнер з якихось причин, то просто подякуйте подумки, а краще особисто тим, хто це робить.
◾️ Всі ми знаємо, що зараз є багато способів ухилитися від служби і навіть виїхати за кордон. Обговорювати їх з тими, хто чекає, точно не потрібно. Думаю, тут не треба пояснень, чому саме. Якщо так сталося, що ви виїхали, або просто не знайшли сил повернутися з подорожі, в якій були на момент 24 лютого, то не потрібно розповідати придумані виправдання. Краще сказати, як є «Я / мій партнер не знайшов в собі сили стати на захист / нам страшно і ми поїхали. Але ми пишаємося і вдячні вам – тим, хто зробив інакше». Запитайте, як ви можете підтримати того/ту, хто воює. Можливо, допомогти із пошуком спорядження або інших речей, які наразі в Україні недоступні, а у вашій країні перебування можуть бути в наявності.
◾️ Не давайте оцінок, не розповідайте, що має відчувати та/той, хто чекає, не знецінюйте почуттів та емоцій.
Не варто казати «зберися», «не плач, ти сильна/ний», «все буде добре», «тримайся». Нехай людина плаче, нехай не тримається, бо не можна бути сильною/ним 24/7. Бо емоції потрібно кудись випускати і проживати, бо лише так можна рухатися далі.
◾️Не тисніть, якщо відчуваєте, що все ж віддалилися з тими, хто чекає. Так може статися, що зараз для них ближчі люди ті, які проживають схожий досвід. Просто будьте поруч, якщо для вас важливі ці стосунки.
Ніхто не винен, ніхто нас до цього не готував, однак важливо пам’ятати, що все завжди має свій фінал. І війна також закінчиться. У нашому випадку – перемогою.
Давайте будемо підтримувати один одного. Це єдине, що допоможе нам все пройти.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.