Що показала перевірка прозорості стратегічних компаній

Першим кроком до оздоровлення будь-якої системи є прозорість. Із січня 2025 року Верховна Рада скасувала норму, яка дозволяла державним підприємствам не публікувати свою фінансову звітність, зобов'язавши їх відкрити дані за 2022–2024 роки. Аналітики центру StateWatch використали цей законодавчий важіль, щоб перевірити 12 ключових стратегічних підприємств у Київській та Львівській областях, які за законом не підлягають приватизації.

Читайте також: "Кара небесна" чи золота жила? Що буде із санаторіями Львівщини

Результати моніторингу виявилися тривожними, каже старша дослідниця State Watch Крістіна Ковальова і називає такі рівні прозорості:

• Високий рівень (83-100%) – лише 1 підприємство (Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації).
• Середній рівень (58-82%) – 3 підприємства.
• Низький рівень (33-57%) – 3 підприємства.
• Критично низький (0-32%) – цілих 5 підприємств.

Аналітики виявили закономірність: підприємства охоче публікують те, що є відносно простим у підготовці – фінансову звітність, статут, біографію керівника. Натомість критерії, які додатково розкривають чутливу інформацію (аудиторські висновки, річні звіти, винагорода керівництва), залишаються невиконаними.

Щодо оновлення складу наглядових рад, то після скандалу в енергетиці для більшості компаній встановили дедлайн – січень 2026 року. Однак лише п’ять підприємств вклалися у строки. При цьому на офіційні запити StateWatch більшість підприємств усе ж надали приховану інформацію.

Тобто проблема не у відсутності даних, а в культурі публічної звітності – їх просто не викладають у відкритий доступ.

"Ці цифри підсвічують іншу проблему"

Виконавча директорка ГО "Фундація інституційного розвитку" Катерина Дацко закликала не поспішати з однозначними оцінками рейтингів прозорості.

Експертка наголосила, що країна вже довго перебуває в стані війни, тому на перший план виходять внутрішня культура роботи з ризиками та вимоги міжнародних партнерів, які невпинно зростають через впровадження антикорупційної конвенції ОЕСР.

У цьому контексті Катерина Дацко наголошує на ролі громадського сектору:

"Коли вимоги стануть обов’язковими для всіх, компаніям може бракувати експертизи. Тут може допомогти громадськість – через навчання, підтримку в оцінці ризиків і участь у робочих групах з оцінки корупційних ризиків. Але для цього потрібні воля та сигнал від наглядових рад або керівництва підприємств".

Чому гальмується створення наглядових рад

Заступник міністра розвитку громад, територій та інфраструктури Сергій Деркач детально пояснив, чому процес створення наглядових рад у держсекторі має багато нюансів і затримок.

"Вона критично залежить від залученості держави або місцевої влади як акціонера. Головна причина повільного запуску – масштабна реорганізація. Наразі абсолютно всі підприємства міністерства трансформують в акціонерні товариства або ТОВ. Цей юридичний процес триває близько року. На цей період перетворення створення наглядових рад зупинено: спочатку завершують трансформацію, потім обирають раду, а вже вона призначає менеджмент. Тимчасово компаніями та самим процесом керують спеціальні комісії з представників підприємства та акціонерів".

Урядовець закликав підходити до вибору членів рад диференційовано, чітко прописуючи вимоги під потреби конкретного підприємства (фінанси, аудит чи специфіка галузі).

Проте серйозною проблемою залишається гострий брак професійного навчання в Україні, через що навіть іноземні експерти стикаються з труднощами.

Крім того, Сергій Деркач висловився категорично щодо питання оплати праці у радах: "Ефективна безкоштовна наглядова рада – це оксюморон. З мого досвіду: якщо члени наглядових рад дійсно професіонали своєї справи, їхній час коштує грошей. Члени рад забезпечують корпоративне управління за міжнародними стандартами, а не просто "сидять для картинки". Приватні компанії наймають членів рад за достатньо великі кошти задля виходу з кризи, зміни напрямку чи зростання. Державні компанії тут не мають відрізнятися від приватного бізнесу".

Щодо політичного впливу, Деркач зазначив, що в держсекторі його неможливо уникнути повністю, оскільки акціонером є держава, і в умовах воєнного стану часто доводиться ухвалювати суто політичні рішення.

"Така робота має бути оплачуваною"

Член наглядової ради "Укргазбанку" та член правління Transparency International Україна Тарас Єлейко нагадав про чітке розмежування функцій у системі управління: "Наглядова рада забезпечує стратегічний нагляд, а не операційне керівництво. Вона затверджує стратегію та підбирає і контролює менеджмент. Також рада вирішує внутрішні конфлікти і контролює фінансові показники. Саме цей орган несе повну відповідальність перед власником за результати".

Успішність такої моделі вже довів банківський сектор, де сумарний прибуток державних банків перевищив 100 мільярдів гривень завдяки постійному моніторингу та контролю діяльності. Водночас Єлейко наголосив, що наглядові ради – це дороговартісний інструмент, який недоцільно створювати на невеликих підприємствах. Робота в раді великого підприємства забирає до 30–40% часу, а її члени несуть кримінальну та адміністративну відповідальність за втрати підприємства.

"Потрібен конструктивний діалог, а не пости у фейсбуці"

Коментуючи роль громадського сектору, Тарас Єлейко закликав відходити від емоцій та голослівних звинувачень у соціальних мережах.

"Рада потребує глибокої колективної експертизи. Просто взяти активного громадського діяча замало – не факт, що він зможе оцінити ризики торгових операцій з контрагентами на іншому континенті. Громадськості потрібно нарощувати експертизу та вести конструктивний діалог, адже пости у фейсбуці в стилі "все пропало" не дають нічого, окрім емоційного сплеску. В Україні часто кажуть, що головна проблема – корупція, але дуже великою проблемою є також неефективність".

Катерина Дацко погодилася, що роль громадськості полягає саме у фаховому моніторингу та аналізі рішень, а не в тиску, що може перерости в дезінформацію. Також вона звернула увагу на важливість внутрішніх моделей контролю.

"Я б ще наголосила на важливості внутрішньої комунікації та взаємодії наглядової ради з комплаєнсом і антикорупційним підрозділом. У банківському секторі ці моделі жорстко визначені регулятором, і саме завдяки цьому зросла ефективність. Напрацювання взаємодії цих напрямків у держпідприємствах – це теж серйозна експертна робота. Антикорупційні підрозділи за законом у нас точно мають бути. І якщо будуть впроваджуватися наглядові ради, то питання їх підпорядкування – це саме ті фахові моменти, на які громадськості варто звертати пильну увагу".

Проте на шляху до ефективної взаємодії часто стоїть заплутаність самої державної системи. Старша дослідниця State Watch Крістіна Ковальова навела показовий приклад із великим державним агропідприємством "Чайка" на Київщині.

"Ми надіслали запит на доступ до публічної інформації. З відкритих джерел ми знали, що суб'єктом управління є Державне управління справами. Натомість ми отримали відповідь, що воно підпорядковується Фонду державного майна. Звернувшись до ФДМУ, ми дізналися, що підприємство не належить і до їхнього управління. Дуже важко зорієнтуватися та знайти отримувача інформації – до кого громадськість могла б звертатися чи пропонувати зміни, коли навіть суб'єкти управління не певні, кому підпорядковується підприємство".

Саме тому, підсумували експерти, громадянському суспільству важливо не лише розвивати експертність, але й будувати чіткі точки контакту з представниками підприємств, уряду та наглядових рад для ефективної комунікації своїх висновків.

Ключові підсумки обговорення

Наявні проблеми:

• Найбільші державні компанії продовжують демонструвати шалені фінансові збитки на десятки мільярдів гривень.
• Державні підприємства системно приховують чутливу фінансову звітність та масово не публікують незалежні аудиторські висновки.
• Зриваються всі офіційні дедлайни щодо оновлення та перезапуску складу наглядових рад.
• Новим членам наглядових рад часто бракує базових фінансових знань, а залучені іноземні експерти погано орієнтуються в українському законодавстві.
• На більшості підприємств вкрай слабко розвинена сучасна культура ризик-менеджменту та комплаєнсу.
• Громадські активісти іноді генерують емоційний шум замість фахового діалогу, а експертам важко знайти відповідальний державний орган управління через бюрократичну плутанину.

Шляхи вирішення:

• Державі необхідно швидко завершити юридичне перетворення держпідприємств на прозорі акціонерні товариства.
• Уряд має проводити професійний та відкритий рекрутинг кандидатів до рад через спеціалізовані агенції, а міністерства – розробити адаптаційні навчальні програми для нових членів рад.
• Держава зобов'язана забезпечити високу та конкурентну оплату праці для незалежних директорів рад.
• На всіх державних підприємствах треба негайно розбудовувати дієві антикорупційні підрозділи.
• Громадські профільні експерти повинні інтегруватися в робочі групи з оцінки корупційних ризиків та фокусуватися на підвищенні власної аналітичної експертизи.
• Уряд та громадський сектор повинні налагодити пряму, чесну та конструктивну комунікацію між собою.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Дискусію організовано в рамках проєкту Інституту висвітлення війни та миру (IWPR) "Посилення громадського контролю" за фінансової підтримки Норвегії. За зміст цієї публікації відповідають виключно ГО "Твоє місто Львів" та ГО "Стейтвотч". Цей матеріал жодним чином не може вважатися таким, що відображає позицію IWPR та Уряду Норвегії.