Фото: Слово і Діло
Тетяна Вергелес, колишня редакторка сайту ZIK, яка після продажу медіа-холдингу соратнику Медведчука разом з командою покинула його, про санкції проти трьох каналів Тараса Козака, про свободу слова та про те, на що нам натякають такі дії влади.
Це ж треба було дочекатися таких гуманітарних руйнувань підвалин держави, підриву суб’єктності України у світі, щоб аж тепер і вирубати пропагандистські канали агресора – ZIK, Newsone, 112-й.
Читайте також: Президент ввів санкції проти соратника Медведчука та його канали
Сто відсотків правий радник РНБО Михайло Подоляк, який заявив, що санкції щодо цих трьох телеканалів – це зовсім не про медіа і не про свободу слова. І, як колишня зіківка, колишня головна редакторка складової ZIKу – «Інформаційного агентства Західна інформаційна корпорація», я точно знаю: це про відсіч Росії у її широкомасштабній гібридній війні проти України.
Підтримую Михайла Подоляка, який каже: «Це тільки про ефективну протидію фейкам і чужорідній пропаганді. Це про те, що не робилося протягом усіх минулих років, коли даний медійний міхур тільки розростався». Однак не погоджуюся з ним, коли він додає: «При мовчазному потуранні, а іноді і за активного сприяння минулої влади цей пропагандистський пул сформувався, зміцнів і став активно «вбивати» наші цінності». Це виглядає на мимовільне загравання із реваншистами, якими просякнута сьогоднішня влада. Адже саме за їх сприяння, мовчазної згоди і потуранню кремлівська пропаганда до вчорашнього дня не знала стримання в Україні. І як знати, чи щось би її аж так стримувало й далі в українському інформаційному просторі, якби з відходом Трампа не змінювалася ситуація у світі.
З 1994 року я є членом Національної спілки журналістів України і мене вражає позиція щодо санкцій проти кремлівських телеканалів в Україні голови Спілки Сергія Томіленка, який публічно став на їх захист. Так само він робив щодо ZIKу ще до його продажу, коли з деяких політичних програм на телеканалі вже смерділо антиукраїнщиною, гібридним підкопом під державу, але щойно тодішня влада бралася приструнчити розконсервовані журналістські консерви, як Томіленко писав заяви «на захист свободи слова в Україні». Хоча йшлося (і я бачила це зсередини) не про свободу слова, а про заповзання російського агресора на українську інформаційну територію. Пізніше я навіть хотіла вийти зі Спілки – саме через позицію її очільника. Але потім подумала: не вступлюся! Зрештою, львівська Спілка залишається на державницьких, проукраїнських позиціях й у гібридні ігри не грає, підступом не діє.
…Коли я різко обірвала з ZIKом, після того, як його продали в надійні кремлівські руки, дехто мені казав: «Навіщо ти це зробила?». Мовляв, треба було залишитися і впливати зсередини на ситуацію...
Наївно, легковажно думати, що ти своїм гвинтиком пошкодиш зсередини потужну пропагандистську машину ворога – не для того вони заходили в інформаційне поле України, щоб бавитися у демократію і свободу слова з такими, як я впертими державниками й патріотами. Хіба на перших порах такими прикриваються, як фіговим листком...
Сьогодні знову переконуюся: рішення моє було правильним. Попри те, що це вдарило по добробуту моїх колег, з якими ми були командою. Та і я, звісно, не благодєнствую. Але компроміс із совістю – фігова річ. Є межі, які не переступаються.
Читайте також: Вакцинація правописом, або Як українцям протистояти рішенню одіозного Окружного суду
Коли я ці слова написала у себе на ФБ, то мій давній френд прокоментував рішення РНБО: «Нема чому радіти. Бо ось це – то є заявка на другий термін, а поки – актив в торгах з олігархами-власниками каналів й мєдвєдчуком. Та спроба отримати підтримку суспільства…».
Те, що нема чому аж так радіти – це так. Бо реваншисти ніде не поділися з влади. Боротьба триває. І життя триває.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
