Днями уряд України визначив перелік із 50 порід собак, яких назвали небезпечними. Тепер власники таких повинні страхувати своїх домашніх улюбленців. Самі собачники активно обговорюють законопроєкт, проте дискусію ведуть не через саме страхування, радше через критерії відбору собак, породи яких віднесли до небезпечних. Волонтерка та координаторка громадської ініціативи Dog-Friendly City Ольга Кирилович висловлює свою думку щодо того, чи дійсно правильне таке рішення і в чому насправді найбільша проблема.
Такий перелік існував й раніше, однак у попередній версії закону він був значно ширшим. У новій версії деякі породи собак виключені. Тепер власники породистих собак фактично поділилися на два табори – одні радіють, що їхню породу з цього списку виключили, а інші, навпаки – не раді, що породу їхніх собак додали до переліку.
Насправді популярних порід там небагато, як-от доберман, ріджбек родезійський або тайський чи ротвейлер. Натомість виключили німецьких вівчарок та малінуа. Сказати, що цей перелік мав би щось змінити для власників собак, я не можу. Попередній перелік теж існував, і теж була вимога щодо намордника і повідка, і обов’язкового страхування відповідальності, однак ніхто його особливо не виконував і не контролював. Думаю, тепер буде така ж ситуація.
Страхування, як на мене, не є зайвим. Тим більше, що його вартість лише 17 грн на рік – це абсолютно підйомні кошти для будь-якого власника собаки. Із іншого боку, не знаю, наскільки великою є страхова виплата при такому платежі.
Читайте також: Як на площі Ринок у Львові собаки лікують людей позитивом. Фото, відео
Крім того, вимога до постійного носіння намордника теж не дуже правильна. У нас влітку температура повітря іноді буває до +35, і негуманно весь час тримати собаку в наморднику, бо вона не буде здатна сама себе охолодити, оскільки робить це через відкриту пащу. Коли намордником ми забираємо в собаки цю можливість, вона може отримати тепловий удар.
Як на мене, прийнятий перелік – це собачий расизм. Неправильно вважати собаку небезпечною тільки через те, що вона народилася певної породи. Ми у Львові намагалися відійти від такої класифікації, тому ввели поняття потенційно небезпечний собака і небезпечний собака. Коли до уваги береться не порода, не зовнішній вигляд собаки та її розмір, а саме історія її поведінки – чи демонструє вона потенційну загрозу для суспільства, чи, можливо, в неї вже є історія небезпечної поведінки, покусу тощо. Така передова практика поширюється за кордоном. Вважаю, що це – більш правильно, бо маленький собака теж може бути небезпечним, вона теж може бути агресором і вкусити. Лише відповідальністю власника має регулюватися питання, а не переліком порід.
Цікаво й те, що собака може бути анатомічно, тобто ззовні подібною, наприклад, до вівчарки, але нею абсолютно не є, натомість може бути звичайною дворняжкою. На сьогодні власники безпородних собак, яких у Львові дуже багато, тепер сидять і думають, чи подібний їхній собака до однієї з порід у переліку. Генетичні тести на визначення породи собак в Україні не роблять. Тому дізнатися це взагалі неможливо, а зовнішня подібність не гарантує, що такі гени є. Чесно кажучи, це дуже непрофесійний підхід.
Будь-який кінолог вам підтвердить, що немає такого поняття, як продиктована породою певна модель поведінки, з якою народжуються собаки. Цуценята не народжуються з певною прошивкою, що мають поводитися виключно так і не інакше. Особистість собаки і її поведінка формується процесом виховання і соціалізації, тобто тим, що залежить безпосередньо від власника. Проблемні собаки не народжені такими, вони ними стали в процесі свого розвитку, наприклад, через помилки господаря при вихованні, або коли він приділяв неналежну вагу і щось пішло не так. Зрештою, корекція поведінки можлива – для того існують кінологічні центри, куди можна звертатися, займатися і наставляти свою собаку на правильний шлях.
Читайте також: Нік, Лакі та їхні друзі. Чотирилапі шукають нові домівки
Прив’язка до породи нівелює всі зусилля власників, у яких є абсолютно адекватні, натреновані, соціалізовані собаки. Наприклад, небезпечний ріджбек може бути набагато адекватнішим і лагіднішим, ніж пекінес. Як на мене, краще такий перелік скасувати, натомість прописати процедуру, як це роблять в усіх цивілізованих країнах, яка орієнтується на те, що власник зобов’язаний пройти кінологічну школу зі своєю собакою, і пристосувати її до життя в соціумі та оцінювати її поведінку, а не породу.
Довести конкретно, що саме ця людина є власником цієї собаки – неможливо, адже немає законодавчо встановленої вимоги щодо ідентифікації собак. До того ж вимога держави вигулювати собак на повідку, в наморднику, у спеціально відведених місцях звучить дуже дивно. Наприклад, у Львові є затверджена інфраструктура місць для вигулу собак з чітко прописаними нормами, зокрема щодо площі та оснащення, і це перший крок до цивілізації, а на рівні держави таких норм – немає. Тому держава вимагає гуляти у відведених місцях, але не забезпечує правової бази для їх створення. Маємо конфлікт інтересів.
Думаю, цей законопроєкт буде існувати на папері, та в реальності навряд чи. З боку власників це робити не завжди можливо і не завжди доцільно, зокрема, для здоров’я собаки. Так само немає відповідного карального органу, який буде ходити і штрафувати всіх поголовно. Побоювання, мовляв, це може призвести до того, що власники почнуть позбуватись своїх тварин, на мою думку, перебільшені. Люди, які викидають тварин, не на закони опираються, в них свої нелогічні причини. А здебільшого це позбування неконтрольованого домашнього приплоду. Допоки ми не будемо мати зв'язку між собакою та господарем (завдяки ідентифікації), жодне «собаче» питання буде вкрай важко вирішити. І це більш важлива тема, яка потребує якнайшвидшого розвитку на рівні держави.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
