фото: xn--80aafeg3bveo.dp.ua
Соцмережі допомагають у роботі, коли ти дуже мобільний і треба охопити багато людей. Коли я спілкуюся з ротою солдатів, а це сто людей, нам не вистачає 40-50 хвилин. І ти знаєш, що у десятьох із них є питання до тебе, але ти не можеш відповісти, бо ви обмежені у часі. Тому завжди після такого спілкування я називаю свій акаунт і вони мені пишуть. У повідомленнях ставлять різні питання: починаючи від того, що військовослужбовець посварився з дівчиною і тепер не знає, що з цим робити і закінчуючи: «Отче, научите меня молиться». Я тоді переслав молитву через Фейсбук і чоловік її вивчив.
Читайте також: Учасників АТО запрошують на безкоштовне навчання в УКУ: деталі
Треба мати окремий департамент, який би вивчав прохання у мене на ФБ
Раніше я "сидів" у Фейсбуці багато, бо було цікаво саме вивчати його. Але на даному етапі у мене це радше допоміжний інструмент. Я не можу тримати у голові всю інформацію, яку мені люди говорять на вулиці, чи коли про щось просять. Саме тому я їх переадресовую або на емейл, або на Фейсбук, або, якщо мова йде про військових, то Вконтакті. Вони там спілкуються найчастіше. До мене звертаються у приватні повідомлення з різними проханнями. Домовляються про шлюб, хрещення дітей, похорони, пишуть про потреби, які є в АТО: форма, берці, ліки тощо. Якби хтось прочитав, що у мене на сторінці у Фейсбуці, то подумав би, що у мене щось не так із головою. Треба мати окремий департамент, який би вивчав прохання у мене на ФБ. Але я завжди намагаюся відповідати на прохання, запитання, додавати людей у друзі. Одного разу я відхилив заявку, бо не знав, що це за людина. А вона мені потім написала, що тепер може не потрапити до раю. Тепер більше нікого не відхиляю.
Фейсбук – це друге життя
Інколи я не задоволений, що настільки відкритий. Бо люди мені скидають свої проблеми і вони вже стають моїми. Бо я ж намагаюся з'ясувати все, а не кинути це у смітник. Таке життя. Фейсбук – це друге життя.
Я би не сказав, що соціальна мережа є для мене якоюсь радістю. Від того, що мені можуть написати якісь подяки чи лайки поставити, мені все одно. Якби не було лайків, можливо, було би трошки легше. Бо іноді мене просять розмістити інформацію лише для того, щоби її більше людей побачили та вподобали. Хтось можливо живе лайками. Але я ними не живу. Проте, таке життя. Фейсбук – це друге життя.
Не все те, що я думаю, не все те, що хотів би написати у Фейсбуці, я пишу. Навіть були такі речі, що я опублікував, але потім видалив пост. Бо побачив, що дискусія заведе в нікуди.
Соцмережі ніколи не замінять живе спілкування
Соцмережі ніколи не замінять живе спілкування. Ми потрапили в таку інженерію, яка нас затягує. Я реєструвався також в Інстаграмі, але коли у мене за годину з’явилися тисячу фоловерів, то я зрозумів, що стільки не потягну. Соцмережі мають полегшувати нам знайомства, певні комунікативні речі, коли, наприклад, ми на відстані. Вони мають бути корисними. Але не можна ними замінити реальне спілкування. Бо комунікація – це те, що дає нам змогу пізнати самих себе, побачити, що означає бути добрим, щирим, чесним і нечесним.
Записано з дискусії «Я, ти і Фейсбук», яка відбулась у Львові 11 липня. Повний відеозапис можна переглянути за посиланням.
Читайте також: Що інші відомі люди Львова думають про соціальні мережі
