фото: photo-lviv.in.uа
Пішла з життя докторка історичних наук і професорка Лариса Крушельницька. Директор Львівської національної галереї мистецтв Тарас Возняк відзначає величезну роль, яку ця людина відіграла в історії Галичини.
Відхід у кращі світи знакової для Галичини і України фігури Лариси Крушельницької є великою втратою для культури і суспільного життя. Це відхід цілої епохи – і епоха ця тривала майже століття.
Лариса Крушельницька є людиною, за якою є величезна родинна традиція, тісно переплетена з історією краю, завіями двох світових війн, визвольними змаганнями, засланнями та репресіями. Тобто вона була втіленням історії України з усіма її складнощами та трагедіями.
У зрілі роки вона була фактичним главою дому Крушельницьких, які були чільними культурними діячами Галичини впродовж останніх ста років. Діяльність Крушельницьких рефлектувала на все галицьке суспільство.
В моїй родині збереглася читанка, укладена Антіном Крушельницьким. Мій батько вчився за нею у школі. Звісно, що це малесенький, але дуже важливий штрих. Партіарх роду і дідусь пані Лариси був відомим письменником, міністром освіти Української Народної Республіки, розстріляним 1937 року разом із Лесем Курбасом, Валеріаном Підмогильним та іншими діячами українського культурного відродження. Там само у Харкові був і мій стрий Микола Возняк, театральний діяч, якого теж у 1937 році арештували, і теж та сама історія – Соловки, Біломорканал, Пагуошський район Карело-Фінської ССР.
Отож ХХ сторіччя жорстоко пройшлося не лише по Україні, але й по родині Крушельницьких. В тім і по самій Ларисі Крушельницькій – їй випало перейти чи не всі круги пекла. Після знищення родини у 1937 році вона повертається до Львова, однак тут знову совєтська і нацистська окупація, потім робота у Німеччині.
Однак пані Лариса зберегла подиву гідну поставу: вона була орієнтиром в аспекті гідності для кількох поколінь. Вона виховала цілу генерацію істориків. Понад 50 археологічних експедицій, які вона провела, були не лише науковими практиками для багатьох моїх друзів, але й школою національного виховання, школою, яка з дітей робила гідних викликів долі особистостей.
Разом із тим львів’янам вона запам’яталася як багатолітня директорка знакового для краю закладу: Наукової бібліотеки імені Василя Стефаника. За її часів бібліотека почала набувати свого сучасного вигляду як заклад ХХІ сторіччя. Одна з двох головних бібліотек країни з совєтського закладу стала дійсно закладом національним, у якому почав витати український дух.
Разом із тим вона була і незломним громадським діячем із своєю особистою думкою. Лариса Крушельницька була тим каменем, на якому ми будували свою Незалежність.
Пам’ятаю буремні і щасливі роки перелому 80-х/90-х років, коли Лариса Крушельницька стала одним із орієнтирів покоління, яке виборювало Незалежність і виривалося з СССР. Такі авторитети тоді були вкрай необхідні. І вона ним стала. Так само, як і орієнтиром у перебудові нашого суспільства з суспільства совєтського типу, на суспільство українське.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
