Активіст Святослав Літинський закликав людей, які отримали права у Львові без хабарів, єднатись проти корупції в цій сфері. Одну таку людину Tvoemisto.tv знайшло: це львівська журналістка Юлія Шлиян. Вона витратила п’ять місяців і таки отримала права законно, хоча з двадцяти людей у її групі такі спроби робили лише троє.
Я планувала здати на права, ще коли вчилась в університеті, але весь час зволікала. Зокрема через те, що мене страшила необхідність платити. Та минулого літа вирішила: час настав.
Перед курсами мене трохи навчив знайомий: я вже вміла рушати й переключати передачу. Прийшла до автошколи, яку мені порадили, заповнила всі необхідні документи. Коли директор перечитав мою анкету, він запитав: «чи вам допомагати?».
Я не зрозуміла запитання: що значить «допомагати»? «Ну, ви будете платити чи самі здаватимете?», – спитав він, і я впевнено відповіла, що такої допомоги не потребую. Тоді директор озвучив офіційну вартість навчання.
Методика теоретичного навчання геть застаріла. Ми купили рекомендовані книжки, але все одно переписували все у зошит на кожному занятті. Усе, крім дорожніх знаків – добре, хоч їх нам показали – ми розбирали наосліп, попри те, що весь час просили викладачів наводити реальні приклади, найкраще – з львівських доріг, де є подібна схема.
Десь із половини пройденого матеріалу ми почали писати тести на допуск до внутрішнього іспиту. Я весь час робила більш ніж три помилки, тому доступу отримати не могла.
Нам говорили, що практика має розпочатись після трьох теоретичних занять. Проте курси почались наприкінці серпня, а їздити ми почали десь аж у жовтні. Уявіть: мій інструктор мав десятьох учнів, із кожним із яких він мав провести десять занять упродовж шести тижнів. Я мала лише п’ять завдань, адже машина була завжди зайнята. Навіщо набирати стільки учнів, якщо школа не має достатніх ресурсів?
Читайте також: Іспит на права: що треба здати на практичному водінні
Та найцікавіше почалося в кінці курсу. Староста прийшла і сказала, що інструкторові потрібно здати 2300 гривень, із яких двісті – за так званий внутрішній іспит, а 2100 – за гарантоване здавання іспиту в сервісному центрі поліції.
Внутрішній іспит я завалила, але платити за нього не мусила – дозволили переписати правильні відповіді. Проте директор сказав мені, що я все одно не складу іспит сама, натякаючи, що платити доведеться. Навіщо потрібен внутрішній іспит, я так і не зрозуміла – здається, просто ще один спосіб здерти з людей гроші.
Із двох десятків учнів нашої групи лише троє планували здавати без хабара. Решта навіть не думали пробувати й переконували нас, що з цього нічого не вийде.
На іспиті в сервісному центрі ті, що заплатили, просто відповідали навмання й після трьох помилок виходили. Комп’ютер не зараховував їм іспит, але на перескладання ніхто не йшов: усі відразу складали водіння. Чи їздили вони на машині, чи імітували, не знаю – не бачила.
Із тих, хто не платив, здала лише одна дівчина. З теорією в неї вийшло з першого разу, але водіння вона завалила, тому прийшла на перездачу. Хлопець, який спочатку також не платив, потім вирішив дати гроші й теж не ходив на жодні перездачі. Я відмовилась. Сказала, що буду перескладати.
Теорію я склала більш-менш швидко – тут усе залежало від мене. Проблеми почалися під час водіння. Так як я сама здавала, вирішила не турбувати автошколу, а здати на службовій машині. Перш ніж їхати, я подзвонила в сервісний центр запитала чи так можна. Мені сказали ОК, приїжджайте. Тоді це був справжній стрес. Я прочекала десь до 2 год, але це ще не був кінець. Дзвонить мені мій інструктор з претензіями, що це я там виробляю, насправді, я нічого не робила. Інспектори в МРЕВ роздули проблему, бо чого це школа не надала мені машини (по закону, школа зобов’язана це зробити). За 15 хв. сперечання я все ж домоглася, щоб мені дали службову, щоб не чекати свого інструктора. Втім, водіння я так і не здала. Хвилювалася, зробила багато помилок.
Та сама історія була, коли прийшла здавати вдруге. Якщо плануєте отримувати права у Львові, запасіться терпінням: чекати доведеться довго. Коли вам кажуть, що інспектор «уже йде», це може тривати дві години. Раз я не дочекалась, бо мусила йти на роботу. Та врешті мій інструктор зрозумів, що платити я не планую, й уже навіть не натякав на це. Лише сказав, що в його практиці були люди, які здавали самостійно.
Читайте також: В Україні хочуть запровадити відеофіксацію іспитів на права
Не склала я й удруге – наробила помилок від незвички. Хоча одного разу інспектор сказав мені зупинитись у невстановленому місці; я ж думала, що на іспиті слід виконувати вказівки інструктора, й не припускала, що вони можуть бути неправильними – може, й навмисно.
Словом, усе це тривало п’ять місяців, забрало в мене багато нервів, але я законно отримала свої права. Це реально й можливо. Я могла заплатити, але вирішила переконатися сама й довести іншим, що не все в нашій державі робиться за гроші. Якщо ніхто не пропонуватиме хабарів, то й вимагатимуть їх набагато менше.
До речі, ще один стимул спробувати здати самотужки: кажуть, що з першого січня ціна «допомоги» за складання іспиту на права зросла до 3600 гривень.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
