Фото: Сhytomo.com

Обмеження свободи слова – це дуже тонка матерія. Але коли вона опиняється в «досвідчених» руках українських суддів та законотворців, дуже часто з нею поводяться далеко не як з тендітним матеріалом. Сьогоднішнє гучне рішення в справі «Віктор Медведчук проти Вахтанга Кіпіані та інших» стало одним із прикладів такого підходу. Юрист Іван Городиський розповідає, як Дарницький суд Києва проігнорував європейські стандарти судочинства.

Навіть якщо залишити осторонь (якщо це, в принципі, можливо) історичне та політичне тло справи, залишається незрозумілим, чим керувався суд в ухваленні цього рішення, окрім формальних аргументів. Насправді, в практиці того ж Європейського суду з прав людини вже існують стандарти, згідно з якими він надає оцінку обґрунтованості втручання в свободу слова при висвітленні діяльності публічних осіб, зокрема:

• ступінь публічності: якою є суспільна роль особи, про яку поширюється інформація
• внесок в публічну дискусію: наскільки важливою для суспільства є поширена інформація

• оціночність суджень: обґрунтованість інформації, яка поширюється.

Чудовим прикладом застосування цих підходів, може бути рішення у справі «Лінгенс проти Австрії». У ній розглядалася ситуація із задоволенням австрійськими судами позову канцлера Австрії Бруно Крайскі до журналіста Петера Лінгенса.

Читайте також: «Закривають рота не тільки мені», – Вахтанг Кіпіані про рішення суду заборонити його книжку про Стуса

У 70-х роках Крайскі назвав іншого австрійця, відомого «мисливця за нацистами» Шимона Візенталя, та його організацію «політичною мафією», а їхні методи – «мафіозними». Назвав за їх звинувачення на адресу політичного союзника Крайскі, який мав зв'язки з СС. У відповідь Лінгенс у своїх статтях назвав такі заяви Крайскі «опортунізмом низького гатунку» та охарактеризував їх як «ірраціональні, аморальні та негідні». Крайські подав до суду, звинувачуючи журналіста у наклепі, і  наголошував, що його право на приватність як політика – таке ж, як і у приватних осіб. Австрійські суди задовольнили позов і справа потрапила до Страсбургу.

І вже там Європейський суд зазначив, що хоча згадані епітети були «оціночними судженнями» і могли завдати шкоди репутації Крайські, але вони були аргументовані і базувалися на фактах висловлювань останнього. А тема, навколо якої велася дискусія – участь колишніх нацистів в управлінні державою – була широко обговорюваною в тогочасній Австрії. Також – що межі допустимої критики є ширшими, коли вони стосуються власне політика, а не приватної особи, і зачіпають теми, які гаряче обговорюються у суспільстві.

Звісно, я не хочу порівнювати Медведчука із канцлером Австрії, але ситуації досить схожі. Сам Медведчук протягом трьох десятиліть є активним політиком, особливо в останні роки, і має бути готовий до більш дошкульної публічної критики. Тема його ролі в справі Стуса була предметом публічної дискусії уже дуже давно, зокрема в книзі Дмитра Чобота чи в розслідуванні Іллі Костіна та Романа Титикала. А автор – Вахтанг Кіпіані, ґрунтував свої судження на документах та свідченнях, які були в його  розпорядженні, і мав право їх робити.

Як бачимо, в цьому випадку суд не просто прийняв невірне рішення, він проігнорував загальноприйняті принципи, які слід застосовувати у таких справах. На жаль, про більшість справ, коли суди, свідомо чи ні, діють таким шляхом, ми ніколи не (по)чуємо).

Читайте також: До Львівської міськради йде відверто проросійська ОПЗЖ. Що це означає

Тому рішення Дарницького районного суду у справі «Віктор Медведчук проти Вахтанга Кіпіані» є дуже показовим. В першу чергу тим, що українське правосуддя, особливо у першій інстанції, часто намагається не слідувати очевидним та існуючим стандартам в окремих галузях, а йти власним, самобутнім шляхом. При цьому, упередженим чи ні – це вже чи «ще» інше питання.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.