У Львові триває проект «Школа 3.0», у межах якого школи отримають шанс за півтора року змінитись повністю, запровадивши нові принципи та методики управління, викладання та взаємодії у спільноті. У проекті, організованому Центром інноваційної освіти Про.Світ, беруть участь чотири львівські школи. Кандидат філософських наук, член Міжнародної асоціації фасилітаторів Анна Валенса, що проводить модулі для учасників проекту – вчителів та директорів шкіл, що прагнуть працювати по-новому – розповідає про те, чому школам необхідно навчитись застосовувати фасилітацію як інструмент і підхід.
Школа – відбиток соціального середовища, яке виховує дітей; продукт спільноти з її ідеологіями та відповідними соціальними практиками. Школа – це масова, досить стійка та стандартизована система, яка весь час відтворюється. В попередні століття було дуже важливо, щоб промисловість отримувала організованих та дисциплінованих працівників, тому історично наша освіта сформована на запит індустріального суспільства.
Усі розуміють, що наявна в Україні система шкільної освіти є застарілою для сучасного світу. Вчителі як ніхто інший відчувають складності та перешкоди на шляху змін у школах: ресурсні, психологічні, організаційні. Управлінці ж намагаються поєднувати вимоги традиційної системи освіти з запитами батьків, які хочуть змін.
Проблема освіти – це більше, ніж дитяча проблема. Вона об’єднує свідомих дорослих, які прагнуть змінювати світ на краще: бізнесменів, представників інтелектуальних і креативних професій, громадських діячів. З’являється багато проектів, присвячених шкільній, вищій, професійній, бізнесовій та громадянській освіті, а також різноманітним їх комбінаціям. Мета цих проектів – допомогти тим-таки дорослим домовитись про те, якою має бути гідна освіта в Україні і що для цього потрібно.
Проект «Школа 3.0» зосереджений саме на шкільній освіті й ролі вчителів у цьому процесі. Важливою є командна робота дорослих у школі й поза її межами, у громаді – це те, що дасть дітям змогу довіряти дорослим і вчитися в них. Моя роль полягає в тому, щоб передати командам шкіл дух активної та якісної взаємодії між собою та з дітьми.
Це непросто. Дорослі, яких, на жаль, не вчили азів особистої еволюції, ненасильницького спілкування, вирішення конфліктів, якісного зворотного зв’язку та сенсорної мови, опиняються в пастці, коли потрапляють до сучасної школи. Адже сучасні діти, так зване покоління Z, дуже вимогливі саме до якості людського спілкування: навичок комунікації, самовираження, щирості, вміння бути на рівних, готовності слухати й розуміти потреби співрозмовника. Мотивація до розвитку й самоосвіти в дитини залежить саме від того, наскільки якісно спілкуються педагоги між собою.
«Людський вимір» взаємодії з учнем так само важливий, як і зміст. Зараз дедалі частіше говорять про те, що навчити вчитись і розуміти самого себе – мало не єдине завдання школи. Предметний зміст стає цікавим і легко засвоюється дітьми, якщо він яскраво поданий, добре структурований, спонукає учнів бути активними, допитливими, робити самостійні відкриття. Навчити так викладати – можна, якщо професійно і щиро ставитись до самих учителів. Приділити час і допомогти їм сфокусуватись на необхідних тренуваннях.
Значна частина предметних знань уже міститься в інтернеті чи переміщується туди. Тому важливими навичками сучасності й майбутнього є управління інформацією. Багато вчителів, поспішаючи за темпами інновацій та відповідаючи на вимогу демонструвати зміни, діють поверхово – «щось змінюють», швидко й випадково перемикаючись між потоками онлайн- і офлайн-контенту, зображають інноваційність. Це непродуктивно.
Перевагою «Школи 3.0» є можливість зупинитись і по-новому подивитись на нібито знайомі речі. Це той час, якого так бракує вчителям для якісного саморозвитку, а директорам і командам інноваторів – для того, щоб побачити нові організаційні можливості й створити структуру командної роботи.
Школам варто організовувати на своїй базі середовище для діалогу, спілкування та якісної взаємодії дорослих і дітей. Це означає внести у звичні практики час для запитань і відповідей, час для слухання одне одного в різних форматах. Є сучасні підходи до цього: фасилітація у груповій та індивідуальній роботі, коучинг – персональні та групові тренування у запитувальному стилі, медіація, коли конфлікт вирішується за допомогою нейтральної третьої сторони.
В Україні, як і в усьому світі, поступово формується фасилітаційний стиль взаємодії в освіті. Діти демонструють, що звичка тиснути без аргументів, спираючись на право сили чи права старшого, не спрацьовує. Тож звички спілкування і взаємодії варто змінювати першими, а вони є часто найстійкішими в людському середовищі.
Деякі вчителі самі дійшли висновків, що слід запитати учня про його мотивацію, а потім, спираючись на відповіді, скеровувати його у навчанні. Проте це радше особиста ініціатива, а не усталена шкільна практика. Не всі мають розуміння, що можна запитувати окремого школяра і групи, давати їм інструменти взаємодії, описувати думку кожного індивідуально, виносити цю думку на групове обговорення, та ще й так, щоб це було цікаво, скеровувало до відкриттів і спільних рішень.
Тож одна з цілей проекту «Школа 3.0» – впровадження фасилітації на всіх рівнях організаційної та педагогічної роботи: і в комунікації вчителів з учнями, і в роботі команд учителів. Ми прагнемо до системного використання фасилітації, тому навчаємо цього методу директорів та колективи, які беруть участь у проекті. Але фасилітація – це не лише інструмент, а й підхід до формування культури й етики стосунків у людській спільноті, в нашому випадку – спільноті вчителів, батьків, учнів і громади, частиною якої є школа.
Моїм першим завданням було сфокусувати вчителів на вмінні спостерігати і слухати, а водночас бачити, помічати й чути суть, мистецтві налагоджувати контакт. На індивідуальному рівні йдеться про контакт із собою самим, на груповому – про вміння бути в контакті кожен сам із собою, залишаючись разом у команді. Командна робота може давати багато енергії й сенсу, треба лише навчитися підтримувати одне одного в колективі.
Я сподівалася, що більшість учасників проекту «Школа 3.0» хочуть змін. І я в цьому не розчарувалась: учасники мають сильне бажання включатись до реальних змін. Інша справа, що тиск звичок також дуже міцний. Головне, чого стосується звичка – це розподілу часу. Психіка обурюється необхідністю виділяти час на щось нове, що сприймається як додаткове навантаження. Навчити сприймати тренінгову практику як розвантаження – завдання цього проекту. Раніше було навпаки: нас, розслаблених, примушували зосередитись через дисципліну тиску й насилля. Зараз необхідно перейти від напруги до розвантаження й водночас продуктивного формування навичок.
Заклади, з якими ми працюємо – школа-інтернат №2, школа-садок «Софія», школа №98 і НВК імені Стуса – перебувають на різному етапі організаційного розвитку, мають різний досвід, різні сильні та слабкі сторони. Для учасників проекту це нагода познайомитись, обмінятись досвідом і допомогти одне одному. «Школа 3.0» розвиває різні вчительські компетенції: вміння інтерпретувати й працювати з розмаїттям, ставити запитання до різних джерел, бути в контакті з потоками інформації, що постійно змінюються.
Звісно, це незвичні речі, які можуть викликати здивування й навіть внутрішній спротив. І цей ефект повинен перейти, щоб людина прийняла себе та інших на етапі змін. Кожній людині нелегко змінюватись, а ще важче робити це в системі, яка змінюється також. Спочатку зміниться кожен особисто, потім – його школа, потім – уся система освіти, а потім, нарешті, вся країна і світ. А «Школа 3.0» буде нагодою підготуватись і вступити до цієї глобальної зміни.
Анна Валенса,
експертка з фасилітації проекту «Школа 3.0»
Текст підготувала Катерина Нікішова
