Наприкінці жовтня масштабний прорив магістрального водогону поблизу Львова спричинив чотириденний водний колапс. Близько 50 000 мешканців, або 10% населення міста, залишилися без води, що викликало значну хвилю обурення та критики на адресу міських служб. Проте, як з’ясувалося під час дискусії «Твого міста» на тему «Львів без води: як місту уникнути аварій», проблема значно глибша за аварію на 120-річній трубі. До дискусії долучились директор ЛМКП «Львівводоканал» Дмитро Ванькович, голова Наглядової ради ЛМКП «Львівводоканал», виконавчий директор асоціації «Енергоефективні міста України» Святослав Павлюк, колишня начальниця управління екології ЛМР і в минулому заступниця начальника управління екології ЛОДА Оксана Війтик, заступник директора проєктної компанії ТзОВ «ТЕКОС», підприємець Роман Зафійовський і голова комісії фінансів та планування бюджету ЛМР Наталія Шелестак.

Тариф потрібно збільшувати!

Експерти одностайні: головна причина – хронічне недофінансування галузі через неадекватні тарифи, заблоковані Національною комісією (НКРЕКП).

Директор ЛМКП «Львівводоканал» Дмитро Ванькович пояснив, що тривалість відключення була спричинена не одним, а чотирма послідовними витоками на водогоні. «Кожен окремий витік ми ліквідовували менш ніж за добу. Проблема в тому, що вода до Львова йде з відстані 30–100 км. З Яворівського напрямку вода йде до межі міста від 7 до 15 годин. Коли ми ліквідовували перший витік, протягом цієї «подорожі» води траплялася наступна аварія. Постійне перенесення термінів і викликало обурення», – зазначив Ванькович.

Він підкреслив, що водогін 1901 року навіть не був найаварійнішим. Завдяки ризикоорієнтованому підходу, на деяких ділянках вдалося зменшити кількість витоків з 460 на рік до 10–30. Проте на повноцінну модернізацію ресурсів немає.

Інвестиції в модернізацію – 4% від тарифу

Ключова проблема, озвучена всіма учасниками, – катастрофічна різниця між потребами та реальними інвестиціями, закладеними в тарифі. «Львівводоканал» інвестує в модернізацію лише 2,5–3 євро на одного мешканця на рік. Для порівняння, у Кракові це 45 євро на мешканця, а в Західній Європі – 130–140 євро.

За розрахунками Ваньковича, для виходу на рівень польських водоканалів за 10 років Львову потрібно інвестувати близько 30 млн євро щороку. Нинішня інвестиційна складова в тарифі – 4%, тоді як у середньому в Європі – мінімум 30%.

Голова комісії фінансів ЛМР Наталія Шелестак підтвердила, що тарифна ситуація патова: «Складова замін труб у тариф не включена. Містяни сплачують кошти, дофінансовуючи роботу «Львівводоканалу» з міського бюджету, щоб він повністю не зупинився. Це сотні мільйонів гривень, які могли б іти на розвиток».

З її слів усі п'ять років каденції депутати ЛМР говорять про необхідність врегулювання тарифу, але регулятор не дозволяє цього зробити. «Вода у Львові не може коштувати 19 грн, тоді як у Городку, який купує її у нас, – 32 грн. Ми неодноразово звертались до НКРЕКП неодноразово, по підтримку народних депутатів від Львівщини, «Львівводоканал» давав усі потрібні обґрунтування. Я не бачу іншого шляху, окрім як тиснути на комісію, аби нам дозволили врегулювати тариф до адекватної ціни. Популізм у цьому питанні призведе лише до того, що надзвичайні ситуації стануть частішими», – сказала Шелестак.

Дешева вода – це ілюзія

Голова Наглядової ради ЛМКП «Львівводоканал» Святослав Павлюк виступив з емоційною промовою, наголосивши на хибному сприйнятті проблеми громадою. «Проблема громади в тому, що вона недоінформована і має ілюзорні відчуття щодо роботи комунального підприємства. Коли читав емоційні коментарі у фейсбуці під час аварії, то складалося відчуття, що люди хотіли більше крові і звільнень, ніж води, – заявив він. – Та щоб не було аварій труби треба вчасно міняти та інженерно правильно прокладати. У Миколаєві чи Дніпрі в інженерний стандарт закладено декілька паралельних труб. У Львові вона одна. Якщо вона тріснула впоперек, то треба зупиняти водогін і міняти фрагмент. Нам необхідно значно переробляти велику частину магістральних водопроводів, щоб підвищити їхню надійність. Це вимагає великих інвестицій».

Голова наглядової ради наголошує: нинішній тариф не покриває навіть операційних витрат, і місто змушене дотувати зарплати та електроенергію. «Чи повинні люди в Данії чи Польщі платити і за свою, і за нашу воду?», – питає експерт.

Павлюк підкреслив, що «дешева» вода – це ілюзія, оскільки вона дотується міським бюджетом та іноземними грантами: «Коли води не було, люди купували п'ятилітрову пляшку за 50–60 гривень, щоб злити її в унітаз. Бо є ціна води, а є її цінність, і вона в тому, щоб вода постачалась людям безперебійно. Зараз пересічне домогосподарство платить за воду до 200 гривень на місяць. Якщо ви заплатите 400 гривень, це радикально не змінить ваш сімейний бюджет, але радикально змінить фінансову ситуацію підприємства».

Потрібен добрий менеджмент і бізнес-підхід

Експертка з екології Оксана Війтик розширила фокус проблеми, назвавши три її складові: тарифи, відсутність політичної волі (дешевше заплатити штраф за забруднення, ніж реконструювати очисні споруди) та слабкий менеджмент.

«Проєкт по біогазу на львівських очисних спорудах тягнеться з 2014–2015 року. Він був розрахований на рік-два, але досі незавершений. Це проблема не фінансів, бо були грантові кошти, а саме менеджменту», – зазначила Війтик.

Вона також звернула увагу на те, що трубі понад 120 років, а на водогоні, де було 400 проривів на рік, витрати на ремонти за 5 років, ймовірно, «окупили б новий водогін».

А підприємець Роман Зафійовський зауважив, що маємо замкнене коло, бо низький тариф не дозволяє менеджменту найняти добрих фахівців для забезпечення ефективної роботи. Він наголосив на необхідності бізнес-підходу: «Дискусія навколо «Львівводоканалу» має починатися з візії – як ми хочемо працювати, розвиватися, які громади доєднувати. Далі має бути стратегія, загальна картина і розуміння, скільки грошей необхідно під цю стратегію, інакше ми їх просто «прогуляємо». Жоден банк не дасть грошей, якщо не знатимеш, для чого вони. Це питання візії: де ми беремо гроші базово – в тарифі чи в позиках? Вважаю, що треба брати і там, і там. Та брати гроші з міського бюджету на операційні витрати – ганьба».

Шлях до стабільності: чесний тариф та залучення зовнішніх коштів

Попри суперечки щодо менеджменту, всі учасники погодилися, що без адекватного тарифу сталого розвитку не буде. Дмитро Ванькович заперечив закиди у відсутності стратегії, повідомивши, що вона була розроблена з німецькими консультантами ще у лютому 2021 року. І її перший пункт – боротьба з втратами – вже виконується, їх скорочено з 50% до менш ніж 30%.

Водночас він визнав, що залучення грантів є критично важливим, і назвав «Львівводоканал» лідером в Україні з їх залучення серед підприємств. Наразі в роботі два великі проєкти на очисних спорудах (повна вартість реконструкції яких 300 млн євро): проєкт з біогазу (40 млн євро) та часткова реконструкція (30 млн євро).

«Наша ціль не в тому, щоб отримати «халявні гроші». Бо гранти приходять лише тоді, коли громада готова відповідально ставитися до власних проєктів», – наголосив Ванькович. І підкреслив, що модель «незбиткового» водоканалу, як у Данії, – це єдиний шлях до надійності: «При чесному тарифі матимемо точний план роботи. Данський уряд готовий ділитися з нами досвідом найкращого регулювання водного ринку, де тарифи включають 100% операційних витрат та велику частку інвестицій».

А дешева вода, за його словами, не дає стимулів економити: «Підприємці, які хотіли використовувати очищену стічну або дощову воду для технологічних потреб чи туалетів, порахували: очищена стічна чи дощова вода виявилася в десятки разів дорожча, ніж наша питна, яку ми тягнемо за 100 км з Карпат».

На запитання, чи чекати львів’янам нових колапсів, Дмитро Ванькович відповів: «Складно прогнозувати, але сподіваюся, що ні. Проте потрібні серйозні інвестиції. Наразі 99,9% витоків ми ліквідовуємо без зупинки водопостачання».

Кроки для уникнення аварій, запропоновані під час дискусії

Встановлення чесного тарифу – головна і необхідна умова. Потрібно політично тиснути на НКРЕКП, щоб дозволити Львову встановити економічно обґрунтований, незбитковий тариф.

Підвищення інформування громади. Мешканці мають розуміти, що «дешева вода» – це ілюзія, яка дотується з їхніх же податків у міський бюджет. Адаптація європейських моделей управління. Львів уже обраний пілотним містом для впровадження данської моделі регулювання, яка передбачає не прибутковість, а незбитковість водоканалів, стимулювання до енергоефективності та обов'язкове інвестування у відновлення інфраструктури.

Продовження залучення грантів (цільово). Вони не вирішать проблему труб, та є критично важливими для виконання вимог ЄС (зокрема щодо очищення стоків) та реалізації капіталоємних проєктів (як-от реконструкція очисних споруд).

Розробка механізмів фінансування від забудовників. Була висловлена пропозиція, щоб менеджмент міста знайшов законні шляхи залучення коштів від нової забудови (житлових та промислових об'єктів). Оскільки інвестиційний внесок скасовано, це можна закладати у вартість земельних ділянок, створюючи спецфонд для розвитку інфраструктури.

Модерував Тарас Яценко 

Текст: Марічка Ільїна

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

_______________________________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.