Куди поїхали та ким працюють українці. Складено портрет трудового мігранта
Куди поїхали українці
За час незалежності в Україні відбулася не одна міграція людей. Країна пережила щонайменше три кризи міграції. Остання була у 2014-2015 роках, коли росіяни захопили частину Донбасу, але тоді було більше вимушено переміщених осіб, котрі зі Сходу їхали в Центр або на Захід, але був менший відсоток людей, які їхали за кордон.
Останні роки від 2015 року і до сьогодні ми мали більше проявів трудової міграції. Ми увійшли у війну з показником, що у нас приблизно 3-3,5 млн українців, котрі за кордоном. Від 24 лютого і до середини вересня кордон перетнуло 8,2 млн українців. За даними Державної прикордонної служби, станом на середину вересня в Україну повернулося понад 7 млн людей.
Маємо сальдо 1,2 млн за кордон. Водночас в червні цього року воно становило 2,8 млн, тобто маємо тенденцію, що менше людей виїжджають за кордон, а повертаються більше. Водночас дані ООН у справах біженців відрізняються у 2,5 рази у сторону збільшення кількості ВПО за кордоном.
У таблиці – дані станом на вересень по десяти країнах-лідерах, де найбільше українських переселенців. Зокрема, про тих, хто зареєструвався, а не шукав притулку як біженець. У кожній країні цифри різні, вони змінюються дуже гнучко. Лідерами є найближчі до нас країни – Польща і Чехія. В Німеччині кількість людей збільшилася з 900 тисяч до 1,2 млн лише за літній період. Не виключено, що ці люди були попередньо зареєстровані в інших країнах, але здійснили переїзд.
Крім того, для порівняння є показник по росії, куди станом на червень виїхало 1,6 млн, однак ці дані перевірити не можна, бо невідомо цих людей вивезли чи вони поїхали добровільно, але такий показник теж досить великий. На карті також є люди, які виїхали до Латинської Америки, США і Канади.
Профіль та соціально – економічний статус вимушено переміщених осіб
Що відрізняє вимушено переміщених осіб від тих, які були раніше? Як бачимо, зараз найбільше переселенців – жінки і діти становлять, їх 87%. До того це були чоловіки 30-40 років, і це була міграція, котра була маятниковою, тобто люди їхали і поверталися.
Зараз ми бачимо іншу картину: маємо жінок переважно працездатного віку, найбільше серед них (49%) – у віці 35-59 років, а також багато жінок 18-34 років (26%). Також є незначний відсоток жінок, котрим більше 60 років (12%).
70% з цих людей мають мають вищу, повну або незакінчену освіту, що є для Єврпои рідкістю.
64% були працевлаштовані в Україні до того, як виїхали, а станом на зараз працюють лише 28% (це разом з людьми, які працюють в країні, куди переїхали, так і люди, які працюють в Україні дистанційно).
47% зі всіх людей, що виїхали, живуть лише на соціальні виплати, котрі отримують за кордоном, або на готівкові кошти, які також можуть отримувати як пенсію, або ж їм пересилають кошти з дому. Тобто це люди, які не отримують в тих країнах зарплатні.
Лідером серед регіонів України, звідки найбільше людей виїхло, є Київ і Харків – 18 і 15% відповідно. Це регіони, які найшвидше постраждали від агресії рф.
Цікаво, що зі Львова є 3%, маємо також Закарпаття (2%), і це означає, що виїжджали люди не лише з регіонів, де була агресія.
Водночас найменше людей виїжджає з центру.
16% зі всіх людей, що виїхали, мають зруйноване житло. Особливо, якщо говоримо про Харків, Суми, Донецьку область. Це є показник того, що люди, котрі не мають житла, мають меншу впевненість у завтрашньому дні щодо повернення в Україну.
Які виклики виникають перед людьми, котрі переїхали
Найбільший виклик для людей, які виїхали – фінансовий. Оскільки ми маємо українців, які почали виїжджати від моменту війни і виїжджають до цього часу, вони мають різне фінансове і соціальне становище. Люди, які виїхали на початку, мали певні запаси, а зараз ці ресурси вичерпуються. Після кількох місяців перебування люди мусять шукати роботу і не всі мають можливості, наприклад, жити в орендованій квартирі.
Другий виклик для переселенців – рівень володіння іноземною чи місцевою мовами. Якщо ми пригадаємо, з яких регіонів виїхали люди (Харків, Київ, Центр України і Схід) – для них, можливо, володіння польською, чеською, румунською чи угорською мовами не було в пріоритеті, тому лише близько 20% людей володіли англійською мовою на рівні, щоб порозумітися. Польською – володіло 35% на рівні достатньому для життя, однак не завжди достатньому для роботи. Відповідно незнання мови, неможливість показати свій кваліфікаційний рівень призводять до того, що люди не можуть знайти роботу і відповідний рівень життя.
Також є проблема поєднання зайнятості з доглядом за дітьми, так як сімей з дітьми є 87%. Є прикладі у Польщі, коли беруть зміни, які мали раніше чоловіки, ділять цю роботу для жінок з відповідними змінами до того, як працюють садки і школи.
Наступне, що заважає людям знайти рбооту, – незнання місцевого ринку праці і законодавства. Люди можуть бути фахівцями високого рівня, але не маючи досвіду роботи за кордоном, (80% людей, котрі переїхали за кордон, ніколи не працювали в країні, куди переїхали і загалом за кордоном. Тобто це люди, які не були налаштовані на трудову міграцію, вони тікали від війни) часом можуть знайти або нелегальну рбооту, або потрапити на не дуже совісних роботодавців.
Останній виклик – неможливість довгострокового планування. Люди не знають, скільки вони будуть проживати в тій чи іншій країні.
Зайнятість
Відповідне дослідження провели у трьох країнах – Польщі, Чехії, Румунії. Найбільше людей, які орієнтовані на те, щоб працювати і заробляти гроші – у Польщі. Трохи нижчий відсоток – у Чехії. Найбільше людей, які хочуть отримати статус біженців – у Румунії.
Ці дані екстрапулюються з тим, скільки людей було працевлаштовано в тій чи іншій країні. Наприклад, у Польщі було влаштовано 400 тисяч українців, що приблизно 27% зі всіх, хто приїхав у Польщу. А в Румунії – 3 тисячі, що становить близько 5% від всіх, хто приїхав.
Відсоток людей, котрі планують жити за власні кошти, є найвищим у Чехії та Польщі, а в Румунії – найнижчий.
В яких напрямках найбільш задіяні українці
47% від всіх українців, котрі працевлаштувалися, влаштувалися на посади значно нижчого рівня, ніж вони працювали в Україні. Це пов’язано насамперед з мовою, а також з тим, що не у всіх країнах є вакансії. Бо, наприклад, для тієї самої Литви чи Угорщини приїзд українських вимушених переселенців – це благо, бо там низька народжуваність, висока смертність і виїжджає молодь. В Польщі, де був найнижчий рівень безробіття за весь час, з’явилося багато вакансій, де працювали українські чоловіки, але жінки не всі з тих вакансій можуть заповнити. Тому людина не завжди може знайти роботу відповідно своєму рівню кваліфікації, бо її може просто не бути.
23% людей працюють дистанційно. Більшість з цих людей працюють на українські компанії і платять податки Україні.
Найбільше українців працюють у сфері громадського харчування і в готельній. Серед посад – покоївки, офіціанти, прибиральники.
У сфері послуг (21%) багато українок знайшли роботу у сфері краси та косметології.
На виробництві, яке завжди потребувало українських робочих рук – працюють 12% українців.
У сфері ІТ – 15%: тут є українці, що влаштувалися на місцеві ІТ компанії, а також ті, хто працюють дистанційно на свої компанії, перебуваючи за кордоном.
У сфері торгівлі, сільського господарства і логістики працюють менше 10%.
Рівень оплати праці українців
Найбільш оплачуваною для українців є робота у Німеччині, зокрема, у медичній сфері, де зарплата може становити від 1500 до 2100 євро у місяць. Також зарплатню від 1700 до 2100 євро у місяць отримують технічні спеціалісти. Найменшою ж в Німеччині є зарплата працівників по догляду (від 850 євро у місяць) та працівників готелю (7-9 євро за годину).
Водночас у Польщі найбільшу зарплатню отримують також у медичній сфері (850 – 1300 євро у місяць) і працівники індустрії краси (від 850 до 1100 євро у місяць). Найменшою є зарплата працівників на виробництві (від 500 євро у місяць) та працівників складу (від 635 євро у місяць).
У Чехії українці отримують від 1000 євро у місяць в медичній сфері, від 720 євро отримують працівники на виробництві. Найменше заробляють працівники на фабрику – від 480 євро у місяць.
Угорщина пропонує логістам зарплатню від 1400 євро у місяць, працівникам на будівництво – від 970 євро у місяць, а працівникам на фабрику – від 600 євро у місяць.
Також у Литві українці можуть отримувати від 1200 євро у місяць, працюючи у сфері логістики, від 1000 євро можуть отримувати технічні спеціалісти. Найменше отримують працівники на виробництві – від 730 євро у місяць, та працівники на будівництво – від 750 євро у місяць.
Плани на майбутнє
Людей питали по цілій Європі, чи мають вони намір повернутися до України протягом трьох наступних місяців.
«Так» сказали 13%. Головні причини для повернення – патріотизм, воз’єднання з родиною, повернення до свого середовища, збереження власного майна і освіта дітей. Освіта дітей значно вплинула на те, що люди більше повернулися до України від літнього періоду на вересень, бо почалася школа.
Ті люди, котрі сказали «ні» або «не знаю» – для них на першому місці стоїть питання безпеки, також не всі впевнені, що буде робота, умови для проживання і освіта для дітей.
Є 80% людей, котрі планують залишатися у країні перебування. З них 81% сказали, що вони планують повернутися в Україну, але невідомо, коли саме.
Найбільше українців за кордоном, які хочуть повернутися додому, є у Чехії (33%) та в Румунії (31%). Найбільше людей, які хочуть залишитися у країні перебування, є у Польщі (79%) та у Словаччині (60%).
Крім того, головними причинами переїзду з України в інші країни були: безпека, родинні зв'язки, працевлаштування, процедура надання притулку.
Серед країн, куди найбільше планують переїхати вимушені переселенці, є Німеччина (27%), Канада (10%), Чехія (6%). Найменше – до Румунії, Словенії та Ізраїлю (по 1%).
Що може сприяти поверненню вимушених переселенців
Перше і найважливіше, що сприятиме повернення вимушених переселенців з-за кордону, – безпековий фактор.
Друге – збереження соціально-економічних зв’язків. От наприклад, є люди в компаніях, котрі працюють дистанційно, будучи за кордоном. Саме ця можливість зберігати такі зв’язки дасть можливість людям розуміти, що вони мають куди повернутися. І якщо діти вчаться в українській школі дистанційно, (таких людей, які мали намір дати дітей вчитися дистанційно, було 18%), то більша ймовірність, що батьки цих дітей повернуться в Україну. Крім того, ці соціально-економічні зв’язки можна зберегти завдяки програмам, де українською мовою людей навчають нових професій, в котрих можна працювати дистанційно. І це теж стимул до того, щоби люди поверталися і мали забезпечені базові потреби не лише по безпеці, але й по роботі і стабільності.
Також потрібно відновлювати базові умови – житло, надання послуг, котрі може надавати держава чи місто. Вони є особливо важливі у зруйнованих регіонах. Як тільки ці умови будуть покращуватися, то люди будуть повертатися.
Стимулювання підприємницької діяльності і громадська думка про людей, котрі виїхали, і відношення суспільства до ВПО має бути не як до зрадників і тих, хто втікав, а все-таки має бути розуміння і прийняття того, що кожен з них думає про свою сім’ю і обирає важливе для них.
Нас також лякає, що коли відкриють кордони, то чоловіки зможуть виїхати до своїх сімей. І є такий прогноз, що виїде до пів мільйона людей. Це позитивний проноз. Але якщо дотримуватися цих кроків, то ми будемо мати позитивний або ще й кращий прогноз, і ці люди не стануть трудовими мігрантами, а повернуться і будуть розбудовувати Україну.
Зазначимо, що презентація дослідження Львівської консалтингової компанії відбулося у рамках практичного семінару HR Forum West. Організатори заходу – ТОВ «Юридична компанія «Ейч.Ді.Партнерз», і СП ТзОВ «Львівська консалтингова група».
Софія Шавранська
Партнерська публікація
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.