Чи готові львівські школи вчити по-новому, а директори – ставати агентами змін? Чиновники пропонують почекати на закон, активісти – починати негайно. Підсумки дискусії.

«Коли я йшов на цю посаду, думав, що займатимусь дітьми, – каже отець Олег Ладнюк, директор Львівської гімназії блаженного Климентія Шептицького. – Але 70% моєї праці – це праця завгоспа й бухгалтера. Іноді мені здається, що не вчитель, а бухгалтер має бути директором: ти мусиш розбиратись у всьому, аж до туалетного паперу».

Управлінська й фінансова автономія, розмежування освітнього й господарського менеджменту, право формувати команду та вибудовувати концепцію школи, – це те, чого прагне чимало прогресивних директорів львівських шкіл. Чиновники ж кажуть, що новий закон про освіту дасть директорам свободу дії, проте застерігають, що далеко не всі керівники й колективи шкіл готові до змін. Тому пропонують почати з пілотних проектів, які зможуть й запропонувати колегам якісну альтернативу.

Про те, ким має бути директор школи – менеджером, лідером, організатором команди чи Дамблдором із «Гаррі Поттера», відкритим для кожного учня – говорили 27 березня учасники дискусії, організованої дискусійною платформою «Твоє місто Львів» та центром інноваційної освіти «Про.Світ».

«Недостатньо змінити колір ручки»

«Школа мусить змінитися, – говорить директорка департаменту освіти й науки Львівської обласної державної адміністрації Любомира Мандзій. – В освіті, як і в державі загалом, відбувається децентралізація. І одне з її завдань – забрати в директора школи невластиві йому функції, дозволяючи зосередитись на методичній роботі й навчальному процесі. Адже директор повинен стати лідером змін».

Особливі сподівання в ЛОДА покладають на опорні школи, де, за словами пані Мандзій, уже є добрі приклади формування професійного середовища, орієнтованого на зміни. «1346 шкіл області охопити неможливо, тому ми будемо починати зміни з понад двадцяти опорних шкіл», – каже вона. Програма розвитку освіти Львівщини передбачає кошти на командне навчання адміністрації таких шкіл. Декан факультету суспільних наук Українського католицького університету Володимир Турчиновський погоджується: попри важливість системних змін, є сенс рухатись шляхом пробних, пілотних проектів та закріплювати вдалий досвід.

Утім, навчити працювати по-новому можна лише тих, хто цього хоче та усвідомлює необхідність реформ. «Не всі директори вважають, що зміни – це добре, – констатує Любомира Мандзій. – Не один десяток років досвіду підказує їм: усі зміни пережили, переживемо й ці». Багато залежить і від настроїв колективу. Експерт з освіти Катерина Гороховська брала участь в інноваційній програмі командного навчання львівських освітян другої половини 90-х, що дала Львову школи нового типу – «Світанок», «Надія», «Дивосвіт», «Школу радості» та інші. «Щоб творити нову школу, мусить бути не тільки директор-лідер, а команда, яка має спільну філософію і політику», – каже вона.

Важлива й активність батьків, які вболівають за якість освіти своїх дітей. Завдяки їхнім ініціативам школи можуть ставати справжніми осередками життя громади. «Громадський бюджет показав, що центрами участі готові ставати тільки ті школи, де доволі активні батьки, – коментує керівниця західноукраїнського представництва Міжнародного фонду «Відродження» Оксана Дащаківська. – Батьки сьогодні є фінансовим резервуаром для школи, але не мають впливу на якість освітніх послуг, не залучені до діалогу про те, якою має бути освіта й кого ми хочемо бачити на виході.

Нам пора побудувати систему діалогу між стейкхолдерами, зацікавленими у якісних змінах. Ця система має бути сталою і працювати незалежно від людей, які братимуть участь у процесі». Володимир Турчиновський, проводячи аналогію з бізнесом, називає батьків надзвичайно довготерміновими стейкхолдерами, адже вони віддають свою дитину до школи на кільканадцять років.  Тому саме вони повинні вимагати осучаснення освітньої системи.

«Недостатньо змінити колір ручки, – каже Оксана Дащаківська. – Мені важливо, щоб моя дитина у школі навчилась давати собі раду – незалежно від того, якими будуть її оцінки».

Знання, цінності чи емоційний інтелект

«Коли я дивлюсь на рейтинг шкіл за результатами ЗНО, я питаю себе: кого ми хочемо отримати? – розмірковує отець Олег Ладнюк. – Дитину з якнайвищим IQ? Що ж, є й такі школи. Але ми хочемо виховати особистість».

На вихованні особистостей зосереджуються й у школі «Дивосвіт». Її директорка Анна Байковська розповідає, що у школі вже майже двадцять років немає дзвоників, а значна частина навчання організована у формі гри. «Про нас кажуть, що діти в нас не вчаться, а бавляться. Але я вважаю, що кожна школа має відкрити двері грі. Тільки коли ми бавимось, ми можемо навчитись чогось нового», – коментує директорка.

Попри інноваційні форми навчання, «Дивосвіт» виконує державну програму, а своїх випускників після четвертого класу скеровує до тих шкіл, що поділяють ці самі погляди на освіту. Цінності, вміння вчитися, критичне мислення та вміння обробляти інформацію – ось головне, що повинна давати сьогодні школа учням.

«Ми вчилися відтворювати знання – це був ключ до доброї оцінки. Зараз оцінювати треба розвиток особистості й емоційного інтелекту, бо інформації достатньо: треба знати, як дати їй раду», – говорить громадська активістка Наталя Піпа.

«Ми вже не можемо вчити дітей так, як учили вчора, – каже Анна Байковська. – Вже не можемо дати їм сухі підручники. Я за нову школу, але за її мудре, поступове впровадження. Починати треба з навчання нас – дорослих».

Львівська школа-інтернат №2 має кепські показники результатів ЗНО, проте директор Андрій Закалюк не засмучується. «Що є успіхом мого вихованця? Чи він здасть ЗНО добре, а за п’ять років приведе свою дитину до нас в інтернат? Чи здасть ЗНО на сто балів із двохсот, але знайде хорошу роботу й буде чесно працювати?»,  – розмірковує він.

«Ефективна школа функціонує як добра бізнес-модель»

Торік «Твоє місто» розповідало про особливості освіти львівських приватних шкіл. Лідія Білас, співзасновниця Креативної міжнародної дитячої школи, каже, що шкільній освіті є чого навчитись у бізнесу. «Ефективна школа функціонує як добра бізнес-модель, – пояснює вона. – Директор не обов’язково має бути педагогом, але обов’язково – управлінцем, який може чітко розподілити сфери відповідальності та функції і формує команду. Абсолютна управлінська й фінансова автономія – критерії успішності нової школи».

Одним із викликів і водночас джерелом успішності приватних шкіл є те, що вони вимушені весь час боротись за учня. «Ми гарантії на 10-12 років не маємо – нам важливо щодня створювати унікальну відмінність, за яку нам будуть платити», – каже Лідія Білас і зізнається, що платній освіті дуже важко конкурувати з безкоштовною. Водночас, коли приватних шкіл в Україні буде не 1-2%, як зараз, а бодай кільканадцять відсотків, як у країнах Євросоюзу, конкуренція з їхнього боку спонукатиме державну освіту до розвитку.

Павло Бачинський, учитель інформатики львівської школи №50, погоджується: освіті треба вчитись найкращого, що є в бізнесі. Зокрема, перебудовувати систему управління у сфери освіти з ієрархічної на горизонтальну. Тоді й у школі директорові легше буде побудувати горизонтальну, партнерську систему відносин.

Унікальну свободу дій на своїй посаді отримав Андрій Закалюк. Три роки тому, очоливши школу-інтернат №2, він почав формувати команду, змінивши склад колективу на 60%. «У мене своя бухгалтерія, і я повністю розпоряджаюся своїми коштами. Питаю вчителів, що їм потрібно в новому навчальному році. На 80% ми виконали побажання педагогів», – каже директор. За його словами, колектив інтернату готовий змінювати заклад повністю.

У львівської школи «Надія» історія нетипова: тринадцять років тому вона складалась із директора і трьох учителів, проте не було жодної гарантії, що першого вересня прийдуть учні. Зараз директорка школи Ірина Хміль пишається тим, що вдалося побудувати: «Я довіряю своєму колективу. Позитивний тон задали батьки: вони – наші партнери».

Проблема з комунікацією

23 березня Львівська міська рада вирішила придбати для 79 шкіл міста мультитач-панелі. «Але мені вона не потрібна! – говорить Павло Бачинський. – За ці самі гроші – 150 тисяч гривень – моя школа могла б купити чотири комплекти з проектора та ноутбука, щоб проводити мультимедійні уроки. Нас не запитали, чого ми хочемо!». Ірина Хміль із школи «Надії», натомість, говорить, що їй не завадили б і дві мультитач-панелі, а Людмила Земба з сихівської 98-ї готова взяти відразу двадцять: мовляв, учителі б дали їм раду. 

Обласна влада, за словами Любомири Мандзій, зважатиме на потреби конкретних колективів – а їм, у свою чергу, варто активніше висловлювати свої побажання. І батькам також. «У нас є дуже ініціативні батьки. Вони самі щось пропонують, малюють плани зміни школи у своєму селі. Коли органи управління освіти будуть їх чути, все запрацює. Для змін важлива комунікація», – каже чиновниця.

Найлегше побудувати комунікацію між самими батьками: вони залюбки об’єднуються задля вирішення проблем, пов’язаних із навчанням дітей. Наступне завдання – включити в цю комунікацію вчителів та директора. На думку Любомира Шимківа з Української академії лідерства, тільки після того, як батьки відчувають причетність до життя школи, народжується довіра між ними та педагогічним колективом.  

А Андрій Закалюк вважає проблемою відсутність батьків – третьої сторони, що могла б контролювати якість освіти в інтернаті. Втім, за словами Наталі Піпи, інша крайність – школи, де «батьки керують замість директора» – це теж погано.

У школі «Надія» комунікація з батьками побудована за допомогою соціальних мереж та електронної пошти. Це, втім, поки що рідкість для львівських шкіл, де вчителі охочіше пишуть батькам записки чи викликають на батьківські збори, аніж додають до друзів у фейсбуку.

«Потрібен простір, де можна помилятися»

«Нам усім треба дочекатись нового закону про освіту», – говорить Любомира Мандзій. За її словами, закон має бути ухвалений до літа 2017 року. Проте ті школи, які не хочуть чекати, можуть починати змінюватися вже. «У нас немає часу чекати!», – хором реагують директори шкіл. На думку Людмили Земби, трикутник діти-батьки-вчителі дозрів до змін. Школярі теж хочуть брати участь у житті школи, висловлюють свою думку про зміст та форму навчання, пропонують власні ідеї.

Завідувачка кафедри загальної та соціальної педагогіки Українського католицького університету Світлана Когут уважає, що чекати на ухвалення закону та запуск нової програми не слід. «Вчителі кожен на своєму рівні, за допомогою колег-методистів і викладачів вишів, мають застосовувати нові інструменти навчання», – пропонує вона.

«Носіями змін є самі діти, – каже директорка 70-ї школи Марта Боротюк. – Мудрий вчитель, подивившись на дітей, які знають набагато більше, вже почав думати про те, як він має змінитись». А Павло Бачинський нагадує, що в бізнесі 95% стартапів провалюється – тож для успішних змін необхідний «простір, де можна безпечно помилятися всім: учням, учителям і директорам».

Торік засновник «Львівської школи Монтессорі» Ігор Бущак говорив «Твоєму місту», що для старту реформи Львову вистачило б двох десятків шкіл, що сповідують нові підходи. Співзасновниця центру «Про.Світ» Юлія Василів розповідає, що поміж десятків львівських шкіл, із якими вона спілкувалася останнім часом, є колективи на дуже різних етапах прийняття та впровадження змін.

«Є ті, що на етапі ініціювання процесів. Коли їх питаєш про проблеми, вони п’ять хвилин мовчать – адже вони вже звикли жити зі своїми проблемами, – пояснює вона. – В інших школах процеси трансформації відбуваються дуже активно, але їм потрібно бачити, куди вони рухаються. Якщо взяти близько сотні львівських шкіл і поділити їх на групи, більш прогресивні могли б стати взірцем для менш прогресивних». Трьом школам, що пройдуть відбір, пощастить: їхні команди півтора року вчитимуться працювати по-новому в межах проекту «Школа 3.0».

Директор 3.0

На думку Марти Боротюк, директор не може бути консерватором, адже він – утілення та носій змін. «Діти не мають боятися директора: він не є символом страху. Вони повинні мати змогу приходити до директора з усіма своїми проблемами», – каже вона.

Менеджер Української академії лідерства Любомир Шимків каже: ідеальний директор – Дамблдор із циклу про Гаррі Поттера. Адже він має візію, тримає в тонусі колектив і особисто спілкується з кожним студентом. «Ти маєш побудувати команду з колективу й команду з учнів. Лідерство – це не лише менеджмент, а й авторитет. Крім власного прикладу ти не можеш нічого дати: ніякі книжки й мотиваційні промови не виховають лідера. Щоб тебе поважали, ти повинен бути взірцем», – пояснює він.

Павло Бачинський уважає, що директори багатьох львівських шкіл уже готові змінювати практики управління. Просто потрібно дати їм свободу і повноваження – адже поки що вони «як амеби чи інфузорії піддаються стороннім впливам, але можуть діяти лише реактивно, а не проактивно».

Що буде з тими, хто не погодиться зі реформою? «Люди, які не зможуть змінитися, просто покинуть це середовище», – прогнозує Марта Боротюк. Проте вчителька львівської 83-ї школи Людмила Сакович, яка прийшла в освіту з досвідом роботи в бізнесі, її оптимізму не поділяє: «Я б хотіла, щоб відсіялися ті, хто не хоче змін. Але безболісно це не мине».