Отець Сергій Швагла
Духівники Твого міста. Отець Сергій Швагла
Отець Сергій Швагла, адміністратор храму Христового Воскресіння УГКЦ. Попри те, що о. Сергій постійно наголошує, що основною його "працею" є порятунок людських душ, окрім молитви та душпастирської роботи, завдяки безкінечним проектам та ідеям о. Сергія, храм Христового Воскресіння, що у Львові на вул. Городоцькій, 319а, став центром багатьох проектів: тут і власна кухня, де щодня готують обіди більше як для півсотні малозабезпечених, і своєрідний «дитячий садок» для дошкільнят, і численні гуртки ( куди входять не лише катехизація чи вивчення іноземних мов, але і малювання та навіть східні єдиноборства!). При храмі також діє благодійна аптека, де потребуючі можуть отримати ліки, працює лікар, та навіть є можливість зробити найпростіші аналізи крові!
Про перше Богослужіння
Я спотів напевно десять раз за ту першу Службу Божу, яку правив. Цю першу відправу зі мною співслужив отець віце-ректор Роман Мірчук, і був ще один священик. Тобто, я свого роду здавав тоді екзамен. Отець Роман нас вчив в семінарії. Службу потрібно було відправити як належно: і перед Господом Богом, і перед своїм вчителем. І тому перша Служба Божа для мене тривала вічність. Але я завжди раджу молодим священикам, щоб кожну Службу Божу відправляли так, як першу. З тим благоговінням, трепетом, і з тим потінням. Бо тепер ми знаємо службу на пам'ять. Можна сказати, це доходить до автоматизму. Але в чому суть? Ми маємо розуміти перед ким стоїмо і кому ми служимо. Мабуть кожен священик під час першої Служби відчуває те саме, що я тоді відчував. І ми маємо ту першу Службу відправляти кожного разу, кожного дня.
Про любов до землі та геології
Я поступив на геологію, бо я любив землю. Не ту поверхню, на якій ми живемо, а те, що в середині – мінеральний світ, різного роду породи. Мене це приваблювало, і я на це вивчився. Як я став священиком? То є так само загадка і для мене. Після школи я поступив в університет, закінчив геологічний факультет. А після закінчення геології Господь Бог мене взяв, попровадив сюди. Я поступив в семінарію, і так моє життя склалося , що я є священиком. Але те, що я хочу сказати: не ми собі вибираємо, хто ким хоче бути. Господ Бог вибирає нас і дає нам ті таланти, які ми маємо використовувати в своєму житті.
Про історію церкви
Ця церква перенесла на своєму життєвому шляху дуже багато. До 1939 храм будувався як польський костел - до того часу були зведені стіни та накритий дах. Але у 1939 році прийшли перші більшовики і автоматично будівництво закрилося. У 39 році та в 40-х роках ця церква служила в'язницею - тут тримали полонених. А після закінчення війни тут спочатку зробили склади Оперного театру, які згоріли, тоді тут був склад театру ім. Заньковецької ( він також двічі горів). Після цього тут облаштували склад склотари, де розпочалася така сильна пожежа, що дах піднявся і впав всередину. Тобто, храм зсередини був зруйнований повністю. У 80-х роках споруду взяв на баланс завод ЛОРТА. Тут мали намір зробити водолічницю. Вони вимурували перекриття для 4 поверхів, і збудували два басейни.
Великий басейн розміщений під вівтарем. Він є до сьогодні ( за словам спеціалістів, конструкція басейну настільки міцна, що якби ми почали його руйнувати - це могло б пошкодити фундамент церкви). Із другого невеличкого басейну, який був збудований у цей період, ми зробили баптистерій - там ми освячуємо воду та маємо христильницю. Реставрація зайняла дуже довгий проміжок часу (близько 15 років). Напевно за той час і ті кошти, що було використано на реставрацію, можна було побудувати новий храм. Але завжди реставрація дорожча за будівництво нового храму.
Про сім’ю
В тижні проблематично знайти час для відпочинку. Бо фактично, свята та неділя для людей це відпочинкові дні, а для священників - це найбільші дні праці в духовному плані. Ми рятуємо душі. Якраз в неділю і свята люди найбільше приходять і до сповіді, і на Служби Божі, і на духовні розмови. Поза тим, в тижні один день робиться такий, щоб «відпружуватись» від думок. Праця з людьми є найважчою працею. Бо приходять різні люди з різними проблемами. І коли ти перепускаєш через себе ті всі проблеми – ти деколи стаєш просто хворим, і мусиш мати час, щоб просто сісти в сім’ї, нормально собі з сім’єю повечеряти чи пообідати. І власне один день в тижні я собі роблю з сім’єю. Діти довкола мене, дружина. І ми нічого такого особливого не робимо.
Мої діти виросли в церкві. В неділю я звичайно швидше їду до церкви (вже о сьомій – пів восьмої їду до храму). А діти приходять разом з дружиною на десяту-одинадцяту годину. Бо дружина є катехитом, а діти навчаються в катехитичній школі, і ми фактично не розлучаємося. Вони тут є біля мене – я завжди є з сім’ю: чи тут в храмі, чи вдома.
Жінка, яка вийшла заміж за священика – вона теж служить. Це має розуміти кожна молода дівчина, яка хоче одружитися на священникові. Мені, дякувати Богу, Господь Бог благословив добру дружину, вона мене розуміє, і допомагає мені в священичому служінні. Бо є такі питання, коли жінки з жінками швидше порозуміються, і щось доброго порадять, ніж мужчина-священик. Тому, моя жінка теж виконує свого роду служіння в церкві: допомагає як дітям, так і дорослим людям.
Про саморозвиток та самовдосконалення
Відпустка звичайно є. Вона триває недовго – бо нема можливості довго відпочивати. Я не вмію довго відпочивати. Моя дружина завжди запитує: «Коли ж то ми поїдемо на 21 день десь відпочити?». Я кажу «Та колись поїдемо…». Але переважно ми відпочиваємо тиждень-півтори, до двох тижнів. Колись-то ми їздили на море. Але дуже гарно, коли їздити відпочивати по духовних місцях. Бо просто поїхати і сидіти десь на сонці чи в горах – це не цікаво. Ми їздимо на своєму авто, і я завжди стараюся брати дітей в якийсь монастир, чи духовний центр. Бо тоді людина збагачується. Донедавна (років напевно 7 тому) я думав, що рід Потоцьких пропав. А потрапив до Ланцута (зовсім недалеко, в Польщі), і дізнався, що нащадки Потоцьких живуть в Чилі, а останній їхній замок в Ланцуті – надзвичайно гарний. Коли ми їздимо, ми стараємося пізнати такі історичні місця, щоб не просто відпочивати, а духовно збагатитися. І, звісно, відбувати якісь прощі закордон – бо це є джерело майбутніх проповідей та духовного зросту.
Людина, яка не розвивається, не вдосконалюється – вона замерзає. І будучи рік-два-три на парафії, за 5 років священик не буде мати що говорити, коли не буде нікуди їздити, і нічого не буде бачити. Людина мусить бути відкрита для світу. Не сидіти тільки в церкві, а десь дивитися, що є по світі, брати краще, і привносити до свого храму. Бачите, багато що є в нашому храмі, - то десь я щось побачив гарне, яке підходить до нашого обряду, і запозичував з різних країн.
Про місце, де відчуваєш себе людиною
Найбільше я люблю бувати в наших Карпатах. З Божою поміччю вже біля 13 років ми маємо таке місце в селі Лібухова ( при парафії), де ми провадимо дитячі відпочинкові табори. Мене часто питають «чого ти так любиш туди їздити?» Там я відпочиваю. Найперше, то є недоторкана природа. Цивілізація тої землі торкнулася досить обмежено. Коли туди приїжджаєш – відчуваєш себе людиною, де ти можеш вільно дихати , вільно себе почувати. Тим більше, там завжди є діти, завжди є весело. Минулого року ми мали там 5 змін, через наш табір пройшло 500 дітей. А це є розпорядок дня, де є і молитва, і різного роду забави , і катехизації. І ти дивишся на тих дітей і бачиш, як дитина і духовно відпочиває, і фізично, і найважливіше - діти здружуються між собою. І власне в тому місці я себе чую дуже добре. Деколи навіть так – ввечері поїду, а рано приїду. Той час, проведений там, є дуже добрий.
Наталія Горбань
Духівники Твого міста
- «Роби те, що від тебе залежить». Владика Венедикт про зневіру, тил і передову
- Духівники Твого міста. Священник у спортивному костюмі і з питанням
- «Мене вчать віряни». Як священник проводить у Львові незвичні Служби Божі
- Духівники твого міста. Історія монахині, яка має сміливість кричати до Бога
- Інвестуйте правильно. Владика Венедикт про спілкування, відеоблог та потребуючих
- Духівники Твого міста. Римо-католицький священик про потребу в інших людях
- Духівники Твого міста. Отець Орест Фредина про складний характер святих
- Отець Степан Сус: «Бог дивитиметься на вас як на людину з фотоапаратом і в шортах»
- Духівники Твого міста. Євангельський пастор про те, чому Бог не має онуків
- Духівники Твого міста. Студентський капелан, який каже «привіт!»
- Духівники Твого міста. Владика Володимир Груца про Бога, який сміється
- Духівники Твого міста. Чому владика Едвард Кава знімає військову форму
- Духівники твого міста. Як сестра Наталія розлюбила футбол і здійснює мрію Бога
- Духівники Твого міста. Владика Венедикт про свій вихід із зони комфорту
- Духівники Твого міста. Михайло Димид про окуляри християнської любові
- Духівники Твого міста: Медичний капелан про те, коли не варто говорити
- Духівники Твого міста: рабин про Львів та націоналізм
- Духівники Твого міста: В’язничний капелан Григорій Драус
- Духівники Твого міста. Отець-доброволець Григорій Швед