Фото: Ірина Громоцька
Ходіть в музеї – там не страшно. Як музеям стати дружніми до дітей
Чи пам’ятаєте ви своє перше знайомство з музеєм? Які спогади про музеї залишилися з вашого дитинства?
Ірина Магдиш: Найяскравіший спогад з дитинства – карета в Музеї етнографії. Ми ціле своє дитинство ходили на неї дивитись. Звичайно, вишивки та мотики теж були цікавими, але карета для дітей була чимось неймовірним. Ще одним яскравим спогадом були величезні лицарські лати у зовнішній вітрині Історичного музею на площі Ринок. Кожного разу, коли проходила повз, переповнювали неймовірні враження. Також зі шкільних років пам’ятаю свою першу чергу в музей, тоді привезли виставку Реріха в картинну галерею.
Та сама карета (фото: Музеї та храми України)
Наталія Космолінська: Я виросла в місті Хмельницькому. З музеїв там на той час був тільки невеличкий краєзнавчий музейчик в одноповерховому особнячку, який ще в моєму дитинстві закрився на вічний капітальний ремонт. Тож в дитинстві до музеїв я потрапляла з батьками лише під час літніх канікул: Київ, Одеса, Крим. Моє перше музейне враження у Львові – «Потоп» Мерварта. Він тоді прикрашав сходову клітку Львівської галереї мистецтв – і це була візитка романтичного ретро-світу за музейними дверима, який дуже виграшно контрастував з невиразною радянською дійсністю. Тому я не могла не взяти «Потоп» до цієї книжки – це шматочок мого музейного дитинства.
На початку 1990-х, коли я переїхала до Львова, тут було дуже бурхливе і насичене мистецьке життя: зник контроль з боку влади, все стало можна, тож художники активно експериментували, а музеї – витягали з запасників заборонене. З того часу запам’яталась довжелезна черга на два квартали до Національного музею десь в 1989 чи 1990 році, коли там (на вул. Драгоманова, бо будинок на проспекті Свободи, 20 йому передали пізніше) вперше з 1930-х рр. виставили мистецтво Січових Стрільців. Тоді на музеї працював ефект «звільнення», львів’яни дуже активно ходили на виставки дисидентів, сакрального мистецтва. Але поступово ажіотаж вщух.
На жаль, сьогодні у Львові натовп в музеї можна побачити лише на відкритті. Від початку 2000-х у Львові таку музейну активність я спостерігала тільки двічі: коли 2010 року Львівський музей етнографії виставив свою колекцію плакатів Альфонса Мухи, і коли до Національного музею у Львові 2012 року привезли імпресіоністів. У випадку з Мухою це вийшло досить курйозно, бо ж це була наша, львівська колекція, але львів’яни про це не знали і бігли побачити, бо ж «скоро заберуть». Через навалу відвідувачів у Музеї етнографії на другий чи третій день закінчилися квитки.
Читайте також: У бібліотеки через інстаграм. Для кого працюють львівські медіатеки
Фото: ZIK
Чи можливо музеям отримати підтримку місцевої влади, щоб почати якісно змінюватися та впроваджувати нові програми для дітей?
Ірина Магдиш: У підпорядкуванні місцевої влади, якщо говорити про Львів, а не про область, є два музеї: Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької та Музей народної архітектури і побуту імені Климентія Шептицького «Шевченківський гай». Усі інші музеї – історичний, національний, картинна галерея, природознавчий – підпорядковуються або обласній владі, або Міністерству культури, або Національній академії наук. Відповідно, приналежність до певної структури диктує умови бюджету та джерел фінансування. Найтрагічніша ситуація з музеями в системі академії наук, тому що НАН в принципі перебуває у колапсі. Це щодо формальної сторони справи.
Неформальна сторона – це конкурси соціально-культурних проектів, які вже багато років існують при управлінні культури Львівської міської ради. Вони є шансом для неміських музеїв отримати реальне дофінансування на додатковий конкретний проект. Потрібно, щоб хтось у музеї хотів написати проект, втілити його в життя, взяти на себе бюрократичну частину та бюджетування. Інший шлях впровадження змін – це програми вдосконалення та підвищення кваліфікацій музейних працівників. Існує маса доступних можливостей та програм щодо мотивації та осучаснення мислення працівників, було б тільки бажання.
Музейникам бракує бажання вдосконалюватися?
Ірина Магдиш: Не можна одразу сказати, що в музеях нічого не хочуть робити. Можливо, працівникам бракує мотивації, але я можу їх зрозуміти. Заробітна плата екскурсовода не залежить від того, проведе він одну екскурсію чи сорок. Так само, якщо музей бере на себе місію і починає впроваджувати дитячі програми, від цього не змінюється ані кількість ставок, ані розмір зарплати. Послуги дитячих програм мають бути додатково платними. І тут виникає велика проблема застарілого законодавства, яке не дозволяє офіційно надавати музеям подібні послуги. Також музеї не можуть продовжувати години роботи, навіть не зважаючи на те, що багато людей хотіли б прийти до закладу після 18-ї. З іншої сторони, можна провести акцію «Нічні музеї», цього ніхто не забороняє. Проте це складніший шлях, і не завжди людям хочеться його проходити.
Щороку у Львові під час фестивалю Ніч у Львові різні музеї готують спеціальні програми для відвідувачів (Фото: Ніч у Львові)
Коли починаються дискусії між культурою і туризмом, культурою і бізнесом, культурою і владою, то одна сторона, тобто бізнес, влада і туризм говорить цифрами. Зі сторони культури цифри не почуєш. Якщо говорять: у нас мало люди ходять в музеї, тоді мало – це скільки? А скільки хочемо щоб ходило? Що ми для цього можемо зробити? Нам потрібно озброїтися цифрами, інакше ми виглядаємо абсолютно безнадійними. Ми будемо говорити про духовність, а бізнес буде говорити цифрами. В такій ситуації ми завжди будемо програвати.
Наталія Космолінська: Одна з причин, чому наші українські музейники не змагаються навипередки, хто що цікавіше придумає – те, що вони знаходяться на повному бюджетному утриманні держави, на яке кількість або якість відвідування не має жодного впливу. Натомість в світі є декілька моделей фінансування музеїв. В залежності від статусу та цінності колекції заклад отримує певну частину фінансування від держави, регіону, міста, але ця частина ніколи не становить 100%. Хіба тільки для найвизначніших музеїв країни. Решту, в середньому від 30% до 50%, музей мусить дофінансувати самостійно. Тому там існують цілі маркетингові відділи, направлені на залучення якнайбільшої кількості відвідувачів та на розробку цікавих заходів.
Українські музеї лише останніх десять років почали звільнятись від радянського бачення музею суто як скарбниці. Вся наша музейна система потребує кардинального оновлювання, від законодавства – що музей може, а що не може, до штатних розписів, де були б аніматори і музейні педагоги. Зараз у всіх наших музеїв невідповідні (щоби не сказати жебрацькі) бюджети, замалі штати, погане чи дуже погане технічне оснащення фондів та експозицій. Відповідно, немає кому і коли займатись вихованням глядача, тому що всі сили йдуть на збереження колекцій.
Наприклад, наші музеї досі не мають права надавати комерційні послуги. Зробити листівки зі своєю колекцією та продавати їх у вестибюлі – це вже досить велика проблема. А відкрити музейне кафе, де б відвідувачі могли за кавою «перетравити» музейні враження (як радять європейські путівники по музеях) – взагалі поки що недосяжна мрія. Також вже який рік не можуть прийняти закон про меценатство, який сприяв би тому, що соціально активний бізнес чи просто заможні люди, які хочуть підтримати музей, могли б допомогти з фінансуванням і не переживали, як на це подивиться податкова. Тобто, це комплекс проблем, які мають вирішуватись та контролюватись на державному рівні. На своєму рівні деякі музеї пробують міняти ситуацію, але це – крапля в морі.
Ще одне проблемне питання – кадри. Одна з причин, безумовно, маленькі зарплати. Хоча вже зараз до музеїв почали приходити молоді амбітні люди, які готові працювати за малі гроші, бо хочуть щось змінити, але їхньї месійності у боротьбі з недосконалою системою надовго не вистачає. Тому в музеях багато працівників пенсійного віку. Часом це дійсно унікальні фахівці, але багато й таких, хто вже не може працювати на сучасному рівні, у них немає стратегічного бачення, вони не володіють мовами чи комп’ютером. Але головне: вони працюють за морально застарілою музейною схемою, коли основною метою було – зберегти. Сучасні музеї світу активно розвивають комунікаційну і едукаційну функції, але це потребує відповідно навчених кадрів. Завдяки тому, що зараз, згідно з новим законом, керівників закладів культури в Україні нарешті обирають тільки на конкурсній основі, чимало музеїв отримали нових керівників. Більшість з них хоче працювати по новому, але одного нового керівника недостатньо, якщо він отримує в комплекті з посадою старих працівників, які нічого не хочуть міняти.
Яким музеям все-таки вдалося піти сучасним шляхом? Які музеї ви можете дійсно порадити для відвідування з дітьми?
Ірина Магдиш: Найбільш правильним, довшим, але систематичним шляхом пішов Державний природничий музей. Вони почали з розробки стратегії розвитку закладу, визначили для чого потрібен музей, яка його місія, якою є візія музею за 10 років. І у цій стратегії прописані дитячі, освітні, лекційні та суспільні програми. Така стратегія є хорошим взірцем. Чи якийсь інший музей має стратегію? Якщо так, то тільки на папері. Стратегія має бути загальнодоступною, щоб ті, чиїм коштом фінансується музей, тобто платники податків, могли з нею ознайомитися.
Державний природничий музеї у Львові (Фото: 032.ua)
Наталія Космолінська: Дуже хорошим прикладом є Національний художній музей в Києві. Останні роки там виставки одна цікавіша за іншу, які супроводжуються цікавою лекційною програмою, зустрічами, розмовами, майстер-класами. Цього року вони спільно з видавництвом «Основи» створили робочий зошит для дітей «Мій Музей. Пиши, малюй, вирізай». А музей Ханенків, теж у Києві, розпочав минулого року музейні заняття для мам «Культурний декрет». Два в одному: і мами не чуються відірваними від культурного життя, і діти буквально з перших місяців звикають до музею.
Проект «Культурний декрет» діє й в інших музеях Києва, наприклад, у Національному музеї Тараса Шевченка (фото організаторів)
У нас з дітьми активно працює Національний музей у Львові: там і дитячі екскурсії, і тематичні майстер-класи. Пожвавила свою роботу з відвідувачами Галерея мистецтв, кожних вихідних Facebook запрошує до галереї на якісь акції, наприклад, зустріч з однією картиною.
Книга «Гра в музей» розповідає про картини та скульптури, що представлені саме у Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького. Не зважаючи на це, чи може книга слугувати універсальним порадником щодо спілкування з дітьми в музеях?
Наталія Космолінська: Вже отримали перші зауваження від друзів-киян, що це дуже львівська книжка. Ми справді першочергово орієнтувалися на львів’ян-дорослих, які підуть до музею з дітьми. Нам було принципово, щоби вони не зупинились на одному візиті, щоби наша книжка стала містком між тим, що на картині, і тим, що навколо. Наприклад, в галереї висить портрет королеви Єлизавети, дружини імператора Франца Йосифа. Мало хто знає, що костел Ельжбети на площі Кропивницького (тепер – Церква святих Ольги та Єлизавети), збудований на її честь. Дуже важливо навчитися з’єднувати таку інформацію, тоді в інших містах людина вже інтуїтивно буде знаходити оці історичні місточки, для неї історія перестане бути нудними сторінками підручника. Тоді і проблем зі збереженням історичної спадщини стане менше.
Поза тим, наш путівник є певною моделлю, як можна добирати, групувати і переповідати інформацію, на чому робити акценти, тут є словничок по термінах, яким можна користуватись і в інших музеях. Додаткову інформацію по тому чи іншому автору можна нагуглити самостійно, хоча україномовний інтернет, на жаль, дуже бідний на подібну інформацію.
Взагалі в первинній ідеї було зробити путівники по всіх ключових музеях Львова. Але це буде залежати від зацікавлення видавництва, від відгуків. Принаймні ми готові працювати далі.
Читайте також: Люди Твого міста. Тарас Возняк про скандали, «газ щастя» і дух міста
Який формат знайомства з музеєм ви пропонуєте?
Наталія Космолінська: Ми орієнтувались на дітей молодшого віку. Але читати книжку мають в першу чергу батьки перед візитом до Львівської галереї мистецтв, щоби зорієнтуватись, що вони там побачать. З кожного залу ми обрали по кілька творів (переважно картини), різних за жанром і сюжетом, постарались знайти цікаві факти про їх авторів, часи, коли вони були створені, і запропонували свій варіант інтерпретації. Для нас було принципово не вживати високочолої наукової термінології та «порожніх» мистецтвознавчих штампів. Тобто, питання «як це зроблено?», я переважно залишала на потім, для старших, а намагалась спершу пояснити «хто/що?» і «чому?».
Додатково в книжці є посилання для батьків «по темі», щоби їм було легше самим орієнтуватись в тому чи іншому історичному періоді або біографії зображеного персонажа. На жаль, навіть у львів’ян, які живуть просто посеред історії, знання з історії дуже слабенькі, а з історії мистецтв вони, переважно, практично нічого не знають.
Було б дуже добре, якби працівники галереї спільно з нами провели по цій книжці екскурсії. Ми б спробували поговорити про деякі картини з книжки спільно з батьками та дітьми, а потім запропонували б батькам вже самостійно на цьому прикладі поговорити про інші картини. І тоді можна було б видати цей путівник оновленим та доповненим.
Дарія Мимка
Фото: Ірина Громоцька
Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.
Інтерв'ю Твого міста
- «Їм бракує спілкування!» Ветеран після важкої травми буде наставником для військових у Львові
- «Про цей район Львова шириться багато міфів». Інтерв'ю з заступником мера
- Чи будуть у Львові нові автобусні маршрути і куди ще може поїхати трамвай. Інтерв'ю
- Як Львів готується до нових викликів. Інтерв'ю з першим заступником мера
- «Це ж ваш підвал, то хто має створити вам умови?» Інтерв’ю з львівським рятувальником
- Школи Львівщини почали навчання. Які зміни чекають учнів та вчителів
- Як працює львівська «швидка» та яких змін очікувати. Інтерв'ю з директором «екстренки»
- Навіщо Львівському медуніверситету дві лікарні та що зі вступом. Інтерв'ю з ректором
- «Люди хочуть знати, з ким служитимуть». Розмова про вакансії в армії
- Чи вплинула мобілізація на туризм на Львівщині та що обирають туристи
- Бронювання, відстрочка та повноваження ТЦК на Львівщині. Інтерв'ю з керівником апарату ОДА
- Головний патрульний Львівської області: «Червону зону ми не перетнули»
- Павло Шеремета: «Нам потрібні інновації, інакше завтра може не настати»
- Чи спрацює Саміт миру щодо України. Інтерв'ю з послом Швейцарії
- «Ветерани думають, що витягнуть себе, як барон Мюнхгаузен». Інтерв’ю із сексологинею
- Кожна 5-6 пара в Україні безплідна. Інтерв’ю з директоркою перинатального центру
- Які об'єкти на Львівщині пошкодили ракети. Розмова з головною архітекторкою області
- Що зміниться для пацієнтів. Інтервʼю про медицину Львівщини
- Андрій Садовий: «Зростання економіки – це кількість будівельних кранів у місті!»
- Що на Львівщині з ППО, мобілізацією та економікою. Інтерв'ю з Максимом Козицьким
- «Кожен має бачити з вікна хоч би три дерева». Розмова з очільницею управління екології
- «Запровадити е-квиток у Львові з першого грудня – цілком реально»
- «Мені не соромно за формат забудови у Львові», – головний архітектор
- Про нові маршрути, е-квиток і брак водіїв. Інтерв’ю з керівником управління транспорту Львова
- Що у Львові з транспортом. Інтервʼю з директором департаменту мобільності
- Хто і як набирає працівників Львівської міськради. Інтерв'ю з керівницею управління персоналом
- Чим займається ЮНЕСКО в Україні. Розмова з головою українського бюро
- «Ніколи нічого тимчасового». Французький архітектор про Львів та відбудову
- Святослав Літинський: Ця війна на роки, а ми витрачаємо мільйони на ремонти
- «Ви не відбудуєте країну лише завдяки грантам». Інтерв’ю з Меліндою Сіммонс
- Що чекає на Львів. Інтерв’ю з Андрієм Садовим
- Давньоукраїнська минувшина Львова абсолютно відрізняється від тої, яку нам подають. Інтерв’ю
- Нам допомагали волонтери, військові. Як Центр зору доставляв оптику у час війни
- Хліб може подорожчати на 50%, а от картоплі маємо вдосталь, – експерт аграрного ринку
- «Українці не люблять ходити в українські ресторани». Дмитро Борисов про нові заклади у Львові і плани на Європу
- «Усі держави закріплювали незалежність у війні», – Ігор Юхновський
- «Треба просто бути принциповим українцем», – Ігор Калинець про життя і війну
- «Хто не зможе вчитись, забере документи». Інтерв’ю з ректором Львівського медуніверситету
- «Це пропаганда, щоб пересварити людей». Інтерв'ю з Андрієм Садовим про мову, війну, Фрідмана
- «Мені соромно читати 10-ту статтю Конституції, де є потурання російській мові», – Ярослав Кендзьор
- «Хворі прибували безперервно». Інтерв’ю з лікаркою, яка пережила три епідемії та пандемію
- «Курорт заповнений на 40%». Інтерв’ю з міським головою Трускавця
- Скільки триватиме фаза виснаження та чи планувати відпустку? Пояснює психолог
- Важливо повернути дітей за парти. Лілія Гриневич про освіту та безпеку учнів під час війни
- «Це помста. Вони бачили, як добре ми живемо». Депутатка про Маріуполь
- Російська армія залишилась такою, як була. Історик про Львів, біженців та крах світового порядку
- Люди мають обирати. Юліан Чаплінський про забудову Львова після війни
- «Росія хоче спровокувати українські сили», – пресаташе Посольства США в Україні
- «Нас просто помножили на нуль». Інтерв'ю з ректоркою Університету банківської справи у Львові
- «Мене вразила історія кохання дідуся Шептицького». Наталя Гурницька про свій роман і таємниці
- «Я був шокований і зрозумів, що хочу зняти кіно». Олег Сенцов про свого «Носорога»
- Чому ростуть ціни та що буде з гривнею. Інтерв’ю з економістом
- Ворог не нападе, якщо буде спротив. Андрій Садовий та Максим Козицький про ймовірну загрозу
- «Не плутайте нас з партизанами». Розмова з керівником тероборони Львівщини
- «Усе не переробимо». Що відомо про сміттєвий завод, який почали будувати у Львові
- Чудо стається не просто так. Що варто знати про Миколая Чарнецького
- «Ми повністю переходимо під НАТівські стандарти». Священник про капеланство
- Військової справи вчитимуть усіх. В Україні починає діяти новий закон
- «Христос не може бути модерним». Іконописець про сучасне та сакральне мистецтво
- Вакцинація від Covid-19 в Україні є цілком законною. Розмова із юристкою
- «Я не збираюсь припиняти рятувати світ». Історія бійця Юрка Досяка
- Небажання вакцинуватися – це бунт проти держави в образі батька. Розмова з психологом
- Хочу, щоб моя музика зцілювала. Розмова з Соломією Чубай
- Дані шукали в архівах СБУ. У Львові презентували книжку про вірменів в історії Львова
- Дівчина з сусіднього подвір'я. Наталка Малетич – про невідоме життя Лесі Українки
- Дітей виховує не школа, – отець Сергій Тихон Кульбака
- Накопичуй сам. Розмова з міністеркою соцполітики
- «Він теж буває різний». Дослідник розповідає про іслам, якого ми не знаємо
- Чи актуально зараз будувати дерев'яні церкви. Розмова з архітектором
- Жадно жити своє життя. Ірена Карпа про те, як закохуватися і знову виходити заміж
- Чим вакцинуватимуть львів'ян. Епідеміологиня про вакцину від Covid-19 з Індії
- Такий тендер важко «зламати». Завод «Богдан» про автобуси для Львова
- Спочатку – комфорт, потім – історія. Вахтанг Кіпіані про історичні попит і пропозицію
- Чому в Україні локдаун ввели після свят. Ірина Микичак про Covid-19 і медреформу
- Львів – це не лише кава і шоколад. Ірина Сенюта про місію Почесної Амбасадорки
- Чому аудит – про розвиток клієнта та його прибуток, а не про витрати чи покарання
- Як створювати яскраві туристичні проєкти за ґранти. Досвід Тустані
- Квартирне питання на вересень. Як в часи карантину змінилися ціни на оренду житла
- «Людям можна говорити правду». Уляна Супрун про коронавірус, карантин та «золоту середину»
- «Коронавірус закрив нас у капсулах. І це, без сумніву, вплине на ресторанну культуру». Марк Зархін про бізнес і кухню
- Що буде з цінами на продукти. Розмова з власником «Шувару»
- Священник не допомагає, допомагає Господь, – отець, який править для хворих та медиків інфекційної лікарні у Львові
- Львів і криза. Де можна буде знайти роботу після карантину
- Музеї, бібліотеки чи все-таки ринки та перукарні. Бізнес-омбудсмен про вихід з карантину у Львові
- «Щоб люди знали, як вони звучали колись». Дослідниця народної музики про гаївки на Галичині та в Україні
- Першими полетять лоукости. Директорка Львівського аеропорту про кризу і найближчі перспективи
- Що буде з плащаницею та як правильно освятити паску вдома. Роз’яснення
- Іноді мої учні печуть солодощі, а не вчать математику – львівська вчителька про дистанційне навчання
- «Я розумію свою місію». Лікар зі Львова розповів, навіщо поїхав в Італію
- Як на Львівщині масово тестують на коронавірус. Степан Веселовський про тиждень перший
- Юрій Назарук: Ми прийняли рішення припинити думати так, як завжди
- Ми маємо шанс уникнути епідемії. Науковиця про дію коронавірусу та його мутації
- Сидіть вдома – це не грип. Медик лікарні у США про роботу під час пандемії коронавірусу
- Молитва долає всі віддалі. Владика Володимир Груца про освячення пасок і сповідь онлайн
- Як зміниться Львівська лікарня швидкої допомоги. Олег Самчук про ребрендинг та all inclusive
- Запитайте у партнера про здоров'я родичів та водіть дитину в садок. Поради лікаря про імунітет
- «Такого в житті ми більше не побачимо», – екіпаж про повернення українців із Китаю
- У Львові погане повітря не через затори, – Олександра Сладкова
- «Це як годинник, що сильно відстає». Чи доцільно в Україні змінити дату святкування Різдва?
- У Раді їх жартома називають «зелений ксерокс». Олег Синютка про владу, Порошенка та Львівщину