Не звачаючи на те, що бібліотеки після ремонту стають медіатеками, самі бібліотекарі рідко їх так називають. У нові відремонтовані приміщення приходить більше людей – на лекції чи зустрічі. Проте чи змінюється суть закладу від зміни назви та ремонту?

Цьогоріч у Львові виділили 7,5 мільйонів гривень на ремонт бібліотек – їх перетворюють на медіатеки. Це відкритий простір, в якому, окрім книг, є постійний доступ до Wi-Fi, встановлені комп’ютери, проектори, інтерактивні дошки. В оновлених просторах відбуваються зустрічі з письменниками, лекції, наприклад, про сортування сміття, альпінізм та мову тіла, відбуваються виставки фото і графіки. Усе це найчастіше безкоштовно. Таким чином управління культури ЛМР намагається повернути читачів до бібліотек.

Tvoemisto.tv спробувало зрозуміти, у чому відмінність між бібліотеками, в яких лущаться стіни, і медіатеками, де обов’язково має бути комп’ютер.

Бібліоняня

У підвальному приміщенні житлового будинку на вулиці Зеленій розташований філіал бібліотеки для дорослих №40. Посередині невеликої кімнати і під стінами стоять стелажі із книжками. Хоч вікно і велике, але дерева перед ним затуляють кімнату від сонячного світла – у ній небагато світла і трішки пахне сирістю.

Якщо придивитись, то стелажі із книжками не такі сумні й однотонні: на одному гарно розставлені нові книжки із дитячою літературою, між якими стоять м’які мавпочка та ведмедик, а також кольорове дитяче брязкальце. На іншому – серійна література для підлітків. На третьому – свіжий роман Дена Брауна «Джерело», нове видання «Американської пасторалі» Філіпа Рота, «Білі зуби» Зеді Сміт.

«Можливо, змінюють назву з "бібліотека" на "медіатека", щоб залучити молодь, – розмірковує бібліотекарка Вікторія Верещак. – Щоб не сприймалось, як місце, де можна лише взяти книжку. Хоча в медіатеках все є на дисках, відео, аудіо... Але ж зараз і це вже застаріле – всі самі все можуть скачати з інтернету. Але разом з тим слово "медіатека" може відлякати старше покоління. Вони побояться туди йти. А для них книжка – це ж віддушина».

Жінка додає, що тепер бібліотекарі не такі, як були колись, їхня сфера зайнятості розширилась:

«Тепер наша робота не просто книжку списати і видати. А потрібно залучити читача свого району. Нам на зборах бібліотекарів кажуть, що це має бути "третій дім" для людей: дім, робота і бібліотека».

Вікторія працює у цій бібліотеці більше десяти років. Деяких читачів пам’ятає ще дітьми, хоч сама ще молода.

У сусідньому читальному залі, де стоїть до десяти столів, проводять безкоштовні курси іноземних мов, розповідають про те, як читати міміку людини. Були тут і зустрічі поетів-початківців. Але, розповідає Вікторія, відомих письменників, наприклад, Галину Вдовиченко, їй сюди соромно запрошувати:

«Не знаєш, як повісити картину, щоб дірку в стіні закрити. Не знаєш, як зробити фотографію заходу – то там стіна облуплена, то там труба стирчить».

Вікторія хоче зробити у читальному залі – в сусідній світлій кімнаті із великими вікнами – дитячу зону із килимком, м’якими пуфами, іграшками, бізі-бордами. Але наразі вона шукає для цього спонсорські кошти. Проте і зараз у бібліотеці можна залишити дитину на декілька годин – за нею наглядатимуть і розважатимуть бібліотекарки. Така послуга називається «бібліоняня».

«Я так багато книг за раз набираю, – розповідає сива пані, запихаючи в маленький пакет жіночі романи із яскравими обкладинками, – бо почала онуку на гуртки водити, тепер немає часу сюди приходити. А коли її чекаю із заняття, то читаю. О, а Кокотюху ти мені записала?», – перепитує у Вікторії. 

Сюди приходять читачі різного віку: від малого до дорослого. У читальний зал заходить світловолоса жінка:

«А у вас є "Матильда"? То по шкільній програмі, мала якраз хотіла почитати».

Вікторія шукає, але не знаходить – книжка на руках в іншої дитини. Нові книги поступають сюди і для дорослих. Від початку року бібліотека отримала близько сімдесяти нових книг. Є тут і два комп’ютери, які подарували спонсори, щоправда, один вже несправний.

Влітку протягом усього дня в бібліотеці проводили час діти: бавились ляльками, забігали гратись у хованки.

«Вони мультики дивились, фільми собі включали. Я називала це "Катрусин кінозал". Правда, звук йшов через навушники, то вони по черзі їх одягали і слухали, уявляєте?! То я колонки знайшла і під’єднала». 

Та із початком навчання діти вже не так багато проводять часу у приміщенні бібліотеки. Вранці сюди приходять пенсіонери, діти можуть хіба після школи зайти.

«У неділю читачі можуть приходити один за одним, а може бути декілька за увесь день. Хоча то така певна традиція є – піти після церкви до бібліотеки. Після духовного збагатитись культурно», – розповідає бібліотекарка.

Читайте також: Невідкладна допомога парасолькам. Фоторепортаж із львівської майстерні «Айболить» 

Інстаграм-бібліотека

Урбан бібліотека розташована у старому жилому будинку поміж головним корпусом «Львівської політехніки» і сквером Святого Юра. Її назва пов’язана із поняттям міста: в одному з залів, що має таку ж назву – «Урбан», зібрана література про урбаністику. У теперішній медіатеці декілька залів і майже всі вони із білими стінами. Попід ними стелажі із книжками аж попід стелю. Тепер ця бібліотека нагадує сучасний коворкінг: багато білих столів, м’які зручні стільці, проектор, кухня, кавовий апарат.

Тут дуже тихо. Зрештою, як і в інших бібліотеках, але тут це особливо незвично через велику кількість відвідувачів. Студенти сидять за своїми комп’ютерами: хтось переглядає TED-промови, хтось робить креслення у спеціальній програмі. Одні студенти закривають свої лептопи і йдуть, інші – приходять. В обід вільне місце тут знайти важко.

Наталя, студентка 3 курсу, опубліковує допис у Facebook і починає розповідати про відремонтовану бібліотеку. Наталя працює культурною менеджеркою: висвітлює життя бібліотеки у соціальних мережах, намагається усіляко піарити та рекламувати заклад.

«У нас майже тисяча фоловерів в Instagram і майже чотири тисячі у Facebook», – із непідробною гордістю повідомляє Наталя.

Ми розмовляємо у книжковому сховищі. Нова підлога, жовті стіни, круглий стіл зі стільцями – навіть у цьому захованому куточку можна працювати. Відчувається стійкий впізнаваний запах старих книг. Нашу розмову перериває молода дівчина:

– А є хтось? Я хочу здати книжки.

– Так, хвилинку, зараз підійду, – відповідає Наталя.

Окрім піару та подіями у бібліотеці, Наталя ще може виписати або списати книгу. У найбільшому залі ледь не щовечора відбуваються лекції та зустрічі – усе заплановано до кінця вересня. Ініціативу проявляють як самі спікери, так і Наталя шукає охочих прочитати лекцію. Партнерами Urban-бібліотеки є Львівська міська рада та Управління культури, тому і вони проводять тут свої відкриті події.

Читайте також: Скоро нас спишуть. Як помирають книжки в бібліотеках

Бібліотечний Х-Фактор

В одному зі звичайних дев’ятиповерхових будинків на Новому Львові яскраво розмальована стіна із написом «Бібліотека», на іншій стіні намальовані пазли. Туди ведуть два входи – такою формою бібліотека нагадує пазл. Три місяці тому заклад відкрили після ремонту. До того тут була звичайна Дитяча бібліотека №36, тепер це Пазл-бібліотека для дітей №36, по суті – медіатека.

У недільний полудень у залі із помаранчевими стінами немає нікого, окрім двох бібліотекарок. Ця частина приміщення називається book-пазл.

Леся Стефанівна, одна з бібліотекарок, охоче й детально перераховує, які події та коли у них відбуваються:

«По понеділках у нас з 11-ї до 12-ї години заняття для дошкільнят. Туди приходять навіть півторарічні дітки із мамами. Це для тих дітей, які не ходять у садок. У півтора роки, звісно, ніхто не читає книжки, але сама культура виховання і читання книги вже є. А по вівторках у нас екогурток».

Читайте також: Львів спить, Шептицький працює. Репотаж з першої цілодобової бібліотеки

Щодня тут за розкладом відбуваються зустрічі із цікавими людьми, майстер-класи. По вівторках на великій плазмі показують мультики та фільми, зняті за книгами.

Леся Стефанівна працює тут лише півроку. А Леся Левківна – уже майже двадцять років. Каже, що до ремонту тут також організовували дозвілля дітей:

«До нас приходили Галина Вдовиченко, Ганна Кінтер, Анна Хома, Петро Радковець… Було багато, я навіть не згадаю усіх. Тепер іще будемо запрошувати письменників і різних видатних людей Львова».

Жінка каже: щоб заохотити дітей, потрібно багато дії, тому вони самі придумують різні квести, змагання, конкурси, пов’язані із книгами чи письменниками. Наприклад, на вересень тут запланований «Х-Фактор: бібліоремейк» і сімейний квест до дня народження відомого педагога Василя Сухомлинського.

За літо до Пазл-медіатеки записалось 500 нових читачів – і дітей, і дорослих. До того часу в середньому було 2-2,5 тисячі. Стіни іншої зали, де колись було книгосховище, пофарбовані у жовтий. Відремонтовану бібліотеку бібліотекарі не називають медіатекою. Бо, мовляв, для медіатеки потрібно більше обладнання. Але тут вже є новий м’який диван, маневрені парти на колесах, які легко обертаються, пуф-мішок для сидіння, два комп’ютери, плазма, настільні ігри.

За столом двоє дівчат років дванадцяти спершу грають у карти, а потім сідають за комп’ютер:

– Дівчата, а ви любите читати?

– Ні, - кидають вони, не відриваючи поглядів від екрану.

Марія Цигилик

фото авторки

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.