Іноземці Твого міста: Лутфор Рахман про те, що у Львові нагадує Індію

6142 0
Про індійську культуру у Львові нагадують хіба фільми на домашніх екранах або поодинокі студенти з цього регіону світу. Втім це не засмучує Лутфора Рахмана, який живе тут вже з початку 90-х років. Бенгалець полюбив Львів за його європейськість. Він працює у Львівській Політехніці, виховує доньку в українсько-індійському дусі та мріє познайомити львів’ян зі смаками індійської культури.

Із Дакки до Львова

Я приїхав до Львова зі столиці Бангладешу, Дакки, у 1992 році. Багато земляків тоді їхали вчитися в Україну і мені рекомендували. Тож я вступив до Львівської політехніки на кафедру комп’ютерної інженерії. Перший рік тут мені було важко адаптуватися: я виріс у великій сім’ї, та й культура в Україні та Бангладеші зовсім різна. Зараз мені здається все нормальним, а тоді я відчував, що чужий у Львові. Вчитися було дуже цікаво, тим більше, я був одним із перших студентів-іноземців, хто навчався вже повністю українською. Саме тому завжди відчував на собі більше уваги, але водночас – і більше відповідальності.

Пам’ятаю, на святковій конференції з приводу 150-річчя університету я виступав з трибуни. Тоді проректор університету запитав, чи не хотів би я залишитися в Україні та університеті, але я сприйняв це за жарт. Зараз розцінюю це як знак долі.

Після закінчення навчання 2 роки стажувався у рідній Політехніці, а потім мене взяли на роботу. Тут і працюю вже понад 13 років. У нас є центр, який обслуговує комп’ютерну мережу Львівської політехніки – я начальник одного із відділів. Ми підтримуємо мережу та електронну пошту університету, забезпечуємо Інтернет для гуртожитку. Для мене робота в Політехніці – це престижно.

Моя дружина працює у Львівському медичному університеті, дочка навчається в школі. В мене дуже демократична сім’я – ми святкуємо і мусульманські свята, і християнські. Дочка сама нехай вирішує, що їй до душі. Між собою говоримо українською мовою, час від часу – бенгальською. Готуємо, правда, більше індійську їжу. Моя дочка цікавиться індійською культурою, але в Бангладеші ще не була. Ми рідко там буваємо. Моїх батьків вже давно немає, а майже усі сестри та брати (їх 10) виїхали звідти до Італії. Тож влітку ми, зазвичай, відвідуємо у родичів там. Взагалі, багато подорожуємо, часто з сім’єю вибираємося в Карпати.

Львів європейський

Я живу у Львові вже 22 роки, і мені тут дуже комфортно. У мене на роботі – всі українці, але я не почуваю себе якось особливо (зі всіма розмовляю українською мовою). З часу приїзду бачення життя змінилося, я звик до Львова. Переконаний, що тепер це моя Батьківщина. В мене немає наміру повертатися додому. Ще у 2002 році ми їздили в Бангладеш на півтори місяці, але останній тиждень я рахував години – так сумував за Львовом, за своїми друзями. Зараз думаю, що не міг би жити в іншому місті, чесно вам скажу. Я люблю це місто. В мене були можливості емігрувати в Канаду або Європу, але я не хотів. Тоді, коли я приїхав, у Львові нічого не було, а зараз, не побоюся сказати, – європейський рівень життя (звичайно, я не про дороги чи зарплати). До того ж, львів’яни дуже добре ставляться до іноземців. Це спокійне місто для мене.

Іноземці разом – місцеві

Львів є другим містом в Україні, де діє організація InterNations. Вона є в кожній країні світу і об’єднує іноземців, які проживають у певному місті. Разом із другом з Данії я є її представником у Львові. Раз на місяць ми вибираємо якийсь заклад і зустрічаємося з іншими іноземцями. Але також долучаються і приходять місцеві. У Львові зареєстровано більше тисячі іноземців – це ті, які тут живуть, і ті, які часто приїжджають сюди по справах. Зараз дуже багато студентів африканських країн та європейців.

Я підтримую зв'язок із тими, хто вчився зі мною тут. Із моєї групи всі індуси, марокканці, непальці поїхали звідси – хто в Америці, хто в Англії. Вони всі питають, як справи в Україні, слідкують за ситуацією. Ми тут допомагаємо тим, хто в АТО – організовували, наприклад, благодійні вечірки. Вболіваю за Україну, оскільки тут зростає моя дитина, хочу, щоб вона мала достойне життя.

Аромат індійських прянощів

Моя давня мрія – відкрити у Львові індійський ресторан. У 2012 році я вже зробив таку спробу. Невдовзі ресторан довелося закрити через фінансову кризу, та й місце не те обрали – це було за центром. Потім ще співпрацював із однією відомою мережею закладів, але проект припинили після трьох місяців. У мене працювали кухарі бенгальці з Києва та Харкова, які спеціально приїхали сюди, на моє запрошення, – готувати індійську їжу. Людям це подобалося, вже були постійні відвідувачі.

Думаю, у Львові обов’язково має бути такий заклад. По-перше, сьогодні тут немає жодного індійського ресторану. А по-друге, треба знайомити і розвивати культуру Індії, Бангладешу, Пакистану – вона має древні корені та в дечому, кажуть, споріднена з українською.

Мій ресторан – це має бути місце, де люди зможуть краще пізнати індійську культуру. Львів’янам має сподобатися така кухня. Це аромати спецій, якими європейські країни не можуть похвалитися. Я вже працюю над своєю мрією. Сподіваюся, що наступного року львів’яни зможуть скуштувати індійську кухню у своєму місті. 

 

Розмовляла Ірина Матвіїшин

Фото – Олександра Чернова

 

Іноземці Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!