Фото: Надія Марченко
Конструктор для дорослих. Як у Львові ремонтують і модернізують літаки-винищувачі
Відліком історії авіації для Львова можна вважати 1784 рік, коли через дев'ять місяців після запуску у Франції першої повітряної кулі братів Монгольф’є таку ж запустили із сучасної площі Петрушевича. На відміну від французів, які наповнювали кулю димом від спалювання вовни і соломи, львів'яни використовували автоматичний пальник на рідкому паливі. Схожий принцип для підйому повітряних куль і досі використовують у повітроплаванні.
А вже незабаром у місті з’явилась «Львівська політехніка», у складі якої у 1909 році запрацювала друга у Європі авіаційна кафедра – кілька місяців перед тим таку відкрили у Сорбонні. Вже за рік львівський інженер-конструктор Едмунд Лібанський зібрав у Львові перший літак, а ще через рік – другий, із трициліндровим мотором потужністю у 28 кінських сил. Його «Ластівку» успішно випробували у Відні, куди переїхав інженер, у вересні 1911 року.
Читайте також: Смак дитинства. Як у Львові упродовж пів століття працює фабрика Світоч
На початку 20-го століття у Львові було чотири авіаційні майстерні, де збирали авіатехніку, діяло галицьке авіаціно-технічне товариство «Авіата». Ще до Першої світової війни Львів мав свій аеродром, а у 1918 році через місто проходила регулярна лінія поштового зв'язку за маршрутом Відень – Краків – Львів – Проскурів – Київ. Якщо потяг долав відстань із Відня до Києва приблизно за дві доби, то авіапошту можна було отримати усього за 13 годин.
Перший аеродром у місті розташовувався на Янівських полях, на перетині сучасних вулиць Повітряна і Сяйво. У 1931 році у Львові ввели в експлуатацію Скнилівський аеродром, спроєктований поляками. Тоді львів’яни мали змогу полетіти навіть у грецькі Салоніки. Ще один – ґрунтовий аеродром – був у Рясне-Руській.
А перед Другою світовою війною у Львові з’явились стаціонарні авіаційні майстерні, де ремонтували військові літаки. Саме на їхню територію ми йдемо сьогодні.
«117-й авіаційний»
Історія нинішнього Львівського державного авіаційно-ремонтного заводу почалась у 1939 році. Спочатку на цій території були стаціонарні авіаційні майстерні, де ремонтували польські військові літаки. Потім прийшла радянська влада і використала майстерні для своїх планерів. Із приходом німецької армії обладнання і персонал евакуювали – спочатку у Полтаву, а потім – у Пензенську область. Коли по завершенні війни майстерні повернулись до Львова, то застали збережені цехи, адже їх у той час використовували німці.
До середини 1950-х років на заводі, що час від часу змінював назви, але в побуті досі відомий як «117-й завод», ремонтували літаки з поршневими двигунами. А у 1953-му році на завод поступив перший реактивний літак конструкторського бюро Мікояна – МіГ-15. На освоєння його ремонту витратили цілий рік, а щоб подивитись на перший випробувальний політ відновленого літака люди вибирались навіть на дахи. У жовтні 1953-го року завод отримав назву «117-й авіаційно-ремонтний завод», тут створили новий підрозділ – льотно-випробувальну станцію. Відтоді на заводі у штаті з’явились пілоти-випробувачі.
Макети літаків, що ремонтували на заводі у різні часи
У радянський період завод був у трійці найкращих авіаремонтних підприємств, а із 1970-х років до 40% його робіт виконувались на експорт – для Куби, Індії, В’єтнаму та інших країн.
Розвивалось авіабудування і перепрофільовувався завод – із літаків МіГ-15, МіГ-17 аж до ремонту реактивних винищувачів МіГ-29. Перший такий літак потрапив на завод у 1989 році. А тоді Радянський союз зник. Був парк винищувачів і технічна документація для ремонту, але не було обладнання, досвіду і грошей. Лише роздоріжжя. Та колектив взявся за це випробування – власним коштом.
Зараз реактивний винищувач МіГ-29 – основний бойовий літак тактичної авіації повітряних сил Збройних сил України.
Містечко на краю Львова
Львівський авіаремонтний завод розташований на вулиці Авіаційній, 3. Його територія, що займає майже 36 гектарів, сусідить із заводом ЛОРТА та із львівським аеропортом. Тут є все: від цехів до музею і клубу.
Макет території заводу
Для того, щоб потрапити на підприємство, потрібно отримати дозвіл у Києві – в Державному концерні «Укроборонпром». Утім, говорить головний інженер ( перший заступник директора підприємства) Роман Качмар, робота підприємства не є таємницею.
«Усе, що ми використовуємо для ремонту, купуємо через електронний майданчик Прозорро. Я б сказав, що все аж занадто прозоро. Будь-який аналітик солідного рівня може проаналізувати, що ти замовляєш протягом року і сказати, що ти із цього випускаєш», – каже Роман Качмар.
За його словами, захищаються лише окремі параметри модернізованого літака МіГ-29 – закриті його тактико-технічні дані.
Що таке МіГ-29?
Винищувачі МіГ-29 на львівському заводі ремонтують із 1990-х років, а у 2000-х – взялись за їхню модернізацію до покоління 4+, адже літаки поступово технічно застарівають, хоч і досі використовуються різними країнами. Наразі на заводі здійснюються два варіанти модернізації літака – МіГ-29МУ1 і МіГ-29МУ2.
У першому варіанті літаки, що стали випускати понад 30 років тому, отримали збільшення дальності виявлення та захоплення повітряних цілей, удосконалення електронної автоматики контролю роботи двигунів, модернізацію системи реєстрації польотних даних, доробку бортової радіостанції.
У другому варіанті модернізації, окрім удосконалення системи навігації, літак отримав здатність вражати цілі не лише у повітрі, а й на землі, що є вкрай важливим. Таку модифікацію тут почали робити з 2020-го року.
Основна ціль літака МіГ-29 – панування в повітрі. Ідеться про боротьбу з винищувачами противника, прикриття і супроводження транспорту, вантажів тощо. Та за допомогою модернізації його можна перетворити на багатофункціональний літак.
Читайте також: Де живе львівський лускунчик. Історія склодзеркального заводу у Львові
Роман Качмар говорить, що модернізація – це лише 10% від усього процесу, що винищувач проходить на заводі. Основне – це капітальний ремонт.
«Це як ставити на старенький автомобіль нову GPS-систему – його спочатку треба відремонтувати. Основна трудомісткість – ремонт: повна розборка, ремонт складових частин, потім складання, відпрацювання, льотні випробування. Модернізація технічно важлива і необхідна, але без ремонту – це ніщо», – пояснює головний інженер.
Роман Качмар. Головний інженер, заступник директора ЛДАРЗ
Що роблять на заводі?
Коли літак потрапляє на завод, його повністю розбирають і всі деталі, агрегати і системи передають у профільні цехи для ремонту.
«На спеціальному трейлері ми привозимо фактично нелітаючий літак із авіаційної військової частини. Ззовні може здатись, що це груда металобрухту на списання. Але, тим не менше, за параметрами літак має певні ресурсні залишки, які ми продовжуємо, щоб він міг далі літати на законних підставах. Після ремонту ми надаємо йому новий міжремонтний ресурс – 700 годин і 8 років, із можливістю продовження на 100 годин, один рік», – каже Роман Качмар.
У виробничому процесі безпосередньо задіяні близько 600 працівників. В одному цеху ремонтують паливну, гідравлічну системи, систему кондиціювання. В іншому – авіоніку (авіаційне обладнання), у третьому – радіоелектронне обладнання і озброєння, в четвертому – проводку.
Також на заводі є механічний цех, де виготовляють частину необхідних деталей. Проте деякі деталі підприємство купує.
«Програма імпортозаміщення зараз дуже актуальна. Ми мали сильну залежність від підприємств Росії. Зараз купуємо запчастини і матеріали лише на внутрішньому ринку України. У нас немає жодних контрактів з фірмами, опосередкованими з Росією, працюємо лише з нашими постачальниками – резидентами України», – запевняє перший заступник директора заводу.
Ми перебуваємо в цеху, де відбувається завершальна стадія ремонту літака – сюди із інших цехів привозять усі складові і збирають літак, тестують його за допомогою діагностичних станцій – це як комп’ютерна діагностика автомобілів, але процес більш складний і тривалий.
Повністю готовий літак йде на контрольно-випробувальну станцію, де відбувається перший запуск його двигунів і перевірка працездатності усіх його систем. А потім – два випробувальні польоти, що стартують тут же, з території заводу. Коли все гаразд, МіГ-29 летить в авіаційну частину замовника. В Україні це повітряні бази в Луцьку, Івано-Франківську та у Василькові під Києвом.
Звідси злітають винищувачі
Львівський авіаремонтний завод приймає і замовлення від інших країн, що також ще використовують такі винищувачі у своїх Збройних силах. Для того, щоб відправити замовлення, у літаку МіГ-29 демонтують крило, стабілізатори, кілі і в спеціальному такелажному риштуванні транспортують в точку призначення літаком АН-124 «Руслан». Туди ж із заводу їде бригада, яка збере літак, зробить наземні перевірки та обліт.
МіГ-29 ремонтується від семи до дев’яти місяців, в залежності від початкового технічного стану. Вартість ремонту, говорить Роман Качмар, є комерційною таємницею.
«Єдине, що можу сказати – це дуже дорога річ. Утримання авіації, тим більше сучасної, доступне тільки багатим державам. На щастя, нам у спадок дісталась потужна авіація, на підтримку якої грошей в Україні достатньо. А от щоб перейти на нові зразки авіаційного озброєння, потрібні великі гроші. Один літак покоління 4+ може коштувати від 50 млн доларів і більше. Дуже непогана модернізація до такого рівня – у десять разів менше», – каже головний інженер.
Скільки живе літак?
Головна мета ремонту – це відновлення ресурсного стану літака, щоб він мав право літати.
«В авіації всі закони та інструкції написані кров’ю. Тому у кожного літака є поняття призначеного терміну і ресурсу експлуатації, і міжремонтний термін і ресурс експлуатації. Неспеціалісти часто кажуть, мовляв, старий літак, мав купу років. Ну і що? Є певні технічні вимоги, яким цей літак повинен відповідати і тоді він має право літати», – пояснює Роман Качмар.
Літак попереднього покоління МіГ-21. Аби не різати такі машини на металобрухт, із них робили радіокеровані мішені для тренування пілотів новіших винищувачів
Він додає, що українські МіГ-29 мають одну особливість – оскільки упродовж 1990-х – на початку 2000-х років через кризу в державі «авіація сиділа на землі» і польоти майже не виконувались, середнє напрацювання МіГ-29 в Україні дуже низьке. Ці літаки, за словами Романа Качмара, мають запас ресурсу ще років на 20 (приблизно 2000 в годинах). Календарний термін експлуатації продовжують після ретельної діагностики за допомогою спеціальної методології під супроводом Державного науково-дослідного інституту авіації в Києві.
Завод старіє
На підприємстві працює близько тисячі людей. Фактично всі так чи так причетні до ремонту. Але є серйозна проблема зі спеціалістами.
У складальному цеху не видно молодих людей – працівники переважно середнього і старшого віку.
«Завод плавно старіє, а притоку молодих спеціалістів немає. Середній вік працівників – 54 роки. Фахівець такого рівня, як, наприклад, в складальному цеху, має щонайменше 3-5 років провчитися, тому маємо великий дефіцит, особливо деяких спеціальностей, як-от зварювальники, шліфувальники. Іноді молоді приходять, але після року-двох роботи – їдуть в Польщу», – каже Роман Качмар, який працює на заводі на різних посадах із 1983-го року.
Іноді, додає головний інженер, доходить до смішного. Так, процес шліфування в процесі відновлення літака є обов’язковим. Зараз ці роботи підприємство змушене замовляти на стороні.
«Не тому, що у нас немає обладнання чи ми не вміємо то робити, а просто люди, які це робили, або пішли на пенсію, або померли. Нових немає, тому що в державі немає нормальної системи профтехосвіти», – каже Роман Качмар.
Та все ж у Львові деякі зрушення у цій галузі відбуваються – кілька років тому у «Львівській політехніці» знову запрацювала кафедра авіоніки, випускники якої у подальшому зможуть стати в нагоді на заводі. Хоча у перший рік набору кафедра мала аж двох студентів, наступного року їх було вже четверо, і далі кількість зростала.
Читайте також: Львівський завод почав ремонтувати ракетні комплекси Тор
Середня зарплата на Львівському авіаремонтному заводі зараз становить, за словами Романа Качмара, 15 тисяч гривень. Півтора роки тому, коли підприємство було повністю завантажене, середня оплата праці становила 19 тисяч, а окремі працівники можуть заробляти від 20 до 30 тисяч.
«Зараз завантаження інтенсивне, тому що ми виконуємо контракт із іноземною державою. Але друге півріччя – в тумані. Нам обіцяють, що орієнтовно в травні буде коригування державного оборонного замовлення. Наразі у нас є договори на те, щоб літак був на відповідальному зберіганні і на визначення потенційної вартості ремонту», – говорить перший заступник директора заводу.
Літаки на зберіганні
На початку Незалежності в Україні було 240 літаків МіГ-29, тоді завод ремонтував по три машини на рік. У 2014-му році, за різними джерелами, в Україні лишилось вже близько 150, із них підняти у небо можна було приблизно 40 літаків МіГ-29. Тож із 2015-го року завод став максимально завантаженим за весь період Незалежності – ремонтували до 10 літаків у рік.
Свої літаки
Не так давно в одному із сюжетів на телебаченні ішлося про те, що на Львівському авіаремонтному заводі можуть збирати свої – українські – літаки. Роман Качмар каже, що це радше декларування, аніж плани.
«Це проєкт, що потребує доброго інвестора і доброї волі держав, що дадуть нам ліцензійний продукт. Максимум, що ми можемо в реаліях сьогодення, це робити крупноагрегатну збірку – тобто збирати готовий планер із комплектувальних частин у нашому складальному цеху. А потім може ітися про розширення окремих моментів. Це тривалий процес, під який потрібні кошти і державна програма», – говорить головний інженер.
***
Андрій Мурський, який відповідає на заводі за зв'язки з журналістами, розповідає, що на підприємстві люди працюють цілими династіями – є такі, що мають разом по 300 років. На заводі знайомляться і одружуються, разом відпочивають, мають касу взаємодопомоги, свої свята. А ще – співають та чекають відвідувачів у свій музей після завершення карантину.
Олександра Бодняк
Фото Надії Марченко
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Репортаж Твого міста
- “Від нас могло нічого не лишитися”. Мешканці Сихова оговтуються після атаки
- Уперше по-новому. Як святкуватимуть Різдво у головних храмах Львова
- «Українські перевізники як заручники». Репортаж із заблокованого кордону
- «Підемо на пікет, якщо її закриють». Що буде з останньою комунальною лазнею Львова
- «Не штрафуйте нас, будь ласка, ми чемні» або Як працює велопатруль у Львові
- Ікони на склі, вишиванки, живопис. У Львові відкрили виставку з унікальної колекції
- На спогад про Гармаша, який хотів відродити «Республіку святого саду»
- «Мусить змінитися». Що відбувається в Медцентрі ЗСУ у Львові
- Шарм і катастрофа. Як у самому центрі Львова руйнується монастир XVII століття
- Як зміняться вулиці Княгині Ольги і Наукова та що буде з мостом
- Львівський ювелірний піде з молотка. Репортаж із заводу, що працює 80 років
- Таємниці підземних переходів Львівської політехніки
- Водії чекають 5-6 діб. Що відбувається на кордоні з Польщею та як вирішити проблему
- Рятують старі речі зі смітників. Як у Львові працює бюро архітектурного порятунку
- Озера твого міста. Де у Львові можна побачити набережну і відпочити
- «Зараз нас годує Закарпаття». Яка ситуація з овочами та фруктами у Львові і які ціни
- «Це компроміс». Як виглядає вулиця Степана Бандери у Львові
- 1200 порцій за пів години. Як біля Львівського вокзалу працює польова кухня
- «Там пекло, але хочемо додому». Історії людей, які змушені перечекати війну у Львові
- «Все буде добре, сину». Репортаж з кордону, куди українців вигнала війна
- Чому закрили гастроном «Сквозняк» і що буде з будинком Сегаля у Львові
- «Пірнаю вже 10 років». Як львівський викладач займається моржуванням
- Усе буде кебаб, або Чому вулична їжа витісняє у Львові локальну кухню
- «Ще з тих часів». Як у центрі Львова збереглося радянське кафе
- Загадка трояндового будинку. Як львів’янка самотужки реставрує будинок із розписами
- А якщо напад? В якому стані перебувають укриття у львівських школах
- Ковчег Дзиндри. Репортаж із музею, який знайдеш там, де не очікуєш
- «Сліпі не можуть жити серед сліпих». Репортаж з аварійного будинку для незрячих
- Містом на інвалідному візку. Чи стали оновлені вулиці Львова доступними. Експеримент
- Такого у Львові більше ніхто не робить. Репортаж із майстерні аніматора
- Простір співжиття. Блиск і бідність львівських дворів
- Тут живе дух Львова. Як працює сторічний музичний магазин, який потрапив до рекордів України
- Хвороба без фільтрів. Історія одного пацієнта з Covid-лікарні у Львові
- Карпатсько-літературна одіссея горами, грибами і творчістю
- Зберегти синагогу
- «Обдзвонювали всіх». Як живе містечко, де вакцинували найбільше людей
- Нове життя старого Підзамча. Репортаж з промислового центру Львова
- Історія львівської Фабрики кахлевих печей, яка встояла крізь століття. Фоторепортаж
- Після хвилі. Як львівська грекиня відроджує втрачену ідентичність
- Богородиця і Христос у вишиванці. На Львівщині є храм з неповторним іконостасом
- Ліки для Гаяне
- «Ми були першими». Репортаж з крафтової пивоварні у Львові
- 80 років повернення. Як у центрі Львова відновлюють церкву, яку знищила бомба
- Шеф Анкіт
- Пережив бомбардування і банкрутство. Репортаж із львівського локомотиворемонтного заводу
- «20 років вже тут збираємось». Як сьогодні працює книжковий ринок біля Федорова
- Між паранджею та вишиванкою
- Викорінені
- «Називайте мене Джонні». Історія білоруса, змушеного переховуватися у Львові
- «Працюємо сповна». Репортаж з єдиного в Україні заводу, де виготовляють пожежні танки
- Дім для всіх. Як живуть мешканці Спільноти взаємодопомоги «Оселя»
- Штучна шкіра та вправність рук. Як у Львові рятують дітей і дорослих з опіками
- Як живеться під дахом Першого театру
- «Ало, що у вас трапилось». Репортаж із диспетчерської Центру екстреної меддопомоги у Львові
- Музей залишених секретів. Історія гуцулки, яку відвідували митці і політики
- Смак дитинства упродовж пів століття. Як у Львові працює фабрика «Світоч»
- Де живе львівський Лускунчик. Історія склодзеркального заводу у Львові
- Як у Львові терміново розгортають новий Covid-корпус. Фоторепортаж
- Перше правило – мовчати про коронавірус. Як переживають карантин бездомні у Львові
- «Сьогодні я не поцілую тебе на ніч». Репортаж із Covid-відділення у Львові
- Зробити поле для гольфу своїми силами? Подорож до амбітної та історичної Сколівщини
- «Ти роботу собі нормальну знайди!» Як це працювати контролером у трамваях Львова. Репортаж
- Чи можна заразитись туберкульозом у трамваї? Репортаж із львівського Центру легеневого здоров’я
- «Не будіть у нас звіра!». Як у Львові минув діалог влади і громади. Репортаж
- Волонтер з Донецька, пані Лавра з Чупринки. Репортаж з Маршу нескорених у Львові
- Хто більше любить Україну? Як Порошенко і Вакарчук одночасно агітували у Львові. Репортаж
- З'їли і не заплатили. Як минув день довіри у ресторанах Львова. Фоторепортаж
- На шпацер з наукою. Як у Львові на вечір ожили відомі вчені
- У бібліотеку через інстаграм. Для кого працюють львівські медіатеки
- Вулиця веж і винарень. Фоторепортаж із першого вуличного фестивалю на Лесі Українки
- Невідкладна допомога парасолькам. Фоторепортаж із львівської майстерні «Айболить»
- Вдихни і співай. Як живе львівський ансамбль незрячих «Струмочок»
- Передайте далі. Репортаж із львівської маршрутки
- Купити гамак, вишиванку і козу. Фоторепортаж із Косівського ринку
- Яким буде сміттєпереробний завод у Львові. Приклад Польщі
- Три по піісят. Репортаж із совкових барів Львова
- Не заходьте за стрічку! Репортаж із відкриття Бескидського тунелю
- Останній дзвоник у російській, українській та польській школах Львова. Репортаж
- Буки Розточчя. Як дбають про природну спадщину ЮНЕСКО поблизу Львова
- Друг на годину. Фотопрогулянка з песиками з ЛКП «Лев»
- День Валентина у Львові. Дев'ять теплих фото і одна історія про кохання
- Потопити «човників». Репортаж із черги на пункті пропуску в Шегинях
- Чекаючи на господаря. Фоторепортаж із притулку для тварин «Милосердя»
- «Скоро нас спишуть». Як помирають книжки в бібліотеках
- Львівський Шанхай. Фоторепортаж із блошиного ринку
- Сварог на Знесінні. Як живуть львівські рідновіри
- Три «К» для перезавантаження Центру Довженка на Сихові
- Конституція Левандівки. Як культурний центр «Супутник» розвиває район
- «Усі хочуть працювати розумом, а не мітлою». Чотири історії львівських двірників
- «Раніше звідси лише вперед ногами виносили». Перезавантаження Органного залу
- Нецифрові технології. Фоторепортаж із графічної майстерні Академії друкарства
- Розкраєні. Як село на кордоні стало торговельною хвірткою до Євросоюзу
- Безпритульні, притульні. Як живуть вуличні собаки в Україні та Польщі
- Хоспіс, а не вмиральня. Як піклуються про смертельно хворих в Україні і Польщі
- Щось таке справжнє. Як в Україні й Польщі відроджують традиційну музику
- Життя, смерть, шахта. Як ведеться гірникам Львівщини та Польщі