75 спікерів та дві сотні учасників першого в Україні Конгресу культури «Перехід 1989» визначатимуть, як подолати бар’єри в культурі, що змінилося в українській культурі за останні 30 років та чим вона має стати в майбутньому.

Перший Конгрес культури у Львові проведуть у старому терміналі аеропорту 11-13 жовтня. Про програму — дискусійну та мистецьку, нововідкриті локації Конгресу, розуміння ролі культури для міста і кожного з нас розповідає його координаторка Юлія Хомчин, депутатка фракції «Об’єднання Самопоміч» ЛМР, в. о. директорки Інституту стратегії культури.

Фото надане ЛМР 

Як виникла ідея проведення Конгресу культури?

Він був задуманий у межах Стратегії розвитку культури Львова до 2025 року  як захід, що став би платформою консолідації людей, котрі працюють у галузі культурі, а також місцем моніторингу виконання Стратегії. Ми плануємо надалі проводити його у форматі бієнале, тобто раз на два роки.

А почалося все з візійної групи, до якої увійшло багато знаних фахівців. Перш за все, ми мали подумати, що цього року є найважливішим для людей культури, яка тема є актуальною настільки, щоби заради неї зібрати експертів, митців, політиків галузі з усієї України та загалом Європи. І дійшли висновку, що це «30-та річниця» — рівно 30 років тому розпочалися процеси, результатом яких стали незалежність України й інших країн — республік СРСР, падіння Берлінського муру, поява й активність Студентського братства, фестивалі «Червона Рута» та «Вивих», «живий ланцюг», Революція на граніті та чимало інших подій, які змінили певні речі назавжди. Аналіз контексту тридцятиліття є необхідним. Тема Конгресу так і звучить — «Перехід 1989», і є три тематичні блоки — Мури, Міри, Наміри. Далі вже над проєктом почала працювати команда Конгресу.

Чи проводите паралелі з аналогічними форумами у Європі?

Зараз представники однієї галузі розуміють користь і потребу в консолідації. До прикладу, у Львові достатньо об’єднаним виглядає ІТ-середовище, яке, крім кластера, має ІТ Арену, де щороку збираються й обговорюють найактуальніше для їхньої сфери. Журналісти збираються щороку на Медіафорум. У культурі є подібні практики у різних країнах. Скажімо, у Польщі проводять Конгрес активістів культури. Такі спроби були і в Україні — 4 роки тому у Львові відбувся Конгрес культури Східного партнерства, де ми говорили про місію культури в часи криз. Також у Харкові кілька років тому збирали українських активістів культури.

Читайте також: Податок для культури. Юлія Хомчин про стратегії розвитку львівської культури

Ми відразу поставили собі за мету: щонайменше третина учасників Конгресу мають бути з інших міст, адже захід задуманий як національна платформа. І вже в перші дні реєстрації ми побачили — і будемо чекати — гостей з Києва, Полтави, Луцька, Дніпра, Харкова, Чернігова.

Львів усе ще мріємо стати чи бути столицею культури?

Ми не хочемо зазіхати на титули чи статуси. Якщо місто є містом культури, то йому і наголошувати на цьому не потрібно. Напевно, ні в кого не виникає запитання, чи є Львів містом туризму. Є — бо туристів до нас приїжджає найбільше. Чи є містом ІТ? Є — бо продукт, який ми виробляємо у цій галузі, величезний, тисячі фахівців працюють у цій галузі у Львові. Так само мало б бути із культурою. Чи є проблеми з культурою у Львові? Є. Дослідження, яке ми проводили свого часу, засвідчило, що багато людей вважають культурою King Cross Leopolis, розваги і дозвілля. Ми ж розглядаємо культуру з максимально різних позицій і трактувань — як інструмент, що дозволяє людині пізнати світ, як пароль до відповіді на запитання «Для чого ти у цьому світі живеш?».

Фото надане ЛМР

Як відреагувала спільнота на ваш заклик приїхати до Львова на Конгрес культури? Більше охочих послухати чи розповісти, поділитися досвідом?

Є кілька моментів, які, можна сказати, відфільтровують людей, для яких участь у Конгресі дійсно важлива. По-перше, обмежена кількість місць — лише 200. По-друге, Конгрес не покриває видатки на доїзд та проживання у Львові, тому за це треба подбати самостійно. Тому з інших міст, очевидно, приїдуть виключно люди, яким це потрібно, які інвестують свій час та ресурс, щоб бути тут і почути обговорення важливих тем. Є ще паралельні дискусійні потоки, які теж структурують аудиторію. З одного боку, пригадую, на одному з подібних конгресів нас критикували за відсутність можливості побувати на всіх обговореннях, але я думаю, це характерно для всіх масштабних подій, які мають багато локацій і тем. У нас — 75 спікерів із різних країн, три тематичні потоки, кожен з яких має свого куратора. «Мури» курує Антін Борковський. У цьому напрямі чи не найбільше іноземних учасників: митці, які рефлексуватимуть на тему «мурів у мистецтві», політики, які міркуватимуть про 30-ліття, керівники інституцій культури.

Читайте також: Як популярні міста дають собі раду з туристами та до чого тут Львів

Як на мене, найскладнішим є блок «Міри». Невже є відповідь на запитання, яким чином ми можемо оцінювати, міряти культуру?

Так, він буде торкатися нормативно-правового боку культури, даватиме нам розуміння культури як мірила. Глобально цей блок має окреслити правила гри в культурі: що регулює культуру, хто визначає ці правила. Його кураторкою є завідувачка кафедри культурології УКУ  Зоряна Рибчинська, і, оскільки важливим для нас є національний контекст, більшість спікерів — з України.

А «Наміри» — це плани чи мрії?

Мені б хотілося, щоби на цьому блоці був основний акцент — не надто копирсатися в минулому, обговорювати те, як долати бар’єри та стіни, а чітко з’ясувати, чим має стати культура в майбутньому, щоби цей «перехід» нарешті відбувся, завершився. Блок «Наміри» мав би дати нам точки нинішньої геолокації. Куратор — Зеновій Мазурик, музеолог, теж із кафедри культурології УКУ. Серед запрошених — фахівці, які працюють зі стратегіями, наприклад, Кшиштоф Май, Роберт Палмер, Володимир Воробей, Ірина Соловей, Євген Глібовицький.

Заради чого, окрім лекцій і дискусій, варто приїжджати на Конгрес?

Особливістю Конгресу — не тільки для гостей, а й для самих львів'ян — є місце проведення: це старий термінал аеропорту, який раніше ніколи не позиціонувався як простір культури. Можливо, це навіть додаткова місія Конгресу — відкрити старий термінал. Крім того, Конгрес має мистецьку частину, яку курує Влодко Кауфман. Триєнале сучасного мистецтва «Український Зріз» буде відображати ідею «Переходу 1989» через практики сучасного мистецтва. Є тема переходу і є художники, які з нею працюють, — у живописі, перфомансі, інсталяції чи інших жанрах. «Український Зріз» розкриє цю тему мовою мистецтва. Триєнале відбудеться в кам’яниці на площі Ринок, 42, де має з’явитися комунальний мистецький простір.

Фото: Wikimapia.org

Виставкові проєкти працюватимуть лише під час Конгресу?

Довше. Інвестувати стільки часу і ресурсів у проєкт заради трьох днів було б нерозумно і несправедливо щодо львів’ян, які захочуть оглянути «Український Зріз». Вони зможуть це зробити ще впродовж двох тижнів після Конгресу.

Читайте також: Місто-мрія. Як розширити центр Львова для комфорту львів’ян і туристів

Я ще хочу звернути увагу на проєкт, з яким до Львова завітав Єжи Онух — «Обабіч», — присвячений темі жителів східних, зокрема прифронтових, регіонів України, переселенців. Він уже експонується в Lem Station (на розі Героїв Майдану та Сахарова). І «Обабіч», і «Зріз» передбачають кураторські екскурсії. Також будуть інші акції, а 12 жовтня на FESTrepublic свій новий альбом презентують «Жадан і Собаки».

Мені здається, що 200 учасників для такої потужної програми Конгресу — це катастрофічно мало.

І катастрофічно багато — з огляду на те, як затратно і складно все організувати. Але ми робимо це і для міста, і для самих себе, і для демонстрації того, що такі речі взагалі можливі. У нас є ця потреба. Можливо, за два роки буде набагато більше можливостей та учасників. А цього разу все можна буде побачити і почути наживо — будуть трансляції, зокрема відкриття й заключної частини Конгресу.

Конгрес, Інститут стратегії культури, серед іншого, вчать менеджерів культури працювати зі спонсорами. Але я вже не вірю, що є люди, готові вкладати великі кошти в мистецькі проєкти, які побачить лише кілька сотень відвідувачів.

Спонсорам треба дати зрозуміти, що їм може дати культура і що не лише формат масового споживацтва та масових заходів можуть монетизуватися. Участь, скажімо, забудовника в проєкті на кшталт «Переходу 1989» може дати досвід креативності, розуміння, що таке культура, для чого вона мені, як я можу вибудувати собі правильний імідж, як можу виховати майбутніх споживачів. У світі є купа практик, де серйозні компанії дофінансовують мистецькі, культурні або освітні проекти. Наш шлях — показувати спонсорам, що таке можливо і що це дає результат у майбутньому.

Хто ваш головний партнер?

Український культурний фонд, який цього року підтримав реалізацію дуже багатьох знакових для України подій. Поява Фонду в Україні — це велика перемога. Також нам допомагає Львівська міська рада. Відчуваємо сприяння з боку медіа, волонтерів, представників просторів, в яких відбуваються події.

Марта Більська

Головне фото — lv.oblast.online

Партнерська публікація в межах програми висвітлення діяльності Львівської міської ради, її виконавчих органів, посадових осіб і депутатів.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.