Фото: Твоє місто/Іван Станіславський

Фото: Твоє місто/Іван Станіславський

«Це пропаганда, щоб пересварити людей». Інтерв'ю з Андрієм Садовим про мову, війну, Фрідмана

3175 0
Про те, як безпечно організувати навчальний процес у Львові, куди відселити переселенців зі шкіл, який прогрес очікує на сміттєпереробний завод, як місто допомагає теробороні і які виклики війни долає місто, у межах проєкту «Тема тижня» Тvoemisto.tv розпитало у міського голови Львова Андрія Садового.

Коли починається повітряна тривога, що ви переважно робите?

Показую приклад: іду в укриття, як і всі працівники міської ради. Це наш обов’язок.

Я питаю про це ще й тому, що наступний навчальний рік хочуть робити стаціонарним. Багато наших читачів запитують, як відбуватиметься навчання в разі повітряної тривоги?

Ще у 80 школах ми маємо людей, які приїхали з місць активних бомбардувань. До 1 вересня нам треба знайти можливості переселити їх у інші локації. Щодо кожної школи вибудовується чітка логістика доведення до пуття підвальних приміщень, які можуть бути укриттями. Якщо їх немає, то знаходимо ті, що поруч, щоби підписати відповідні документи й надалі використовувати їх для безпеки дітей. Будемо робити все можливе й неможливе, щоби діти могли з 1 вересня нормально вчитися.

То навчання розпочнеться з 1 вересня?

Попередньо так. Інформація про його початок у серпні стосувалася університетів.

Коли говорили про університети, то мали на увазі те, щоби зробити триваліші канікули взимку, бо цілком можливо, що доведеться економити на опаленні.

Це правда. Тому ми зараз розглядаємо декілька варіантів, і якщо є можливість купити відповідні котли на щепу, а також відповідне устаткування, це дасть можливість використовувати більше електроенергії. Зараз Україна має надлишок електроенергії, її нема куди дівати через вузькі можливості транспортування до ЄС плюс теплонасоси: ми вже обладнали ними низку локацій, і сьогодні це світовий тренд. Так виглядає, що градус буде понижений в Україні відповідними нормативами, і тепер ми краще зрозуміємо жителів, наприклад, Великої Британії, які вдома узимку ходять в светрах, вважаючи, що так має бути.

А є вже розрахунки, якою буде температура в помешканнях?

Поки що надіємося, що все буде так, як було. Це залежить від дуже багатьох факторів, тому що Україна має достатньо власного газу, але якщо будуть якісь непередбачувані ситуації, тоді можуть бути форс-мажори. Наразі працюємо в звичному режимі, але прогнозуємо різні небезпеки і шукаємо варіанти, як до них бути готовими.

Повертаючись до навчання, чи були проговорені ще якісь заходи безпеки, як-от прохідний режим, додаткові патрулювання біля шкіл?

У нас і так до школи зайти досить нелегко під час навчального процесу. Безперечно, будуть посилені й заходи безпеки, але я про це сьогодні говорити в ефірі не буду.

Чи є прогнози, скільки вчителів і дітей з тих, що виїхали зі Львова, можуть не повернутися до навчання?

Близько 90% вже повернулися, частина, можливо, буде за межами міста, але натомість багато приїхало до Львова. І ті діти, які наразі у Львові, матимуть всі можливості продовжити навчання. Будемо допомагати, якщо знадобиться.

Нещодавно я бачив повідомлення: майже 245 дітей із тих, які приїхали до Львова, записувалися до шкіл.

Трошки більше було. Нам важко уявити, але людина, яка перебувала тижнями в стресі від бомбардувань, коли приїжджає до іншого міста, то потребує певного часу на адаптацію. Ми спілкуємося з українцями з різних регіонів, і вони лише через місяць-два починають «відживати», говорити. Знаєте, що мене дивує? Багато хто з тих, що приїхали з Донецької, Луганської областей, мали великі переживання і страх, фобії, що їм тут буде важко, що їх тут будуть принижувати. Але побачили до себе від найперших тижнів хороше ставлення: вчителі чергують, помагають готувати їсти, проявляють гостинність. І для них це відкриття. Тому я думаю, що з 1 вересня у школах буде більше приїжджих дітей.

У Львові відкрили три мобільні тимчасові містечка, готують ще два, чи планують будувати постійне житло? Бо, наприклад, міський голова Харкова дуже критикує цю ідею.

Тимчасові містечка – це літня опція, хоча, як ми обговорювали це з поляками, є можливість їх дообладнати, аби вони слугували і в холодну пору. Якщо говорити про постійне житло, то за нашими прогнозами з тих 150 тисяч людей, які є у Львові, майже 50 тисяч можуть залишитися. А це орієнтовно  мільйон квадратних метрів. У коштах це близько 800 мільйонів доларів. Звичайно, таких грошей Україна не має, та й навряд чи їх нам дадуть.

Ми говоримо зараз про програми іпотечного кредитування. Буквально перед початком агресії уряд прийняв постанову, якою запровадив можливість іпотечного кредитування під 5% річних на 20 років, проте ця постанова через війну так і не набула чинності. Але я вважаю, що це єдиний шанс, аби люди, які приїхали до нас, могли піти на роботу і, маючи її, брали участь у програмах іпотечного кредитування. Дарувати квартири навряд чи хтось буде, тому що таких можливостей просто нема.

Є ще дві можливості. Перша, як я розумію, для тих, що повністю втратили житло. Вони можуть коштом держави вибрати його в тому місті, де вирішили залишитися, і держава це житло оплачуватиме. Тільки я не знайшов цього механізму…

Теоретично це можливо, а практично – коштів немає. Рівень руйнації з кожним днем стає більшим. Ви бачите, що останніми днями відбувається в Києві, Полтаві, мовчу вже про Харків і Маріуполь. Це потребує не десятки, а сотні мільярдів, і то не гривень. Зараз важливо, наскільки світові лідери будуть включатися в цей процес і розуміти, що мовиться про майбутнє світу, а не тільки України. Потрохи це розуміння приходить, особливо коли ці лідери приїжджають у Бородянку, Гостомель і на власні очі бачать ці жахіття. Вчорашній обстріл у Кременчуку – це геноцид, свідоме вбивство українців. Тому якщо світ прийме жорстку позицію і почне вводити санкції, про які ми говорили ще до війни, 24 лютого, тоді є шанс. Бо зараз думають, може, вони там домовляться якось. А для нас це війна, в якій ми можемо тільки перемогти, бо будь-які інші варіанти не сприймаються в принципі. Це питання виживання нашої нації.

Друга можливість: у Львові є певні будівлі, зведені на сумнівних підставах, які за рішенням суду могли б зносити. І якщо їх не можна ввести в експлуатацію, бо нема документів, то можна використати для розміщення переселенців.

У нас дуже лояльне законодавство стосовно будівництва – винятково в інтересах забудовника. Повне ігнорування інтересів простих людей. Коли ми у Львові декілька років тому зносили будинок на Личаківській, це був єдиний прецедент в Україні за всі роки незалежності. Забудовники пропонували міській владі хабар 700 чи 800 тисяч доларів, щоб не зносити цей будинок. І ми тоді їх скерували туди, куди «русскій корабль» пішов, тому що закон треба поважати.

А щодо приміщень, які є у Львові, то так, дійсно, житла багато будують, і кожна квартира має свого власника. Ми на початку російської агресії звернулися в обласну адміністрацію, РНБО, НАЗК стосовно того майна, яке належить росіянам. А реакції нема, бо процедура настільки складна, що треба пройти багато кіл пекла, і на будь-якому етапі може бути рішення суду, яке все скасує.

Допомога, яку Україна може отримати, буде розрахована на можливість і необхідність реформ, які треба робити. В першу чергу це верховенство права. Тому що перемога у війні для мене особисто – це не коли ми відтіснимо ворога, коли відбудуємо нашу державу. А відбудувати її буде надзвичайно складно, бо люди можуть очікувати чуда, а нам треба буде дуже важко працювати, усім разом.

Ви порушили тему міжнародної спільноти, що нам потрібна її допомога і впевненість у тому, що буде безпечно. А не хотіли б ви поборотися за Львів як місце проведення Євробачення?

На моє переконання, сьогодні є більш гідні міста, де б його можна було провести, якби безпека дозволяла.

Умовно кажучи, ми йдемо від зворотного: якщо переконати обрати місце проведення в Україні, тоді це стимул для Європи дати нам таку підтримку, щоби це все могло відбутися.

Якщо ви поїдете за кордон і проїдете сотню кілометрів, то зрозумієте, що питання війни там десь дуже-дуже далеко. Євробачення – це подія, яка вимагає безпеки тисяч людей, а сьогодні всі міста в Україні у небезпеці. Питання тільки, скільки хвилин летить ракета до Львова. Якщо з Каспійського або Чорного моря – то пів години, а якщо з Білорусі – то 15-17 хвилин. Як ви собі уявляєте повітряну тривогу під час такого заходу на 10 тисяч людей? Як забезпечити їхню безпеку?

Я питаю про це лише з міркувань того, що якщо таке рішення прийняте, то ми не мусимо його прямо проводити, але це дає сигнал, що Європа зацікавлена, щоби тут було безпечно.

Були думки провести Євробачення на кордоні з ЄС. Але коли були ракетні обстріли нашого Центру миротворчості на Яворівщині, то одна з ракет влупила за три кілометри від кордону з ЄС. Тому я не думаю, що організатори цього фестивалю погодилися б на таке, бо це велика відповідальність за життя людей. Україна здобула перемогу, всі нас розуміють, і тому добиватися рішення, щоби Євробачення відбулося у нас, можливо, через рік, коли буде безпечна ситуація, потрібно. І це треба внести у меморандум, який буде підписаний організаторами фестивалю з українською стороною. Львів також претендує на два міжнародні івенти. Ми подалися на право бути молодіжною столицею Європи на 2025 рік і містом номер один волонтерського руху в світі на 2024 рік. Очікуємо за місяць-два остаточних рішень.

Стосовно міста. Зараз дозволені два види витрат: забезпечення військових потреб і функціонування міста. Що саме належить до них?

Дуже складно працювати, треба готуватися до зими, є проблеми з оплатами газу та електроенергії. Що стосується будь-яких ремонтів, то можемо тільки щось підлатати, але просимо компанію, щоби вона працювала в борг. Ми не можемо платити підрядникам за ті роботи, які були виконані торік: казначейство блокує ці платежі. На одному із засідань будемо звертатися до уряду, щоби він дозволив оплатити ці борги. Військові потреби, потреби міста, переобладнання приміщень, ВПО – ось пріоритети.

Якісь ремонти довелося зупинити?

На Шевченка «Онур» продовжив роботу під особисті зобов’язання, що з ними розрахуються. Були запитання, мовляв, а ось там відкрили ділянку, а нема ще одного шару асфальту. Так, нема, тому що для цього невеликого шматка не будуть запускати асфальтний завод. Почали роботи на Орлика, також у борг фактично.

А що довелося перенести?

Наприклад, ремонти на Грінченка, Мазепи. Ми планували починати дуже багато робіт стосовно капітальних ремонтів. У нас взагалі цього року мав відбутися бум будівельних робіт.

Електронний квиток також «відсунули»?

Не зовсім, трошки відтермінували. Вірю, що якщо не станеться чогось екстремального, то до кінця року ми його запустимо.

Сміттєпереробний завод?

Переможцем тендера є польська компанія («Control Process S.A.»). Вони роблять принципово, і це фактично також внесок у нашу перемогу.

І який прогрес очікується?

Згідно з нашими планами, відкриття має відбутися в 2023 році, може бути коригування термінів, але роботи тривають. Взагалі ми плануємо зробити там парк для Шевченківського району (замість Грибовицького полігону планують облаштувати громадський простір: лавандове поле, стадіон, прогулянкові й веломаршрути здоров'я, дитячий парк з майданчиками, парк з озером для відпочинку, скейтодром – ред). Це буде приваблива локація, тому що від рекультивованого полігона до лікарні швидкої допомоги автомобілем можна дістатися за п’ять хвилин. Там планують серйозні інвестиції.

Як ви особисто дізналися про те, що почалася велика війна?

Я мав 24 числа вилітати зранку до Києва на заплановану зустріч із міністром регіонального розвитку. Прокинувся о 4-ій ранку і бачу – почалося. Спочатку коментарі, потім перші обстріли, ну а потім те, що аеропорт «Бориспіль» закритий, як і аеропорт «Львів». Вже десь о 6-ій ранку ми зібрали оперативний штаб і почали планувати наші наступні дії.

Чи були до того якісь офіційні повідомлення, чого варто очікувати, якісь розмови?

Ми уже в лютому почали приймати у Львові посольства, які переїхали сюди, були достатньо відверті розмови з послами, і всі вони очікували початку агресії. Фактично за місяць до нападу ми почали готувати місто до можливості приймати ВПО. Я навіть телефонував до своїх колег –   мерів Тернополя, Луцька, Рівного, Ужгорода, Чернівців, питав, скільки хто зможе прийняти. І ми вже з 25 лютого почали приймати людей. Всі знали, що робити, куди ці люди мають бути скеровані. За це вдячність всім львів’янам, які проявили неймовірну відкритість! У перший місяць взагалі не було жодних міжнародних організацій – вони «поховалися», і все робили самі львів’яни. Ми розуміли, що буде складно, але уявити, що може відбутися повномасштабна агресія, для нормальної людини аномально.

Крім того, багато бізнесів задумалися про те, як далі працювати. Розпочалася релокація підприємств. Наскільки Львів взяв у цьому участь?

Більш ніж 100 підприємств.

Це тепер якось відображається на бюджеті чи, навпаки, є пільги для того, щоб люди мали можливість запустити ці процеси?

Загальний фонд поповнюється, бо держава скасувала вилучення. Торік ми віддали понад 700 мільйонів гривень, які отримали від прибуткового податку. В цьому році бюджет розвитку не виконується. Який продаж, які оренди?

Питання міфів, у які вірили люди, коли приїжджали сюди, наприклад про завищені ціни на оренду. Чи були ще якісь міфи, з якими ви стикнулися, але впродовж трьох місяців переосмислили?

За мого життя було багато спеціально спланованих провокацій, і тут також була певна тенденція, коли в мережі вкидають інформацію, ми її перевіряємо, а такої людини нема. Хочу висловити подяку всім львів’янам, всім українцям загалом, за ту самоорганізацію, яку вони показали!

До таких речей ще відноситься мовне питання. Раніше ви казали, що Львів – найбільш україномовне місто світу. А тепер то там, то там починають робити вкиди про якісь конфлікти на мовному рівні. Є у вас така інформація?

У мене і моїх знайомих такого прецеденту не було. Я тільки в інтернеті можу на цю тему давати коментарі, але людину, яка це написала, знайти важко. Це спеціальна пропаганда, аби розсварити людей. Це роблять спеціально навчені люди. Це один із засобів, використовуваних росією, аби ми спрямовували свою увагу на таку колотнечу. Люди, приїжджаючи сюди, ніколи до того не послуговуючись українською, починають переходити на неї. І, повірте, за місяць-два краще говорять українською мовою, аніж багато хто з галичан, які живуть тут з діда-прадіда. Навпаки, людей треба підтримувати, допомагати, а не принижувати.

Кажуть, треба працювати над тим, що об’єднує. Гласно чи негласно є погодження щодо відсутності критики політичних партій, громадських організацій, і напевно воно має відношення до громадянського суспільства.

Така толерантна повага один до одного навіть не пам’ятаю, коли була.

А стосовно процесу дерусифікації така сама єдність?

Так.

А як ви ставитеся до надання громадянства України Невзорову?

Рішення про громадянство приймає тільки президент України. І тільки президент України має більше інформації, аніж ми. Я так і не знаю, дав він йому громадянство чи ні. Те, що деякі росіяни, зайнявши демократичну позицію, так себе рятують чи дійсно мають це в душі, не знаю. Але всі росіяни повинні відчувати свою відповідальність за цю трагедію, яку робить російський народ, цей геноцид. Це має бути ізоляція на наступні 50 років як мінімум. Ти є громадянином росії, значить підтримуєш дії своєї влади, яка нищить, вбиває, ґвалтує. Це речі, які не вкладаються в голові, коли наша розвідка подає перехоплені розмови… Таке враження, що це варвари, тому треба випалювати цю всю нечисть.

Ширяться чутки, що українське громадянство хотів би отримати і Фрідман.

Думаю, десятки, сотні хотіли би цього.

Але, може, ви щось знаєте про Фрідмана, бо спілкувалися з ним особисто?

Коли до Львова приїжджають на фестиваль ті чи ті люди (російський бізнесмен, уродженець Львова Михайло Фрідман є засновником Leopolis Jazz Fest – ред.), кивнув головою – і все  У тебе не буває з ними якихось відносин, спілкування.

Ви плануєте у Львові відкрити Національний реабілітаційний центр «Незламні». За задумом, він має стати мегапроєктом національного рівня. Його бюджет – 77 мільйонів євро. Проєкт презентували 10 червня, вдалося зібрати тільки 2 мільйони євро. Як можна реалізувати цей проєкт?

Ми не говоримо про проєкт, ми говоримо про вибудову екосистеми. Людина, яка приїжджає до Львова на лікування, найперше має пережити операцію, наступний крок – протезування, реабілітація. А де ця людина потім має жити, працювати? Ми хочемо створити приклад, який має включати всі ці елементи. І перші з них уже працюють: реабілітація відбувається, психологічна у тому числі, і це дуже важливо. Люди, які пережили війну – і військові, і цивільні – потребують психологічної реабілітації. Бо маємо приклади: у 2014 році хлопці отримували якісні протези, а потім ішли з життя, бо не могли цього всього пережити. Багато компаній і міст починають долучатися до збору коштів, і тут важливо правильно це все вибудувати. Наш головний архітектор Антон Коломєйцев зараз працює з одною відомою австрійською компанією, яка це все концептуально складає, як кажуть, по пазлах і має досвід побудови таких комплексів у багатьох країнах світу.

Будівлі для вагітних плануємо відкривати в середині липня (Товариство Червоного Хреста України розпочало у Львові у районі Тракту Глинянського будівництво будиночків для вагітних жінок, які знайшли у Львові прихисток від війни – ред.) Це перший елемент цієї екосистеми. Наше медичне об’єднання, на базі якого ми вибудовуємо цю реабілітаційну екосистему, найбільше в Україні. Тільки медичних площ у нього орієнтовно 180 тисяч, близько 4000 працівників. І зараз є конкуренція в Україні, щоби приїхати сюди працювати.

Це почергово має доповнюватися?

Так. Це певні пазли. Наприклад, гуртожиток від Фрайбурга, де люди після отримання протеза мають певний час жити, адаптуючись до нього. Сучасні протези майже не відрізняються від справжніх кінцівок.

Учора ми мали розмову з пані послом Канади. Говорили з нею про старших людей. Канада має дуже великий досвід геріатричних комплексів, тому що це елемент згаданої екосистеми. Інколи старшим людям просто нема куди їхати, їм треба створювати такі умови. Ця система реабілітації дасть велику перевагу самому місту, бо це високий професійний рівень лікарів, і львів’яни від цього однозначно виграють.

Наскільки місто бере участь у допомозі теробороні та місцевим добровольчим об’єднанням?

Щодня.

А є якась окрема людина, котра за це відповідає, чи це системно?

Я щодня спілкуюся з командиром нашої 125-ої бригади, телефоную командиру 103-ої бригади. І щодня ми вирішуємо поточні питання, допомагаємо як можемо. Для мене, як і для кожного українця, це наразі пріоритет, так само як і допомога нашим прикордонникам, поліції, десантникам. Основна відповідальність щодо забезпечення виконується Міністерством оборони, а ми допомагаємо тим, чим вони не можуть оперативно допомогти.

Щодо місцевого самоврядування: воно зараз настільки «тихе», засідання міськрад відбуваються вкрай рідко…

Велика частина працівників або воює на передовій, або в ТРО, або зайнята поточною роботою із забезпечення процесу допомоги. Всі працюють. Дуже часто такі великі дискусії виникають тоді, коли людям нема чим зайнятися і вони шукають, де би «засвітитися» перед медіа. Повторюю, зараз усі при роботі, і це дуже плідна співпраця.

Коли зявилася інформація про диверсійні групи в Бродах, вас за цей випадок дуже критикували. Можете розповісти, що там відбувалося насправді?

Андрій Садовий: Такої мобілізації, як у Львові, не було ніколи. До добровольчих об’єднань стояли черги із сотень людей. Я отримав інформацію від одного з наших керівників, і ми стали перевіряти. Але потім актуальність питання знизилася через інші події, які відбувалися в країні. Я до кінця не знаю, якою була правда, але це мобілізувало громаду. І це добре.  

Розмовляв Сергій Смірнов

Текст підготувала Катерина Бортняк

Фото: Твоє місто/Іван Станіславський

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.


Інтерв'ю Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!