Фото: Богдани Зінов’євої

Фото: Богдани Зінов’євої

«Узяла сорочку, коли їхала з України, і передам доньці». Історія однієї вивезеної вишиванки

2596 0
Понад 5 мільйонів українців виїхали зі своїх домівок через вторгнення росії в Україну. Чимало хто прихопив зі собою вишиванку, яка у будь-якому куточку світу ідентифікуватиме їх як громадян країни, яка творить історію. Львів'янка Богдана Зінов’єва переїхала за кордон з двома доньками, з собою вони взяли їхні особливі вишиванки, зокрема білу сорочку 70-х років, у якій Богдана виходила заміж. Тепер цю білу сорочку дуже любить її старша донька.

Вишивання сорочок власноруч і замовлення вишиванок давніх зразків набуває популярності, особливо з початком війни із росією.

Богдана розповідає, що в її родині не було традиції колекціонування старовинних вишиванок. Бабуся Богдани, донька священника, вишивала рушники, обруси, серветки, фелони, інші речі для священничих потреб, але сорочок не вишивала і не носила.

Любов’ю до вишитих сорочок загорілася мама Богдани, яка почала колекціонувати їх у 90-их роках. Батько у той час літав до Америки, і родина замовляла йому стилізовані ляльки, вбрані у верховинські строї. Такі замовлення добре виконували Криворівня, Косів, Верховина, а також Тернопільщина, зокрема Борщів. Так родина Богдани скупила кілька повноцінних оригінальних строїв. Щоправда, не всі вдалося зберегти.

Жінка згадує розкішний вербовецький стрій (Косівський район, Івано-Франківська область). Вони позичили його комусь на виступ, а коли згадали про нього через якийсь час, то з’ясувалося, що костюма нема. Це був повний стрій із кептарем, крайкою, переднім фартухом, який у наш час коштував би зо дві тисячі доларів, каже співрозмовниця. Інші костюми Богдана Зінов’єва докуповувала впродовж 10 років, зокрема і для доньок, через фейсбук у поціновувачів давнього одягу.

Вишиванка для доньки. Фото Богдани Зінов’євої

Мама Богдани має борщівську сорочку часів Першої світової війни. Вона дуже гарно відреставрована, в доброму стані. А ще старовинні святкову і буденну вишиванки. Буденну Богдана планувала відшити за маминим взірцем, але ще руки не дійшли.

Мама Богдани із двома доньками у 1991 році, Богдана Зінов’єва – справа

«Я ходила до Анни Рогатинської – у «Майстерню Магди Дзвін». Ми розбирали детально цю вишивку, але я ще не встигла вишити її. Натомість моя сорочка вишита білим по білому, має оригінальне вирізування і обметування», – каже Богдана. Саме у ній жінка виходила заміж, і цю сорочку забрала із собою, як частиночку себе.

Цю білосніжну сорочку із 70-их років Богдана виміняла колись на іншу. Сорочка, яку Богдана віддала, коштувала на той час майже 1000 доларів, а та, яку придбала, до 200. Чому виміняла? Бо попередня була їй не до душі.

«У мами була покійна товаришка Дара, яка працювала з колекціонеркою Вірою Матковською. Вона захворіла на рак, і її життя обірвалося. Я не цінувала того, що вона вміла робити: майстерно реставрувати сорочки. Пані Дара мені зрихтувала колись ту сорочку, та я її не дуже любила, бо середину з’їла міль, вона була доволі важка і висіла на мені. Я не хотіла її носити, тому так вчинила – виміняла на ту білу сорочку, яку зараз маю і яку дуже любить моя дитина. Мама зі мною два дні не розмовляла. Але я не шкодую, бо знаю, що та сорочка від пані Дари в дуже добрих руках», – пояснює Богдана.

Зрештою, стародавні сорочки сьогодні рідкість, каже співрозмовниця, і тільки одиниці з них придатні для носіння.

«Столітня сорочка, як у моєї мами, не така екстраординарна, єдина і непотворна, як, наприклад, дуже рідкісні зозулинецькі сорочки. Їх справді дуже мало, вони мають складний візерунок. За легендою жінки колись вишивали тільки чорним через те, що турки пройшлися по селах, винищили чоловіків, жінки залишилися самі і через журбу почали вишивати лише чорними нитками (борщівська сорочка). Але коли час скорботи минув, вирішили додати кольорів. Так з’явилися зозулинецькі сорочки – одні з найгарніших і найдорожчих», – веде далі Богдана Зінов’єва.

Зозулинецькі сорочки

Вербовецькі сорочки теж досить дорогі, однак борщівські у давнину могли носити тільки панянки.

Вербовецькі сорочки

Борщівські сорочки, каже пані Богдана, могли вишивати по пів року, навіть рік. Їхня вартість була еквівалентна одній чи двом коровах, які колись коштували, як тепер середньостатистичний автомобіль. До борщівських сорочок шили спідниці з парчі, яка теж була недешева.

Загалом у колекції нашої співрозмовниці близько десяти сорочок. Її чоловік має дві верховинські 60 – 70-их років та одну з Городенківського району (частина Покуття). Остання вишита в теперішній час і є копією старовинної сорочки його товариша з тих країв.

Богдана Зінов’єва вважає, що для кожного українця вишиванка, як і мова, означає прив’язку до народу, до місця походження, до свого коріння.

Жінка надягає вишиванки часто, передусім на свята, відповідно до погоди, бо ж вишиті сорочки – це все-таки святковий одяг. «Щоразу, як надягаю вишиванку, відчуваю свято на душі», – признається вона.

Богдана Зінов’єва у своїй вишиванці із колекції

Львівська майстриня Анна Рогатинська працює з давньою народною вишивкою, вчить людей вишивати, зшивати сорочки вручну, розбирає зразки відповідно до швів та регіонів.

У її майстерню найчастіше навідуються жінки, які хочуть відтворити вподобану на фото сорочку. «Це може бути сорочка з тих країв, з яких походять батьки, або ж без родинної прив’язки, коли треба відтворити якусь українську вишивку. Інколи воліють просто вишивати», – розповідає Анна Рогатинська.

Нині не існує якогось чітко вираженого бренда чи певного виду традиційної сорочки. Якщо ще п’ять років тому двоє з трьох хотіли справити собі борщівську сорочку, то нині в колі традиційної вишивки бачимо сплеск інтересу до конкретних сорочок із певних регіонів. Наприклад, цікавляться заставнівськими, гадяцькими сорочками, а також переяславською групою. 

«Тренда на кольори нема. Є тренд на певний вид традиційної сорочки. Гадяцька, з Полтавщини – біла, коричнева, синя, буковинські сорочки – барвисті, можуть містити п’ять-сім-деять кольорів, переяславські стримані – білі, біло-коричневі, біло-чорні, снятинські – білі та біло-коричневі», – пояснює майстриня.

Народні сорочки Переяславщини з фондової колекції НМНАПУ

У майстерні Анни Рогатинської є колекція з понад двохсот старовинних сорочок. Майстрині їх вивчають і «вводять» у навчання. Досі є речі, які ніхто не вивчав і не описував. На сорочці може бути від п’яти до 14 різних технік вишивання, і кожна з них у різних регіонах може мати різні модифікації. Деякі комбінації технік чи спосіб вишивання дотепер не досліджені. Інколи треба обов’язково мати в руках старовинну сорочку, щоб розібрати зразки.

Сьогодні є запити не тільки на вишивку, а й на традиційний розкрій і оздоблення.

«Дівчата вишивають сорочки для себе, для рідних. Наші майстрині створюють складні речі. Деякі сорочки можуть вишивати рік-півтора, тому на потік це не поставиш. Ті, що вміють гарно вишивати, мають запис на два-три роки наперед», – каже Анна Рогатинська.

Вартість вишиванок без демонстрації зразків важко оцінити. Все залежить від часу та складності вишивки, а також від способу зшивання. 

«Якщо ми говоримо про традицію вишивки, а не про прості трояндочки, то треба бути готовим до цін. Загалом сорочки можуть коштувати від пяти до 40 тисяч гривень», – додає майстриня.

Надвірнянська сорочка з колекції Майстерня Магди Дзвін

Одну сорочку Анна Рогатинська досліджувала більш ніж пів року. 

«Є дуже складні речі, і поки не розпореш стару сорочку, не зрозумієш, як вона пошита. А розпорювати не годиться, бо ця річ унікальна. Тому я люблю вже порвані сорочки: нитку потягнув і бачиш, що і як.

Для мене відкриттям була сорочка з Тисменицького району з верхоплутом – там був особливий спосіб вирізування, який ще не до кінця вивчений. Ми не маємо доступу до майстрів, які займалися пошиттям. Цікаво відродити справжню технологію, коли тебе нитка веде... Інколи може трапитися комбінація чи спосіб використання шва, якого я ще не бачила», – каже майстриня.

Дослідниця давньої вишивки згадує, що коли почалася повномасштабна війна, майстрині думали, що на вишиванки не буде попиту, а він, навпаки, збільшився.

«Люди сьогодні потребують підкреслити, що вони українці. До того ж процес вишивання – це своєрідна терапія. Сплеск зацікавленості вишиванкою був у 2014 році, коли ми й створили майстерню. Тепер і переселенці мають внутрішню потребу підкреслити, що вони українці. І з вишиванкою це зробити найбільш логічно, бо це все-таки маркер, який вказує на те, що ти з України. Тому війна активізувала цю потребу», – наголошує Анна Рогатинська.

Христина Гоголь

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

 

 


+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!