На правах реклами
ФОто: Іван Станіславський/Твоє місто

ФОто: Іван Станіславський/Твоє місто

Як сирени можуть вплинути на дитину та коли варто йти до психолога

1401 0
В Україні практично немає дитини, яка не зазнала б впливу війни. Пережитий стрес може спричинити проблеми з фізичним і ментальним здоровʼям, але дорослі не завжди здатні їх розпізнати. Водночас діти мають високий потенціал до відновлення. Як активувати цей потенціал, розповідає Тvoemisto.tv дитячий і сімейний психолог, психотерапевт, керівник психологічної служби «Центр розвитку дитини» Дитячого центру здоров’я ім. Анни Мазуренко Роман Андрієвський.

Розкажіть, що таке ментальне і психічне здоров’я та наскільки воно важливе під час війни?

Це певною мірою синоніми. За даними ВООЗ, ментальне здоров’я – це стан повного душевного та емоційного благополуччя, яке дозволяє людині реалізовувати потенціал, вільно жити, спілкуватися, творити. Не просто пасивно реагувати на життя, а відтворювати його, тобто бути активним членом соціуму.

Ментальне здоров’я дорослих і дітей важливе завжди, не лише під час війни. Проте війна є екстремальним часом, коли ресурси ментального здоров’я активізуються по-різному – певні програми спрацьовують, а певні дають збій. Тут важлива стресостійкість.

Чи залежить психічне здоров’я від фізичного, тобто того, як ми почуваємося?

Так, звісно, це аксіома, біологічна, психологічна і соціальна складові нероздільні. Коли людина терпить фізичний біль, переживає захворювання – це відбивається на її емоційному стані.

Більшість розладів у своєму складі мають стресовий чинник. Взаємозв’язок фізичного і психічного здоров’я в дітей ще потужніший. Вони тілесно показують свій емоційний стан і можуть занедужати навіть через переживання, стрес, емоції.

Як радите говорити з дітьми про війну і з якого віку варто розповідати це правдиво, не завуальовано?

Діти раннього віку по-іншому сприйматимуть реальність, реагуватимуть на події, аніж, наприклад, підлітки. Правду дітям треба казати завжди, інше питання, чи всю і як саме. Вони швидко вловлюють фальш, тому неправда може зруйнувати довіру в стосунках дорослих і дітей або ж дитина щось дофантазує.

Для дітей раннього віку (до трьох років) не так важлива інформація, як відчуття безпеки, яке мають дати їм дорослі завдяки своїй присутності та поведінці. Вчіть дітей правил безпеки, кажіть, що коли звучить сигнал повітряної тривоги, треба йти в укриття, а не те, що на нас можуть летіти ракети, тож є загроза життю.

Діти молодшого дошкільного віку (шість-сім років) ще не володіють знаннями про смерть і часто вважають, що це щось зворотне, тому, пояснюючи їм теперішню ситуацію, послуговуйтеся метафорами. Інформування та пояснення в такому віці необхідне, але в межах поставленого питання. Наприклад, кажіть: «Так, є небезпека, бо зараз війна», але не більше. Щоразу наголошуйте на ресурсі – «у нас є армія, яка захистить», «ми впораємося», «ми обов'язково переможемо».

Що молодша дитина, то більше потребує тілесного контакту. Візьміть її на руки, приголубте. Також важливим інструментом взаємодії з дитиною є гра. Бавлячись, можна стежити за реакцією, діагностувати проблему, навіть додати ресурсу і впевненості.

А оскільки діти сканують дорослих, батькам важливо зберігати спокій, бо тривожність передається.

Стрес у різному віці також по-різному проявляється. Як не пропустити тривожних симптомів?

У стані війни ми всі перебуваємо в стресі, але стрес і страх – це нормальна реакція, посилення і мобілізація організму. Усі реакції, які проявляє дитина, нормальні. Існує, звісно, травматичний стрес, коли дитина стає свідком жахливих подій чи перебувала під загрозою, але це інший вид.

Якщо дитина зіткнулася зі стресом, перебуває в шоковому стані, їй потрібна перша психологічна допомога. Надати її можуть батьки або близькі люди. Дитину треба вивести зі ступору, подбати про відносну безпеку, активізувати сили. Якщо рідні поруч, дитина завжди спокійніша.

Якщо ж дитина перебуває в стресі близько місяця, то потребує другої психологічної допомоги – кризового консультування. Її можуть надати фахівці.

Що радите казати дітям, коли раптово щось сталося: чутно вибухи, не встигли сховатися в укритті?

Важливо не що казати, а що робити. Спочатку треба діяти – перейти в безпечне місце, пригорнути дитину, а вже потім говорити. Але правду: «Пролунав вибух, нам треба йти». Фрази мають бути короткі, чіткі, без нагнітання ситуації на кшталт «ой що сталося», «що зараз буде». Далі варто вказати на алгоритм дій і не забувати щоразу повторювати «ми впораємося», «я поруч».

Діти, особливо хлопчики, люблять бавитися у війну. Чи нормально це для дитячої психіки, можливо, варто заборонити такі ігри?

Яке життя, такі й ігри. Це закономірно. Діти реагують на все, що відбувається, що переживають, думають, бачать. Часто в грі вони перемагають ворога, показують накопичену агресію, страхи. Дорослі повинні звертати увагу на гру, спостерігати, чи немає в ній жахливих сюжетів, трагічних завершень. Якщо так, тоді варто делікатно втрутитися і скоректувати сценарій.

Наскільки діти можуть бути гнучкі у середовищі, в якому живуть, чи не буде для них травмою життя те, що вони часто чують сирени, перебувають у підвалі?

Дитяча психіка справді гнучка, тому далеко не всі матимуть посттравматичні стресові розлади. В більшості випадків діти компенсуються і стабілізуються. Всі, без винятку, діти потребуватимуть підтримки найближчого соціального оточення. Першої кризової допомоги потребуватимуть усі діти, які зіткнулися з травматичним стресом, деякі з них потребуватимуть кризового консультування та супроводу. А ось фахової психотерапевтичної роботи з травмою потребуватимуть близько 10-20 відсотків.

Чи повинні батьки часто запитувати в дитини, як у неї справи, як вона почувається, чи це ще більше може стривожити?

Залежить від того, навіщо це робити. Менша дитина свої емоції, переживання покаже поведінкою, грою. Якщо питати, то не загальними фразами «як у тебе справи», «як ти почуваєшся», а чітко, зрозуміло і конкретно: «Мені здається, ти боїшся?»

Діти старшого віку, підлітки про свій стан розкажуть самі. Табу на фразу «ні, ти мусиш мені розповісти, як твої справи». Краще сказати: «Я поруч, якщо ти захочеш розповісти, приходь».

Але діти не завжди готові ділитися переживаннями. Наскільки небезпечні пригнічені, приховані почуття?

Наша емоційна реакція на стресову ситуацію закономірна і повинна пройти певний цикл. Емоція має бути відреагованою, проговореною та осмисленою. Є бажання поплакати, покричати, виговоритися в цей момент – добре, інакше емоції законсервуються і стануть токсичними.

Ви казали про відчуття безпеки, про те, що батьки передусім самі мають бути в стабільному стані. Тобто радите дорослим не забувати про ментальне здоров’я?

Так, це пункт номер один. Дорослі для початку мають подбати про власну інформаційну гігієну, менше читати новин із різних джерел, не боятися звертатися до фахівців, опанувати техніки стабілізації, займатися ресурсними справами. Бо якщо дорослому не вдасться подбати про своє ментальне здоров’я, він не зможе заспокоїти інших. Ми можемо ділитися лише тим, що в нас є.

Найкращий спосіб профілактики надмірної тривоги – робота, діяльність. Якщо є улюблені заняття, не забувайте про них, це додасть ресурсу.

Наскільки травмованими війною є діти, які тепер за кордоном. Від них забрали все, що вони любили, і перемістили їх у чуже середовище. Як  комунікувати з ними?

Спілкування з ровесниками для підлітків украй важливе, і переїзд до іншої країни є серйозним викликом. Діяти варто з огляду на ситуацію. Один із варіантів – проявити активність, знайти нові знайомства через інтернет, якщо є можливість, зустрічатися. Рятівним чинником тут можна назвати інтернет, де вони спілкуються, виходять на зв’язок. Важливо заохочувати підлітків до соціалізації, допомагати їм, радити.

Як зрозуміти, що дитину, котра пережила травматичні події, треба вести до фахівця?

Звертатися до фахівця потрібно тоді, коли стресові реакції дитини не минають протягом тривалого часу, відчутно впливають на якість життя, є виражений дистрес, коли є критичні порушення сну і/чи апетиту, коли з'являються депресивні, панічні симптоми, виникають суїцидальні думки або через аутоагресію є самоушкодження чи інші стани, які загрожують життю та здоров'ю. Також, обов'язково слід реагувати, коли дитина сама просить про допомогу.

Як навчити наших дітей проявляти емпатію до тих, у кого воюють чи загинули батьки, переселенців?

Переважно всі діти емпатичні. Все варто показувати на власному прикладі. Якщо батьки проявляють співчуття, допомагають іншим, так поводитимуться і їхні діти. Якщо ж поведінка дитини нетолерантна, тоді варто обговорити, чому так. Емпатію здатні прищепити піклування про молодших братика або сестричку, хатню тваринку.

Наскільки важливо разом із дітьми планувати майбутнє?

Це необхідно робити завжди, бо в будь-якій ситуації дитина повинна мати візію, бачення майбутнього. Якщо ж дорослі якимось чином транслюють дитині, що все фатально, вона відчуватиме приреченість.

Чому не варто нехтувати звертанням до фахівців з ментального здоров’я? Ба більше, після війни нам усім, напевне, знадобиться допомога.

Підтримка оточення знадобиться всім, а ось професійна допомога – далеко не кожному. Фахівці володіють чималим обсягом інформації, знають особливості розвитку дитину, її реакції на стрес, тому коли ви бачите, що не можете подолати якусь проблему самотужки, не варто зволікати з візитом до фахівця.

Розмовляла Ольга Шведа

Фото Івана Станіславського/Твоє місто,  «Центр розвитку дитини» Дитячого центру здоров’я ім. Анни Мазуренко 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Твоє здоров'я

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!