Деяким сорочкам з унікальним городоцьким стилем понад сто років та унікальний взір віднайшли не так давно.

Торік Міністерство культури та інформаційної політики України внесло новий елемент до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України — техніку вишивки «городоцький шов» або «городоцький стіб». Цю техніку можуть практикувати також в інших частинах України і за кордоном, зокрема в Польщі.

Техніка вишивки, відома як «городоцький шов», вперше була зафіксована у 1887 році на етнографічній виставці в Тернополі, де було представлено чоловіче та жіноче вбрання з села Керниця Городоцького повіту. Ця техніка відрізняється густотою стібків та унікальними візерунками. Дослідники вивчили старі вишивки і записали спогади майстринь, щоб відновити втрачене мистецтво. 

Строката львівська вишивка

Усі вишиванки різні, а кожен регіон має свої особливості. 

«Про вишиванки Львівщини дуже складно говорити, бо ж, якщо західне Поділля характерне темними кольорами, Покуття вражає червоно-вишневими тонами, то Львів, куди не підеш, то буде інший район та інша вишиванка», – розповідала Tvoemisto.tv етнографиня та колекціонерка Роксоляна Шимчук. 

За її словами, вишиванки різняться стилем шиття, кольорами. Найбільш впізнаваними з Львівської області є яворівська та сокальська вишиванки. Яворівська рясніє кольоровими квітами на полотні у зелених, червоних, жовтих та помаранчевих кольорах. Сокальська мала чорні візерунки, які створювали враження легкого мережива, Жидачівська була у фіолетових кольорах. 

Сокальська вишивка міжвоєнного періоду

Яворівський костюм, вишитий гладдю

Колекціонерка Уляна Явна також підтверджує, що львівська вишивка дуже строката, а одними із найпоказовіших є сокальські і яворівські строї. Сокальську сорочку найчастіше зашивали чорними нитками. У міжвоєнний період почали з’являтися вкраплення жовтого, червоного, зеленого відтінків. Загалом за колірною гамою сокальської сорочки можна визначити її вік. Чим старішим є убрання, тим менше відтінків там представлено. Дуже цікавим був яворівський костюм. На білосніжній тканині гладдю вишивали квіткові мотиви.

У роботі використовували переважно червоні нитки. Зазвичай дуже красивими були й крої цих костюмів.

Cонечка, місяці та змійки городоцького взору

Натомість у Городоцькому краєзнавчому стверджують, що їхній взір не схожий на жоден інший. «Кожен регіон славиться якимись способами вишивання. І в нас на Городоччині є свої певні символи – сонечка, напівсонечка, місяці, своєрідні драбинки, змійки. Такі от архаїчні символи, які нагадують усі прояви життя на землі. На жодних інших вишивках такого немає», – розповіла Tvoemisto.tv керівниця музею Ганна Кузбит. 

На її думку, цей спосіб вишивання складніший, аніж хрестик. «Разом ці елементи створюють композицію та візерунки. Також можна говорити про характерні для нашої вишивки кольори, спершу це були вишневі та червоні кольори, потім додались чорні, білі, сірі». 

Ганна Кузбит популяризує городоцьку вишивку, каже, що не проти, що сучасні майстрині використовують інші кольори, залишаючи принцип вишивання. Наприклад майстриня Анна Кривошей з Броварів займається городоцьким швом, проте кольори у неї зовсім інші – зелений та синій.

«Колись Олена Пчілка казала не забороняти змінювати кольори, аби тільки зберегли наш стіб», – пояснює Ганна Кузбит. 

Мисткині з городоцького гуртка при музеї виграли проєкт Українського культурного фонду, завдяки якому змогли організувати вісім майстер-класів. 

У музеї зберігаються дві сторічні сорочки, які вишиті цим незвичайним швом, а також хустка «Весільний серпанок». Також тут експонують фрагменти знищених народних витворів. Одну з хусток до музею принесла місцева мешканка Мирослава Михалевич, яка отримала її в спадок від своєї прабабусі Пелагії Душкенко. Вона народилась 1873 року і в установі підрахували, що хустку вишили приблизно у 1895 році. 

«До нас на виставку сорочку своєї бабусі привіз лауреат Шевченківської премії, який досліджував творчість Івана Франка, Роман Горак. Він каже, що вона вишивалась десь у 1915-1920 роках. Разом з цією сорочкою він теж привіз родинну хустку з такими ж візерунками, як і хустка Мирослави Михалевич. Ще один фрагмент сорочки музею, комірець, подарувала інша мешканка Городка. На ній дуже гарно збереглись нитки, вони зовсім не поблідли. Також маємо ще один дуже гарний експонат – фрагмент сорочки на колишній віллі бургомістра Городка кінця 20 століття Адольфа Гензе відшукав мешканець Городка Олег Божик. І хоч ті фрагменти дуже знищені, але вони теж засвідчують, що це місцева автентика», – розповіла керівниця музею.

Усі ці експонати можна побачити лише у Городоцькому краєзнавчому музеї. Ганна Кузбит вважає, що такі реліквії не можна возити на виставки та часто виставляти, адже це може їх пошкодити. Попри це, вона запрошує усіх охочих до музею, аби кожен міг подивитися на цей стиль. 

«У нас зібралася дуже гарна команда, нам дуже хочеться, аби той шов був скрізь, аби ним оздобили весь Городок. Ми його дуже любимо», – каже Ганна Кузбит і додає, що він стає популярним і серед майстринь інших регіонів.

В

Володимир Федорович
Фото: Ганна Кузбит, Твоє місто 

___________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.