У карантинній історії буднів кожного з нас важливо зловити надію. Випробування карантином далося нелегко, але зробило нас очевидно сильнішими, змусило відшукати в собі щось нове. Освітяни, лікарі, волонтери, науковці – всі переживали його по-своєму. Про думки, страхи і надії вони розповіли в опитуванні Tvoemisto.tv.

Богдан Тихолоз, директор Дому Франка:

Карантин для мене – не тюрма й не курорт, а радше творча лабораторія. Бо мандри й акції духовні, інтелектуальні та віртуальні, ніхто не забороняв. Тож насправді музейне життя у нас буяє.

У час карантину – як антивірус на лінь і депресію – Дім Франка, зокрема, започаткував просвітницький відеоблог «Франко вдома. На(в)чай з класиком» – цікаві розповіді про живого письменника, його родину і дім вустами фахівців-музейників.

Для мене особисто карантин став часом для роздумів, читання довгих і мудрих книжок – і несподіваних наукових відкриттів, може, й невеликих, зате приємних. Також переконаний, що карантин – чудова нагода набутися разом із найріднішими. Це прекрасна пора для неспішних розмов, домашніх чаювань, настільних ігор і сімейних кіносеансів. І, звісно, для прогулянок (без порушень режиму!)

Як вплинув на мене карантин? Навчив ще більше цінувати найважливіше: життя, любов, дружбу, творчість, культуру, «сродну працю».

Для мене головний урок «карантинної школи»: ми люди, і дуже потребуємо одне одного, і маємо залишатися людьми в усіх ситуаціях, у надзвичайних поготів. А щоб залишатися людиною, недостатньо просто бути нею; треба повсякчас СТАВАТИ нею, отже, повсякчас працювати над собою.

Зичу всім винести з цих тимчасових труднощів не тривогу, депресію й розчарування, а навпаки, яскраві мистецькі враження, мудрі думки і гаряче бажання до праці й спілкування.

Людмила Звір-Мацко, сімейна лікарка:

Думаю, карантин навчив нас, що важливо турбуватися про своє здоров’я не лише у період епідемії коронавірусу, але повсякчас. Ми зрозуміли, наскільки важливою є комунікація, що потрібно правильно розставляти акценти, зберігати спокій і відрізняти правду від брехні.

Звісно інфекція все ще залишається у нашій популяції і поки не сформується колективний імунітет, вона буде циркулювати. Тому ми маємо дотримуватися правил гігієни та дистанції ще тривалий час.

Як лікар я зрозуміла, що велику частину проблем можна вирішити онлайн, зокрема, за допомогою відеоконсультацій, і що 25% усіх звернень не потребують особистої присутності пацієнтів у лікувальному закладі.

Ні паніка, ні страх, ні переживання не сприяють раціональному сприйняттю подій. Тому я старалася поширювати достовірну, доказову інформацію і заспокоювати людей. І це вже радше психологічна робота з пацієнтами, і вона є не менш важливою, аніж надання медичної допомоги. Також, думаю, самі лікарі почнуть по-іншому ставитися до заходів з індивідуального захисту і вчити цьому пацієнтів.

Крім того, маю надію, що люди навчаться шанувати лікарську і медичну таємницю, і у соцмережах буде менше обговорень чиїхось хвороб.

Данило Сороковий, волонтер Молодіжного волонтерського центру, керівник ГО «Львівський Молодіжний Клуб»:

Для мене карантин – це час, коли ми мусимо відчувати відповідальність. Відповідальність не тільки перед своїм середовищем, а ще й, як молодь, допомагати літнім людям.

Коли настав карантин, то я не знав, як звикнути до нарад в онлайні, як це не зустрічатись з колегами та друзями. Цей страх від браку спілкування торкнувся значної частини молоді. Карантин пройде, але кожен з нас буде більше цінувати спілкування з близькими і можливість подивитись в очі батькам.

Зазвичай я у першій половині дня розвожу адресно пакунки для потребуючих. Дехто з літніх людей навіть хоче пригостити нас солодощами, проте нам заборонили підходити ближче, ніж на два метри, з причини безпеки. Продуктовий набір ми кладемо біля дверей квартири, дзвонимо у дзвінок і відходимо на безпечну відстань. Все відбувається в масках та рукавичках. Емоції, сльози, посмішка, буває різне. Наше завдання – запитатися, чи у них все гаразд, чи потрібна ще якась допомога, побажати бути здоровими і показати, що про них не забувають.

Оксана Сахно, заступниця директора ліцею «Оріяна» з навчально-виховної роботи:

Позитивні емоції, такі як надія, сподівання, захоплення, любов є заразними і потужними, саме вони змушують людину шукати вихід з негативної ситуації. Тому не хочу говорити про «мінуси» карантину, який мене, як і кожного, вивів із зони комфорту, звузив мій простір до чотирьох стін.

Але, коли закриваються одні двері – відкриваються інші. Такими «дверима» для мене став вивільнений час – час на інформальну освіту, час на давно закинуте хобі живопису.

У моєму домі з’явилися домашні смаколики та «геймерські» родинні вечори (полюбляємо грати у «Монополію», «Catan», «Uno».) Та найважливіше, я отримала змогу подумати про плани на майбутнє, зрозуміти, що цінне і важливе я хочу реалізувати після карантину.

Отож, беремо від карантину лише позитив, тримаємо в полі зору свою новонароджену ідею чи мрію і тоді закінчення надзвичайної ситуації ми зустрінемо повні енергії, наснаги та впевненості в собі.

Підготувала Христина Гоголь

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.