Фото Івана Станіславського

Фото Івана Станіславського

Леви охороняють Львів, або Як місто рятує свої пам’ятки

3440 0
Львів'яни не ховатимуть хіба своїх лютих стражів, а сотні інших скарбів міста, уже у сховках. У церквах прикриті вітражі, на площі Ринок за риштуванням скульптури – у міста закрите обличчя. Тvoemisto.tv з'ясувало, як львів'яни бережуть свої артефакти, чому історики вважають, що саме вони під прицілом та навіщо ворогу наша пам'ять.

«Ви думаєте, це ми під прицілом?» – запитує мене Андрій Салюк, голова обласної організації «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури», викриваючи мене у злочинній наївності, бо я подумала: а хто ж іще?     

У музеях порожні зали, а в Нептуна на Ринку замотане обличчя 

У Львові ховають артефакти, захищають пам’ятки. Щоби перенести до сховища, розібрали дерев’яний вівтар із Вірменського собору. Кажуть, він найстаріший не лише у нашому місті, а й в Україні. Фігуру Христа, яку вирізали ще у ХV столітті, нині загортають у мінеральну вату та в спеціальний вогнетривкий матеріал, щоб уберегти від наслідків бойових дій. Разом із нею ховають ще понад 250 елементів цього вівтаря. У Львові в мінвату запаковують сотні скульптур, обмотують їх спеціальною плівкою, деякі знімають з фасадів. У фанерні ящики кладуть артефакти з музеїв і церков, культурні цінності з архівів. Вітражі у храмах обшивають бляхою, те саме роблять і з давніми різьбленнями на фасадах. У Національному музеї Львова спорожніли всі зали, у скульптур на площі Ринок закриті обличчя. Львів не впізнати…

«Москалі не збираються нас усіх повбивати, знищити інфраструктуру. Вони хочуть захопити це все «живим». Людей хочуть мати за рабів. Вони планують стерти нашу ідентичність. Вони несуть «русскій мір». Це знищення всіх наших історичних і культурних коренів. Час усвідомити, що саме за нашу культурну ідентичність, за наші корені, за культурну спадщину ми зараз воюємо. Саме культурна спадщина, яку ми тепер намагаємося рятувати фанерою і бляхою, є тим, що хочуть знищити москалі. Все, до чого вони торкаються, горить, усе цінне крадуть, вивозять до Москви і Петербурга, щоб ми цього не мали, щоби не знали, щоби були без роду-племені, без пам’яті. Тоді нами буде легко управляти», – каже він.

Ми розмовляємо по телефону під час повітряної тривоги. Андрій Салюк стоїть недалеко від віконця давньої пивниці в середмісті Львова. Там його «штаб». Він допомагає військовим, а також рятує пам’ятки.

Каже, той, хто підсміхається, мовляв, Львів за сотні кілометрів від фронту, тож нема потреби тут плівками скульптури обмотувати, дуже помиляється. Під прицілом українство, його суть і пам’ять.

«Найперше ми працювали з вітражами. Уже закрили їх в Успенській церкві та в Катедральному костелі. Відтак почали захищати скульптури: обмотали їх спеціальною плівкою, ущільнили упаковання мінеральною ватою. Якщо, не дай Боже, потрапить якийсь уламок унаслідок вибуху і пошкодить скульптуру, то вона все одно не розпадеться на частини, не доведеться шукати фрагментів серед інших уламків і легше буде реставрувати. На деяких будівлях, повністю вкритих різьбою, також є захист – спеціальні риштовання. А ще ми забезпечили церкви і костел вогнегасниками, бо в них є дерев’яні об’єкти – іконостаси, вівтарі», – пояснює Андрій Салюк.

У перші дні війни цим займалися дванадцять людей, нині долучаються десятки. Чимало львів’ян приходять зі своїми інструментами, аби допомогти.

Допомагають і з-за кордону. Хорвати, для прикладу, оперативно організували своїх фахівців, аби розповісти нам, як вони ховали свої пам’ятки під час воєнних дій 30 років тому. Поляки допомагають матеріалами, необхідними для пакування цінностей.

Але таких матеріалів, зі слів Андрія Салюка, все одно бракує, бо частину їх відправляють до Одеси, Харкова, Києва. Крім того, потрібні ще кілька мотопомп для того, щоб швидко загасити пожежу, котра може виникнути в дерев’яній пам’ятці.

Не закриватимуть у Львові скульптури двох левів – оборонців міста, що при вході до ратуші. Вони мусять бути «на сторожі».

«Залишаємо їх відкритими не тому, що вони мають меншу цінність, а тому що це символи. Довкола ратуші відбувалося чимало боїв, тож леви мусять бути на сторожі», – додає він.

Зранена пам’ять 

Перші вітражі у Львові почали ховати від можливої руйнації ще наприкінці лютого, використовуючи ту ж технологію, що була в часи Другої світової. Львів’янка, реставраторка Ірина Горбань досліджувала її. Каже, ніколи не могла припустити, що ці знання згодяться.

«Я це досліджувала. Зараз не досліджую, а роблю... Знаєте, ніколи б не подумала, що той досвід, який я здобула, працюючи над монографією про втрати культурних цінностей під час Другої світової війни, доведеться застосовувати на практиці. Особисто для мене це якийсь моральний щем…» – признається вона.

Друга світова залишила важкий слід в історії Львова, каже дослідниця. Ірина Горбань розповідає, що у повоєнний час скло було великим дефіцитом, тож будівлі деяких львівських музеїв аж до 1947 року стояли із забитими дошками вікнами. Тому особливу увагу треба було приділяти вітражам.

«Коли ми нещодавно працювали з вітражами у храмах, то один із них мене вразив: пошкоджений під час Першої світової, але не відновлений. Є такі «рани» в архітектурі Львова, які донині нагадують про ті сумні події. Дай Боже уникнути руйнування! Робимо все, що від нас залежить», – наголошує вона.

Найефективнішим захистом є мішки з піском, каже дослідниця. Їх використовували у Львові і під час Першої, і під час Другої світової війни, ними й тепер позакладали деякі скульптури і частини фасадів.

Однак місто втрачало свої культурні цінності не лише внаслідок обстрілів чи бомбардувань – його грабували вороги.

«Коли я готувала каталог втрат Музею художнього промислу у Львові, то йшлося про понад півтори тисячі найменувань. Так, півтори тисячі одиниць вивезли, вкрали. Загарбники брали речі з музеїв для своїх квартир і кабінетів, серед яких порцеляна, меблі. Знайшла цікавий документ, у якому зазначалося, що для того, аби привітати губернатора, з фондів музею взяли годинник ХІХ століття – як новорічний подарунок. Очевидно, він не повернувся до музею, як і меблі з тих квартир і кабінетів», – веде далі Ірина Горбань.

Запитую в неї про те, чи не варто вивезти цінності за кордон. «Є розпорядження Міністерства культури, ми не обговорюємо тему переміщення пам’яток», – каже вона. Однак із розмови з нею я зрозуміла, що це не просто замотування скульптур у мінвату та обшивання фасадів бляхою, а ціла спецоперація з порятунку наших пам’яток.

«Вони писатимуть путіну, щоби не нападав на Львів?» 

Доктор історичних наук Микола Бандрівський каже, що під час світових воєн з львівських музеїв нападники вивезли десятки тисяч цінних експонатів. Радянська влада розграбувала музей Ставропігійського інституту. У його фондах були давні рукописи ХІІ століття, Бучацьке Євангеліє ХІІІ століття, протоколи Богоявленського братства, метричні книги, а також стародруки і книги ХVI – ХІХ століть із Венеції, Відня, Кошице. Найцінніші з них Острозька Біблія 1641 року, львівський «Апостол» Івана Федоровича 1574 року, видання Львівської братської друкарні та Києво-Печерської друкарні.

«Частково вдалося щось повернути, та чимало залишилося за кордоном», – каже історик. Серед того, що не повернули, так звані михалківські скарби – золоті прикраси VIII – VII століть до нашої ери. Їх виявили у розмивах річки Нічлави поблизу села Михалків Тернопільської області у 1878 і 1897 роках.

«Це коштовності, аналогів яких нема у Європі. Їх весною 1940 року вивезли до Росії, а згодом виставили в Ермітажі. І ніхто їх навіть не збирається повертати», – пояснює Микола Бандрівський.

Учений розповідає, що чи не кожна армія світу мала фахівців – мистецтвознавців, істориків, археологів, які вишукували найцінніші речі та переправляли їх на свою батьківщину.

«Імовірно, такі команди є і в російській армії. Ми маємо недостатньо інформації про те, що роблять окупанти з музеями, коли захоплюють міста. У кожній армії є люди, які полюють за трофеями: картинами, скульптурами, монетами. Після війни такі цінності стають предметом міжнародних переговорів», – додає він.

Історик певен, що наше місто не заскочене війною, що наші музейники знають, що і як мають робити, що куди ховати: «У наших церквах є мощі ще з ранніх віків християнства: ІІІ, IV, V століть. Вони пережили багато воєн, і під час кожної такої напасті їх старалися заховати. Хто і де саме – секрет».

Читайте також: Стали відомі шість ультимативних вимог Росії до України

Запитую його, що ми ще можемо зробити для того, аби зберегти всі ці скарби. Можливо, звернутися до європейських організацій, які займаються охороною пам’яток культури і мистецтва.

Історик відповідає: «І в який спосіб вони впливатимуть на це? Писатимуть путіну, щоби не нападав на Львів? Ті ж бомбардування Сирії показують, що росіяни «чистять» безліч історичних пам’яток. Як їх захистити? Надійно зробити це у час війни неможливо ні в Україні, ні в світі. Ось нещодавно розбомбили музей у Маріуполі, в інших містах ворог атакує… Львівські музеї мають свої бомбосховища в підземній частині, в криптах храмів, тож, імовірно, цінним речам нічого не загрожує. На жаль, з такими проблемами стикається кожна країна, яку атакують. Але ніхто не ставить питання про те, щоб вивозити артефакти за її межі, бо ніхто не дасть гарантії, що та держава, до якої перевезли цінності, так само не буде атакована».

Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко розповів, що 7 березня окупанти знищили в Іванкові музей, суттєво постраждав від обстрілів Харківський костел і філармонія. Знищено давню церкву на Київщині. «Кілька пам'яток культури фактично або зазнали втрат, або знищені на цей момент». Міністр додав, що під загрозою чимало пам'яток в Україні, тому посадовці звертаються до ЮНЕСКО стосовно того, щоб були приведені в дію статті і Гаазької угоди стосовно захисту пам'яток, які знаходяться в зоні світових конфліктів. «Але Росія вже порушує багато світових угод щодо захисту культурної спадщини», – сказав він.

Вікторія Савіцька

Фото Івана Станіславського, Андрія Бурди

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав. 

Війна і наступ Росії

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!