«Три роки тому я випадково вичитав оголошення в газеті, що потрібен персонаж для роботи у кав’ярні. Прийшов на співбесіду. Мене відразу взяли напарником до чоловіка, який уже працював у цьому закладі. Довго не розумів, чому ніхто не захотів, щоб я поспостерігав за роботою досвідчених концептуалістів. Відповідь отримав, коли вперше запросив гостей до кнайпи», – розповідає пан Орест.
Це був заклад «Рурмайстер» на площі Ринок. Взимку у пана Ореста була сіра австрійська шинель з двома краниками замість погонів. Ще тоді він зрозумів, що секрет успіху – взнати якомога більше про образ, у який перевтілюєшся.
«Буває, що гість знає певний історичний факт і ставить каверзні питання. Саме тому я знаю про свого героя більше, ніж потрібно, щоб завжди бути зверху і не дозволити гостям поставити мене у незручне становище», – додає концептуаліст.
Майже все життя пан Орест вчив людей правильно робити сантехніку. У вісімдесятих його відправили до Монголії, щоб вчити цієї справи тамтешніх. Спочатку він приїхав туди сам, щоб знайти житло та комфортно влаштуватись. Весь цей час він не голився і відростив бороду. Коли приїхала дружина, то не захотіла, щоб він її зголював – дуже сподобалась. Так з 1983 року пан Орест має бороду, за якою доглядає досі.
«У мене є цікава особливість – борода побіліла, а волосся на голові ні. Як було темним, таким і залишилось. Коли у Львові знімали рекламний ролик присвячений трьохсотріччю Львівської пивоварні, я пройшов конкурсний відбір, щоб там зіграти. До мене підходить англомовний режисер і каже, що не буває такого – борода біла, а волосся темне. В результаті, режисер вирішив не ризикувати, тому одягнули на мене сиву перуку», – жартує чоловік.
Концептуаліст – це людина, яка повинна вміти розмовляти з людьми. Наш герой запевняє, що гості хочуть спілкування, а не просто, щоб пан у гарному костюмі запрошував їх до кнайпи. «Велике щастя від Бога – знайти своє покликання. Я себе знайшов. Знаю всіх справжніх львівських концептуалістів. А ті люди, які просто стоять перед закладами і запрошують гостей – промоутери», – додає Орест. Він має дещо інакший підхід до роботи. По-перше, знає майже всіх екскурсоводів у місті. Вони приводять туристів до «львівського бургомістра», а він їм розповідає чому заклад називається «Бартоломей» і хто такий Бартоломей Зіморович.
«Цю історію знає дуже вузьке коло львів’ян. Ще менше людей пам’ятають, що у Львові колись була вулиця Зіморовича. Гостям міста цікава така інформація, тому вони послухають мене під час екскурсії, а згодом повертаються до нашого закладу, щоб випити кави та почути нові історії», – ділиться своєю стратегією пан Орест.
Чоловік самотужки вивчав психологію, етику та естетику. Не знає, як так сталось, але у нього виробився гарний голос. Концептуаліст каже, що перестав би себе поважати, якби розмовляв із людьми неправильною українською. Він вільно говорить російською та польською. Каже, що не існує проблеми мови, є проблема в людях, бо інколи трапляються такі, що відразу відпадає бажання порозмовляти.
«Люди відчувають нещирість. Коли ти зацікавлений в кожному гості, то і тобі приємно, і їм. Наприклад, нещодавно до мене підходить хлопчина, дає невеличкий пакунок і каже: «То вам з Києва просили передати». Я відкриваю пакунок у сердечках, а в ньому ангелочок ручної роботи. Значить, людям приємно. Отже, ти правильно робиш свою роботу», – розмірковує герой.
Графік концептуаліст складає сам – працює кожного дня. З восьмої до одинадцятої ранку допомагає в екскурсійному бюро на площі Ринок. Та найбільше пан Орест любить розповідати про свого персонажа. «Бартоломей Зіморович – це видатний житель міста Лева незаконно забутий львів’янами. Я вам розповім про нього так, як роблю це завжди – з кінця.
14 листопада 1677 року в дощовий осінній день пішов із життя глибокий старець. Проте, пішов із життя не просто старець, а ціла епоха нашого міста. Починалось все доволі банально. 20 серпня 1597 року в молодій сім’ї народжується хлопчик, якому дають два ім’я – Юзеф-Бартоломей.
Він закінчив лише три класи капітульної школи, а далі навчався сам через брак коштів у родині. Самотужки він вивчив латину, грецьку та багато інших мов. Його жага до знань, вміння спілкуватись із людьми дозволяли йому обертатись у найповажніших товариствах Львова. Уже в 23 роки він стає підписарем у Львівському сенаті. У 1648 році львів’яни довіряють йому посаду бургомістра», – підсумовує свою історію концептуаліст.
До речі, Бартоломей Зіморович автор хроніки Львова від початку його заснування до 1633 року. Це одна з найповніших хронік про середньовічне місто, які є у світі. Ця книга називалась «Троїчний Львів», бо автор бачив його «спочатку руським, потім німецьким та польським». У Львові колись була вулиця Бартоломея Зіморовича. Тепер вона називається Джахара Дудаєва. На Латинській катедрі висіла дошка пошани присвячена бургомістру. Її зняли на реставрацію, але назад так і не повісили.
Якщо ви хочете більше взнати про історію Львова за часів Бартоломея Зіморовича та про самого бургомістра, приходьте на Вірменську 5, де за столом на вас уже чекатиме пан Орест.
Розмовляв Ярослав Назар, фото – Олександра Чернова
