
фото: Укрінформ, Юрій Банахевич
«Не-святий-святий». Історія мученика Омеляна Ковча
Він народився у 1884 році в австрійській Галичині і за шістдесят років життя пережив зміну п’яти режимів. У часи революції був капеланом Української Галицької армії. Коли його разом з іншими полоненими потягом везли на розстріл, його врятував російський червоноармієць, випустивши з вагона зі словами: «Отче, не забувайте молитися за Луку». У міжвоєнній Польщі він захищав права українців і, правдоподібно, був навіть членом ОУН. У 1939-1941 роках за першої радянської влади допомагав сім’ям польських офіцерів, вивезених на Сибір. Під час німецької окупації рятував євреїв, за що був відправлений у концентраційний табір Майданек, де й загинув. Коли родина намагалася витягти його звідти, він написав їм у листі:
«Я розумію, що Ви стараєтеся звільнити мене. Але я прошу Вас нічого не робити... Поза небесами це єдине місце, де я б хотів бути. Ми тут всі рівні. Поляки, євреї, українці, росіяни, литовці чи естонці. Я тут єдиний священник. Я не можу уявити, що вони робитимуть без мене... Коли я відправляю Літургію, всі вони моляться. Вони моляться різни- ми мовами, але ж чи Господь не розуміє всіх мов? Вони помирають по-різному, і я допомагаю їм перейти міст».
Якщо Україні вдасться колись подолати свою історію, то люди на зразок Омеляна Ковча займуть у пантеоні українських героїв найвище місце», – так пише про отця Ковча професор Ярослав Грицак у книзі «Подолати минуле: глобальна історія України» (Видавництво «Портал», Київ, 2021).
Портрет Омеляна Ковча серед інших в'язнів Майданека, які загинули в таборі, сучасна інсталяція (джерело: Історична правда)
«Вони діляться зі мною спогадами, і це дуже цінно»
Письменниця Надійка Гербіш пише книги вже понад десять років, однак останніх п’ять вони пов’язані передусім з темою війни. Тепер цю тему авторка вирішила передати через дослідження долі українського греко-католицького священника-місіонера Омеляна Ковча.
Надійка Гербіш, Фото: Видавництво старого лева
«Коли видавчиня запропонувала написати мені цілісну книжку про період двох світових воїн і міжвоєнний, я намагалася знайти спосіб передати його єдиною історією. За підказкою професора Ярослава Грицака вдалася до дослідження біографії чоловіка, який народився ще до Першої світової війни і загинув у Другій. Власне, це й був отець Омелян Ковч. Дедлайн, який мені поставили у видавництві, «згорів» ще в лютому. Але чим більше я дізнавалася, тим більше розуміла, якою масштабною є ця історія. А на те, щоб зібрати матеріал, потрібен час», – каже вона.
Про блаженного отця Ковча писали вже багато, також про нього відзняли фільми, інтерв'ю з дослідниками, які вивчали його особистість. Тема досить популярна та поширена. Але, продовжує письменниця, коли почала досліджувати ті джерела, які поки що не були опублікованими, зрозуміла – є цілий пласт інших дотичних тем, які важливо розвинути та врахувати інші погляди. Для цього вона спілкується з родиною отця, де з нею діляться тими особистими спогадами, які раніше ніде не були опубліковані.
Читайте також: У Любліні відкривають пам'ятник блаженному отця Омеляну Ковчу
«Мені пощастило знайти дружину внука отця Омеляна Ковча, сина Анни-Марії, яка написала книжку-розвідку про свого батька «За Божі правди та людські права». Її звуть пані Сильвія. Ми почали листування, і саме вона розповіла родинні історії, поділилася фотографіями й записами, а також надіслала деякі статті, що вийшли одразу після Другої світової війни, і які не увійшли до збірки Анни-Марії Ковч-Баран. Вони особливо цікаві тим, що написані про отця Ковча до його беатифікації (зарахування спочилого праведника до лику блаженних, - ред.), і їхнє звучання й кут подачі дещо відрізняються від того, які ми спостерігаємо в статтях, написаних нещодавно. Таке спілкування є коштовністю», – каже письменниця.
Фото надане Марком Романяком для дослідницького архіву письменниці
Надійці Гербіш вдалося знайти дотичних до отця людей – навіть більше, ніж вона очікувала. Серед них – пані Роза, чия мама була ученицею отця Ковча в школі для дівчаток. Вона досі живе в Перемишлянах, куди письменниця їздила, аби поспілкуватися. Перемишлянський фотограф Марко Романяк упродовж років зібрав чималий архів документів про родину отця Ковча й поділився ними з письменницею. Отець Стефан Батрух, який зробив багато для того, щоб про отця Омеляна Ковча почули, допомагає з аналізом документів.
«Великою вдачею є те, що до цієї праці долучене ціле коло однодумців. Окремі історії доводиться передосліджувати – в деяких документах чимало плутанини. І все ж, найповнішим джерелом є уже згадана книжка «За Божі правди та людські права», яку написала донька отця. Вона емігрувала до Канади і стала дослідницею, історикинею, боролася за права жінок, працювала в різних напрямках», – пояснює дослідниця.
Донька збирала різні свідчення про отця, спілкувалася з людьми, які його знали, і ці спогади записувала, збирала фотографії, вирізки з газет, а також листівки, які Омелян Ковч надсилав своїй родині з концтабору Майданек.
«У концтаборі він не був особистістю, яка має ім’я та прізвище, лише номером: 2399», – каже вона.
Огорожа з колючого дроту, за якою видніються бараки колишнього концтабору Майданек (джерело: Історична правда)
Емоційний, запальний, завжди виступав на боці пригноблених
Слід розуміти, за словами Надійки Гербіш, що Омелян Ковч – не був просто святою людиною, відділеною від світу, яка жила зосередилася на власній святості. Він мав 6 дітей, і вони часто бідували. Водночас він часто потрапляв у халепи, судові справи, суперечки, писав гнівні листи до митрополита Андрея Шептицького, обурювався, коли щось суперечило його поглядам. Тобто він був дуже емоційною людиною, але коли поставала якась проблема, то ставав на захист тих, хто цього потребує.
«Якщо утискали поляків – захищав їх. Якщо утискали українців, то захищав українців. Якщо прийшла німецька влада і утискала євреїв, то ставав на бік євреїв та знову ж таки захищав їх. Отець Ковч завжди виступав на боці пригноблених. Це – його унікальна риса не лише в концтаборі, де він розумів, що має мало часу і віддає власне життя задля інших. Він був таким від початку своєї служби. Тим цікава біографія отця Омеляна Ковча», – розповідає вона.
Письменниця наводить також кілька історій, які, каже, допоможуть нам дещо уявити його характер.
«Мені близький образ святого Павла: джазовий, гарячий, непримиримий, не завжди послідовний. І чомусь здається, що отець Ковч був схожим на нього. Перш за все, своєю гарячковістю. Він був запальним, «легкозаймистим» чоловіком – про це свідчать люди, з якими я спілкувалася. Був веселим і балакучим, мав гучний голос, а часом був схожим на грубіяна. Навіть листи, які він писав, свідчать про те, що він не був тихим ягнятком, а бурхливо висловлював свою позицію, підкріплюючи її виразними метафорами», – говорить вона.
Читайте також: Духівники Твого міста. Михайло Димид про окуляри християнської любові
Його книга «Чому наші від нас утікають?» містить місцями іронію та сарказм, однак водночас вона дуже зосереджена на істині, на покликанні людини. Цим великим покликанням він вважав любов, зокрема до Бога і до ближнього. Отець Ковч не просто закликав любити, він любив практично.
«Він не просто говорив, що покликанням людини є любов і служіння. Він був і в цій любові, і в служінні практиком. У своїй книжці мені хочеться передати його саме таким: практичним, живим і справжнім, зовсім не пафосним», – каже вона.
Насіння, яке, загинувши, проросло
Свою місію отець Омелян Ковч вбачав в тому, щоб допомогти ближньому, але це була не просто допомога. Допомагати можна і не жертвуючи своїм життям, додає письменниця. Натомість він підставляв не тільки себе, а і всю свою сім’ю, всіх своїх дітей і навіть малого внука.
«Коли він писав листа Гітлеру, коли його забирали до Майданека, у нього вже був маленький внук. Його молодшим донькам при ньому погрожували, що їх зґвалтують. Легко вірити в те, що коли ми зайняті Божими справами, Бог подбає про наші, але, знову ж, для нього це була не просто теоритична віра: він випробовував ці слова власним життям. Диво в тому, що Бог і справді зберіг усіх його дітей і їхні родини. У всіх них добре склалися долі. Але отець Ковч не просто допомагав задля благочестивого вигляду й світлої моралі. Його світогляд був заякореним у вічність – і він нехтував очевидною реальністю і її загрозами, щоразу, і тут це слово є ключевим, бо виделка вибору ставала перед ним буквально щодня, справді раз у раз, він вибирав довіряти Богу і рятувати слабких», – додає Надійка Гербіш.
Усі його діти вижили та емігрували до Канади. Їхні долі, за словами дослідниці, склалися пречудово. Також є багато внуків. Надійка Гербіш наводить такий вислів: «Якщо ти робиш Божу роботу, то Він піклується про твої справи». Отець Омелян Ковч робив все так, як він вірив.
Читайте також: Духівники Твого міста. Владика Володимир Груца про Бога, який сміється
На думку письменниці, через постать такого «не-святого святого» цікаво показувати історію України, те, яким було життя до Першої світової війни, як воно змінилося з початком та яким був період міжвоєнний.
«Мені особливо було цікавим показати те, що його життя не закінчилося трагічно у Майданеку, а стало насінинкою, яка, загинувши, проросла і дала плоди. Важливо показати історію його родини в еміграції, історію його дітей і того, як вони пов'язані з Україною. Це величезне тло, що займає щонайменше одне століття», – каже письменниця.
Пам'ятник блаженному отцю Омеляну Ковчу в Любліні
Омелян Ковч також важливий для України саме як герой, який рятував і віддав своє життя. Наші сусіди, скажімо, поляки і не тільки, багато написали про своїх героїв. Наприклад, про Вітольда Пілецького або Максиміліана Кольбе. Тобто про тих, хто гинув, рятуючи інших, жертвуючи собою. А жодного українського такого героя немає, тобто нема достатньої кількості написаних книжок про них, хоча така тема важлива для культурної дипломатії.
«Незалежно від того, яким було їхнє життя до того, вони стали героями, мучениками, віддали своє життя за когось іншого. Це дуже потрібний пласт історії для дітей, для розуміння нашої історії, ідентичності, того, ким ми є та якою є наша нація», – підсумовує вона.
Ольга Коваль, Лілія Мазур
Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Бандерівська замість московської. Як Україна та інші країни перейменовують ковбасу, сир і пиво
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До Свірзького замку та ренесансного костелу
- Автомобілі подорожчають до осені майже на третину. Експерт про повернення мит
- Трамвай поїде швидше. Як може змінитися вулиця Вітовського у Львові
- «Маємо заявок на тисячу осіб щодня». Чому чоловікам стало важче перетнути кордон
- Що має виконати Україна, щоб увійти до Євросоюзу
- Зміна постачальника газу. Чому ми стаємо клієнтами «Нафтогазу»
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До старовинного села над річкою
- «Треба довести, що ми боремося з корупцією». Що дасть Україні кандидатство в ЄС
- Кава з душею і кардамоном. Історія херсонця, який у львівському парку варить каву
- «Можемо мати цілу генерацію невпевнених у собі дітей». Чим небезпечний російський YouTube
- Чи справді в Україні виник дефіцит техніки і яка ситуація на ринку
- «Здолає дорогу той, хто йде». Як переселенці на Львівщині знаходять роботу
- Що відбулося із УПЦ МП? Інтерв’ю з митрополитом Філаретом
- Російський бізнес у Львові та області. У кого можуть вилучити майно
- «Львів'яни – чудові», або Як переселенці з Маріуполя відкрили у Львові ресторан
- Потрібен сильний лідер. Як бізнесу долати виклики війни
- Добродії на пів мільйона, або Що відбувається у справі Матиса і Шпитка
- Шкодуємо, що не виїхали раніше. Історії дітей, яких рятують у Львові
- «Компроміс вичерпався». Історик про те, чому Україна вже не може святкувати 9 травня
- «Психопати сотнями не ходять. Йдеться про страшну ненависть». Дослідниця терору про злочини росіян
- «Бог залишив мене живою, тому мушу жити». Історія медсестри, яка підірвалася на снаряді
- Проблему з пальним можна вирішити, – експерт
- Несправжній Козак. Що буде із майном соратника Медведчука у Львові
- Великдень у Львові та селах відзначали по-різному. Старі фото та традиції
- Космічна магія Великодня. На згадку про писанкарку Ганну Косів
- «Такої кількості ще не було». Як волонтерська кухня передає паски на передову
- Купити авто в Європі. Як через новий закон виник ажіотаж на кордоні і ринку
- Історія повторюється. У чому феномен пісні «Ой, у лузі червона калина»
- Швидкі рішення, піт і сльози. Експерти про те, як відбудовувати Україну
- «Хто буде Карфагеном – Москва чи Київ?» Ярослав Грицак про війну за існування
- Важливо, щоб Папа не зустрівся з Кірілом, або Як Україні перемогти росію у Ватикані
- Львівщина може забезпечити сіллю пів України, але будуть проблеми з олією
- «Треба передусім назвати путіна злочинцем», – отець-доктор Михайло Димид про Папу, війну і жертви
- «Навіщо фінансувати культуру, коли війна?» У Львові оживає театральне життя
- «Господи, як я їх ненавиджу! Отак і скажіть». Священник про звірства росіян
- Маємо почати говорити про втрати. Психолог про втому та другий місяць війни
- «Недооцінювати загрозу білоруського удару не варто», – Остап Кривдик
- «Не хочу говорити однією мовою з окупантами». Історії переселенців, які перейшли на українську
- «Мова – це зброя, але не головна». Історик Ярослав Грицак про те, як росія нищила українську
- «Стане великим багатосферним хабом». Як Львів трансформується у час війни
- Як в Україні проходить загальна мобілізація та кого не призиватимуть
- «Якби я змогла забути російську, була б щаслива». Історія харків’янки, яка почала спілкуватися українською
- Залежить від заправки. Яка ситуація із пальним на Львівщині
- Дихати, тренуватися, гуляти і спати. Як переживати стресові ситуації
- Битва за Оперу. Що відбувається із конкурсом на директора головної сцени Львова
- «Це краще, ніж ховатися у підвалі». Львів’янки про те, чому вирішили проходити військовий вишкіл
- «Росія – ворог, який точно програє». Юрій Підлісний про загрозу і наступ
- «Українці скуповують не сірники і гречку, а зброю». Володимир В’ятрович про протистояння з Росією
- «Путін – божевільний, а Росія лежить у паралічі», – експрофесорка МДУ Олена Волкова
- Львівські готелі. Кому належать і чи є там російський бізнес
- Як убезпечити свій акаунт і що потрібно знати про ворожі хакерські атаки
- «Вимкнені телефони, є жива черга». Як працює Генконсульство Росії у Львові
- «Мій вітер повідчиняв усі вікна її життя». Історія кохання політв’язня Зеновія Красівського і правозахисниці Олени Антонів
- «Це загальноєвропейська справа». Іноземці, які лишаються у Львові, попри можливе вторгнення Росії
- «Замість страху та паніки моя відповідальність полягає в тому, щоб бути в Україні», – американець про те, чому він не евакуюється у США
- Усе почалось з пані Наді. Як бабусі з пансіонату «створили» власний бренд шкарпеток
- «Кожен має відчути нерв театру, тоді він успішний». Василь Вовкун про прорив у Львівській опері
- У Львові хочуть зберегти віллу «Сонячну» і відкрити тут музичну галерею
- Проректор, пластун та маркетолог. Історії тих, хто вже записався у Львівську тероборону
- Куди полетіти зі Львова. Еґер – вода, вино і соляна гора
- Львів і його райони. Звідки походять назви та де з’явились перші будинки
- Перехворіють усі. Завідувачка Covid-відділення вважає, що коронавірус може перейти в сезонну хворобу
- За два тижні львів'яни зможуть записуватися на військово-медичні навчання
- Як Винниківське озеро стало «басейном»
- «А хіба інші нації теж їдять сало?» Кілька думок про розвиток української кухні
- Раджу сісти і написати свій план. Психологиня про те, як не впадати у відчай через війну
- «Майдан не може вирішити все – ми мусимо вирішувати», – Мирослав Маринович
- «Був зруйнований, наче Троя». Як на Львівщині три родини викупили занедбаний палац і відновлюють його
- Куди полетіти зі Львова. Всі столиці Литви
- У пошуках свого коріння. Як віднайти предків
- «Остап знову збере усіх на Різдво». Як львівський художник гуртував у себе сотні колядників
- Різдво для Давидка. Історія маленького героя, якому вперше в Україні імплантували стимулятор діафрагми
- Він дуже поспішав жити. In memoriam Остап Лозинський
- Три історії львівських підприємств, яким допомогла COVID-19 Бізнес-клініка
- Чи зникне взимку сніг. Розмова із кліматологом
- Як українці святкують Різдво в Кракові. Фоторепортаж
- «Змінилося би все». Чи зможуть українці святкувати Різдво 25 грудня
- Історія Церкви святого Миколая у Львові, або Як змінювався храм часів XIII століття
- Кожна п’ята дитина відчуває страх, що на неї наїде машина. Як підвищити безпеку біля шкіл
- Їх застануть ще наші правнуки. Чому одноразові підгузки – це погано і як перейти на багаторазові
- «Я тішився, як дитина в Діснейленді, коли відкрив Львів», – власник арткафе Te Amo Lviv
- Перезмінка о 5-ій ранку. Як батьки Юрчика зі СМА борються за життя сина
- «Став серцевиною». Історія першого Гарнізонного храму України
- «Нам треба збільшити рівень очікування до змін у державі», або Чого бракує економіці сьогодні
- Гідність, інклюзивність та рівність. Яким буде America House Lviv і коли його відкриють
- Нас називають «поспішайки». Як у Львові доглядають передчасно народжених дітей
- Діти самі роблять тести. Як у різних країнах світу дбають про школярів
- «Росія зчитувала наші дані». Львівський розробник про український аналог додатку для військових
- Писала серед карпатських гір. Листи молодої письменниці до своєї сім'ї
- Водіям тут не місце, або Що передбачає новий План мобільності Львова
- Wizz Air запускає нові рейси зі Львова та готується випередити МАУ. Інтерв’ю з президентом
- «Ресторанів з локальною кухнею буде все менше». Чому у Львові закрилася відома «Ґвара»
- Куди полетіти зі Львова: вікенд у Ґданську – місті, що стало феніксом
- Житло на заводі. Як у Львові на місці фабрик виросли «семицвіти»
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До центру реабілітації диких птахів
- «Я не можу підвести маму». Історія дівчинки, яка об’єднала Львів
- Скільки цьогоріч платитимуть львів’яни за опалення. Пояснення експертів
- Не алкоголь. Якими є основні причини автотрощ на Львівщині та хто їх створює