фото: Укрінформ, Юрій Банахевич

фото: Укрінформ, Юрій Банахевич

«Не-святий-святий». Історія мученика Омеляна Ковча

1163 0
Омелян Ковч виносив людей із палаючої синагоги, допомагав ув'язненим у таборі смерті, був праведником і патріотом. Tvoemisto.tv дізнавалося, чим цікава та унікальна біографія блаженного священномученика, який рятував людські життя під час війни.

«Для побудови нової української нації, окрім героїв, готових віддати свої життя заради ідеалів, потрібні герої, які би демонстрували просту людську порядність та жертвували життям заради інших. Таких випадків немало: дослідження долі в’язнів гітлерівських і сталінських таборів показує, що майже всі, хто вижив, вижили завдяки чиїйсь допомозі. Один із прикладів такого героїзму – доля греко-католицького священника о. Омеляна Ковча.

Він народився у 1884 році в австрійській Галичині і за шістдесят років життя пережив зміну п’яти режимів. У часи революції був капеланом Української Галицької армії. Коли його разом з іншими полоненими потягом везли на розстріл, його врятував російський червоноармієць, випустивши з вагона зі словами: «Отче, не забувайте молитися за Луку». У міжвоєнній Польщі він захищав права українців і, правдоподібно, був навіть членом ОУН. У 1939-1941 роках за першої радянської влади допомагав сім’ям польських офіцерів, вивезених на Сибір. Під час німецької окупації рятував євреїв, за що був відправлений у концентраційний табір Майданек, де й загинув. Коли родина намагалася витягти його звідти, він написав їм у листі:

«Я розумію, що Ви стараєтеся звільнити мене. Але я прошу Вас нічого не робити... Поза небесами це єдине місце, де я б хотів бути. Ми тут всі рівні. Поляки, євреї, українці, росіяни, литовці чи естонці. Я тут єдиний священник. Я не можу уявити, що вони робитимуть без мене... Коли я відправляю Літургію, всі вони моляться. Вони моляться різни- ми мовами, але ж чи Господь не розуміє всіх мов? Вони помирають по-різному, і я допомагаю їм перейти міст».

Якщо Україні вдасться колись подолати свою історію, то люди на зразок Омеляна Ковча займуть у пантеоні українських героїв найвище місце», – так пише про отця Ковча професор Ярослав Грицак у книзі «Подолати минуле: глобальна історія України» (Видавництво «Портал», Київ, 2021).

Портрет Омеляна Ковча серед інших в'язнів Майданека, які загинули в таборі, сучасна інсталяція (джерело: Історична правда)

 «Вони діляться зі мною спогадами, і це дуже цінно»

Письменниця Надійка Гербіш пише книги вже понад десять років, однак останніх п’ять вони пов’язані передусім з темою війни. Тепер цю тему авторка вирішила передати через дослідження долі українського греко-католицького священника-місіонера Омеляна Ковча. 

Надійка Гербіш, Фото: Видавництво старого лева

«Коли видавчиня запропонувала написати мені цілісну книжку про період двох світових воїн і міжвоєнний, я намагалася знайти спосіб передати його єдиною історією. За підказкою професора Ярослава Грицака вдалася до дослідження біографії чоловіка, який народився ще до Першої світової війни і загинув у Другій. Власне, це й був отець Омелян Ковч. Дедлайн, який мені поставили у видавництві, «згорів» ще в лютому. Але чим більше я дізнавалася, тим більше розуміла, якою масштабною є ця історія. А на те, щоб зібрати матеріал, потрібен час», – каже вона.

Про блаженного отця Ковча писали вже багато, також про нього відзняли фільми, інтерв'ю з дослідниками, які вивчали його особистість. Тема досить популярна та поширена. Але, продовжує письменниця, коли почала досліджувати ті джерела, які поки що не були опублікованими, зрозуміла – є цілий пласт інших дотичних тем, які важливо розвинути та врахувати інші погляди. Для цього вона спілкується з родиною отця, де з нею діляться тими особистими спогадами, які раніше ніде не були опубліковані.

Читайте також: У Любліні відкривають пам'ятник блаженному отця Омеляну Ковчу

«Мені пощастило знайти дружину внука отця Омеляна Ковча, сина Анни-Марії, яка написала книжку-розвідку про свого батька «За Божі правди та людські права». Її звуть пані Сильвія. Ми почали листування, і саме вона розповіла родинні історії, поділилася фотографіями й записами, а також надіслала деякі статті, що вийшли одразу після Другої світової війни, і які не увійшли до збірки Анни-Марії Ковч-Баран. Вони особливо цікаві тим, що написані про отця Ковча до його беатифікації (зарахування спочилого праведника до лику блаженних, - ред.), і їхнє звучання й кут подачі дещо відрізняються від того, які ми спостерігаємо в статтях, написаних нещодавно. Таке спілкування є коштовністю», – каже письменниця.

Фото надане Марком Романяком для дослідницького архіву письменниці

Надійці Гербіш вдалося знайти дотичних до отця людей – навіть більше, ніж вона очікувала. Серед них – пані Роза, чия мама була ученицею отця Ковча в школі для дівчаток. Вона досі живе в Перемишлянах, куди письменниця їздила, аби поспілкуватися. Перемишлянський фотограф Марко Романяк упродовж років зібрав чималий архів документів про родину отця Ковча й поділився ними з письменницею. Отець Стефан Батрух, який зробив багато для того, щоб про отця Омеляна Ковча почули, допомагає з аналізом документів.

«Великою вдачею є те, що до цієї праці долучене ціле коло однодумців. Окремі історії доводиться передосліджувати – в деяких документах чимало плутанини. І все ж, найповнішим джерелом є уже згадана книжка «За Божі правди та людські права», яку написала донька отця. Вона емігрувала до Канади і стала дослідницею, історикинею, боролася за права жінок, працювала в різних напрямках», – пояснює дослідниця.

Донька збирала різні свідчення про отця, спілкувалася з людьми, які його знали, і ці спогади записувала, збирала фотографії, вирізки з газет, а також листівки, які Омелян Ковч надсилав своїй родині з концтабору Майданек.

«У концтаборі він не був особистістю, яка має ім’я та прізвище, лише номером: 2399», – каже вона.

 Огорожа з колючого дроту, за якою видніються бараки колишнього концтабору Майданек (джерело: Історична правда)

Емоційний, запальний, завжди виступав на боці пригноблених

Слід розуміти, за словами Надійки Гербіш, що Омелян Ковч – не був просто святою людиною, відділеною від світу, яка жила зосередилася на власній святості. Він мав 6 дітей, і вони часто бідували. Водночас він часто потрапляв у халепи, судові справи, суперечки, писав гнівні листи до митрополита Андрея Шептицького, обурювався, коли щось суперечило його поглядам. Тобто він був дуже емоційною людиною, але коли поставала якась проблема, то ставав на захист тих, хто цього потребує.

«Якщо утискали поляків – захищав їх. Якщо утискали українців, то захищав українців. Якщо прийшла німецька влада і утискала євреїв, то ставав на бік євреїв та знову ж таки захищав їх. Отець Ковч завжди виступав на боці пригноблених. Це – його унікальна риса не лише в концтаборі, де він розумів, що має мало часу і віддає власне життя задля інших. Він був таким від початку своєї служби. Тим цікава біографія отця Омеляна Ковча», – розповідає вона.

Письменниця наводить також кілька історій, які, каже, допоможуть нам дещо уявити його характер.

«Мені близький образ святого Павла: джазовий, гарячий, непримиримий, не завжди послідовний. І чомусь здається, що отець Ковч був схожим на нього. Перш за все, своєю гарячковістю. Він був запальним, «легкозаймистим» чоловіком – про це свідчать люди, з якими я спілкувалася. Був веселим і балакучим, мав гучний голос, а часом був схожим на грубіяна. Навіть листи, які він писав, свідчать про те, що він не був тихим ягнятком, а бурхливо висловлював свою позицію, підкріплюючи її виразними метафорами», – говорить вона.

Читайте також: Духівники Твого міста. Михайло Димид про окуляри християнської любові

Його книга «Чому наші від нас утікають?» містить місцями іронію та сарказм, однак водночас вона дуже зосереджена на істині, на покликанні людини. Цим великим покликанням він вважав любов, зокрема до Бога і до ближнього. Отець Ковч не просто закликав любити, він любив практично.

«Він не просто говорив, що покликанням людини є любов і служіння. Він був і в цій любові, і в служінні практиком. У своїй книжці мені хочеться передати його саме таким: практичним, живим і справжнім, зовсім не пафосним», – каже вона.

Насіння, яке, загинувши, проросло

Свою місію отець Омелян Ковч вбачав в тому, щоб допомогти ближньому, але це була не просто допомога. Допомагати можна і не жертвуючи своїм життям, додає письменниця. Натомість він підставляв не тільки себе, а і всю свою сім’ю, всіх своїх дітей і навіть малого внука.

«Коли він писав листа Гітлеру, коли його забирали до Майданека, у нього вже був маленький внук. Його молодшим донькам при ньому погрожували, що їх зґвалтують. Легко вірити в те, що коли ми зайняті Божими справами, Бог подбає про наші, але, знову ж, для нього це була не просто теоритична віра: він випробовував ці слова власним життям. Диво в тому, що Бог і справді зберіг усіх його дітей і їхні родини. У всіх них добре склалися долі. Але отець Ковч не просто допомагав задля благочестивого вигляду й світлої моралі. Його світогляд був заякореним у вічність – і він нехтував очевидною реальністю і її загрозами, щоразу, і тут це слово є ключевим, бо виделка вибору ставала перед ним буквально щодня, справді раз у раз, він вибирав довіряти Богу і рятувати слабких», – додає Надійка Гербіш.

Усі його діти вижили та емігрували до Канади. Їхні долі, за словами дослідниці, склалися пречудово. Також є багато внуків. Надійка Гербіш наводить такий вислів: «Якщо ти робиш Божу роботу, то Він піклується про твої справи». Отець Омелян Ковч робив все так, як він вірив.

Читайте також: Духівники Твого міста. Владика Володимир Груца про Бога, який сміється

На думку письменниці, через постать такого «не-святого святого» цікаво показувати історію України, те, яким було життя до Першої світової війни, як воно змінилося з початком та яким був період міжвоєнний.

«Мені особливо було цікавим показати те, що його життя не закінчилося трагічно у Майданеку, а стало насінинкою, яка, загинувши, проросла і дала плоди. Важливо показати історію його родини в еміграції, історію його дітей і того, як вони пов'язані з Україною. Це величезне тло, що займає щонайменше одне століття», – каже письменниця.

Пам'ятник блаженному отцю Омеляну Ковчу в Любліні

Омелян Ковч також важливий для України саме як герой, який рятував і віддав своє життя. Наші сусіди, скажімо, поляки і не тільки, багато написали про своїх героїв. Наприклад, про Вітольда Пілецького або Максиміліана Кольбе. Тобто про тих, хто гинув, рятуючи інших, жертвуючи собою. А жодного українського такого героя немає, тобто нема достатньої кількості написаних книжок про них, хоча така тема важлива для культурної дипломатії.

 «Незалежно від того, яким було їхнє життя до того, вони стали героями, мучениками, віддали своє життя за когось іншого. Це дуже потрібний пласт історії для дітей, для розуміння нашої історії, ідентичності, того, ким ми є та якою є наша нація», – підсумовує вона.

Ольга Коваль, Лілія Мазур

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!