
«Остап знову збере усіх на Різдво». Як львівський художник гуртував у себе сотні колядників
Декілька років тому львівський художник та іконописець Остап Лозинський запросив друзів до себе на Різдво. Домовилися прийти з вертепом, поколядувати і почастуватися традиційними різдвяними стравами. З часом це стало доброю традицією – щороку 8 січня збиратись на Лисенка. Приходили друзі, друзі друзів, які привозили ще колядників та вертепи. Цього року Остап Лозинський помер на Різдво, внаслідок ускладнень від коронавірусної інфекції. Друзі кажуть, що він «знову всіх збере» на Різдво навколо себе.
Tvoemisto.tv пропонує згадати інтерв'ю із Остапом Лозинським, як у нього виникла ідея збирати колядників у себе.
Звідки виникла традиція приходити на Різдво до Остапа Лозинського?
Святкування Різдва у кожного українця і, зокрема галичанина, є в крові. Змалку ми всі звикли, що ходимо колядувати – і до нас приходять колядники. В батьківському домі завжди були вертепи і коляда, ми самі часто ходили колядувати до сусідів, рідних, друзів, знайомих.
Десять років тому, коли ми організовували проект «Від Романа до Йордана», то вирішили відсвяткувати в мене коляду. Прийшли друзі, знайомі, всього декілька вертепів, це було звичайне святкування Різдва.
Втім, з роками це стало традицією сходитися восьмого числа на Лисенка і колядувати. Бідні сусіди, звичайно, це все мусять витерпіти. Втім, ця традиція гарно прижилася і всі знають, коли і куди потрібно приходити до Остапа на коляду.
З іншого боку, ця традиція в центральній частині міста відходить. Всі будинки зараз на кодах і домофонах. Минулого року до мене вперше прийшли колядники з сусіднього будинку. Навіть до моєї бабці на вулиці 700-річчя колядники ходять, а в центрі чомусь їх немає. Можливо, мешканці змінюються, не знаю, але так останніх п’ять-шість років. У центрі дуже багато подій відбувається на Різдво. Алі ці фестивалі, святкування, вони не справжні, а комерціалізовані і нецікаві.
Хто першим завітав до вас на коляду?
Друзі – художники, музиканти, актори. Це була гарна нагода зібратися в колі близьких людей, для яких важлива сама ідея свята – славлення приходу Христа. Колядки – це ж не просто так прийти і поспівати. Люди, з якими ми збираємося, розуміють сенс свята. Не сприймають це як традицію. Я думаю, що це основна ідея нашого спільного святкування.
Ви знаєте всіх, хто до Вас приходить?
Десь 90%. Друзі запрошують друзів, а ті інколи запрошують друзів з-за кордону, аби вони побачили, як у Львові святкують Різдво. Завжди приходить декілька вертепів.
Щороку дуже гарний вертеп родини Кізлободів. У ньому задіяно мало людей, але вони працюють з масками і показують багатьох персонажів.
А ще завжди актуальний дитячий вертеп Уляни Горбачевської. Адже вертеп, окрім сакрального значення, має бути ще й актуальним. Туди вкладають всі політичні і соціальні дії, які відбуваються в нашому житті.
Як правило, за вечір може бути п’ять-шість вертепів. Мені завжди подобаються авторські прочитання. Тобто, не тільки класичний вертеп, який ми знаємо з дитинства. Наприклад, колись вертеп з Києва приїжджав, приходив класний вертеп з церкви святого Климентія.
Скільки максимально приходило людей?
Близько трьохсот. Це загалом за вечір. «Своїх», як правило, 50-80 людей. Решта – це колядники, вертепи. Завжди з друзями робимо спільну фотографію. Мене дивує, як старе перекриття будинку це витримує, але колись будували добрі будинки.
Гроші колядникам пропонуєте?
Ми завжди платимо. Як правило, більшість вертепів збирають кошти з певною метою. Були такі, які збирали на церкву, були ті, хто збирав гроші на АТО. Цього ніхто не вимагає, але це нормальне явище. Завжди є прискладена купка грошей для колядників і вертепників.
Вертепи приходять і йдуть?
Вертепи приходять, ми їх частуємо, вони колядують. Якщо це «свої» вертепи, то вони залишаються. Свої — це вертепи наших друзів, для них мій дім є кінцевою точкою.
Завжди збираєтесь восьмого?
Шостого – це Свята Вечеря, коли ми збираємося з родиною. Сьомого числа так само ходимо в гості до рідних. А восьмого – це день, коли можна зустрітися з товариством і друзями.
А як всі поміщаються, у вас велике помешкання?
Загальний метраж – 100 квадратних метрів. Колись було 50, але я доєднав собі стрих. Ми завжди святкуємо на першому поверсі, а верх займають діти.
Спеціально запрошуєте когось?
Ні. Хто має знати – той знає, той прийде. Приходять люди інколи просто подивитися, посвяткувати. Можливо, колись святкування переросте в щось інше, адже хата не гумова. Вже були ідеї кудись перенести все, але це вже трохи не то. Це домашнє свято і святкувати його хочеться вдома, а не в ресторані, чи кафе.
Це приємна нагода побачити багатьох людей і близьких друзів. Життя розкидає нас по багатьох кутках світу, але люди з’їжджаються на свята додому, до Львова і це є ще однією гарною нагодою всім побачитись.
Чим пригощаєте колядників?
Завжди готуються паштети, холодці, печеться м’ясо і печиво. Я дуже люблю готувати. Хоча, я не дуже часто готую, адже через роботу і часті поїздки небагато часу маю на кухню. Люди ж говорять, що в мені помер кухар. Певно, якби я не став художником, я би присвятив себе кухні. Зараз якраз почався цей період, коли щодня на кухні, щодня щось купую, готую, варю, шкварю, парю і помалу готуюся до святкування.
Цього року в планах є щось незвичайне?
Стараюся ніколи не планувати. Люблю, коли все йде плинно і само собою стається. Вже помалу запрошуються люди, ми домовляємося хто що готуватиме, шукаємо нові колядки, які починаємо вчити.
Цього року зробимо міні-конкурс. Будемо пекти різдвяний німецький кекс «Штолен», який готується більше, ніж за місяць до Різдва і довгий час витримується. Це дуже класне печиво, де багато сухофруктів. Тиждень його потрібно вимочувати в ромі, потім щотижня витягати і ще насичувати ромом. Поки настоюється, він отримує свій смак. Коли він спікся, то був доволі твердий. Втім, всі сухофрукти, які в ньому є також мають багато рідини, адже тиждень вимочуються. Тому він настоюється і розмокає.
Я колись в Німеччині їв таке печиво, а тут ми вирішили самі його зробити. Чотири чи п’ять днів підготовки, три види горіхів, чотири види сухофруктів, а це тільки перед тим, як його спечеш.
Ну, хочуть люди бавитись – то й бавляться, щоб нудно не було.
Всі готуються, аби щось нове, цікаве приготувати. В той же час готується щось смачне і традиційне, якесь печиво за родинними рецептами. Всі хочуть похвалитися між собою і скуштувати щось нове.
Які нові колядки готуєте?
Кожного року ми вчимо нову колядку, яку маємо всі разом заспівати. Здебільшого, це класика. Зараз більше стараємося вивчити гуцульські колядки, адже вони динамічні і цікаві. Попереднього року була колядка «Сам пан у злоті», потім «Летіла муха». Цього року намагаємося ще дві нових вивчити. Зі мною кожного року святкують музиканти, які допомагають, а ми вже за ними підспівуємо.
Деколи вони приходять з інструментами, деколи – без. Втім, бубен, чи якусь трубу, сопілку завжди хтось з собою візьме.
«Нову радість» співаєте?
Звичайно. Це дуже гарна колядка. Щоправда, заїжджена, адже її співають всі.
Як щодо авторських колядок?
Немає таких, які би зачіпали. Насправді, єдина моя улюблена авторська коляда — це Антонича «Народився Бог на санях». Всі решта — дуже мляві, солоденькі і особисто мені не подобаються.
Коли востаннє брали участь у вертепі?
Давно. У дитинстві постійно ходив колядувати і ходив з вертепом. Коли вчився в школі, зробив ляльковий вертеп, він досі там зберігається. Це було чи не востаннє, коли я сам був частиною вертепу.
Ми вже давно планували зробити свій вертеп, але бракує часу. Передсвятковий період в художників чомусь завжди насичений, завжди є купа проектів, виставок, поїздок.
Навіть немає часу зібратися, подумати, поговорити. Тим більше, якщо ходити з вертепом, то це потрібно робити восьмого числа – а восьмого я не можу, адже чекаю гостей.
Нагадаємо, сьогодні відійшов у вічність відомий львівський художник та іконописець Остап Лозинський.
Андрій Костюк,
Фото та відео з Facebook-сторінки Остапа Лозинського
Вибір Твого міста
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- Шкодуємо, що не виїхали раніше. Історії дітей, яких рятують у Львові
- «Компроміс вичерпався». Історик про те, чому Україна вже не може святкувати 9 травня
- «Психопати сотнями не ходять. Йдеться про страшну ненависть». Дослідниця терору про злочини росіян
- «Бог залишив мене живою, тому мушу жити». Історія медсестри, яка підірвалася на снаряді
- Проблему з пальним можна вирішити, – експерт
- Несправжній Козак. Що буде із майном соратника Медведчука у Львові
- Великдень у Львові та селах відзначали по-різному. Старі фото та традиції
- Космічна магія Великодня. На згадку про писанкарку Ганну Косів
- «Такої кількості ще не було». Як волонтерська кухня передає паски на передову
- Купити авто в Європі. Як через новий закон виник ажіотаж на кордоні і ринку
- Історія повторюється. У чому феномен пісні «Ой, у лузі червона калина»
- Швидкі рішення, піт і сльози. Експерти про те, як відбудовувати Україну
- «Хто буде Карфагеном – Москва чи Київ?» Ярослав Грицак про війну за існування
- Важливо, щоб Папа не зустрівся з Кірілом, або Як Україні перемогти росію у Ватикані
- Львівщина може забезпечити сіллю пів України, але будуть проблеми з олією
- «Треба передусім назвати путіна злочинцем», – отець-доктор Михайло Димид про Папу, війну і жертви
- «Навіщо фінансувати культуру, коли війна?» У Львові оживає театральне життя
- «Господи, як я їх ненавиджу! Отак і скажіть». Священник про звірства росіян
- Маємо почати говорити про втрати. Психолог про втому та другий місяць війни
- «Недооцінювати загрозу білоруського удару не варто», – Остап Кривдик
- «Не хочу говорити однією мовою з окупантами». Історії переселенців, які перейшли на українську
- «Мова – це зброя, але не головна». Історик Ярослав Грицак про те, як росія нищила українську
- «Стане великим багатосферним хабом». Як Львів трансформується у час війни
- Як в Україні проходить загальна мобілізація та кого не призиватимуть
- «Якби я змогла забути російську, була б щаслива». Історія харків’янки, яка почала спілкуватися українською
- Залежить від заправки. Яка ситуація із пальним на Львівщині
- Дихати, тренуватися, гуляти і спати. Як переживати стресові ситуації
- Битва за Оперу. Що відбувається із конкурсом на директора головної сцени Львова
- «Це краще, ніж ховатися у підвалі». Львів’янки про те, чому вирішили проходити військовий вишкіл
- «Росія – ворог, який точно програє». Юрій Підлісний про загрозу і наступ
- «Українці скуповують не сірники і гречку, а зброю». Володимир В’ятрович про протистояння з Росією
- «Путін – божевільний, а Росія лежить у паралічі», – експрофесорка МДУ Олена Волкова
- Львівські готелі. Кому належать і чи є там російський бізнес
- Як убезпечити свій акаунт і що потрібно знати про ворожі хакерські атаки
- «Вимкнені телефони, є жива черга». Як працює Генконсульство Росії у Львові
- «Мій вітер повідчиняв усі вікна її життя». Історія кохання політв’язня Зеновія Красівського і правозахисниці Олени Антонів
- «Це загальноєвропейська справа». Іноземці, які лишаються у Львові, попри можливе вторгнення Росії
- «Замість страху та паніки моя відповідальність полягає в тому, щоб бути в Україні», – американець про те, чому він не евакуюється у США
- Усе почалось з пані Наді. Як бабусі з пансіонату «створили» власний бренд шкарпеток
- «Кожен має відчути нерв театру, тоді він успішний». Василь Вовкун про прорив у Львівській опері
- У Львові хочуть зберегти віллу «Сонячну» і відкрити тут музичну галерею
- Проректор, пластун та маркетолог. Історії тих, хто вже записався у Львівську тероборону
- Куди полетіти зі Львова. Еґер – вода, вино і соляна гора
- Львів і його райони. Звідки походять назви та де з’явились перші будинки
- Перехворіють усі. Завідувачка Covid-відділення вважає, що коронавірус може перейти в сезонну хворобу
- За два тижні львів'яни зможуть записуватися на військово-медичні навчання
- Як Винниківське озеро стало «басейном»
- «А хіба інші нації теж їдять сало?» Кілька думок про розвиток української кухні
- Раджу сісти і написати свій план. Психологиня про те, як не впадати у відчай через війну
- «Майдан не може вирішити все – ми мусимо вирішувати», – Мирослав Маринович
- «Був зруйнований, наче Троя». Як на Львівщині три родини викупили занедбаний палац і відновлюють його
- Куди полетіти зі Львова. Всі столиці Литви
- У пошуках свого коріння. Як віднайти предків
- Різдво для Давидка. Історія маленького героя, якому вперше в Україні імплантували стимулятор діафрагми
- Він дуже поспішав жити. In memoriam Остап Лозинський
- Три історії львівських підприємств, яким допомогла COVID-19 Бізнес-клініка
- Чи зникне взимку сніг. Розмова із кліматологом
- Як українці святкують Різдво в Кракові. Фоторепортаж
- «Змінилося би все». Чи зможуть українці святкувати Різдво 25 грудня
- Історія Церкви святого Миколая у Львові, або Як змінювався храм часів XIII століття
- Кожна п’ята дитина відчуває страх, що на неї наїде машина. Як підвищити безпеку біля шкіл
- Їх застануть ще наші правнуки. Чому одноразові підгузки – це погано і як перейти на багаторазові
- «Я тішився, як дитина в Діснейленді, коли відкрив Львів», – власник арткафе Te Amo Lviv
- Перезмінка о 5-ій ранку. Як батьки Юрчика зі СМА борються за життя сина
- «Став серцевиною». Історія першого Гарнізонного храму України
- «Нам треба збільшити рівень очікування до змін у державі», або Чого бракує економіці сьогодні
- Гідність, інклюзивність та рівність. Яким буде America House Lviv і коли його відкриють
- Нас називають «поспішайки». Як у Львові доглядають передчасно народжених дітей
- Діти самі роблять тести. Як у різних країнах світу дбають про школярів
- «Росія зчитувала наші дані». Львівський розробник про український аналог додатку для військових
- Писала серед карпатських гір. Листи молодої письменниці до своєї сім'ї
- Водіям тут не місце, або Що передбачає новий План мобільності Львова
- Wizz Air запускає нові рейси зі Львова та готується випередити МАУ. Інтерв’ю з президентом
- «Ресторанів з локальною кухнею буде все менше». Чому у Львові закрилася відома «Ґвара»
- Куди полетіти зі Львова: вікенд у Ґданську – місті, що стало феніксом
- Житло на заводі. Як у Львові на місці фабрик виросли «семицвіти»
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До центру реабілітації диких птахів
- «Я не можу підвести маму». Історія дівчинки, яка об’єднала Львів
- Скільки цьогоріч платитимуть львів’яни за опалення. Пояснення експертів
- Не алкоголь. Якими є основні причини автотрощ на Львівщині та хто їх створює
- «Не-святий-святий». Історія мученика Омеляна Ковча
- І стіни заговорили. На Вірменській знайшли кам’яницю, в якій жив король
- Ті, які повертають до життя. Перемоги львівських лікарів
- «Навчилась заново ходити». У Львові 6 місяців боролись за життя керівниці штабу протидії Covid-19
- «Після 18:00 у нас безлюдно». Дипломат порівняв карантин у Львові та Празі
- Лікарі розповіли, чи відрізняється лікування вакцинованих та невакцинованих пацієнтів
- «Це ми допустили такий стихійний туризм» або Як перестати нищити Карпати
- Інцидент із Cat Cafe у Львові. В яких умовах тут живуть коти
- Маршрут двоколісним. Що цікавого можна побачити на шляху від Брюховичів до Жовкви
- В Україні тестують Covid-паспорти та думають, що робити зі школами
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. 99 маршрутів. Онлайн-мапа
- «Ми знаходимо їхні рештки на смітниках». Чому на Львівщині зупинились перепоховання вояків
- Потужна версія Covid-19. Чим небезпечний штам коронавірусу «Дельта»
- «Люди почали вкладатися в українське», – Kozak System у Львові
- «Як кампуси Google, Apple, Amazon». Що SoftServe будуватиме на Хуторівці у Львові
- Як не добігти до трагедії. Аналіз нещасного випадку на Львівському півмарафоні
- Споруди-залишенці. Що буде з давнім костелом та монастирем на території ЛАЗУ
- Випадкові люди можуть отримати землю в селі, а селяни, які з діда-прадіда там живуть – їм зась
- Львівський Шанхай. Репортаж з мікрорайону Під Голоском, який забудовують «вікно у вікно»