1972 рік. Горстка українських інтелігентів ходять із вертепом. Серед них Василь Стус, Ірина Калинець, Стефанія Шабатура, В’ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк, Мирослав Маринович. Вони ще не знають, що за три дні майже всіх їх ув’язнять і відправлять до таборів… 2022 рік. Традицію дисидентської коляди продовжують у Львові. До домівок дисидентів мандрує найдавніший Сокиринський вертеп XVIII століття від шкільного театру УКУ «На Cимонових стовпах». Ми йдемо до Мирослава Мариновича, одного з лідерів покоління «шістдесятників» і друга Василя Стуса.

Простора квартира в австрійському будинку недалеко від вулиці Київська у Львові. На стінах – сімейні фотографії, портрет владики Бориса Ґудзяка, картина, на якій зображені білі та рожеві півонії. Уздовж стін – височенні, до самої стелі, книжкові полиці, заставлені книгами. На диванах і кріслах, розставлених півколом у кімнаті, сидить велика сім’я Мирослава Мариновича – відомого українського дисидента, правозахисника та проректора Українського католицького університету. В центрі кімнати стоїть шопка, і актори шкільного театру УКУ «На Cимонових стовпах», режисером якого є Євген Худзик, показують вертепне дійство. Пізніше господарі признаються, що в них було багато колядників і вертепів, але такого вони ще не бачили. 

Що таке Сокиринський вертеп

Учасники шкільного театру УКУ «На Cимонових стовпах» відроджують Сокиринський вертеп. Художник Богдан Поліщук змайстрував для них шопку, і тепер режисер та актори носять її від хати до хати, щоби поділитися благою звісткою.

Вертеп завітав до Мирослава Мариновича, однак його учасники планують відвідати ще багато осель: дисидента Ігоря Калинця, сім’ю Михайла Гориня, першого ректора УКУ отця Михайла Димида, музиканта Тараса Чубая, педагога Павла Хобзея, а також планують виступити в Національному музеї  у Львові імені Андрея Шептицького.

Загалом шопка – це дерев’яна хатина. У ній є три рівні, три виміри – небо, земля і пекло. Двері, що ведуть до відповідних просторів, то відчиняються, то зачиняються відповідно до дійства. Актори ж увесь цей час стоять за шопкою і за допомоги довгих шпажок рухають фігурки-ляльки: ангели, пастушки, чорт, три царі, Йосиф і Діва Марія, Ірод, немовля Ісус.

Режисер театру «На Cимонових стовпах» Євген Худзик розповідає, що вони показують Сокиринський вертеп, який є найдавнішим в Україні. З його слів, традиція вертепного дійства сягає XII століття. Вертеп започаткував святий Франциск Ассізький.

«Це найдавніший збережений сценарій вертепу в Україні. Мені здається,що про це треба знати. Наскільки мені вдалося дослідити це питання, то можу сказати, що ця триярусність шопки була дуже поширена в Україні. З такою шопкою ходили по хатах, і кожна сім’я переживала цю містерію. По суті, ця традиція пішла від святого Франциска. Саме він уперше вирізьбив із дерева скульптуру Ісуса. А сама назва «маріонетка» походить від імені Діви Марії. Увесь ляльковий  театр має у своїй основі вертеп, тому важливо відродити цю давню традицію», – розповідає Євген Худзик. 

 

Вертеп почали відроджувати одразу декілька українських культурних діячів. «Над цим вертепом ми працювали торік. Паралельно в Києві його почали створювати Скрипка, Чубай, Компаніченко. Богдан Поліщук, який змайстрував нам шопку, тепер теж робить Сокиринський вертеп. Це традиція, яка вибухнула зараз», – веде далі режисер.

Що хоче донести вертеп

Вертеп цього року проводять до 50-річчя початку арештів української інтелігенції, зокрема Василя Стуса, який разом із плеядою українських культурних діячів у 1972 році організував вертеп, після чого більшість його учасників затримав КДБ. 

«Ця ідея народилася, коли ми займалися підготовкою вечора Стуса і звернулися до дати його першого арешту – 12 січня 1972 року. Тоді ми зрозуміли, що від того часу минає якраз 50 років. Це була одна з основних хвиль арештів української  інтелігенції – так звана операція «Блок». Тож тепер ми хочемо здійснити операцію «Розблокування» – пригадати ті події, тих людей, запросити їх, подякувати їм за ту відвагу і жертву, яку вони принесли. Важливо пам’ятати, що їхній протест відбувався через прославлення Христа. Після цих вертепів почалися арешти», – пояснює Євген Худзик. 

Режисер має намір зібрати під час вертепу всіх тих, що відроджували українську культуру, плекали національну ідею та ідентичність, і подякувати їм.

«Цим вертепом ми хочемо подякувати за тяглість цієї традиції тим, що відстоювали її ціною власного життя. Тому нам важливо, щоби цей вечір пам’яті був присвячений перш за все народженню Бога, щоби зібрати коло ясел тих людей, які несли благу вістку в часи відродження України у 1980 – 1990-ті роки. Запрошуємо на нього Товариство Лева і театр «Мета», бо це ціла хвиля традиції, яка передавалася через покоління. Дуже хочеться, аби був відчутним оцей різдвяний дух, дух вдячності тим людям, які відстоювали і правду, і Христа, і українськість свою, національну ідентичність», – каже Євген Худзик. 

Учасники вертепу 1972 року збирали гроші для підтримки українських політв’язнів та їхніх сімей, а вертеп 2022 року має відновити цю традицію.

«Ми знаємо, що вертеп 1972 року збирав кошти для помочі арештованим дисидентам і політв’язням. І ми хочемо цю традицію відродити, тож збираємо кошти для тих, щo зараз є політв’язнями і перебувають у російських тюрмах. Зокрема, для жителів Криму та Владислава Єсипенка – кореспондента проєкту «Крим. Реалії» від Радіо Свобода, – наголошує режисер. 

Передати містерію Різдва

Концепція триярусної шопки не нова. Її Євген Худзик реалізовував і раніше. З вертепом та трупою театру Курбаса побував у багатьох містах Європи.

«За цим концептом ми робили вертеп, де ляльками були люди. Тоді теж була ніби триярусна шопка з янголами, пастушками і чортиком. Один із акторів зараз є священником у Паризькій єпархії, другий – мером Яворова. Також ми ставили вертеп у театрі Леся Курбаса. Хотіли з ним їхати до Єрусалима, але почалася криза, і ми доїхали тільки до Рима. Тоді теж була шопка, яку ми возили Римом і Флоренцією. Це було неймовірно. У Флоренції грали виставу «Сніг у Флоренції» Ліни Костенко у храмі в центрі міста. Тоді на виставі була присутня донька поетеси», – каже Євген.

Часто за святкуваннями забувається головний сенс різдвяних свят, вважає режисер. Тому для нього важливо передати містерію Різдва.

«В Україні коляда дуже пов’язана з язичницькою традицією перевдягання, бешкетування. Зокрема, можемо бачити такі вертепи, де головний персонаж – єврей. Однак за цим забуваємо, про що цей вертеп. Це прикро, бо виходить, що нам хочеться просто забавитися. Та чи пам’ятаємо ми містерійність цього свята? Насправді у вертепі збережені три найважливіші християнські свята: Благовіщення, бо ми несемо благу вістку і в нас на дверцятах шопки зображені Богородиця та архангел Гавриїл, Різдво і Пасха», – розповідає він.

Вертепне дійство завершене. Всі його учасники сідають просто на паркет у помешканні Мариновича, щоби випити чаю та поколядувати. Проте після цього дійства свято не закінчується. Мирослав Маринович каже, що воліє відповісти на такий вертеп. Сідає за фісгармонію і починає акомпанувати гостям, які співають «Нова радість стала». 

Історію вертепу 1972 року за участі Василя Стуса у Львові читайте тут.

Роман Ламанський

Фото автора та надані Євгеном Худзиком

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.