Марш єдності у Києві 12 лютого 2022 року
«Росія – ворог, який точно програє». Юрій Підлісний про загрозу і наступ
– Яке місце на карті світу займає Україна після 2014 року і чи можна сказати, що ми культурно інтегруємося у західний світ?
Україна відкриває для себе серйозніше західний світ. Але й він помічає, що ми такі ж західні, як і він. Скажемо так, ми не інтегруємося в західний світ, а повертаємося до нього. Нас звідти силою витягли і тримали поза ним. Ми повертаємося.
Про Україну почали більше думати і знати. Вона стала відкритішою та цікавішою для світу. Той факт, що більшість великих міст, які мають особливі туристичні принади, почало відвідувати більше туристів, є дуже серйозною ознакою. Також варто звернути увагу на те, що, наприклад, наш український паспорт став важливим, ми маємо можливість подорожувати до багатьох країн без візи. Понад те, на виїзд з країни дозволу нам також не треба. Для молодого покоління це є чимось абсолютно прийнятним, але раніше цього не було. Тобто комунікація українців із зовнішнім світом суттєво збільшилася від 2014 року, хоча це й коштувало нам дуже дорого.
Ми стали частиною вільного світу. Це проявляється в тому, що ми починаємо вибудовувати між собою цивілізовані стосунки. Вже сама Революція Гідності чому так називається? Бо одне із гасел, яке було під час неї, полягало в тому, що не можна брехати народові, в якого є гідність. Це була реакція на брехню Януковича і Азарова про те, що вони таки підпишуть Угоду про асоціацію з Євросоюзом. А насправді вони збрехали нам, і народ повстав.
Ми починаємо розуміти, що взаємини в державі мають будуватися на іншому суспільному договорі, в якому головну роль відіграють цінності. На початках, коли стартували всі ці реформи, зокрема патрульна поліція, початок реформи виборчого законодавства, судової реформи, всі добре розуміли, що ми мали обирати цінності. Мовиться про цінності справедливості, незалежності судової гілки влади, принципу нульової толерантності до корупції. Тобто починалося таке формування нового суспільного договору.
– Чи можна сказати, що Україна і Росія є протистоянням двох абсолютно різних цивілізацій?
Протистояння між Росією та Україною найперше полягає в підході до питання свободи і самовизначення. Отже, ключовою темою західного світу є свобода і гідність людини, з яких випливають права людини.
Ми вирішили, що повертаємося на Захід і вибудовуємо своє життя за тими цінностями, які відкрили для себе наново. Росія ставить питання по-іншому: ви – наша сфера впливу, наші піддані, ми говоримо лише в контексті володаря і його підданих. Це зустріч свобідної цивілізації з ординською. Водночас ми лише на початку шляху, ми слабкі, ще не зміцніли так, як би це мало бути. Те, що ми суттєво сильніші, аніж на початку війни у 2014 році, це факт, але ми маємо розуміти, що попереду важка боротьба.
Нам потрібно внутрішньо перебудовувати суспільство, ми маємо рухатися у напрямку формування справжнього нового суспільного договору, заснованого на цінностях і принципах. Ми повинні формувати свою обороноздатність за принципами сучасного ведення війни. Якщо у нас буде проведена судова реформа, буде створений інвестиційний клімат, вільна економіка, якщо будуть розвиватися фундаментальна і прикладна науки, то ми через одне покоління, а може, і швидше побачимо зовсім нову Україну. Ця Україна, можливо, стане руйнівницею ординської цивілізації, чого Росія боїться, саме тому й почала війну.
– Чи змінилися цінності українців і наскільки вони стали наближеними до європейських?
Сама Україна всередині змінилася. Подивіться на результати першого голосування за склад Верховної Ради, ще УРСР, у 1990 році. Скільки людей із національною свідомістю та проєвропейською орієнтацією були обрані до парламенту? Максимальне число не перевищувало 24%. Якщо подивитися на те, як ми голосували далі, то побачимо, що кількість людей із європейською та відповідною національною свідомістю зростає. Дуже чітко це засвідчила Помаранчева революція – таких людей стало більш ніж половина.
А якщо візьмемо до уваги теперішні соціологічні опитування, то побачимо, що європейські цінності є привабливими для більш ніж 60%. А те, що у різних регіонах України по-різному бачать цей шлях, цілком природно. При цьому єднання і «вшивання» України стало чітко видиме. Те, що є відмінності між сходом і заходом, північчю і півднем, абсолютно прийнятно для будь-якої великої країни.
Якщо подивимося на ту ж Італію, то італійці на півночі та італійці на півдні різняться. З французами на заході чи на сході країни та ж сама історія, тому боятися цього не треба. Але державна політика має бути чітко сформована на «вшивання» країни шляхом освіти і виховання.
Головне, що зараз в Україні немає паніки. Подивіться на курс гривні, яка коливається в межах коридору, визначеного Нацбанком. Усе прогнозовано і передбачувано. Тобто люди не панікують, не втікають, більше починають займатися військовою підготовкою в теробороні, купують зброю. Це все дуже добре. Війна можлива завжди, Росія нападала ще з 1657 року. Треба до цього всього ставитися спокійно і напрацьовувати наші військові можливості.
– Чи справді є вірогідність того, що Росія захопить якусь частину України?
Якщо Росія хоче відновити свої потуги, які вона колись мала як Російська імперія чи Совєтський Союз, їй очевидно треба загарбати Україну. Питання, чи їй це вдасться? Ніколи не можна казати «ніколи», бо колись їй це вдавалося, але ми завжди виходили з цієї ситуації, завжди відвойовували свою незалежність. І тепер Росія має чітко розуміти, що на 31 році незалежності в нас уже виросло півтора покоління, яке хоче жити самостійно і буде чинити спротив.
Наші світоглядні установки стали інші. Про це сигналізував ще Кучма назвою книжки «Україна – не Росія». Це було сигналізовано Помаранчевою революцією, коли почалося інтенсивне національне відродження. Революція Гідності також чітко сигналізувала, що ми повертаємося в систему європейських цінностей, навіть якщо у Європі від цих цінностей почали віддалятися.
Тому для Росії ціна питання буде занадто високою. Тим більше що сама Росія є дуже строкатою. Там же відбуваються різні національні процеси, про які ми не здогадуємося. Там теж є різні народи, які хочуть жити по-іншому, аніж живуть тепер.
Як думаєте, чому Путін не наважився тепер напасти? Бо там є тверезі голови, які роблять розрахунки. І навіть якщо Росія вторгнеться і захопить Лівобережну Україну чи навіть перетне Дніпро, як це усе втримати? Як бути з партизанською війною? Як зберегти лояльність людей, які вже не хочуть жити з Росією?
Росія свій шанс втратила. Якщо вони і далі стверджуватимуть, що ми – братній народ, то нехай поводяться як брати. Тоді, може, ми і подумаємо, як із ними по-іншому будувати стосунки, а поки що вони – вороги, які точно програють.
Софія Шавранська
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня