Як Революція Гідності змінила Україну і чому Росії не перемогти у цій війні, Тvoemisto.tv розпитало у завідувача кафедри політичних наук, керівника програми «Етика-Політика-Економіка» УКУ.

– Яке місце на карті світу займає Україна після 2014 року і чи можна сказати, що ми культурно інтегруємося у західний світ? 

Україна відкриває для себе серйозніше західний світ. Але й він помічає, що ми такі ж західні, як і він. Скажемо так, ми не інтегруємося в західний світ, а повертаємося до нього. Нас звідти силою витягли і тримали поза ним. Ми повертаємося. 

Про Україну почали більше думати і знати. Вона стала відкритішою та цікавішою для світу. Той факт, що більшість великих міст, які мають особливі туристичні принади, почало відвідувати більше туристів, є дуже серйозною ознакою. Також варто звернути увагу на те, що, наприклад, наш український паспорт став важливим, ми маємо можливість подорожувати до багатьох країн без візи. Понад те, на виїзд з країни дозволу нам також не треба. Для молодого покоління це є чимось абсолютно прийнятним, але раніше цього не було. Тобто комунікація українців із зовнішнім світом суттєво збільшилася від 2014 року, хоча це й коштувало нам дуже дорого. 

Ми стали частиною вільного світу. Це проявляється в тому, що ми починаємо вибудовувати між собою цивілізовані стосунки. Вже сама Революція Гідності чому так називається? Бо одне із гасел, яке було під час неї, полягало в тому, що не можна брехати народові, в якого є гідність. Це була реакція на брехню Януковича і Азарова про те, що вони таки підпишуть Угоду про асоціацію з Євросоюзом. А насправді вони збрехали нам, і народ повстав. 

Ми починаємо розуміти, що взаємини в державі мають будуватися на іншому суспільному договорі, в якому головну роль відіграють цінності. На початках, коли стартували всі ці реформи, зокрема патрульна поліція, початок реформи виборчого законодавства, судової реформи, всі добре розуміли, що ми мали обирати цінності. Мовиться про цінності справедливості, незалежності судової гілки влади, принципу нульової толерантності до корупції. Тобто починалося таке формування нового суспільного договору. 

– Чи можна сказати, що Україна і Росія є протистоянням двох абсолютно різних цивілізацій?  

Протистояння між Росією та Україною найперше полягає в підході до питання свободи і самовизначення. Отже, ключовою темою західного світу є свобода і гідність людини, з яких випливають права людини. 

Ми вирішили, що повертаємося на Захід і вибудовуємо своє життя за тими цінностями, які відкрили для себе наново. Росія ставить питання по-іншому: ви – наша сфера впливу, наші піддані, ми говоримо лише в контексті володаря і його підданих. Це зустріч свобідної цивілізації з ординською. Водночас ми лише на початку шляху, ми слабкі, ще не зміцніли так, як би це мало бути. Те, що ми суттєво сильніші, аніж на початку війни у 2014 році, це факт, але ми маємо розуміти, що попереду важка боротьба. 

Нам потрібно внутрішньо перебудовувати суспільство, ми маємо рухатися у напрямку формування справжнього нового суспільного договору, заснованого на цінностях і принципах. Ми повинні формувати свою обороноздатність за принципами сучасного ведення війни. Якщо у нас буде проведена судова реформа, буде створений інвестиційний клімат, вільна економіка, якщо будуть розвиватися фундаментальна і прикладна науки, то ми через одне покоління, а може, і швидше побачимо зовсім нову Україну. Ця Україна, можливо, стане руйнівницею ординської цивілізації, чого Росія боїться, саме тому й почала війну. 

– Чи змінилися цінності українців і наскільки вони стали наближеними до європейських? 

Сама Україна всередині змінилася. Подивіться на результати першого голосування за склад Верховної Ради, ще УРСР, у 1990 році. Скільки людей із національною свідомістю та проєвропейською орієнтацією були обрані до парламенту? Максимальне число не перевищувало 24%. Якщо подивитися на те, як ми голосували далі, то побачимо, що кількість людей із європейською та відповідною національною свідомістю зростає. Дуже чітко це засвідчила Помаранчева революція – таких людей стало більш ніж половина. 

А якщо візьмемо до уваги теперішні соціологічні опитування, то побачимо, що європейські цінності є привабливими для більш ніж 60%. А те, що у різних регіонах України по-різному бачать цей шлях, цілком природно. При цьому єднання і «вшивання» України стало чітко видиме. Те, що є відмінності між сходом і заходом, північчю і півднем, абсолютно прийнятно для будь-якої великої країни. 

Якщо подивимося на ту ж Італію, то італійці на півночі та італійці на півдні різняться. З французами на заході чи на сході країни та ж сама історія, тому боятися цього не треба. Але державна політика має бути чітко сформована на «вшивання» країни шляхом освіти і виховання. 

Головне, що зараз в Україні немає паніки. Подивіться на курс гривні, яка коливається в межах коридору, визначеного Нацбанком. Усе прогнозовано і передбачувано. Тобто люди не панікують, не втікають, більше починають займатися військовою підготовкою в теробороні, купують зброю. Це все дуже добре. Війна можлива завжди, Росія нападала ще з 1657 року. Треба до цього всього ставитися спокійно і напрацьовувати наші військові можливості. 

– Чи справді є вірогідність того, що Росія захопить якусь частину України?  

Якщо Росія хоче відновити свої потуги, які вона колись мала як Російська імперія чи Совєтський Союз, їй очевидно треба загарбати Україну. Питання, чи їй це вдасться? Ніколи не можна казати «ніколи», бо колись їй це вдавалося, але ми завжди виходили з цієї ситуації, завжди відвойовували свою незалежність. І тепер Росія має чітко розуміти, що на 31 році незалежності в нас уже виросло півтора покоління, яке хоче жити самостійно і буде чинити спротив. 

Наші світоглядні установки стали інші. Про це сигналізував ще Кучма назвою книжки «Україна – не Росія». Це було сигналізовано Помаранчевою революцією, коли почалося інтенсивне національне відродження. Революція Гідності також чітко сигналізувала, що ми повертаємося в систему європейських цінностей, навіть якщо у Європі від цих цінностей почали віддалятися. 

Тому для Росії ціна питання буде занадто високою. Тим більше що сама Росія є дуже строкатою. Там же відбуваються різні національні процеси, про які ми не здогадуємося. Там теж є різні народи, які хочуть жити по-іншому, аніж живуть тепер.

Як думаєте, чому Путін не наважився тепер напасти? Бо там є тверезі голови, які роблять розрахунки. І навіть якщо Росія вторгнеться і захопить Лівобережну Україну чи навіть перетне Дніпро, як це усе втримати? Як бути з партизанською війною? Як зберегти лояльність людей, які вже не хочуть жити з Росією? 

Росія свій шанс втратила. Якщо вони і далі стверджуватимуть, що ми – братній народ, то нехай поводяться як брати. Тоді, може, ми і подумаємо, як із ними по-іншому будувати стосунки, а поки що вони – вороги, які точно програють. 

Софія Шавранська

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.