
Фото: ФБ Остап Кривдик
«Недооцінювати загрозу білоруського удару не варто», – Остап Кривдик
Які можливі сценарії розвитку російсько-української війни? Чи може вступити у війну Білорусь? Чи може путін застосувати ядерну зброю? Яких грубих помилок припустилися росіяни та чи може росія розпастися після закінчення війни? Про це Tvoemisto.tv розпитало у експерта із міжнародної безпеки, радника секретаря РНБО (2014 р.), асоційованого дослідникома Аналітичного центру УКУ Остапа Кривдика.
Чи розглядає Білорусь варіант військової інтервенції в Україну на боці росії?
Питати, чи розглядає такий варіант Білорусь, дещо неправильно. Розглядати може той, хто ухвалює рішення. Білорусь же наразі не може ухвалювати рішення, бо є абсолютною заручницею Путіна. Ба більше, її військова машина інтегрувалася в росію. Фактично, це васальна силова структура. І те, що росіяни ввійшли у Чорнобильську зону з території Білорусі, свідчить про те, що в Білорусі суверенітету немає.
Звичайно, Лукашенко може мати різну риторику. Його нещодавне висловлювання про те, що Білорусь вступить у війну лише тоді, коли Україна нападе, говорить про те, що для цього росіянам буде достатньо просто організувати черговий інцидент. І ця атака, що планується, зокрема, з Бреста на Луцьк, стане реальністю.
Ми тут, на заході України, думали, що це спокійний тил, а війна іде десь там, на Донеччині, у Києві, що це далеко, понад 500 кілометрів. Але ні, насправді уже найближчими днями може розпочатися другий етап російського наступу з тотальним бомбардуванням Києва і з ударом білоруських військ по Волині в напрямку Львова. Щоби, по-перше, відволікти або й дійти до Львова, якщо на західному напрямку українські війська продемонструють слабкість.
Читайте також: Ракети по Львову летіли з Севастополя, було два удари – по нафтобазі та заводу
Це вже четвертий чи п’ятий фронт для України. Тому, найімовірніше, українцям буде непросто, враховуючи те, що білоруси застосовуватимуть і авіацію, і артилерію. Маємо кримський напрямок, маємо маріупольський напрямок, маємо Донецьк і Луганськ, Харків, Київ з правого і лівого берега, ще під питанням захід України. Це дуже серйозні виклики. І я впевнений, що Українська держава до них готується, але недооцінювати загрозу білоруського удару не варто.
Чи вважаєте ви, що війни з Білоруссю можна уникнути?
Я вважаю білоруську атаку по-своєму неуникною. Можливо, її вдасться стримати через залізничний саботаж, який зараз відбувається, або тихий саботаж певної ланки білоруського офіцерства, яке просто не хоче ставати «російським м’ясом». Адже Білорусь із Україною ніколи не воювала, тож це буде справді історичний прецедент за дуже багато сотень років. Відверто кажучи, для кожного розумного білоруса це абсурд.
Вони розуміють його і, можливо, тихим саботажем їм вдасться якимось чином зупинити все це. Але я на це мало сподіваюся, бо Лукашенко дуже залежний. У випадку чого росія може знайти йому заміну – якогось контрольованого персонажа. Раптових «серцевих нападів» ніхто не скасовував. У росіян відпрацьована до автоматизму майстерність вбивства людей: своїх, чужих, партнерів, ворогів. Тому Лукашенко – заручник, і Білорусь – заручниця. Якщо не буде великого зламу в самій росії, то Білорусь приречена на війну з Україною.
Це надзвичайно сумно і буде дуже дорого коштувати і білоруському народові, і українсько-білоруській дружбі. Особливо в контексті розгромленої білоруської опозиційної діяльності: поразка тамтешньої опозиції якраз і має наслідком входження Білорусі у війну на боці росії. Такі сумні наслідки політичної неефективності.
Білорусь вже у війні з Україною. Ракетних ударів уже завдають з їхніх аеродромів, бомбових ударів, російські винищувачі уже літають з території Білорусі і російські війська вже на житомирському напрямку. Тобто за фактом Білорусь вже у війні не меншою мірою, аніж Камбоджа у В’єтнамській війні 1959 – 1975 років, коли її територію використовували червоні партизани для переміщень, баз і госпіталів, тренувальних центрів. Камбоджа не обов’язково хотіла бути частиною цієї війни, але американці бомбили її. Політично Камбоджа залишалася начебто нейтральною, а насправді дала можливість червоним атакувати.
Так само Білорусь начебто й не бере участі у війні, але посилює росію своїми транзитними можливостями, інженерними, авіаційними, ракетними. Думаю, що повноцінний вступ Білорусі у війну є питанням часу. Можливо, її стримає те, що на Поліссі розлилися річки, що болота мають підсохнути.
Скільки білоруси можуть виставити особового складу?
Я чув, що майже 60 тисяч. Але цю інформацію потрібно перевірити та уточнити, оцінити їхню боєздатність, професійність. Однак, враховуючи те, що росіян в Україні нині до 200 тисяч, це плюс третина потенціалу до російських військ, і це доволі серйозно. Хоча знову ж таки питання якості.
Чи вони будуть підсилювати російські війська, чи радше матимуть незалежні завдання, як-от перерізання траси Київ – Ковель або Київ – Чоп, взяття в облогу міст на заході України?
Великою мірою одним із ключових завдань буде атака на Рівненську атомну електростанцію з потенційною спробою «перерізання» України посередині. Щоби перекрити постачання в центр України і відрізати його від заходу. Удар на Луцьк має йти до польського кордону, щоби відрізати захід України від допомоги Європи.
Тому треба говорити з логістами про тоннаж мостів, ширину та якість доріг, про специфіку постачання пального, присутність залізничних військ. Там дуже багато різних чинників, які унаочнилися з російським наступом на Київ. Колони в заторах. Війна – це логістика.
Читайте також: Пожежу на нафтобазі у Львові внаслідок обстрілу гасили понад 13 годин
Білорусь я би розглядав приблизно так, як «ДНР» та «ЛНР». Їхні корпуси, як би вони не називалися, є частиною Південного військового округу Росії. Білорусь буде включена як підрозділ у Західний військовий округ Росії та виконуватиме тактичні завдання російського військового керівництва.
Тому, на жаль, ілюзій у нас не повинно бути. Я б готувався до гіршого, звичайно, надіючись на краще, але сподіваннями в плануваннях точно керуватися не треба.
Якими грубими помилками росіян можуть і мають скористатися ЗСУ?
Думаю, одна з найбільших помилок – проблема з внутрішніми комунікаціями у російських збройних силах, проблема з мотивацією військ. Тут для наших інформаційно-психологічних сил оборони є дуже велике поле роботи. Російські військові не знають Україну, не розуміють, за що ведуть цю війну. Їх в цілому сприймають як «м’ясо», як бидло, і якоюсь мірою вони це відчувають, і це впливає на якість ведення ними бойових дій. У той час як українські війська борються за свою землю і мають зовсім інший рівень мотивації.
На мій погляд, це одна з найбільших військових помилок, яку росіяни зробили. Можливо, вони якось змінюватимуть цю ситуацію, проте наразі починають усвідомлювати, що вони окупанти, як у Чехословаччині в 1968 році.
Поки війна не закінчена, дуже важко говорити про різні військові помилки. Можна говорити про Чорнобаївку і затори на дорогах у напрямку Києва, але в цілому росіяни потроху просуваються. Особливо на півдні, частково на Донеччині й Луганщині, з величезними втратами, але просуваються, тому зарано радіти.
Треба готуватися до серйозної тривалої війни, до партизанської війни на окупованих територіях, щоби максимально підірвати здатність ворога на самій передовій. І надто складна частина – інформаційна робота з нашим населенням на окупованих територіях. Росія дуже чітко працює з тим, щоби ізолювати це населення, щоби як на Донеччині, так і Луганщині промивати людям мізки, залякувати їх.
І це поки що їй не вдається, бо захопити територію – це одне, а урядувати на ній – зовсім інше, набагато тяжче. Це зовсім інший рівень військово-політичного мистецтва – організувати адміністративну керованість.
Бо є три етапи: безпосереднє входження, контроль території й адміністративна здатність оперувати, керувати цією територією. Поки що вони зайшли, але не мають ні контролю, ні адміністративної влади. І коли два наступні етапи пройдуть, як у Криму, наприклад, тоді можна буде казати, що територія контролюється. Поки що велика частина російської інвазії – це контроль доріг, не більше.
Що можете сказати про стратегічні плани російських військ? Чи загроза оточення Києва реальна?
Зараз найважливіше для росіян – взяття нашої столиці. Сил для цього в них недостатньо, але вони можуть здійснювати її вогневий контроль. Їхні ракетні системи можуть бити на відстань понад 110 кілометрів.
Їхнє завдання, найпевніше, перетворити Київ на попіл. Принаймні його центр, там, де Адміністрація президента, Верховна Рада, Кабмін. І створити для Зеленського таку політичну реальність, у якій він мав би піти на якісь угоди, приміром Мінськ-3.
І щойно Зеленський опиниться в такій пастці, у нього буде дуже непростий вибір, позаяк український народ Мінськ-3 не прийме. І в нашого президента буде вибір між прийняттям мирних угод путіна та гнівом українського народу і продовженням боротьби.
Я по-своєму вірю, що Зеленський певною мірою трансформувався і на капітуляцію, нейтральність чи, як росіяни це називають, «демілітаризацію» і «денацифікацію» не піде. Певних проміжних цілей росія у війні вже досягла. Умовна вода до Криму з Дніпра або сухопутний коридор із росії узбережжям Азовського моря починають формуватися.
Та поки війна триває – це тимчасові російські здобутки, які українська армія може і вже частково перетворює на попіл. Ми стали свідками того, як у Бердянську підірвали російські десантні кораблі. Тому росії дуже рано святкувати перемогу, як і нам.
Ключовою метою буде зламати наше політичне керівництво, щоби змусити Україну до чергових невигідних зобов’язань. У тому числі до відмови від зовнішнього політичного суверенітету і членства в НАТО. Це ключові політичні речі цієї війни. Саме для того росія знищує Маріуполь, саме тому бомбить Харків.
У цілому один зі сценаріїв може бути таким, що росія продовжить ескалацію та почне застосовувати хімічну зброю. Бо, як бачимо, ракетні удари і гарматні постріли, танкові колони, диверсійні групи, десанти спецназу в Гостомелі не дали результату. Цих всіх людей «перемололи», і воно, по суті, застрягло.
росія має трошки більший «запас жиру», ніж Україна, але тут питання радше психологічної стійкості, наскільки психологічно стійким буде російське керівництво, українське керівництво. Це як на Майдані: хто довше вистоїть, той і переможе.
Як би ви оцінили вірогідність загрози використання ядерної зброї проти України?
Вважаю, що це можливо, якщо путін буде в дуже сильному відчаї, якщо він реально програє конвенційну війну, себто війну танками і ракетами. Однак Україна пережила Чорнобиль і, гадаю, що ядерний удар, який би не пережила інша нація, не зламає українців. Вони продовжать спротив. Тому путін не зможе нас перемогти, навіть застосувавши ядерну зброю. Хоча це все дуже страшні речі, мільйони жертв, ще одна Чорнобильська зона і забруднення території на тисячі років.
Але тут знову постане питання, чи готовий світ і чи готова Україна платити таку ціну за свободу. Хтось може сказати «ні, давайте будемо рабами, але будемо жити в країні, не забрудненій радіонуклідами».
І це теж ті виклики, які перед нами ставить путін. І ми, українці, будемо давати на них відповідь.
У мене дуже багато асоціацій з російсько-фінською війною 1939 – 1940 років. Ця війна показала слабкість Радянського Союзу і підштовхнула Гітлера до нападу на нього. Яка вірогідність того, що наші партнери на Заході можуть доєднатися до цієї війни, бачачи поразки росії?
Воювати з ядерною державою – історія така собі. Не думаю, що Японія чи Фінляндія будуть вступати у цю війну навіть якщо й дуже хочеться. А от Україна вже у цій війні, у нас вибору не було.
Це поразка путіна, але це не остаточна його поразка. путін розраховував на бліцкриг, на пасивність українського населення. А зіткнувся із сильним спротивом, з Українською державою, яка доволі непогано була готова до цього. Зіткнувся з тим, що гроші на підривну діяльність в Україні були розкрадені.
Через це генерал Сергій Бєсєда, керівник 5-го управління ФСБ, яке займається Україною, був заарештований. Зараз триває заміна серед російського керівництва тих, що займалися Україною.
Приходять люди, трошки інакше мотивовані, тому варто припустити, що російська війна проти України стане ефективнішою найближчим часом. Такі тупі фронтальні наступи, які призвели до величезних жертв, закінчаться (станом на 29 березня російська армія, за даним Генштабу ЗСУ, втратила понад 16 тисяч особового складу, це більше, ніж за всю війну в Афганістані, але незалежного підтвердження цих цифр наразі немає – Ред.), і росіяни почнуть діяти розумніше, обережніше, акуратніше, враховуючи ворожість місцевого населення. Ворог теж вчиться, не тільки ми.
Тому на нас чекає наступний смертельно загрозливий етап війни. Нам треба готуватися до того, що далі буде досить важко. путін і росія не зникнуть, як роса на сонці. Принаймні зараз це дуже неочевидно. Але якщо так станеться, то це буде з Божої волі.
Об’єктивно російське населення не проти цієї війни. Воно готове платити ціну цієї війни. Більшість росіян завжди були бідними, тому те, що в росії зникає середній клас, який не дуже любив путіна, це зручно. Бідні люди залежні від влади, вони любитимуть її тільки за те, що вона їх годує. Класична російська ситуація і система, коли бідність лише посилює російський тоталітаризм. У мене нема простих відповідей і я не хочу їх давати, бо це буде самообман.
Чи можливий такий розвиток подій, як у Афганістані, що із закінченням війни та виведенням російських військ розпадеться сама росія?
Щоби в нас повністю повторився афганський сценарій, треба, щоби росія повністю окупувала нас. Тоді будуть десятки років партизанської війни з величезними втратами. Там теж росія застосовувала хімічну зброю.
Афганістан заплатив страшну ціну: своїм майбутнім, подальшим рухом «Талібан». І навіть перемога над ним не призвела до доброго урядування.
Це була дуже трагічна спроба, на якій і західна корупція дуже сильно виросла. Афганістан, по суті, використовували не як територію, де будується сучасне суспільство, а місце, де на величезній корупції заробляли західні корпорації. Військові робили свою справу, а політики та економісти не робили того, що мали робити. І це закінчилося голодом, черговою хвилею біженців, грою Китаю з «Талібаном», великою поразкою Америки.
Читайте також: Національний спротив – це ми
Звісно, Україна – не Афганістан, там зовсім інше суспільство, зовсім інша культура, інший «часовий простір». За 20 років у Афганістані витворився цілий прошарок людей, інтегрованих у західне суспільство, які зараз мусять втікати або гинуть. Це страшна трагедія.
Україна – інша держава, яка декілька разів виходила на успішні революції, змінювала свою владу. Ми є демократією, ми в Європі, тому наші шанси вищі. Але я не виключаю можливості росіян повністю окупувати Україну, враховуючи їхнє варварство. Вигнання половини українців зі своєї землі та окупація решти, тотальне застосування зброї масового знищення – цього теж не можна виключати.
Разом із тим мушу наголосити, що стратегічно я оптиміст. Вважаю, що українська нація за цей місяць відбулася дуже сильно. Як початок війни на Донбасі дуже сильно змінив Україну та українців, як наші революції змінювали її, так і початок цієї війни. Всі починають розуміти, що Україна – це свобода, Україна – це мир і закон, який би він не був. А росія – це беззаконня, кров, бідність, війна, зло. Це зміна, після якої Україна відродиться. Після всіх цих страшних втрат ми побачимо нову Україну. І нам треба буде її дуже уважно та гарно будувати, враховуючи всі помилки неякісного урядування за останні 30 років.
Роман Тищенко-Ламанський
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- Шкодуємо, що не виїхали раніше. Історії дітей, яких рятують у Львові
- «Компроміс вичерпався». Історик про те, чому Україна вже не може святкувати 9 травня
- «Психопати сотнями не ходять. Йдеться про страшну ненависть». Дослідниця терору про злочини росіян
- «Бог залишив мене живою, тому мушу жити». Історія медсестри, яка підірвалася на снаряді
- Проблему з пальним можна вирішити, – експерт
- Несправжній Козак. Що буде із майном соратника Медведчука у Львові
- Великдень у Львові та селах відзначали по-різному. Старі фото та традиції
- Космічна магія Великодня. На згадку про писанкарку Ганну Косів
- «Такої кількості ще не було». Як волонтерська кухня передає паски на передову
- Купити авто в Європі. Як через новий закон виник ажіотаж на кордоні і ринку
- Історія повторюється. У чому феномен пісні «Ой, у лузі червона калина»
- Швидкі рішення, піт і сльози. Експерти про те, як відбудовувати Україну
- «Хто буде Карфагеном – Москва чи Київ?» Ярослав Грицак про війну за існування
- Важливо, щоб Папа не зустрівся з Кірілом, або Як Україні перемогти росію у Ватикані
- Львівщина може забезпечити сіллю пів України, але будуть проблеми з олією
- «Треба передусім назвати путіна злочинцем», – отець-доктор Михайло Димид про Папу, війну і жертви
- «Навіщо фінансувати культуру, коли війна?» У Львові оживає театральне життя
- «Господи, як я їх ненавиджу! Отак і скажіть». Священник про звірства росіян
- Маємо почати говорити про втрати. Психолог про втому та другий місяць війни
- «Не хочу говорити однією мовою з окупантами». Історії переселенців, які перейшли на українську
- «Мова – це зброя, але не головна». Історик Ярослав Грицак про те, як росія нищила українську
- «Стане великим багатосферним хабом». Як Львів трансформується у час війни
- Як в Україні проходить загальна мобілізація та кого не призиватимуть
- «Якби я змогла забути російську, була б щаслива». Історія харків’янки, яка почала спілкуватися українською
- Залежить від заправки. Яка ситуація із пальним на Львівщині
- Дихати, тренуватися, гуляти і спати. Як переживати стресові ситуації
- Битва за Оперу. Що відбувається із конкурсом на директора головної сцени Львова
- «Це краще, ніж ховатися у підвалі». Львів’янки про те, чому вирішили проходити військовий вишкіл
- «Росія – ворог, який точно програє». Юрій Підлісний про загрозу і наступ
- «Українці скуповують не сірники і гречку, а зброю». Володимир В’ятрович про протистояння з Росією
- «Путін – божевільний, а Росія лежить у паралічі», – експрофесорка МДУ Олена Волкова
- Львівські готелі. Кому належать і чи є там російський бізнес
- Як убезпечити свій акаунт і що потрібно знати про ворожі хакерські атаки
- «Вимкнені телефони, є жива черга». Як працює Генконсульство Росії у Львові
- «Мій вітер повідчиняв усі вікна її життя». Історія кохання політв’язня Зеновія Красівського і правозахисниці Олени Антонів
- «Це загальноєвропейська справа». Іноземці, які лишаються у Львові, попри можливе вторгнення Росії
- «Замість страху та паніки моя відповідальність полягає в тому, щоб бути в Україні», – американець про те, чому він не евакуюється у США
- Усе почалось з пані Наді. Як бабусі з пансіонату «створили» власний бренд шкарпеток
- «Кожен має відчути нерв театру, тоді він успішний». Василь Вовкун про прорив у Львівській опері
- У Львові хочуть зберегти віллу «Сонячну» і відкрити тут музичну галерею
- Проректор, пластун та маркетолог. Історії тих, хто вже записався у Львівську тероборону
- Куди полетіти зі Львова. Еґер – вода, вино і соляна гора
- Львів і його райони. Звідки походять назви та де з’явились перші будинки
- Перехворіють усі. Завідувачка Covid-відділення вважає, що коронавірус може перейти в сезонну хворобу
- За два тижні львів'яни зможуть записуватися на військово-медичні навчання
- Як Винниківське озеро стало «басейном»
- «А хіба інші нації теж їдять сало?» Кілька думок про розвиток української кухні
- Раджу сісти і написати свій план. Психологиня про те, як не впадати у відчай через війну
- «Майдан не може вирішити все – ми мусимо вирішувати», – Мирослав Маринович
- «Був зруйнований, наче Троя». Як на Львівщині три родини викупили занедбаний палац і відновлюють його
- Куди полетіти зі Львова. Всі столиці Литви
- У пошуках свого коріння. Як віднайти предків
- «Остап знову збере усіх на Різдво». Як львівський художник гуртував у себе сотні колядників
- Різдво для Давидка. Історія маленького героя, якому вперше в Україні імплантували стимулятор діафрагми
- Він дуже поспішав жити. In memoriam Остап Лозинський
- Три історії львівських підприємств, яким допомогла COVID-19 Бізнес-клініка
- Чи зникне взимку сніг. Розмова із кліматологом
- Як українці святкують Різдво в Кракові. Фоторепортаж
- «Змінилося би все». Чи зможуть українці святкувати Різдво 25 грудня
- Історія Церкви святого Миколая у Львові, або Як змінювався храм часів XIII століття
- Кожна п’ята дитина відчуває страх, що на неї наїде машина. Як підвищити безпеку біля шкіл
- Їх застануть ще наші правнуки. Чому одноразові підгузки – це погано і як перейти на багаторазові
- «Я тішився, як дитина в Діснейленді, коли відкрив Львів», – власник арткафе Te Amo Lviv
- Перезмінка о 5-ій ранку. Як батьки Юрчика зі СМА борються за життя сина
- «Став серцевиною». Історія першого Гарнізонного храму України
- «Нам треба збільшити рівень очікування до змін у державі», або Чого бракує економіці сьогодні
- Гідність, інклюзивність та рівність. Яким буде America House Lviv і коли його відкриють
- Нас називають «поспішайки». Як у Львові доглядають передчасно народжених дітей
- Діти самі роблять тести. Як у різних країнах світу дбають про школярів
- «Росія зчитувала наші дані». Львівський розробник про український аналог додатку для військових
- Писала серед карпатських гір. Листи молодої письменниці до своєї сім'ї
- Водіям тут не місце, або Що передбачає новий План мобільності Львова
- Wizz Air запускає нові рейси зі Львова та готується випередити МАУ. Інтерв’ю з президентом
- «Ресторанів з локальною кухнею буде все менше». Чому у Львові закрилася відома «Ґвара»
- Куди полетіти зі Львова: вікенд у Ґданську – місті, що стало феніксом
- Житло на заводі. Як у Львові на місці фабрик виросли «семицвіти»
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До центру реабілітації диких птахів
- «Я не можу підвести маму». Історія дівчинки, яка об’єднала Львів
- Скільки цьогоріч платитимуть львів’яни за опалення. Пояснення експертів
- Не алкоголь. Якими є основні причини автотрощ на Львівщині та хто їх створює
- «Не-святий-святий». Історія мученика Омеляна Ковча
- І стіни заговорили. На Вірменській знайшли кам’яницю, в якій жив король
- Ті, які повертають до життя. Перемоги львівських лікарів
- «Навчилась заново ходити». У Львові 6 місяців боролись за життя керівниці штабу протидії Covid-19
- «Після 18:00 у нас безлюдно». Дипломат порівняв карантин у Львові та Празі
- Лікарі розповіли, чи відрізняється лікування вакцинованих та невакцинованих пацієнтів
- «Це ми допустили такий стихійний туризм» або Як перестати нищити Карпати
- Інцидент із Cat Cafe у Львові. В яких умовах тут живуть коти
- Маршрут двоколісним. Що цікавого можна побачити на шляху від Брюховичів до Жовкви
- В Україні тестують Covid-паспорти та думають, що робити зі школами
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. 99 маршрутів. Онлайн-мапа
- «Ми знаходимо їхні рештки на смітниках». Чому на Львівщині зупинились перепоховання вояків
- Потужна версія Covid-19. Чим небезпечний штам коронавірусу «Дельта»
- «Люди почали вкладатися в українське», – Kozak System у Львові
- «Як кампуси Google, Apple, Amazon». Що SoftServe будуватиме на Хуторівці у Львові
- Як не добігти до трагедії. Аналіз нещасного випадку на Львівському півмарафоні
- Споруди-залишенці. Що буде з давнім костелом та монастирем на території ЛАЗУ
- Випадкові люди можуть отримати землю в селі, а селяни, які з діда-прадіда там живуть – їм зась
- Львівський Шанхай. Репортаж з мікрорайону Під Голоском, який забудовують «вікно у вікно»