Засипати землею яму з домовиною полеглого українського воїна починають відразу після молитви священника: «Запечатується гріб цей аж до другого приходу Христового. В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь». Отець сипле в яму з труною кілька грудок землі і передає лопату гробарям.

А вже за кілька секунд синхронного шурхоту лопат і глухого стукоту твердої землі по домовині починає лунати жіночий спів: «Чуєш, брате мій, товаришу мій, відлітають сірим шнуром журавлі у вирій…» – рудоволоса жінка в світло-сірому пальті, стоячи поміж рідних загиблого воїна Андрія, затягує пісню про журавлів, які відлітають у вирій, написану ще 1910 року братами Богданом та Левком Лепкими.

Це Світлана Кравчук, львів’янка, яка вже три роки поспіль ходить на похорони українських військових на Личаківський військовий цвинтар, щоби… співати.

Так вона віддає шану полеглим воїнам. Жінка переконана, що спів на похованнях додає трепету, зворушливості й урочистості.

«…Кличуть: кру-кру-кру, на чужині умру, заки море перелечу. Крилоньки зітру, крилоньки зітру, кру-кру-кру», – журливі ноти перегукуються з дитячим плачем доньки загиблого.

Сьогодні тут ховають 29-річного Андрія Бобеляка, який до мобілізації в 2023 році працював пекарем. Загинув він ще наприкінці 2024-го, але до початку 2026-го вважався безвісти зниклим під Покровськом. Лише нещодавно експертиза ДНК тіла, повернутого минулого літа завдяки обміну, підтвердила: Андрій таки загинув.

«На похоронах Героїв з іменем Андрій я завжди співаю “Там, під Львівським замком”, оскільки в цій пісні партизана теж звали Андрій», – каже Світлана.

«Не плач, стара мати, син героєм став, не плач, стара мати, син героєм став. Він за Україну голову поклав», – співає Світлана, співчутливо дивлячись у бік матері Андрія, яка витирає очі від сліз.

Співрозмовниця пригадує, що якось до неї в місті підійшла жінка і запитала, чи це вона співала на похороні її сина. Сказала, що нічого не пам'ятає з цього дня, лише її спів. І подякувала.

За всі три роки лиш один раз мати загиблого воїна попросила Світлану не співати. «Це був один-єдиний раз. Мама ховала сина, вона не плакала, але хотіла тиші. Тому попросила, щоб я не співала. І я її зрозуміла», – уточнює Світлана.

Але зазвичай на другій чи третій пісні частина присутніх на похороні починають підспівувати невідомій співачці. Особливо долучаються до «Ой у лузі червона калина».

«Кожна людина по-своєму проявляє емоції: хтось піснею, хтось плачем, а хтось просто мовчить. Це право кожної людини. Я теж інколи плачу, коли співаю. Коли сльози душать, все одно змушую себе співати далі, бо знаю, для чого це роблю», – каже вона.

Поле почесних поховань №87 Личаківського військового цвинтаря. Тут на місці колишнього радянського Пагорба Слави почали ховати військових у грудні 2025 року

Співати на похоронах Світлана почала з 2023-го. Тоді ще на Марсовому полі, де в грудні 2025 року закінчилися місця. Ховали побратима її доньки, яка є бойовою медикинею.

«Моя дочка спеціально приїхала на похорон свого друга, і я пішла з нею. І вперше там заспівала “Чуєш, брате мій” і ще одну пісню. І це стало поштовхом далі ходити співати. Адже українці такий співучий народ. Свої емоції, тугу, біль втрату можна виразити піснею і гарними мелодіями», – вважає жінка.

Світлана не є професійною співачкою. Працює сімейною лікаркою у львівській поліклініці. Зазвичай приходить на похорон чотири рази на тиждень: в понеділок, середу і п'ятницю, коли її робочий час припадає на другу зміну.

Любов до співу їй прищепила бабуся і дідусь, який колись воював в УПА. У дитинстві вона часто приїжджала в село на Тернопільщині, де вони співали разом.

«Це разом з ними я вивчила “Чуєш, брате мій”. І гімн України, який ще не можна було тоді співати, але ми місили тісто і співали його. А ще таку дуже гарну пісню бабця мене навчила, якої я потім ніде не чула: “Прийшла звістка до села – будуть брати до війська. А я сина не маю і за сина дочку шлю”. Ну це якраз про мене, бо моя дочка теж пішла до війська», – додає Світлана.

Вона неабияк пишається своєю донькою Анастасією, яка через два роки після Революції Гідності поїхала на фронт як парамедикиня. Маючи освіту практичного психолога, за рік до повномасштабного вторгнення вступила в медичну академію, щоб стати дипломованим військовим медиком.

Зараз донька Світлани служить під Куп’янськом на Харківщині. Щодня мама пересилає їй по месенджеру картинки з котиками і побажаннями хорошого дня на них.

«Донька дуже любить котиків, дуже розумна і патріотична дитина. До речі, вона не єдина правнучка воїна УПА, мого діда, яка у війську. Ще двоє його правнуків зараз теж воюють», – з гордістю каже Світлана.

Щовечора, крім повідомлень від доньки, вона чекає і шукає на львівських сайтах анонси поховань. Обов'язково звертає увагу на біографію загиблого та на рядок, де вказано, хто з близьких у нього залишився. Таким чином добирає репертуар.

Якщо є мама, обов'язково співатиме «Виростеш ти, сину» Василя Симоненка.

«Там надзвичайно зворушливі слова. Василь Симоненко, коли писав цей вірш, мабуть, не знав, що ці слова будуть настільки зараз доречні на похоронах військових, – пояснює співрозмовниця.

«І якщо впадеш ти на чужому полі, прийдуть з України верби і тополі. Стануть над тобою, листям затріпочуть, тугою прощання душу залоскочуть», – наступного дня знову співає над могилою Світлана.

Зважаючи на складну історію України і тривалу боротьбу за незалежність та свободу, українська нація створила багато сумних, тужливих пісень. Інколи можна почути, чи не забагато в нас акценту на горі та поразках. Мовляв, задля перемоги треба змінювати ці акценти, менше плакати.

«Не буває багато суму. Звісно, ми оплакуємо, тужимо за тими молодими воїнами, які віддали своє життя за волю України. Ми всіх їх пам'ятаємо та любимо. Хоча ці пісні й сумні, вони зі світлим сумом, вони життєствердні, з надією на перемогу і на те, що Україна буде вільна», – наголошує вона.

Тож, виконуючи стару повстанську пісню про молодого загиблого партизана – «Там, під львівським замком», обов’язково додає останній, народний, куплет: «Тече річка Тиса, в ній москальська кров. Москаля ми били, будем бити знов».

Мар’яна П’єцух

Фото авторки

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.