Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла відзначає десяту річницю з дня відновлення у ньому богослужінь. Історія величної святині налічує кілька століть, бо вперше відчинилася для вірян ще у вересні 1630 року, як Костел єзуїтів. Відтоді чимало дивовижних подій трапилося з однією із найбільших культових споруд Львова, яку збудовано у стилі раннього бароко.

Споруда довжиною 41 метр, шириною 22.5 і висотою 26 метрів може вміщувати одночасно близько трьох тисяч людей. Храм розписаний у світсько-релігійних та релігійних мотивах: від життя Станіслава Костки – до біблійних сцен. Автентичні фрески виконані Франциском та Себастьяном Екштайнами. Вони упродовж 10 років розписували стіни релігійної споруди.

Читайте також: Львівський храм, який має двох патронів і брата близнюка в Римі

У храмі останній спочинок знайшли представники відомих і заможних родів Яблоновських, Дідушицьких, Сенявських, Потоцьких, Замойських, Вижицьких, Казановських та інших знатних львів’ян. За кількістю цих поховань храм не поступається жовківському костелу св. Лаврентія, який вважається «малим Вавелем».

У підземеллі храму і досі можна оглянути залишки будинків, які колись знаходились на його місці. Деякі археологи відносять їх до княжого періоду (XIV ст.).

Цікаво, що розп’яття Ісуса Христа, яке знаходиться у правій наві храму, до Першої світової війни було чорного кольору. Матеріал, з якого воно виготовлене – це ебенове дерево, яке вважається чи не найдорожчим у світі. За деякими оцінками вартість 1 кубометра такого дерева сягає близько 100 тис. доларів. У скульптурі Христа вдалось реалістично передати будову тіла. Сучасного ж вигляду вона набула уже після Першої світової. Розп’яття настільки цінне, що радянська влада намагалась вивезти його до Санкт-Петербурзького Ермітажу. Втім, завдяки небайдужим людям, святиню вдалося залишити у львівській церкві. 

Винятково унікальний експонат храму – індивідуальна капличка. Невеличке приміщення призначалося для молитви лише однієї особи. Всередині вона розписана біблійними мотивами, які заклеєні папером Австрійського періоду – аркуші із математичними формулами, записи латинською, грецькою та німецькою мовами, газети тощо. З якою метою це було зроблено – сьогодні достеменно невідомо. Подібних каплиць збереглось донині дуже мало.

Ікона-триптих Богородиці – одна з найбільших святинь храму. За деякими даними вона походить з XVII ст. і є найважчою іконою у Львові, адже є «шафового» типу; товщина зображення близько 30 см. Виконана вона з дерева. На бокових «дверцятах» зображені чотири євангелісти. У зачиненому стані на зовнішній стороні «дверцят» зображено сцену Благовіщення. Триптих перебував у забутті аж до 2011 року, тому його вивчення з історичного та мистецького боку тільки розпочинається.

Читайте також: Нацбанк випустить пам'ятну монету на честь Гарнізонного храму у Львові. Фото

Є відомості, що свого часу храм відвідували одразу два найвідоміших гетьмани України: Богдан Хмельницький, який навчався в єзуїтській колегії, та Іван Мазепа. Стосовно останнього є певні дискусії, бо лише один єзуїтський історик Станіслав Зєлєський згадує, що гетьман завітав до храму 1707 року, «рятуючись від нудьги», просив, щоб «казання було коротким», а опісля просто роздивлявся інтер’єри.

Орган – окрема дивовижа, пов’язана із військом. В австрійські часи, коли храм вважався гарнізонним, до складу труб внесли рідкісний 16-футовий духовий регістр Gvardian, завдяки якому орган набув звучання, наближеного до справжнього військового оркестру. Збереглись також дерев’яні орнаментальні та скульптурні оздоби у стилі рококо. Близько двох тисяч труб органу були виготовлені як з металу, так і з дерева різної довжини. У радянський період орган був пошкоджений.

Історики свідчать, що у першій половині ХХ ст. у храм двічі потрапляли артилерійські снаряди, проте обидва рази вони не вибухали. Уперше це трапилось 1919 року, вдруге 1939-го, коли від попадання зайнявся дах, який повністю згорів. Відповідно, аж до 1959 року святиня була без даху. Склепіння перекрили тимчасовою бляхою, яка лише частково рятувала від негоди. Повноцінне накриття відновили під час реставрації.

З середини 70-х років минулого століття храм використовували, як сховище для 2,5 млн книг та видань бібліотеки ім. В. Стефаника.

І лише 2011 року для фонду знайшли інше приміщення. Втім, мало хто вірив, що книги вдасться перевезти у короткі терміни. Та до проблеми долучився начальник видового військового навчального закладу генерал-лейтенант Павло Ткачук і святиню було вивільнено.

«Для нас – нового покоління захисників незалежної України – віра у значущість покликання офіцера-патріота, переконання у справедливості жертовної боротьби за свободу свого народу, за його право на власний вибір щасливого життя – чи не найголовніша чеснота. Саме у стінах Гарнізонного храму, під душпастирською опікою священнослужителів, з вірою в істинність обраного шляху і переконань формується нова еліта війська», – каже генерал-лейтенант Павло Ткачук.

Коли на Майдані з’явилися перші поранені, за два дні у храмі вдалося зібрати понад 1 млн. гривень. За весь період – приблизно чотири мільйони. А за час війни на потреби війська передали понад 30 мільйонів гривень. Цю місію вважає надважливою отець Тарас Михальчук, нинішній настоятель Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла.

«Упродовж історії, зокрема, у часі Революції Гідності, наш храм став саме серцевиною організаційних моментів, які допомагали волонтерам відряджати охочих до Києва, щоб узяти участь у подіях, що відбувались на Майдані. Також у храмі, який служив цілодобово, постійно відбувався збір необхідних речей, ліків. А коли розпочалася російсько-українська війна, саме за зібрані у храмі кошти, було придбано бронежилети, кевларові шоломи та багато інших потрібних речей, яких так бракувало нашим захисникам. До речі, коли суспільство побачило прозоріть усіх цих процесів, те, наскільки багато вдається зібрати коштів, і усе це передається на фронт, чимало співвітчизників переосмислили своє бачення капеланства», – розповідає настоятель Гарнізонного храму.

У 2015 році у Гарнізонному храмі розпочались масштабні реставраційні роботи. Понад 20 науковців з України та Польщі працювали над відновленням фресок, фасаду. Для відтворення понад 1000 кв. м унікальних розписів, які належать до світової спадщини ЮНЕСКО, задіяли одне з найбільших риштувань в Україні вагою у 38 тонн і майже 3,5 тис м3 об’єму.

У церкві над вівтарем можна побачити розпис земної кулі із зображенням екзотичних звірів, назв країн світу і навіть Велику Китайську Стіну. Фрагмент є своєрідним нагадуванням про місійну справу єзуїтів, котрі відвідали чи не всі континенти світу. На зображенні можна знайти невідреставрований фрагмент, який спеціально залишили для порівняння з первісним виглядом фрески.

Храм відчинився 6 грудня 2011 року до 20-ї річниці Збройних Сил України. Троє однодумців: отець Степан Сус – перший настоятель церкви, а нині Владика Патріаршої Курії УГКЦ, отець Тарас Михальчук, який є настоятелем Гарнізонного храму, головою «Центру військового капеланства» та отець Андрій Хомишин – синкел у справах капеланства військових, ув’язнених, студентів, сиріт – доклали чимало зусиль, аби це сталося. Тривалий час храм був чи єдиним в країні із статусом гарнізонного, доки 2017 року не освятили Військовий храм Стрітення Господнього, в якому служать також священники гарнізонного храму.

«Сьогодні храмом опікуються священники, військові капелани. Усі вони належать до «Центру військового капеланства» Львівської архиєпархії Української греко-католицької церкви. Також військова святиня стала центром душпастирювання для інших капеланів, зокрема, студентського капеланства, яке опікується дітьми-сиротами тощо. Тож Гарнізонний храм став символом, знаковим місцем, яке об’єднало капеланські структури довкола себе», – підсумував отець Тарас Михальчук.

Нагадаємо, Гарнізонний храм свв. апостолів Петра і Павла, що у Львові на вулиці Театральній, 11, святкує 10-ліття з дня відкриття. З цієї нагоди упродовж трьох днів у храмі відбуватимуться заходи. Програму ви можете прочитати тут.

Галина Миронович

Фото Гарнізонний храм свв. апп. Петра і Павла та з відкритих джерел