Фото: Уляна Сторощук, Анастасія Ярощук
«Терніпе» з ромської – молодість
Білоруси та сирійці, греки-понтійці, ерзя, індійці, поляки, роми, кримські татари, вірмени та євреї – це лише невеликий перелік тих народів, які творять львівську спільноту. Хтось проживав тут століттями, а хтось опинився майже випадково – втікаючи від війни чи переслідувань. У спільному проєкті Школи журналістики та комунікацій УКУ та медіа-хабу «Твоє місто» «Львів. Мозаїка» ми прагнемо дослідити етнічний ландшафт нашого міста. У десяти репортажах студенти Школи журналістики та комунікацій УКУ розповідають про історії людей різних національностей та культурну мозаїку Львова.
Читайте також: Ліки для Гаяне
Якось чотирирічна Аля, обідаючи в дитячому садку, випадково впустила на підлогу шматочок хліба, який хутко ж підняла. Побачивши це, інші діти почали насміхатись. «Ви, цигани, з підлоги їсте? Тебе не вчили їсти?» – вигукували вони.
Повернувшись додому, Аля сказала батькам: «Більше туди не піду!». Цією маленькою дівчинкою була донька Миколи Юрченка, керівника організації «Рома України “Терніпе”». Той випадок став останньою краплею. І рушійною силою діяти.
(До) створення
1998 рік. Ромські громадські організації лише починають з’являтися в Україні. Всього таких п’ять-шість. Микола збирає однодумців і запрошує їх у гості до Львова. Щоб відкрити організацію, йому необхідна підтримка. Постійна дискримінація ромів стала для нього тригером – і він розумів, що чекати не можна. Діяти треба вже і зараз. Люди відгукнулися.
Я вирішив показати іншим, що роми – такі ж, як усі. Серед нас є добрі й погані, як і в будь-якій іншій національності. Ми не живемо в лісі, як часом думають, – каже Микола, активно жестикулюючи.
З того боку екрану на нас дивиться охайний чоловік у сорочці. Через карантин ми не можемо зустрітися вживу, тож ловимо нагоду поспілкуватись хоча б онлайн.
Микола Юрченко постановив, що основна ціль «Терніпе» – викорінення стереотипів щодо людей ромської національності.
Відтоді минуло вже чимало років, ми називаємо світ сучасним та прогресивним. Але у ньому й далі дискримінують і навіть убивають через національність.
Тоді, 1998 року, колеги з мистецького об’єднання «Дзиґа» у Львові допомогли ромським активістам зробити пресконференцію. Вони хотіли залучити телебачення, щоб був ширший розголос.
Ми мали окремий зал, в якому збирались та публічно виступали багато ромів, – згадує засновник «Терніпе».
Микола Юрченко тоді вперше брав участь у такому заході з журналістами.
Засвітилися всі ті лампи камер, і моє тіло ніби заніміло. По ньому табунами бігали мурахи. Я переживав, але все відбулося неочікувано цікаво і радісно.
Наступного дня у новинах прозвучало: у Львові створили ромську організацію.
Ті, що пройшли Голокост
Однією з перших ініціатив «Терніпе» була програма підтримки ромів, які пережили геноцид у часи Другої світової війни. Це було в рамках гуманітарного проєкту Міжнародної організації з міграції.
По всій Європі тоді тривала кампанія збору свідчень. Микола Юрченко та його колеги активно збирали історії людей, які вціліли після Голокосту й могли свідчити у суді. Активісти писали у різні фонди, щоб допомогти людям отримати компенсацію. Вдалося посприяти сімдесятьом чотирьом.
Тоді, у 2000 році, в Нью-Йорку відбулося засідання суду, на якому ромів визнали однією з тих груп, що зазнали переслідувань.
З 2000-х років чимало ромських організацій, серед яких була й «Терніпе», працювали над тим, щоби вшанувати загиблих у Бабиному Яру. Активісти з різних організацій, у тому числі й «Терніпе», розробили проєкт, що передбачав встановлення пам’ятника ромським загиблим. Тривалий час чиновники відхиляли цей запит, не бажали встановлювати пам'ятник на місці трагедії, не визнаючи, що роми були жертвами геноциду нацистського режиму.
Готову скульптуру перемістили до Кам’янця-Подільського. Лише п’ять років тому монумент «Ромська кибитка» перевезли в Бабин Яр у пам’ять про жертви Геноциду ромів 1941-1943 років. Його відкрили 23 вересня 2016 року, на 75-ті роковини першого масового розстрілу п’яти ромських таборів, вивезених із Куренівки.
Право на голос
Відтоді організація «Терніпе» стрімко розвинулася. Нині, каже Микола Юрченко, до них прийшло друге покоління ромів. Переважно це діти, чиї батьки колись працювали з організацією.
Всередині спільноти утворилося кілька об‘єднань. Одне з них правозахисне – «Коаліція ромських народових організацій». У «Терніпе» Микола Юрченко відповідає саме за правозахист. Він неохоче розказує історії про вбивство 24-річного юнака чи 10-річної дитини, в яку просто кидали ножами. Не тому, що чогось не поділили. Тому, що виглядали інакше. Через національність.
«Терніпе» разом з іншими організаціями, як-от «ЮрФем» і «Вільна», викладають у колоніях засудженим жінкам право й супроводжують їх після звільнення. Усе задля того, щоб ті не почувалися самотніми та не повторювали помилок.
Вищезгадані організації допомагають засудженим отримати документи та пройти програму підготовки до звільнення. Після того звільнених супроводжують жінки з ромської спільноти, або ті, які раніше вже були засудженими. Ті допомагають їм пройти етапи працевлаштування та отримати соціальні виплати.
Микола сподівається, що завдяки такій діяльності кількість засуджених та частота їх повернення у в’язниці зменшиться. Нині ж ромські жінки взагалі позбавлені змоги влитися в соціум. Грошова допомога, яку вони отримують після колонії, мізерна. Цих коштів – 60 гривень – не вистачає навіть на один день харчування. Є жінки, що й документів не мають. Про такі ситуації суспільство та влада мовчать.
У держави бракує часу, – розмірковує пан Микола, – тому цим займаються громадські організації. Але в нас не завжди є можливість оплатити все й допомогти всім. Це біда. Як ви думаєте, що станеться з жінкою, яка повернулася з колонії, через три дні? Якщо у неї жодної допомоги? Напевно, вона повернеться назад у в’язницю.
Всім допомогти не вдасться, тож допомагають бодай звільненим жінкам. Вони зазнають більшої дискримінації через патріархат та нетипову зовнішність. Сьогодні в Україні 50 ув'язнених жінок і для «Терніпе» це шанс допомогти їм усім, у надії, що таких випадків стане менше. Вони працюють саме з жінками, бо вважають, що жінки зазнають множинної дискримінації: як жінки, як ромки, як колишні ув'язнені – отже, потребують більшої підтримки.
Їм немає де жити, тому вони оселяються в лісах і навіть на сміттєзвалищах, – пояснює Микола Юрченко. – Це тимчасові поселення, у яких часто ростуть діти.
«Терніпе» старається допомогти їм, покращити їхнє становище, соціалізувати й дати таким дітям належну освіту.
Роми і освіта
Галина. Або ж Аля – так її називають близькі та рідні. Донька Миколи Юрченка, яку колись образили у садку.
Тонкі риси обличчя, темні коси, виразна врода – від дівчини просто неможливо відвести погляд.
Вочевидь, насмішки не стали на заваді її розвитку. Вона здобула добру освіту, має диплом магістра кафедри управління персоналом та менеджменту, зараз навчається в аспірантурі у Львівській політехніці, де й викладає корпоративну етику студентам. Займається громадськими проєктами. У «Терніпе» відповідає за освітню частину організації. Алин пріоритет – робота з молоддю, адже саме молодь може зламати стереотипи щодо ромів.
Одне з основних завдань Алі – мотивувати молодь. Важливо мобілізувати юне покоління, пояснивши йому, як можна проявляти громадську активність та захищати інтереси громади. Щоб отримати практичні навички, інші організації відправляють до «Терніпе» своїх волонтерів – перспективних людей, зацікавлених в активізмі.
Як, скажімо, узагальнюють характерні риси слов’ян, не розібравшись у ситуації, змішуючи інформацію про народи й культури, – так і про ромів. А в нас є чимало етногруп – це люди з різною мовою, культурою і традиціями.
І справді, мало хто знає, що в Україні є різні групи ромів: серви, кишинівці (вихідці із Молдови), руські роми, які, відповідно, прийшли з Росії, котлярі, що мігрували з різних регіонів колишньої Австро-Угорської території. Є «унгрика рома» й «ловари» – вихідці з Угорщини, «словацика рома» – зі Словаччини, тощо.
Наші молодіжні заходи є майданчиками для знайомства та розбудови діалогу між ромами з різних етногруп, – розповідає Галина. – Тих, які сповідують різну релігію та святкують різні свята і, часом, мають упереджене ставлення одне до одного.
«Терніпе» протягом трьох років у дев’яти містах України проводили стажування ромської молоді в органах місцевого самоврядування. З 2017 року існує проєкт «Школа ромського діяча».
Ромській молоді «Терніпе» створює можливості реалізовувати власні ініціативи. Це має сприяти підвищенню громадської активності. Спочатку активістам надають менторську підтримку й допомагають запустити власні проєкти. Згодом же відправляють у вільне плавання.
На першу школу організатори запрошували тільки студентів вищих навчальних закладів. Але тепер участь може брати й молодь без вищої освіти. Адже не всі мають змогу її здобути.
Зараз «Школа ромського діяча» присвячена адвокації та двом тематичним напрямкам: мотиваційному і практичному. Мотиваційний полягає в пошуку спільного між правами людини та Романіпе (ромська філософія, цінності).
Ми хочемо донести людям, що ромам притаманна активність, – розповідає Галина. – Ми руйнуємо комплекс меншовартості та пояснюємо, що маємо ким і чим пишатись. Другий блок школи стосується правознавства, тому він практичніший. Учасники об’єднуються в команди, генерують ідеї проєктів, планують заходи, працюють над їхнім втіленням. По завершенню школи найкращі ідеї проєктів отримають фінансову підтримку на реалізацію. Наша школа має вузьке спрямування, але доступна для людей з різною освітою та різним досвідом.
На думку активістів, важливо доносити інформацію про те, що є успішні роми, які роблять щось корисне для суспільства, до широкого загалу. Показовою є історія Івана Коржова, ромського активіста й екс-керівника управління інформаційних технологій Львівської міської ради.
Коли він прийшов до офісу міської ради, люди з усіх трьох поверхів ходили на нього дивитись, – розповідає Галина Юрченко. – Він стажувався у нашій школі три роки, а нині є відомим представником ромської громади і фахівцем у сфері ІТ-технологій.
Микола Юрченко наголошує, що це звичайний хлопець ромської національності: має дві освіти, гарно володіє англійською мовою, працює.
Але тоді на нього дивились як на мавпу в зоопарку, – пояснює засновник «Терніпе». – Ми пояснювали студентам, як потрібно поводитись і тримати себе в руках. Людині ромської національності важко вчитись і працювати, бо на тобі вже є клеймо – «від циганів треба щось ховати».
Мова
«Терніпе» займається створенням освітніх двомовних мультфільмів ромською мовою з українськими субтитрами. Це ідея спрямована на підготовку дошкільнят, що володіють лише ромською мовою.
Ми створюємо мультфільми, летбуки, онлайн-ігри та інструменти, які допомагають дітям наздогнати інших однолітків і отримати базовий рівень знань, – додає Аля. – Є тенденція, що непідготовлені діти, які погано володіють мовою, покидають школу після першого класу. Їм складно, і вони втрачають мотивацію. Ця прірва відставання з роками лише зростає.
Ідея проєкту щодо мультфільмів для ромських дітей належить одному з волонтерів «Терніпе», Олександрові Григориченку. Його мета – не дати забути ромську мову. Мультфільми дивляться роми не лише в Україні, але й в інших пострадянських країнах та далеко за океаном. Багатьом дітям вони замінюють дитсадок, а інших просто розважають і готують до першого дня у школі.
Але дітям та студентам важко в навчальних закладах не так через незнання мови, як насамперед через стереотипи.
Якось я привів десятьох студентів в англійську школу, але їх не захотіли приймати, – розповідає засновник «Терніпе». – Казали, що вони зчинять там безлад. Керівниця поставила мені умову: приходити разом зі своїми студентами і все контролювати.
Він ходив з дітьми півтора місяця. Керівниця побачила, що вони по вікнах не скачуть, штори не здирають. Студенти залишились.
Микола й особисто стикався з упередженнями щодо ромів. Його однокласники лише у 9 класі довідалися про його національність. Хлопець боявся розповісти правду про себе, бо бачив, як обзивають інших, “відкритих” ромів. Коли у класі почули про його ромськість, на диво, ставлення не змінилось. Чимало років щоденного спілкування та впевненість у своєму другові переважили.
Приховувати свою національність складно, – каже Микола Юрченко. – Та й навіщо?
Одна з його цілей – зробити так, щоб діти могли відкрито говорити про своє походження. Не лише діти, а й таксисти, кухарки та майстрині, спеціалісти IT, філологи чи біологи. За національність не має бути соромно.
(Не)видимі
Якщо в інтернеті загуглити про ромів, переважатимуть посилання на тексти з негативним забарвленням та негативними меседжами. Вбивства, крадіжки, безхатьки. Ті, які ведуть асоціальний спосіб життя, – видимі, а успішні роми – приховують власну національність і залишаються невидимими.
Людям здається, що роми – це лише ті, хто на вокзалах. Але тут відіграє роль обраний стиль життя, а не національність. Тут могла б бути людина будь-якої національності, – розтлумачує пан Микола.
Щоб подолати стереотипи, переконаний засновник «Терніпе», потрібно передовсім говорити. Щоразу говорити й пояснювати.
Тоді ми зможемо змінити уявлення про ромів в Україні, – каже Микола Юрченко, батько доньки, якій колись із рук випав шматочок хліба.
Уляна Сторощук, Анастасія Ярощук
Фото авторок та Ukrainer.net
Ідея проєкту «Львів. Мозаїка» – Світлани Жаб'юк. Кураторка проєкту – Олеся Яремчук. Рецензування – Марія Титаренко. Літературне редагування – Анастасія Левкова. Фоторепортажу студентів навчав Олександр Хоменко.
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав