Львів на Великдень складно уявити без гаївок в Шевченківському гаю просто неба. Також їх часто проводять біля храмів, особливо в селах Львівщини і Тернопільщини. Tvoemisto.tv вже раніше розповідало, коли ж з’явилася гаївкова традиція у Львові, як їх водили 100 років тому і що змінилося сьогодні. У цьому нам допомагала кандидатка філологічних наук, фольклористка та дослідниця гаївок Орися Голубець. Публікуємо цей матеріал ще раз.

Особливість Галичини

Обрядові весняні ігри – гаївки – дуже давня українська традиція, що прийшла з дохристиянських часів. Їх не слід плутати з веснянками, оскільки ті розповсюджені по всій Україні. А от гаївки – це складова, окремий вид весняних ігор, які зараз збереглись, в основному, на Галичині: Львівщині, Тернопільщині, Івано-Франківщині, також бувають на Поділлі – Хмельниччині, Вінниччині.

Читайте також: На небі немає бухгалтерії. Отець Ростислав Пендюк про значення Великодня та харизму Ісуса

Записувати їх почали в 19 столітті. На них у Львові вперше звернули увагу не українські діячі, а чеський письменник Карел Зап та польський історик Станіслав Шнюр-Пепловський, які мешкали в місті. Окрім цього, гаївки Львівщини опублікували в збірниках історика, етнографа та фольклориста Якова Головацького, Володимира Гнатюка, польського етнографа Оскара Кольберга та інших. Традиція поширилася далі завдяки міщанам, які прийшли в міське середовище з навколишніх сіл.

«Здебільшого, ця традиція була поширена в сільській місцевості, однак люди з сіл приїжджали працювати до міста, вони й принесли її разом із собою. Нині їх все ж більше водять у селах, але і це залежить від того, якою є громада, чи має колективи тощо», – пояснює дослідниця.

Виконували гаївки, як правило, дівчата «на порі»

Орися Голубець додає, що переважно гаївки водили біля храмів, на церковному подвір’ї, що називали «цвинтар». Інших місць для цього у 19-20 столітті дослідники практично не записували. Залежно від місцевої традиції, гаївки тривали від одного дня на Великдень до трьох, а також на Провідну неділю. Виконували їх, традиційно, дівчата «на порі». Ще на кінець ХІХ століття вони залишалися переважно дівочими піснями, хлопці в них не брали участі.

Читайте також: Парк сімейного відпочинку. Яким буде Шевченківський Гай через 10 років

«Дівчата вдягали найкрасивіший одяг, зокрема вишиті за зиму сорочки, збиралися на церковному подвір’ї та водили гаївки. Хлопці мали свої ігри. Давні гаївки мали ритуально-магічне значення, серед мотивів переважали аграрні та любовно-шлюбні», – розповідає Орися Голубець.

Лише в окремих випадках відбувалися спільні ігри, діти гралися окремо. Одружені жінки та чоловіки були у більшості випадків пасивними спостерігачами. Репертуар виконавців ж опирався на місцеву традицію.

Від давніх до новітніх гаївок і про зміни в репертуарі

До архаїчних гаївок належать такі, як «Жельман», «Кривий танець», «Горошок», «Воротарі», «Мак». У 1920-х роках їх почали вивчати у школах, культурно-просвітницьких товариствах, попри складні історичні обставини того часу. Також важливо, за словами дослідниці, що саме в період Першої світової війни 1914-1918 років до ведення гаївок долучилися також хлопці, зокрема січові стрільці.

«Відповідно до цього, змінюється і репертуар гаївок: незрозумілі архаїчні елементи витісняються, збільшується кількість гаївок любовно-шлюбної, жартівливої тематики, з відгоміном історичних реалій», – каже фольклористка.

Читайте також: Щоб люди знали, як вони звучали колись. Дослідниця народної музики про гаївки на Галичині та в Україні

Приміром, під час виконання «кривого танцю» всі учасники стають в ряд, взявшись за руки. Дівчина, яка йде попереду «виводить кривого танця» – веде всіх за собою. Лінія, яку описують виконавці хороводу, має вигляд кривої. Звідси і назва – «кривий танець». Кожен наступний учасник точно повторює лінію ходи попереднього танцівника.

Ми в кривого танцю йдем, танцю йдем,

А ми йому кінця не знайдем, не знайдем.

Там вода по камени,

там вода по білому

Стиха йде, стиха йде...

Схема «Кривого танцю»

«Кривий танець» належить до так званих «ключових» хороводів, які на відміну від «колових» хороводів, водили довгою лінією – «ключем». Також до ключових хороводів належать «Зелений Шум». Український гурт «Go_A» обрав цю гаївку для участі в пісенному конкурсі Євробачення від України. А вперше цю гаївку опублікували в 1932 році у збірці Олександра Бариляка «Ягілки» з позначенням «з Київщини».

А в нашого Шума

Зеленая шуба

А Шум ходить по діброві…

Тут, за словами Орисі Голубець, в образі Шума простежується стан потужного весняного життя природи. Виконання гаївки доповнюють руховим образом-колом, коли учасники ритмічно піднімають і опускають руки з поступовим пришвидшенням темпу (імітація колихання дерев). Щоправда, на основі записів можна вважати, що «Шум» – це скоріше веснянка, бо в гаївковому ареалі мало поширена.

У 20 столітті також набула поширення як гаївка гра «Подоляночка». Десь на початку 1890-х років цю веснянку записала на Волині Леся Українка. Пісня була відома і на Східному Поділлі. До Галичини вона потрапила і увійшла до гаївок пізніше й, в основному, за посередництва друкованих джерел. У хореографічному виконанні та словесному тексті вона близька до популярних архаїчних ігор про вибір пари: «Зайчик», «Качурик», «Білоданчик». На сучасному етапі функціонує не лише як гаївка, а набула поширення як дитяча гра у теплу пору року, її вивчають в дитячих садках та школах.

Цікавим явищем, на думку Орисі Голубець, серед гаївкових новотворів є гра «Царівна», що виникла на основі переспіву казкового сюжету про сплячу царівну. Можливо, що її текст мав літературне походження, але вже з 30-х років і після Другої світової війни фіксують поширення її варіантів, і не тільки, як гаївки, а й необмеженої будь-яким часом виконання дитячої гри.

Хореографічна схема гри тісно поєднана зі словесним текстом. У середині кола є царівна, до якої проникає зла відьма і насилає на всіх тяжкий сон. З'являється царевич, знімає поцілунком із царівни злі чари, всі вітають молоду пару, яка стає подружжям.

Гаївки наприкінці 90-х і сьогодні

Навіть не дивлячись на заборони, у 1980-1990-х роках гаївки ожили. Тоді почався поступовий процес відродження гаївкової традиції в Галичині, щоправда, у деяких місцях зі зміною кола виконавців (залучення старших жінок, у пам’яті яких зберігся словесний і хореографічний репертуар) та введенням пісень із друкованих джерел.

Водночас у Шевченківському гаю почали організовувати Великодні гаївки. На Великдень 1988 року молодіжне Товариство Лева вперше після радянської заборони організувало гаївки у Музеї народної архітектури і побуту у Львові, який називають Шевченківським гаєм. Звідти і почалось відродження у Львові давніх традицій.

Фото з архіва Товариства Лева

За словами дослідниці, традиція і нині залишається «живою», однак вона більше подібна на дитячо-молодіжну забаву. До наших днів гаївки зберегли свою живучість, привабливість, здатність відновлюватись та перетворюватись.

Нині продовжують гаївкову традицію у Львові гурти «Марвінок», «Дриґ» та інші. А музична майстерня «Гурба» і гурт автентичної музики «Коралі» не лише виконують українські народні пісні, а й займаються їхнім пошуком і вивченням галицького фольклору загалом.

Галина Похилевич, Лариса Лукашенко, Людмила Зборовська

Ольга Коваль

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.