Голова Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ отець Ростислав Пендюк напередодні свята Воскресіння в інтерв’ю Tvoemisto.tv розповів, чим насправді є сповідь, як віряни можуть наблизитися до Ісуса та чому на Великдень печуть паски.

Що означає Великдень для більш воцерковлених людей та менш воцерковлених?

Складне питання. Я можу сказати, як мені це виглядає зараз. З одного боку, Христове воскресіння для християнина — це найважливіше свято. Це свято дуже поворотне, те, з якого по суті народжується християнство. Це найважливіше, що сталося серед подій Великого тижня, те, що було, власне, місією Ісуса Христа — смерть і воскресіння. Це та дорога, яку він показав кожному з нас. Для людини завжди найбільшим страхом є смерть, кінець. Але в цей кінець зайшов Бог і звідти вийшов переможцем. Тобто з цього часу смерть не є кінцем, а лише проміжним етапом. Якщо ти по-справжньому віриш, у тебе цей страх смерті останні дві тисячі років має бути мінімальний.

Але, як і в інших релігійних святах, на Великдень з’явилося дуже багато різних традицій. І це добре, оскільки традиції є проявом того, як святкували наші прабатьки, і це передається далі — ті ж писанки, кошики. По суті, вони не є дуже важливі для змісту свята, але вони дають його відчуття. З іншого боку, зараз додалася і комерціалізація Великодня. Проте я теж не думаю, що треба це вважати чимось дуже поганим. У моєму розумінні воно стає проблемою тоді, коли переважає над найважливішим.

А наразі не переважає?

Думаю, кожен має дати собі відповідь на це запитання самостійно. Воно не може переважати в суспільній свідомості — воно може переважати у свідомості конкретної людини.

Отець Ростислав Пендюк. Фото Львівської бізнес-школи УКУ

Для багатьох Великдень є родинним святом. Тобто йдеться не про релігійний контекст, а про можливість родині зібратися разом двічі на рік — ще на Різдво. Дехто й до церкви ходить лише раз на рік — посвятити паску, оскільки так заведено. Чи не є це певним лицемірством? Чи правильно, наприклад, мені йти в цей день до церкви, бо так треба, якщо я ще не визначилася зі своїм ставленням до Бога?

Це, знову ж таки, запитання до вас. Мені видається, що для християнства є найважливішими поняття свободи та права вибору, поза християнством їх не існувало в повному вимірі. Хоча люди й часто звинувачують Церкву в тому, що вона обмежує свободу, але вона її народила. Для Церкви є ключовим те, що ви маєте право вибору, а не змушені щось робити. Блаженніший Любомир Гузар говорив, що свобода — це право обирати добро. Це не вибір між добром і злом, а право обирати добро — свідомо, добровільно. І це не означає, що якщо ви цього не зробите, то станеться щось катастрофічне.

Читайте також: Духівники Твого міста. Студентський капелан, який каже «привіт!»

Тому ви маєте зробити так, як відчуваєте. Я знаю багатьох людей, які ходять святити паски, бо це традиція. І я не бачу в цьому проблеми. Я знаю, що завтра, коли сам буду святити паски, прийде багато моїх друзів, і це буде чудова нагода нам зустрітися. Що тут поганого? Навіть якщо припустити, що не всі вони усвідомлюють, що в цьому святі відбувається, — ми зустрінемося, і це добре. Якщо говорити чисто про християнське сприйняття, то ця родинність свята є важливою до того часу, поки вона не відштовхує все інше. Шкода, коли християни, які себе такими вважають, поза цією родинністю нічого не бачать. Тобто вони бачать зустріч з близькими, писанки, ковбаску, але не бачать того, хто це свято створив, — Ісуса Христа.

А чому символом Великодня є паска?

Христос сам назвав себе хлібом життя. І в багатьох культурах хліб упродовж століть був символом життя. Тому, я думаю, що це насправді не про хліб, а про Ісуса.

Наскільки Ісус Христос був ідеальним? І як звичайний вірянин може до нього наблизитися в цій ідеальності?

Напевно, людям бракує розуміння того, що Христос — Бог — став людиною повністю, увійшов цілком у людський досвід. От коли він, наприклад, прийшов у своє село, як вже став проповідником, односельчани не сприймали його як месію. «Та ми ж його знаємо, він звичайний хлопець, отут з нами поруч жив, працював». Ісус Христос був людиною, але не переставав бути Богом. І тому він був подібний до нас у всьому — крім гріха. Це те, чого в ньому ніколи не було, і це є ота його ідеальність. Це та планка, яку варто собі ставити. Вона висока, але той, хто не ставить собі неможливих цілей, ніколи їх і не досягає.

Тобто треба не грішити?

Намагатися цього не робити. Але і не треба переставати бути людиною — потрібно бути звичайним, але намагатися жити з Богом і не грішити.

Читайте також: Духівники Твого міста. Отець Орест Фредина про складний характер святих

Дехто думає, що він чи вона може нагрішити, а потім посповідатися — і всі його чи її гріхи анулюються. Тобто людина не намагається таким чином бути безгрішною, а просто ніби ставить собі «галочки», щоб потрапити в рай.

Якщо хтось сприймає це через призму «галочок» — то це не про християнство, це про бухгалтерію. Тобто можна припустити, що на небі є хтось, хто веде таблицю, ставить мені плюси і мінуси, а моя остання зустріч з Богом буде підбиттям підсумків. Я там ще не був, але переконаний, що там бухгалтерії нема.

Сповідь — це теж про свободу. Ти можеш прийти до сповіді і сприймати її через призму «галочок» — ніхто не може цього заборонити. Але можеш поставитися до цього як до шансу. Наприклад, у бізнесі кажуть, що помилка — це не біда. Ти здобув досвід, чогось навчився, і в подальших справах керуєшся цим досвідом. Думаю, що сповідь — теж про це. Бог дає нам шанс почати все знову. «Я можу помилятися, бо мені знову видадуть додатковий кредит», — якщо так дивитися на сповідь, то вона не має сенсу. Ні, я справді хочу розвинутися, вирости і використати цей шанс.

Наскільки Ісус Христос був хорошим оратором? От ви говорили, що його могли не сприймати ті, хто його знав, адже він був людиною. Як він добивався уваги аудиторії?

На це запитання є дві відповіді — богословська та людська. У Святому Письмі є дуже чітке пояснення: ніхто не визнає Христа Богом, якщо йому не буде дано Духом Святим. Тобто це є також співдія з Богом. Людина може прочитати тисячі разів Святе Письмо і інші трактати, послухати найдосконаліші проповіді, але все одно сказати: «Ні, я не розумію, що це за чоловік». І я знаю такі випадки. Тому, з богословської точки зору, люди йшли за Ісусом, тому що їх кликав Бог.

З точки зору людської, він був дуже харизматичним, він мав бути неймовірно особливим. Уявляєте, ви от сидите в офісі, працюєте, тут відчиняються двері, заходить чоловік, дивиться вам у очі і каже: «Ходи за мною». Ви встаєте, кидаєте все і йдете, забуваєте навіть звільнитися. І це Христос робив. Також Христос дуже багато говорив притчами, через які намагався пояснити високі речі дуже зрозумілою мовою, прикладами, які були доступні для людей. І це мало бути дуже переконливо. Але з іншого боку, у Євангеліє також описані люди, які казали, що це їм не підходить, розверталися і йшли.

Читайте також: Духівники Твого міста. Владика Володимир Груца про Бога, який сміється

Як сучасним людям, молоді зокрема, пояснити постать Ісуса, щоб вони так не розверталися і не йшли? Очевидно, що лише Біблією тут не обійтися.

Насправді Біблії цілком достатньо. Мені здається, що тут скоріше питання форми, а не змісту. Зміст нікуди не дінеться — він вже є дві тисячі років і буде надалі. Форма має мінятися. У жовтні в Римі зібралися найвидатніші представники католицької церкви і говорили про це цілий місяць. Найперше, про що йшлося, це те, що Церква і люди в церкві мають навчитися слухати один одного. Колись на іконах малювали святих із дуже великими вухами. І це були не помилки художників, а прояв того, що варто слухати — Бога і людей. Сучасна проповідь має виходити з тієї ситуації, в якій перебуває сучасна молода людина, і тієї потреби, яку вона має. Варто не просто чекати, а прийти туди, де є молодь, і спробувати запросити її піти далі.

Християнство народилося з прикладу. Це не філософський трактат, це не про мудрість — це про спосіб життя. Християнство — це не правильні тези, а правильне життя. Апостол Яків каже, що віра без діл мертва. І ось це є дуже заразним, у хорошому сенсі цього слова.

Читайте також: Духівники Твого міста. Владика Венедикт про свій вихід із зони комфорту

Восени в Україні проводили соціологічне дослідження і запитали в українців, хто з релігійних лідерів є для них найбільшим авторитетом. І найбільше опитаних сказали, що Папа Франциск. Мені здається, так сталося тому, що він дуже яскраво живе тим, що проповідує. Коли він каже, що треба бути милосердними, то це не просто слова, сказані з високої катедри, — він іде до в’язнів, говорить з ними, він їм миє ноги. Не можна зупинитися лише на промовах — цього замало. Потрібен приклад, і це стосується не лише Папи чи священиків, а кожного християнина.

Чим має бути Великдень для людини? Що вона має пережити в цей день?

Христос як Бог і як людина перемагає найбільше зло, що існує. Воскресіння — це усвідомлення того, що зло не може перемогти. Воно може здобувати проміжні перемоги у якихось битвочках, але не може отримати глобальної. Папа Іван Павло ІІ колись сказав: «Нам часто здається, коли ми дивимося довкола, що є більше зла, ніж добра. Але це неправда. Якби прийшов той день, коли у світі стало б більше зла, то цей світ би припинив існування». Тобто сам факт існування світу свідчить про те, що добра є більше.

Люди схильні бачити швидше негатив, аніж позитив.

Так, і мене від цього коробить. Добре було б, щоб Великдень спонукав нас до того, щоб стати співпрацівниками Бога у тому, щоб творити добро. Зло лізе з усіх боків, але перемога добра — це перемога Бога і наша, ми можемо в цьому взяти участь, а не бути просто спостерігачами. Це те завдання, яке має кожен християнин. Не просто співати пісень, одягнути вишиванку і приготувати гарний кошик — а кожного дня, кожної хвилини, у кожному своєму вчинку перемагати зло, першочергово в собі. Мені здається, що свято Воскресіння саме про це. Бог це вже зробив, і він запрошує мене піти за ним у цю перемогу добра.

Розмовляла Анна Журба,

головне фото molbuk.ua

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.