Мешканці цього мікрорайону зізнаються, що влітку люблять їздити в парк Франка або прогулюватися вулицями Чупринки чи Коновальця, милуючись старовинною архітектурою та фотографуючись на її фоні. Перехожі нерідко питають: «Ви зі Львова?» А вони з усмішкою відповідають: «Так, зі Львова… тільки зі Збоїщ». Люди розповідають, що хочуть, аби і їхній район став значно комфортнішим, а в місті щодо цього не так давно анонсували масштабні зміни. Йдеться про північну частину Львова, значна частина якої наразі пустує. Ми з’ясували, яка там ситуація сьогодні і яких змін очікують самі мешканці.

Збоїща – найпівнічніший мікрорайон Львова. «Промислова околиця» міста або «сіра зона» – так його називають через віддаленість від центру та наявність великої промислової зони і складів, розташованих поблизу житлової забудови, що створює специфічний фабричний ландшафт, в якому мало затишку. Крім цього, за радянських часів ця територія мала «славу» одного з кримінальних районів міста.

Читайте також: «Північний Львів». В місті за швейцарським підходом планують перепланувати один з районів

Нещодавно у місті з’явились плани зробити «Північний Львів» зразковим. Саме таку назву має проєкт, в межах якого тут обіцяють створити сучасний район за європейськими практиками. Над цим вже почали працювати міжнародні фахівці, що спеціалізуються на урбаністиці, архітектурі, транспортному та ландшафтному плануванні, з чотирьох країн – Швейцарії, Нідерландів, Франції та України. Вони розроблять концепцію незабудованої території північного Львова. Кажуть, що це перший в Україні проєкт, що застосовує швейцарську методику Test Planning, яка що дозволяє тестувати кілька сценаріїв розвитку та обрати найкращий з них. Що найголовніше – обіцяють дослухатися і до громади.

До речі, на мапах вісімнадцятого і дев’ятнадцятого століття північна околиця Львова над Полтвою має вигляд пустки, але вже на мапі 1931 року можна побачити обриси майбутньої вулиці. В цій місцевості селились розбійники (польською zbój), тому село, згадки про яке сягають сімнадцятого століття, мало назву Збоїська або Збоїща.

За радянської влади село підпорядковувалось Брюховицькій сільській раді. 1958 року Старі, а 1962 року – Нові Збоїща приєднали до Львова, а вулицю Івана Франка – така у Львові вже була – перейменували на Чигиринську.

Як мешканці цього району бачать розвиток північного Львова, як ставляться до такого амбітного проєкту, чи задоволені інфраструктурою, чого їм ще бракує і як виглядає район сьогодні дізнавалася журналістка «Твого міста».

«У нас тут зовсім інший Львів: ні місто, ні село»

Кінцева тролейбуса № 13. За рогом – вулиця Грінченка, що з’єднує Мазепи з Богдана Хмельницького. І вже з перших кроків здається, ніби потрапляєш в інший Львів – зовсім не схожий на те вишукане місто, яке ми добре знаємо. Перед очима постає хаотична, надто щільна забудова з п’ятиповерхівок і дев’ятиповерхівок, притиснутих одна до одної без жодного натяку на продумане планування. Наче хтось розставив їх навмання.

А ще – вкрай вузька проїжджа частина, що дисонує з масивними багатоповерхівками, і такі ж вузькі тротуари, які, до того ж, здебільшого розбиті вщент. Діри, тріщини, баюри. Пересуватися тут важко всім: старшим людям з паличками, мамам із візочками, людям з протезами.

«Якщо погано бачиш, то й серед дня можна впасти, – каже пані Оксана, з якою ми розговорилися біля невеличкої крамниці. – Скільки себе пам’ятаю, тротуари тут завжди були такі».

Вона та її донька Вікторія живуть у цьому районі майже сорок років і добре знають його інфраструктурні проблеми:

«Магазини є, але не так, щоб у пішій доступності. Є ринок на Грінченка, але він маленький і давно потребує реконструкції. Місць для торгівлі бракує, тому люди стають продавати на вулиці, а їх постійно звідти женуть. Це більше схоже на стихійний ринок. Незручно і продавцям, і покупцям».

Біля ринку й справді торгують просто із землі. Продавці, яких чимало, розкладають хто на що має – картоплю, цибулю, капусту свіжу та квашену, моркву, яблука, різноманітні соління. Тротуар при цьому вузький, людям важко розминутися. Місцина справляє враження, ніби машина часу перекинула тебе у 90-ті чи навіть 80-ті.

Грінченка справила враження чи не найдепресивнішої з усіх вулиць району, які ми того дня побачили.

Наприкінці вулиці, на перехресті з Богдана Хмельницького, нас здивував справжній архітектурний парадокс: десятиповерхівка, до якої буквально впритул «приросла» стара сільська хата. А за ветхим парканом поруч – ще одна. Наче ці хати заблукали у часі й випадково опинилися серед багатоповерхівок.

Старожили розповідають, що після приєднання Збоїщ до міста нові багатоповерхівки буквально «виростали» просто на колишніх сільських вулицях. Їх зводили на місці старих хат, інколи зберігаючи попереднє планування кварталів, вулиць і навіть окремих господарств. Як у цьому випадку.

Так і виникла ця мішанина радянських багатоповерхівок і приватної малоповерхової забудови – хаос стилів і форм. Саме так формувалися так звані «сірі зони» – простір, який не схожий ані на місто, ані на село. І це явище збереглося тут до сьогодні.

«Наш район виглядає «забитим», як то кажуть. Атмосфера тут радше провінційна, хоча формально це Львів. Але в нас – зовсім інший Львів. Ні місто, ні село. Немає ні архітектури, ні зелених зон. Влітку їздимо у парк Франка – просто посидіти, відпочити, бо тут немає де. Надихаємось центром, його вуличками, будинками. Часто буваємо на Коновальця, Чупринки – там неймовірна архітектура. Фотографуємося біля будинків, і люди запитують: «Ви що, приїжджі?» А ми кажемо: ні, ми зі Львова. Просто зі Збоїщ», – сміється Вікторія.

Пані Оксана додає, що в тих локаціях, куди вони їздять у Львові прогулятися, «панує атмосфера справжнього міста», бо там вони набираються львівського духу і натхнення.

«А у нас же не дуже затишно».

Від початку Збоїща формувалися як промисловий район. Тут зводили не елітне житло, а будинки для робітників – і це одразу визначило вигляд місцевості. Забудова тривала хаотично й без чіткої системи, що згодом обернулося проблемами з дорогами, транспортом, каналізацією та інфраструктурою загалом. Навіть через десятиліття після приєднання Збоїщ до Львова мешканці продовжували жити фактично в напівсільських умовах. Це відчуття певної незавершеності й досі присутнє.

«Немає парків і паркінгів»

Йдеться про частину міста в межах вулиць Замарстинівської, Мазепи, Грінченка, Хмельницького і північної межі Львова – загалом територія сягає близько 600 гектарів. При цьому можливі зміни охоплять близько 300 гектарів – ділянок, що нині частково занедбані, мають потенціал для трансформації та будуть вивчені командою планувальників. Фактично йдеться про територію району Збоїщ, вулиці Щурата, історичної території Замарстинова і дачних кооперативів на Голоско.

Північний Львів в ході реалізації проєкту має стати збалансованим, зручним для людей, з продуманою мобільністю, зеленими коридорами, громадськими просторами, житлом та рекреацією, наголошують в міській раді.

Розпитуємо, що про це думають місцеві. З пані Любою та її подругою пані Лесею говоримо просто на вулиці. Пані Люба мешкає на Грінченка з 1986 року. Деякий час жила в Канаді, а чотири роки тому повернулася до Львова.

«Я не знаю, чи вистачає в нашому районі дитячих садочків і шкіл, але точно відчувається брак зелених зон для відпочинку, а також місць для дозвілля та культурних розваг, – каже вона. – Особливо це стане помітно після війни. Можливо, нам потрібні торговельно-розважальні комплекси – з басейном, ковзанкою, тренажерами, зоною СПА, лазнею, дитячими просторами та залами для ігрових видів спорту».

Пані Леся додає:

«У нашому районі – на Чигиринській, Поліській – немає жодного парку. А мені, з проблемами із серцем і підвищеним тиском, лікарі радять багато ходити. Десять тисяч кроків на день. Але де їх намотувати? Є лише одна алея вздовж Богдана Хмельницького. Та там такий інтенсивний рух, що прогулянка втрачає будь-який сенс – повітря надто загазоване. Якби тут була паркова зона, це було б просто чудово!»

Підтримує її і молода матуся Олена з дитячим візочком, яку ми зустріли біля супермаркету «АТБ» на Богдана Хмельницького. Вона стверджує, що з дитиною тут гуляти ніде.

«Гуляємо по алеї, що при дорозі, вздовж вулиці Богдана Хмельницького. Але тут гамірно, тиші для сну немає. Між будинків також немає де гуляти, усі доріжки розбиті. До найближчого парку на Орлика десь пів години з візочком. Магазинів, аптек вистачає, але бракує затишку через відсутність зеленої зони».

Місцеві, до речі, зауважують і щодо кав’ярень. Кажуть, хотілося б вранці попити смачної кави поблизу, але доводиться їхати в центр.

«У нас поблизу навіть немає куди піти на каву, – зазначає пані Люба. – Немає жодних маленьких затишних кав’ярень, хоча Львів цим живе. Хотілося б вийти вранці, випити смачної кави поруч із домом, поснідати або зустрітися з подругою. Але тут такого немає. Доводиться їхати до центру».

Магазинів, на думку жителів, з якими ми спілкуємось, вистачає. Є магазини торговельних мереж «Рукавичка», АТБ, «Близенько»,  а також «ВАМ».

Зупиняємося на темі транспорту.

«У нас непогано їздять маршрутки до вокзалу – 51, 41, 31, – каже пані Леся. – А от із доїздом до центру гірше. Усі ці маршрути прямують лише до готелю “Львів”, а далі повертають на Городоцьку. До центру їздить тільки 39-й автобус, але він ходить раз на пів години. Якщо потрібно до церкви Андрія, то вже біля готелю доводиться або пересідати, або йти пішки».

Також однією з головних проблем люди називають відсутність облаштованих укриттів.

«У мене мама старшого віку, живемо на п’ятому поверсі, будинок без ліфту. Під час повітряних тривог буває дуже страшно, – зізнається пані Люба. – Але ми сидимо вдома, бо ховатися немає де. Чотири роки повномасштабної війни: є тільки говоріння, а бомбосховищ нема».

Водночас інша співрозмовниця розповідає, що у них в дев’ятиповерхівці є підвал, частину якого облаштувала одна з сусідок. «Але як побачили, що у Дніпрі загинули люди саме у підвалі, більше туди не ходимо. Хоча і в квартирі не є безпечно».

Кажуть, що потрібні спеціально облаштовані укриття. Це можуть бути паркінги – і функціонально в мирний час, і безпечно, коли війна.

Питаємо у співрозмовниць, чи хотіли б вони переїхати в інший район міста. Вони зізнаються, що так, але таки мають надію, що згаданий проєкт змінить їхній район.

«Я би хотіла, – не приховує пані Люба. – Раніше ми жили на Привокзальній. Скільки років тут живу, а не можу звикнути».

«Я також, хоча живу тут багато років, – ділиться пані Леся. – Але маю надію, що проєкт все змінить».

Мешканці також побоюються будівництва поблизу Брюховицького лісу:

«Я би хотів, щоби цей район не чіпали житловою забудовою, – каже 38-річний Ярослав, що живе вулиці Щурата понад 30 років. – Тим більше високоповерхівками».

Його непокоїть факт, що масштабну забудову можуть планувати недалеко від самого Брюховицького лісу, однієї з найважливіших зелених зон біля міста. Адже виконком міськради ухвалив рішення про тестове планування північної ділянки Львова між Рясним, Левандівкою, Брюховичами та Голосківським кладовищем. Фактичне наближення забудови до Брюховицького лісу може спричинити втрату природного бар’єру та зон відпочинку, вважає він.

«Нова забудова – це додаткове навантаження на існуючі комунікації, транспорт та соціальну інфраструктуру, – зауважує Ярослав. – Все це може лише погіршити і без того складну ситуацію. Де гарантії, що соціальна інфраструктура з’явиться одночасно з житлом? Що не виникнуть проблеми з транспортом, які призведуть до колапсу? Що з часом забудова далі не заглиблюватиметься в лісовий масив, знищуючи його?»

Реконструкція вулиці Миколайчука: трамвай на Сихів

Цього року на вулиці Миколайчука планують розпочати реалізацію одного з наймасштабніших інфраструктурних проєктів, про який говорили вже не один рік. Йдеться про реконструкцію вулиці, яка передбачає будівництво трамвайної колії, що з’єднає центр міста і Сихів з Національним реабілітаційним центром UNBROKEN, де проходять лікування й реабілітацію українські військові та цивільні, які постраждали внаслідок війни.

Візуалізація

Роботи мали б стартувати в середині грудня, але під час війни за ці кошти будуть робити лише ту частину, яка стосується доїздів до лікарень – 1,4 км від вул. Миколайчука до Орлика і від вул. Орлика до ТЦ «Спартак». Цей ремонт планують виконувати протягом 18 місяців.

Читайте також: Пішохідний міст, трамвай і чотири смуги: як і коли почнуть реконструкцію вул. Миколайчука у Львові

До речі, після знесення ринку «Світлиця», що був розташований навпроти лікарні Святого Пантелеймона, і ділянка на вулиці Миколайчука готова до майбутньої реконструкції та прокладання трамвайних колій, які виконуватимуть, зокрема, за грантові кошти від французького уряду, але роботи планують почати у травні-червні 2026 року.

Зі сторони реабілітаційного центру планують облаштувати по всій протяжності вулиці безбар'єрні тротуари. До речі, на вулиці Миколайчука цього року відкрили перший з 8 соціальних будинків для пацієнтів реабілітаційного центру, які за станом здоров’я можуть жити поза межами лікарні та проходити реабілітацію. Тут вони зможуть жити, поки чекають на виготовлення протеза або проходять період соціальної адаптації, коли лікарню відвідують лише для процедур.

Біля входу в лікарню зустрічаємо 33-річного Івана на колісному кріслі. Він родом із Золочівського району, що на Львівщині, а зараз тут на лікуванні.

Іван отримав важке поранення під Часовим Яром: уламок роздробив йому гомілкову кістку. Ногу дивом вдалося зберегти. Але лікарі дають непогані прогнози, і він сподівається стати на ноги, але знає, як важко пересуватися людям з ампутованими кінцівками чи на протезах.

Співрозмовник наголошує, що інклюзивний простір і доступне середовище дуже важливі, аби всі могли самостійно пересуватися. Тому вважає, що трамвайна лінія, що з’єднає реабілітаційний центр з соціальним житлом, а також безбар'єрні тротуари, що з’являться в процесі реконструкції, життєво важливі для реабілітації поранених воїнів.

Читайте також: У Львові повідомили, куди перенесли ринок, на місці якого буде проєкт трамвайної колії

Ідею прокладання трамвайної лінії по Миколайчука підтримує й Мар’яна, мешканка вулиці Плугової. За її словами, це значно покращить транспортне сполучення, і переваги нового маршруту відчують не лише жителі району чи пацієнти реабілітаційного центру, а й мешканці всього міста.

Водночас наприкінці розмови дівчина, як і багато інших місцевих, нарікає на брак зелених зон поруч із житловими будинками.

«Найближчий парк – Замарстинівський, – каже вона. – До нього хвилин 15 пішки. Але хочеться більше зелених зон та громадських просторів усередині житлової забудови».

Цього року частину парку зробили доступним / Фото: ЛМР

З цим погоджується і пані Ірина, яка мешкає на перехресті Мазепи та Миколайчука.

«Потрібно більше зелених зон, де діти могли би гуляти, – каже вона. – Не всі будинки мають дворики, тож коли є настрій, ідемо в парк. Людина не лише працює – вона має ще й відпочивати. Трамвай – це добре. Він вміщає значно більше людей, ніж маршрутка, тихий, екологічний, а інтервал руху набагато менший».

За проєктом реконструкції Миколайчука планують облаштувати 18 громадських просторів: відпочинкові зони з лавками, лежаками та лавками-гойдалками, спортивні зони з тренажерами й елементами ігрових видів спорту, дитячі майданчики та затишні лавки вздовж озеленених доріжок.

Місцеві щиро сподіваються, що проєкт «Північний Львів» змінить їхнє буденне життя на краще, тож важливо, аби при плануванні в місті врахували потреби усіх сторін – і людей, які тут проходять реабілітацію, і забудовників, які планують розвивати цей район, і жителів, яким не байдужа його доля.

Наталя Меркулова

Фото авторки

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

_______________________________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.