Вулиці Львова. Волоська дорога – нижня частина вулиці Франка

7504 0
Спогади про часи, коли дітей не боялись пускати до школи через дорогу, а у дворі за «Чародійкою» крутили кіно

Вулиця, яку львів’яни знають як Франка, до 1950-го року складалась із кількох. Від площі Соборної до перехрестя з сучасною Зеленою вона називалась Панською, а з 1944-го року – Червоноармійською; від Зеленої до Менделєєва – Чернишевського; від Менделєєва до вулиці Зарицьких – площею Пруса (зараз площа носить ім’я, знову ж таки, Франка). Це частина давнього шляху, що починався від Галицької брами й вів на Галич, Коломию і далі на Буковину, Молдову й Волощину. Наша попередня екскурсія вулицею Франка завершилась на колишній площі Святої Софії, де тепер стоїть пам’ятник Іванові Трушу. Вирушаємо далі в бік середмістя.

Пам’ятник художнику роботи скульптора Сергія Олешка встановлений 1997-го року. Труш стоїть, обпершись об землю парасолькою, а в іншій руці тримає коробку з олівцями й фарбами. До нього на цій площі був пам’ятник радянському розвіднику Кузнєцову.

Іван Труш, працюючи у Львові, тісно співпрацював із Науковим товариством імені Шевченка, зокрема з Іваном Франком. Часто дарував йому свої картини, зокрема «Могилу Шевченка на Чернечій горі в Каневі» та «Вид на Дніпро з Володимирської гірки», які тепер висять на стіні в робочому кабінеті в Музеї Франка. Є тут і портрет поета, написаний Трушем.

1956-го року Труш помер, а на початку сімдесятих його іменем назвали Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва, розташований неподалік.

На розі площі – яскраво-червоний будинок (Франка, 98) із вежами на даху, збудований у 1893-му році. У 1960-80-х роках тут на першому поверсі була кнайпа «Холодок», куди, за словами автора серії «Львівські вулиці і кам’яниці» Ігоря Мельника, часто заходили старшокласники поближньої 28-ї школи. Там їх міг заскочити ще один завсідник – директор школи Петро Ковалишин.

На перетині вулиць Франка, Шота Руставелі та Стрийської ще на початку минулого століття з’явилися ятки з продуктами. Стіни й дах над ятками спорудили вже за радянських часів – офіційно Стрийський ринок відкрився 1947-го року.

Будинок під номером 64 збудований 1881-го року. Тоді там була школа лісництва, навколо якої посадили дендрарій. Зараз у будівлі школи кафедра екології Національного лісотехнічного університету України.

Що ближче до центру, то більше з’являється рекламних вивісок і щільніше розташовуються крамниці. Найбільше тут крамниць одягу та салонів краси.

Найвідомішим у другій половині ХХ століття був салон «Чародійка» (Франка, 23а). «Велика, чотириповерхова, вся така яскрава, – з усмішкою згадує Микола, що працює неподалік охоронцем. – Моя дружина туди ходила зачіску робити». Перукарні в цьому будинку вже немає, за приміщення точиться судова тяганина, а на першому поверсі продають уживаний одяг.

Сусідній будинок, що знаходиться у внутрішньому дворику, одразу за колишньою перукарнею під номером 23а. Двері до свого помешкання відчиняє пані Тетяна. «У нас останні двері, що збереглися такими, як були – із заглибленнями сантиметрів по двадцять. Були ще такі фільоночки – щитки з тонкої фанери в каркасі. Залишили їх собі принципово, інші квартири поміняли на нові, –  розповідає вона. –  І був іще вантажний ліфт. Не було розбірних меблів, тому возили ліфтом».

Тетяна Клименюк викладає у Львівській політехніці. До Львова переїхала ще дошкільням, 1960-го року. «Із цього будинку я пішла в перший клас до 35-ї школи, вона тут неподалік, – згадує вона. – Тоді було менше машин, і я ходила до школи сама. Й дітей своїх самих відпускала. А зараз уже багато машин – страшно».

Двір пані Тетяни – якраз позаду колишньої «Чародійки». Тут колись був кінотеатр просто неба «Літній-2».

«Сам будинок побудований 1926-го року. Він був подвійним, але одне крило розбомбили під час війни. Зараз там дитячий садок, – згадує пані Тетяна. – У тому садочку показували кіно. Я його дивилася, коли до школи ходила. Це був монастирський сад із багатьма видами дерев. Було дві акації – червона і біла. До сьогодні залишився тільки червоний каштан, а був іще білий. Були й фруктові дерева, на які я часто вилазила в дитинстві. Горіхи, сосни». За радянських часів монастирський парк став громадським. На місці «Чародійки» була брама з колонами й будки, в яких продавали квитки в кіно. Згодом браму знесли, щоб побудувати перукарню.

Сад, про який згадує пані Тетяна був висаджений навколо костелу Святої Урсули. Зараз головний вхід до храму із вулиці Зеленої. Збудований ще 1678-го року як костел Святої Урсули ордену домініканців, сьогодні – це центральна церква євангельських християн-баптистів.

«Після війни в будинку поселили військових – прикордонників. Тут жив генерал Єгоров, у якого – одного на весь двір – була машина. А в прибиральниці з першої квартири єдиної була собака на ім’я Пальма. Тепер усе змінилося. Тут нові мешканці, з того часу вже нікого немає. Останні кілька тополь на пагорбі вирубали кілька років тому, а дерева біля входу у двір – буквально тиждень тому: тепер тут стоянки для машин», – розповідає пані Тетяна.

Зведені у 1910-1912-х роках будинки № 46,48, 50 і 52 утворюють цікаву архітектурну композицію – курдонер, себто двір перед парадним фасадом.

Неподалік – жовті стіни, що вирізняються на тлі навколишньої сірої забудови. У 1884-му році тут спорудили монастирський комплекс отців Редемптористів із церквою Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. За радянських часів у ньому облаштували гуртожиток компартійної школи, потім – туристичну базу та кафе.

Сучасна вулиця Саксаганського раніше була частиною вулиці Зиблікевича. У будинку на Саксаганського, 13 спершу була прокуратура та військова інспекція, за радянських часів – штаб з'єднання військово-повітряних сил, сьогодні тут розмішений адміністративний суд. Протягом 1887-1893-х років у попередньому будинку за цією адресою жив Іван Франко. Тут народилися його двоє синів та донька.

На Франка жили також математик Стефан Банах, історик Мирон Кордуба й один із творців наукової школи цивільного права Ернест Тілль.

На деяких кам’яницях XVIII-XIX століття з’явились сучасні надбудови, наприклад, у будинку №8.

Ми наближаємось до центру міста. Початок вулиці – площа Соборна, кінцева зупинка трамвайних маршрутів №3 та 11, а віднедавна – нового маршруту №8. 

Трамвай їздив Панською повз сучасну Соборну площу з 1895-го року.

За тиждень вирушимо в наступну прогулянку Львовом!

Підготувала Оля Василець

Фото авторки та з відкритих джерел

Вулиці Львова

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!