
«Усі хочуть працювати розумом, а не мітлою». Чотири історії львівських двірників
Ще треті півні не співали, а Львів уже метений. Щодня, без свят і вихідних. Хтось із третьої ночі, а хтось ближче до світанку, о будь-якій порі року та за будь-якої погоди вони виходять на вулицю, щоб робити місто чистішим. Нарікають здебільшого на малу зарплатню й на те, що їхня робота залишається не оціненою. Та якби одного дня вони дозволили собі не вийти на роботу, львів’яни точно помітили б зміни. Tvoemisto.tv провело ранок із чотирма львівськими двірниками.
Пані Рома
Усміхнена, у червоному береті, через яку колежанки кличуть її Червоною Шапочкою. Романія працює в комунальному підприємстві три роки. Любить читати фентезі й не боїться фільмів жахів – знає, що все це вигадки.
– Я сама з села, а працюю у Львові. На роботу їхати треба хвилин сорок, тому прокидаюсь о пів на п’яту. Раніше працювала в «Енергозбуті», а коли батьків не стало, пішла на цю роботу, – розповідає вона.
Пані Рому можна зустріти біля університету імені Франка – на вулицях Лепкого, Огієнка та Щепкіна. Час від часу жінка робить перерву й роззирається навколо. Зізнається, що історії львівських вулиць підслуховує в гідів, які часом заводять сюди туристів.
– Подивіться, як кожен будинок має рельєф. Ці будинки будували багаті люди – кожен для себе, – вказує вона на забудову дев’ятнадцятого століття. – В нас не тільки центр красивий. Якщо їхати в бік Рави-Руської – той район Рогаткою називають – там теж дуже красиво. Завжди милуюся цими будинками. Я бувала в Білорусі й бачила тамтешні міста – вони радянські, однотипні, будинки як сірникові коробки. А от таких міст, як Одеса чи наш Львів, мало. Тому мені цікаве місто, в якому я живу.
Згадує, як у продуктовій крамниці на Лепкого колись спрацювала сигналізація. Приїхали люди в формі з автоматами, бігали й перевіряли територію біля будинку. А загалом район тихий – можливо, через сусідство з обласним управлінням поліції, каже пані Рома.
– Хай там яка погода, ми мусимо працювати. У дощ нам дають дощовики. Краще влітку, бо взимку холодно. Ще й зі старих будинків треба лід збивати – важко. Свят у нас нема – ні Різдва, ні Великодня. Є двадцять чотири дні відпустки, але я її вже використала, – розповідає двірничка.
Щодня о 10 годині керівництво ЛКП перевіряє, чи заметений асфальт. Поза тим двірники самі планують свій робочий час.
– Можу попити каву, посидіти. Хочу – йду подвір’я замітаю, а хочу – на базар закупи робити, а потім піду помию сходи. Головне, щоб люди не жалілися й було чисто. Але жаліються щодня – комусь сходи давно не миті, комусь пакети для сміття невчасно поставила.
Незадоволені телефонують на гарячу лінію міста, й двірників ЛКП штрафують. Якось один із мешканців подзвонив і сказав, що під’їзд не вимитий. Пані Рома каже, що їй було гірко до сліз:
– Пішла перемивати. Але все одно я люблю свою роботу, люблю спілкуватися з людьми. Хтось може насварити, але ж люди не зі зла. Може, людина просто не має з ким поговорити, а поспілкується зі мною – і стане легше. Це життя.
Вона додає, що на свята, особливо перед Новим роком, їй іноді дарують шоколадки й мандаринки, а то й на каву покличуть. Усе тому, каже пані Рома, що вона відкрита до людей.
Пані Марія
О третій ночі пані Марія виходить на роботу. За нею закріплена велика територія: вулиці Грушевського, Франка й початок Стрийської. Працює, поки не прибере все. В суботу зараховують лише чотири години роботи, хоча прибирання триває значно довше. І так уже двадцять чотири роки – майже половину її життя.
– Я така собі бита життям жінка, – розповідає вона. – Працюю на одному підприємстві й нікуди звідти не йду. Одинадцять років тому в мене згоріло житло. Відтоді живу в підвалі зі щурами. Ще й двох дітей маю, хоч уже й дорослих. Ну, що ж, б’юся, але не здамся.
Бідкається, що часто вислуховує від людей лайку, зауваження, терпить хамське ставлення.
– Загалом усі агресивніші стали – і пенсіонери, і молодь. Є такі, що знають мене, але не вітаються, – каже пані Марія. – Але у Львові споконвіку жили добрі люди. Щоправда, зараз приїжджих побільшало, але навіть вони ставляться до нас добре. Дуже привітні в мене мешканці на вулиці Франка. Ніколи не відмовлять у воді, треба засіб для миття підлоги купити – куплять. Але я б вам показала, що люди до смітників кидають… Там і голки від шприців можна знайти, і що завгодно.
Пані Марія поспішає на вулицю Кирила й Мефодія, де працює її подруга Надія. Жінки перекидаються парою слів і розходяться. Сьома ранку, падає дрібний дощ, і роботи в них іще багато. Пані Надія дізнається, що у верхній частині вулиці, де вона вже прибрала, хтось знов кинув сміття. Треба повертатись і починати все знову.
Пані Надія
Тридцять три роки вона працює двірничкою, з них двадцять вісім тут, на Кирила і Мефодія. Починала з прибирання трьох будинків. Але двірників меншало, а отже, в кожного, хто далі погоджувався залишатись, роботи більшало. На запитання про зарплатню дає загальну, але досить промовисту характеристику: «копійки».
– Ми ледь кінці з кінцями зводимо. Я маю одну дільницю, тому можу виходити на роботу о пів на шосту. А як буде сніг, потрібно буде о третій прокидатися, щоб хоч відгорнути стежку, поки люди не затоптали. Бо як затопчуть, то треба брати лом і бити. Ми не маємо техніки – тільки дві руки, віник, совок і лопата.
Згадує, що тоді, коли починала, Львів був чистішим, смітили менше, й прибирати вдавалося швидше і якісніше. Раз на місяць співробітників ЛКП збирають на толоку – прибирати горища, підвали, чистити й фарбувати будинки.
– Львів нашими руками робиться чистішим. Якщо не вийти на роботу один день, уявіть, що буде, – каже вона. – Не знаю, як в інших країнах чи містах – не бувала. Але кажуть, що Львів найчистіший і найкращий. А я вже просто звикла до нього за стільки років.
Свою роботу вона називає не тільки важкою, а ще й небезпечною. Часом доводиться захищатись від агресорів – то безхатьків із підвалу виганяти, то втікати від п’яних. Та й між собою двірники, зізнається пані Надія, часто сваряться.
Пан Богдан
Він працював на заводі «Електрон». Коли п’ять років тому роботи для нього на підприємстві не стало, пішов до ЛКП двірником – доглядати вулицю Угорську на Новому Львові. Під його опікою три будинки.
– Прокидаюсь о четвертій чи п’ятій ранку. Мені важко так рано вставати – доводиться боротися з собою, – розповідає він про свій робочий день. – Найперше треба попідмітати тротуари. Зараз трошки легше, бо листя вже все прибрав, але скоро почнеться сніг. Я часом прошу, аби хтось допоміг – колектив має розділяти роботу… Але поки що такого немає.
За три роки ділянка, де порядкує пан Богдан, змінилась до невпізнаваності. Замість асфальту хідники замостили плиткою. З’явилась трамвайна зупинка, й перехрестя Угорської та проспекту Червоної Калини стало багатолюдним.
– Раніше тут не було багато людей, а тепер весь час кудись біжать, метушня постійна. Тепер тут люди зі всього Львова, місцевих важко зустріти, – розповідає двірник. Сам він мешкає поруч, на Угорській. – Вийшов із дому – і вже на роботі. Порядок навів і приємно, коли чисто.
Зарплатня двірника, каже він, не залежить від території, яку треба прибрати. Тож і брати собі більше роботи немає сенсу. До того ж, за словами пана Богдана, дисципліни немає – кожен намагається перекласти свої обов’язки на іншого.
– Нашу роботу ніхто не помічає. Але, якщо б перестали прибирати, відразу б помітили, – каже він. – Народ невихований, кидають сміття, не доносячи до контейнерів. Що вже казати про сортування сміття, якщо його й викинути акуратно не хочуть? А чистоти хочеться всім. Усі хочуть працювати головою, а не мітлою. Мітлою – це не популярно.
Оля Василець
Репортаж Твого міста
- Як виник книжковий біля Федорова у Львові і чи досі там є російські книжки
- «Любий Ярославе, Львів плаче з тобою». У місті поховали родину Базилевичів
- Історії родин та львівських вулиць. До чого відкрив доступ Держархів Львівщини
- “Від нас могло нічого не лишитися”. Мешканці Сихова оговтуються після атаки
- Уперше по-новому. Як святкуватимуть Різдво у головних храмах Львова
- «Українські перевізники як заручники». Репортаж із заблокованого кордону
- «Підемо на пікет, якщо її закриють». Що буде з останньою комунальною лазнею Львова
- «Не штрафуйте нас, будь ласка, ми чемні» або Як працює велопатруль у Львові
- Ікони на склі, вишиванки, живопис. У Львові відкрили виставку з унікальної колекції
- На спогад про Гармаша, який хотів відродити «Республіку святого саду»
- «Мусить змінитися». Що відбувається в Медцентрі ЗСУ у Львові
- Шарм і катастрофа. Як у самому центрі Львова руйнується монастир XVII століття
- Як зміняться вулиці Княгині Ольги і Наукова та що буде з мостом
- Львівський ювелірний піде з молотка. Репортаж із заводу, що працює 80 років
- Таємниці підземних переходів Львівської політехніки
- Водії чекають 5-6 діб. Що відбувається на кордоні з Польщею та як вирішити проблему
- Рятують старі речі зі смітників. Як у Львові працює бюро архітектурного порятунку
- Озера твого міста. Де у Львові можна побачити набережну і відпочити
- «Зараз нас годує Закарпаття». Яка ситуація з овочами та фруктами у Львові і які ціни
- «Це компроміс». Як виглядає вулиця Степана Бандери у Львові
- 1200 порцій за пів години. Як біля Львівського вокзалу працює польова кухня
- «Там пекло, але хочемо додому». Історії людей, які змушені перечекати війну у Львові
- «Все буде добре, сину». Репортаж з кордону, куди українців вигнала війна
- Чому закрили гастроном «Сквозняк» і що буде з будинком Сегаля у Львові
- «Пірнаю вже 10 років». Як львівський викладач займається моржуванням
- Усе буде кебаб, або Чому вулична їжа витісняє у Львові локальну кухню
- «Ще з тих часів». Як у центрі Львова збереглося радянське кафе
- Загадка трояндового будинку. Як львів’янка самотужки реставрує будинок із розписами
- А якщо напад? В якому стані перебувають укриття у львівських школах
- Ковчег Дзиндри. Репортаж із музею, який знайдеш там, де не очікуєш
- «Сліпі не можуть жити серед сліпих». Репортаж з аварійного будинку для незрячих
- Містом на інвалідному візку. Чи стали оновлені вулиці Львова доступними. Експеримент
- Такого у Львові більше ніхто не робить. Репортаж із майстерні аніматора
- Простір співжиття. Блиск і бідність львівських дворів
- Тут живе дух Львова. Як працює сторічний музичний магазин, який потрапив до рекордів України
- Хвороба без фільтрів. Історія одного пацієнта з Covid-лікарні у Львові
- Карпатсько-літературна одіссея горами, грибами і творчістю
- Зберегти синагогу
- «Обдзвонювали всіх». Як живе містечко, де вакцинували найбільше людей
- Нове життя старого Підзамча. Репортаж з промислового центру Львова
- Історія львівської Фабрики кахлевих печей, яка встояла крізь століття. Фоторепортаж
- Після хвилі. Як львівська грекиня відроджує втрачену ідентичність
- Богородиця і Христос у вишиванці. На Львівщині є храм з неповторним іконостасом
- Ліки для Гаяне
- «Ми були першими». Репортаж з крафтової пивоварні у Львові
- 80 років повернення. Як у центрі Львова відновлюють церкву, яку знищила бомба
- Шеф Анкіт
- Пережив бомбардування і банкрутство. Репортаж із львівського локомотиворемонтного заводу
- «20 років вже тут збираємось». Як сьогодні працює книжковий ринок біля Федорова
- Між паранджею та вишиванкою
- Викорінені
- «Називайте мене Джонні». Історія білоруса, змушеного переховуватися у Львові
- «Працюємо сповна». Репортаж з єдиного в Україні заводу, де виготовляють пожежні танки
- Дім для всіх. Як живуть мешканці Спільноти взаємодопомоги «Оселя»
- Штучна шкіра та вправність рук. Як у Львові рятують дітей і дорослих з опіками
- Як живеться під дахом Першого театру
- «Ало, що у вас трапилось». Репортаж із диспетчерської Центру екстреної меддопомоги у Львові
- Конструктор для дорослих. Як у Львові ремонтують і модернізують літаки-винищувачі
- Музей залишених секретів. Історія гуцулки, яку відвідували митці і політики
- Смак дитинства упродовж пів століття. Як у Львові працює фабрика «Світоч»
- Де живе львівський Лускунчик. Історія склодзеркального заводу у Львові
- Як у Львові терміново розгортають новий Covid-корпус. Фоторепортаж
- Перше правило – мовчати про коронавірус. Як переживають карантин бездомні у Львові
- «Сьогодні я не поцілую тебе на ніч». Репортаж із Covid-відділення у Львові
- Зробити поле для гольфу своїми силами? Подорож до амбітної та історичної Сколівщини
- «Ти роботу собі нормальну знайди!» Як це працювати контролером у трамваях Львова. Репортаж
- Чи можна заразитись туберкульозом у трамваї? Репортаж із львівського Центру легеневого здоров’я
- «Не будіть у нас звіра!». Як у Львові минув діалог влади і громади. Репортаж
- Волонтер з Донецька, пані Лавра з Чупринки. Репортаж з Маршу нескорених у Львові
- Хто більше любить Україну? Як Порошенко і Вакарчук одночасно агітували у Львові. Репортаж
- З'їли і не заплатили. Як минув день довіри у ресторанах Львова. Фоторепортаж
- На шпацер з наукою. Як у Львові на вечір ожили відомі вчені
- У бібліотеку через інстаграм. Для кого працюють львівські медіатеки
- Вулиця веж і винарень. Фоторепортаж із першого вуличного фестивалю на Лесі Українки
- Невідкладна допомога парасолькам. Фоторепортаж із львівської майстерні «Айболить»
- Вдихни і співай. Як живе львівський ансамбль незрячих «Струмочок»
- Передайте далі. Репортаж із львівської маршрутки
- Купити гамак, вишиванку і козу. Фоторепортаж із Косівського ринку
- Яким буде сміттєпереробний завод у Львові. Приклад Польщі
- Три по піісят. Репортаж із совкових барів Львова
- Не заходьте за стрічку! Репортаж із відкриття Бескидського тунелю
- Останній дзвоник у російській, українській та польській школах Львова. Репортаж
- Буки Розточчя. Як дбають про природну спадщину ЮНЕСКО поблизу Львова
- Друг на годину. Фотопрогулянка з песиками з ЛКП «Лев»
- День Валентина у Львові. Дев'ять теплих фото і одна історія про кохання
- Потопити «човників». Репортаж із черги на пункті пропуску в Шегинях
- Чекаючи на господаря. Фоторепортаж із притулку для тварин «Милосердя»
- «Скоро нас спишуть». Як помирають книжки в бібліотеках
- Львівський Шанхай. Фоторепортаж із блошиного ринку
- Сварог на Знесінні. Як живуть львівські рідновіри
- Три «К» для перезавантаження Центру Довженка на Сихові
- Конституція Левандівки. Як культурний центр «Супутник» розвиває район
- «Раніше звідси лише вперед ногами виносили». Перезавантаження Органного залу
- Нецифрові технології. Фоторепортаж із графічної майстерні Академії друкарства
- Розкраєні. Як село на кордоні стало торговельною хвірткою до Євросоюзу
- Безпритульні, притульні. Як живуть вуличні собаки в Україні та Польщі
- Хоспіс, а не вмиральня. Як піклуються про смертельно хворих в Україні і Польщі
- Щось таке справжнє. Як в Україні й Польщі відроджують традиційну музику
- Життя, смерть, шахта. Як ведеться гірникам Львівщини та Польщі