
Фото:theukrainians
Він дуже поспішав жити. In memoriam Остап Лозинський
Вона дружила з іконописцем Остапом Лозинським, провідувала його у лікарні напередодні смерті. Тоді, каже, вона ще сподівалась, що він ще побореться, що його втримає та волосина з голови Митрополита. Але він помер 6 січня, перед Святвечором, у час, який так любив, і коли збирав у своїй майстерні величезну мистецьку родину колядувати.
«Він був, як воїн з бою, або як зморений голодом чоловік», – каже вона. Іванка Крип’якевич розповідає, що намагається пригадати його обличчя у той останній день його життя, щоб намалювати портрет.
Художниця додає, що приголомшена, говорить спокійно, пригадує…
Остап і кулінарія
Його захопленням була кулінарія. Він робив прекрасний холодець, пік завиванці, маківники, пампухи, робив пару відер куті і до неї всякі несамовиті присмачки. Він запрошував до себе на Різдво всіх, хто міг прийти. Приходили переважно художники зі своїми дружинами, дітьми. У його майстерні, що на вулиці Лисенка, ніде було яблуку впасти і було дуже весело. Я ніколи не була на тих святкуваннях, але бачила фотографії. Для того, щоби зробити фото тих всіх людей, то треба було з пів години, щоби їх всіх розмістити. Одні вилазили на фотелі, крісла, було три-п’ять рядів. Хтось сідав на підлогу, хтось лягав, щоби всіх було видно. Усі колядували. Остап був добрим батьком для художників. Для мене Остап був другом.
Остап і Національний музей
Він мріяв стати директором Національного музею. І це була не просто мрія якогось хлопчака, він пропрацював там добрий десяток років. Він знав його від підвалу до горища, знав всі фондосховища. І він був дуже щасливий там. Він розвивався, писав наукові праці, реставрував. Він мав бачення для оновлення того музею. Хотів його перетворити у живий музей. Вважав, що попередня система зашкарубла, відстала. Розробив спеціальну програму оновлення. Розповідав, як в Києві відбувалось голосування, як обирали керівника. Там було декілька нечесних ходів і він не отримав підтримки. Це дуже сумна історія. Остап дуже важко це пережив. Він нікому не говорив, що йому прикро, сумно, але він був розчавлений.
Остап і старожитності
Він рятував старожитності. Його батько – колекціонер, ріс серед краси. Робив експедиції, переважно до Криворівні, їздив туди щоліта. Він мав якийсь дар, відчував, де є те, що йому потрібне. Просто заходив у хати і бачив, що десь в куті валяється стара вишиванка, десь старе розп’яття лежить під церквою, десь якісь кахлі. Він привіз автентичні кахлі з 19 століття, що їх десь замурували. Вони були вимазані вапном. Він чесно купував ці речі, не робив з того якогось нечесного гендлю. У нього в хаті був музей. Я була там, і в майстерні була. Стіни у нього завішані старими прекрасними речами, які його надихали. Я думаю, що варто зробити у Львові музей Остапа Лозинського.
Остап і жінки
Він був страшенно веселий. Бабця Оленка, що приймала його в Криворівні, любила його. Він завжди чарочку з нею вип’є, і комплімент зробить, скаже «ви так прекрасно виглядаєте». А бабці Олені вісімдесят з гаком років. Остап дуже побожно відносився до жінок, з величезною повагою. Я коло нього розцвітала, гарно почувалась. Кожна жінка розцвітає, коли біля неї перебуває справжній чоловік. Він мав таке гарне виховання, міг поцілувати жінці руку, подати плащ. Ми з ним разом працювали, я мала щастя робити з ним замовлення в каплиці Стрітення Господнього в УКУ і хочу, щоби його відспівували там. Він залишив у цих стінах свій автопортрет, його обличчя, наскільки знаю, є в одного із пророків у тій каплиці.
Тепер Остап знову збирає усіх на Різдво, щоправда цього разу іншим способом. Прийдуть кілька тисяч людей, точно. Смерть Остапа – то велика втрата, як Модеста Сосенка чи Олекси Новаківського.
Остап відчував, що життя коротке, намагався встигнути усе. Він дуже спішив жити, стільки всього робив. Я йому вчора казала: «Остапе, ти зробив книжку про Євгена Лисика, то вже такий труд», а він каже: «Ти ще не бачила цієї моєї нової книжки про народне мистецтво». Він відчував. Декілька років тому зробив дуже дивний, сильний, емоційний твір, який називався «Тривога». То було з десять картин у ріст Людини, які він намалював чорною і білою фарбою тільки. Там дуже мало було кольорів, може десь трохи червоного. Цей цикл був дуже успішною виставкою, і її одразу купили чи до Варшави, чи кудись. Але друзі кажуть, що на відкритті власної виставки у вересні він був інакший – скорботний, тривожний. І тепер вони розуміють, що він щось відчував.
Роман Ламанський, Вікторія Савіцька
Фото Ірини Середи для The Ukrainians
Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку
- Що чекає на Львівський медуніверситет. Інтерв'ю з новим ректором
- Чи зрозумів Папа, що відбувається в Україні? Про візит кардинала у москву, війну, МП
- У Львові збудують муніципальний кампус. Як зміниться один із районів міста
- Львів тестує безготівкову оплату. Як це працює та що з е-квитком
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- «Парк не має стати заднім двором». Що буде з Погулянкою та як її варто змінити
- Інвестиції у завтра. Чому ІТ-освіту не можна ставити на паузу
- Не забудуй берега річки селища свого. Репортаж із підтопленої Східниці
- «Розпад Росії неминучий». Інтерв’ю з Янушем Буґайським та Уляною Супрун
- Везли у багажниках. Як поблизу Львова рятують травмованих під час війни птахів
- А вони відчинені? «Рейд» львівськими укриттями
- Підземний паркінг, або Остання крапля терпіння для ЮНЕСКО
- Замість підсумку шкільного року. Чи працюють у школах Львова басейни та що можна зробити
- «Львову бракує зеленого каркаса». Що не так із повітрям у місті та як це змінити
- «Ми чекали, що буде війна у Львові». Розмова з добровольцем Ярополком Пшиком
- Для України вірогідними є чотири сценарії. Два з них позитивні
- Пікнік на галявині та ніяких «подяк». Якими є випускні за кордоном
- Що не так із реабілітацією військових та чому це стосується кожного
- Привид «Люсії», або Чому у Львові знесли історичну віллу
- У музей або під асфальт. Як Львівщина позбувається радянських пам’ятників
- Гривня за квадратний метр. Що відбувається з комунальним майном Львівської облради
- «Усе буде добре, мамо». Розмова з тими, що втратили синів на війні
- Галина Крук: Коли нас перестануть запитувати, хто наш Достоєвський?
- Складено рейтинг 200 найбільших компаній Львівщини за виторгом за рік
- Місце пам’яті. Як Львів створює нове військове кладовище
- Довга історія короткого моста, або чому Рясне може стати «островом»
- «Король пішов на війну». Як Львів святкуватиме День міста
- «Ми як на пороховій бочці». Як живе Розвадів, де стався витік газу