Фото: Анна Ютченко
Вулиця веж і винарень. Фоторепортаж із першого вуличного фестивалю на Лесі Українки
Нецентральна центральна
Вулиця, що веде від театру імені Марії Заньковецької і впирається у колишній міський мур, колись Скарбковська (на честь засновника згаданого театру Станіслава Скарбка), а нині – Лесі Українки, за кілька століть свого існування еволюціонувала від мало кому потрібної середньовічної околиці до популярного місця зустрічей, сніданків у кафе та вечірніх посиденьок у винарнях.
Вулиця Лесі Українки розташована у колишньому вірменському кварталі, паралельна до завжди переповненої Вірменської. Ще кілька років тому це був простір, вільний від туристів та літніх терас. Тепер винарні, бари та ресторани тут є ледь не в кожній кам’яниці. Натомість продуктові крамниці та аптека звідси зникли. Та ця вулиця і досі зберігає репутацію привабливо домашньої, порівняно з іншими людними вулицями середмістя.
У 2012 році після капітального ремонту її зробили пішохідною, а через рік уздовж вулиці, по центру, встановили нові лавки. Минулого ж року тут висадили дерева – клен та липи. Охочих втекти з гамірних Староєврейської чи Вірменської стало більше.
Читайте також: Площа Митна і Фабрика повидла. Як ревіталізують громадські простори у Львові
Вежа розбрату
Вулицю Лесі Українки проклали ще у XVIII столітті після розбирання міських мурів. Частково вона є виворотом сусідньої Вірменської: її парна сторона складається з тильної сторони будинків на Вірменській. Саме тому зайти до них з Лесі Українки часто не можна – бо немає брам.
У Середньовіччі тут були розташовані вежі Високого муру Львова: Краківська брама з вежею Кушнірів, Вежа Золотників (Лесі Українки, 3), Пуста (Лесі Українки, 7), Бляхарів (Лесі Українки, 17), Мечників (Лесі Українки, 23), Ткачів (при вулиці Друкарській, 11), Шапкарів і сідлярів (Лесі Українки, 37), Пиво- і медоварів (навпроти будинку при вулиці Лесі Українки, 41) та Римарська (або Льодова). Залишки останньої збереглися до сьогодні на розі з Підвальною. Її назва пов’язана з першими власниками – римарями, тобто ремісниками, що обробляли шкіру й хутро.
Читайте також: Йди на завод. Як індустріальний простір зробити мистецьким
Колись кожною львівською вежею опікувався певний цех ремісників. Вони зобов’язувалися утримувати в доброму стані саму вежу й близько семи метрів муру по обидва боки башти. Цех також мав забезпечувати вежу зброєю і провіантом, а крім того – щорічно сплачувати певну суму на утримання міських укріплень. Під час облоги міста члени цеху складали залогу башти. Подейкують, що вогнем саме з Римарської вежі колись зупинили перший штурм Максима Кривоноса, полковника Богдана Хмельницького.
Через регулярні у XVII столітті облоги вежа добряче постраждала, а на її ремонт коштів у римарів не було. Подальша її доля була дещо трагікомічною: спершу магістрат намагався нав’язати вежу домініканцям, аби ті зробили з неї дзвіницю (замість встановленої раніше дерев’яної), домініканці ж пручались, жалілись на брак грошей і оскаржували рішення магістрату у губернському правлінні. Утім, у 1810 році губернатор таки примусив орден переробити вежу на дзвіницю, причому власним коштом.
Проте виявилось, що поки місто сварилось із ченцями, у 1775 році у вежі встигли закласти льодовню для губернаторських потреб – з 1810 року нею опікувався польський кондитер Ян Товарницький.
Льодовня через холод і вологу відверто шкодила фундаменту вежі, на що постійно звертали увагу домініканці. Проте, оскільки магістрат не хотів конфліктувати з губернатором (який отримував з вежі лід), міські технічні комісії аж до 1849 року давали заключення, що льодовий склад небезпеки для будівлі не становить. Нарешті наказ про аварійний стан вежі видали (льодовня за цей час встигла змінити власника), і у 1852 році її почали розбирати. Що й робили наступні 20 років.
Вуличне свято по-домашньому
Про існування колись скандальної будівлі тепер нагадує лише фрагмент стіни, який зберігся на розі з боку монастирського будинку, у верхній частині вулиці Лесі Українки. Якраз тут і влаштували вуличний фестиваль.
Від театру Марії Заньковецької до перетину з Друкарською – всюди можна зупинитись, зустріти друзів чи перепочити за столиком, спостерігаючи за перехожими.
Тільки верхня частина вулиці залишається вільною – лише студентське кафе та лавочки. Тож мешканці та гості вулиці Лесі, які звикли зустрічатися й проводити час нанизу, задумали розширити межі свого обжитого простору. Купили мотузки й різнокольорову тканину, власноруч порізали її на смужки, склеїли та розвісили між будинками. Принесли гірлянди, запросили діджея, накрили посеред вулиці стіл із квітами та свічками, запросили друзів.
«У містах і селах Греції, Португалії чи Італії люди спеціально готуються до свята вулиці впродовж двох-трьох місяців. Стараються використовувати домашні матеріали, прикраси та їжу, навіть роблять спеціальні красиві костюми. Як на перший раз, то ми не стали влаштовувати аж таке дійство. Але майже все, що тут є, зроблено своїми руками. Наші друзі, які мають власні заклади на інших вулицях, прийшли й готували тут з нами, пропонували свої вироби, грали музику. Це свято – як день народження цієї вулиці!», – каже Чад Зоратлі.
Чад – один з авторів ідеї святкування на Лесі Українки. Його ще називають «нічним мером Львова» – через вечірки, що він організовує по всьому місту. Вісім років тому Чад переїхав до Львова з Греції. Саме з вулиці Лесі Українки почалося його професійне життя у місті. До будинку №16, де й зараз працює винарня The Room, можна було прийти вдень і залишитись до пізньої ночі – за вином, чіабатою та розмовами із Чадом, що тут працював.
Довіра після дощу
Свято вулиці на Лесі Українки хоч і нагадує нещодавню районну вечірку на Рейтарській у Києві, проте відрізняється від неї. Фестиваль київської вулиці організовували її локальні бізнеси. Натомість власники закладів на Лесі долучалися здебільшого підтримкою та допомогою з технічним забезпеченням.
Більш активним виявилося Львівське вище професійне училище харчових технологій. Викладачі разом зі студентами пропонували свою випічку: кіші з грибами або яблуками, схожі одночасно на здоровенні кекси та весільні калачі. Також училище вперше відкрило для вільного доступу свій спортивний майданчик, більше схожий на сад із баскетбольними сітками поміж винограду на хвіртках і рослинах у горщиках.
«Це дуже добра ідея – залучати людей, щоб вони могли щось нове подивитися на своїй звичній вулиці, з іншими познайомитися», – вважає Галина Григорівна, заступниця директора з навчально-виробничої роботи училища.
Ідея залучити до роботи майданчик-сад належала Бієнале довіри, що влітку вже спробувало згуртувати мешканців Львова, запросивши усіх на спільний сніданок.
«Свято вулиці - це завжди привід подивитися на неї під новим кутом: як на громадський простір для життя, спілкування, перебування, а не просто "пробігтися", "перейтися", "прогулятися"», – зазначила програмна директорка платформи Євгенія Нестерович.
Подивитись на вулицю під різними кутами в першу чергу змогли діти, що прийшли гратися на подвір’ї, та їхні батьки, які наважились прийти після зливи та грози, що ледь не змила усю підготовку до свята униз по вулиці.
Через погоду святкування почалося не в обід (як планувалось), а трохи під вечір, коли львівський дощ припинився, а лавки зі столами повністю висохли.
Посидіти на нових лавочках посеред старої вулиці, минаючи групи туристів, приходили львів’яни – з сусідніх вулиць, з віддалених районів. Тут зустрічались старі друзі та нові знайомі, вечеряли за спільним столом, купляли на згадку: спеціальні смаколики – своїм собакам, дизайнерські речі – собі.
Перший день народження вулиці Лесі Українки відбувся.
Марта Коник
Фото: Анна Ютченко
Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.
Репортаж Твого міста
- “Від нас могло нічого не лишитися”. Мешканці Сихова оговтуються після атаки
- Уперше по-новому. Як святкуватимуть Різдво у головних храмах Львова
- «Українські перевізники як заручники». Репортаж із заблокованого кордону
- «Підемо на пікет, якщо її закриють». Що буде з останньою комунальною лазнею Львова
- «Не штрафуйте нас, будь ласка, ми чемні» або Як працює велопатруль у Львові
- Ікони на склі, вишиванки, живопис. У Львові відкрили виставку з унікальної колекції
- На спогад про Гармаша, який хотів відродити «Республіку святого саду»
- «Мусить змінитися». Що відбувається в Медцентрі ЗСУ у Львові
- Шарм і катастрофа. Як у самому центрі Львова руйнується монастир XVII століття
- Як зміняться вулиці Княгині Ольги і Наукова та що буде з мостом
- Львівський ювелірний піде з молотка. Репортаж із заводу, що працює 80 років
- Таємниці підземних переходів Львівської політехніки
- Водії чекають 5-6 діб. Що відбувається на кордоні з Польщею та як вирішити проблему
- Рятують старі речі зі смітників. Як у Львові працює бюро архітектурного порятунку
- Озера твого міста. Де у Львові можна побачити набережну і відпочити
- «Зараз нас годує Закарпаття». Яка ситуація з овочами та фруктами у Львові і які ціни
- «Це компроміс». Як виглядає вулиця Степана Бандери у Львові
- 1200 порцій за пів години. Як біля Львівського вокзалу працює польова кухня
- «Там пекло, але хочемо додому». Історії людей, які змушені перечекати війну у Львові
- «Все буде добре, сину». Репортаж з кордону, куди українців вигнала війна
- Чому закрили гастроном «Сквозняк» і що буде з будинком Сегаля у Львові
- «Пірнаю вже 10 років». Як львівський викладач займається моржуванням
- Усе буде кебаб, або Чому вулична їжа витісняє у Львові локальну кухню
- «Ще з тих часів». Як у центрі Львова збереглося радянське кафе
- Загадка трояндового будинку. Як львів’янка самотужки реставрує будинок із розписами
- А якщо напад? В якому стані перебувають укриття у львівських школах
- Ковчег Дзиндри. Репортаж із музею, який знайдеш там, де не очікуєш
- «Сліпі не можуть жити серед сліпих». Репортаж з аварійного будинку для незрячих
- Містом на інвалідному візку. Чи стали оновлені вулиці Львова доступними. Експеримент
- Такого у Львові більше ніхто не робить. Репортаж із майстерні аніматора
- Простір співжиття. Блиск і бідність львівських дворів
- Тут живе дух Львова. Як працює сторічний музичний магазин, який потрапив до рекордів України
- Хвороба без фільтрів. Історія одного пацієнта з Covid-лікарні у Львові
- Карпатсько-літературна одіссея горами, грибами і творчістю
- Зберегти синагогу
- «Обдзвонювали всіх». Як живе містечко, де вакцинували найбільше людей
- Нове життя старого Підзамча. Репортаж з промислового центру Львова
- Історія львівської Фабрики кахлевих печей, яка встояла крізь століття. Фоторепортаж
- Після хвилі. Як львівська грекиня відроджує втрачену ідентичність
- Богородиця і Христос у вишиванці. На Львівщині є храм з неповторним іконостасом
- Ліки для Гаяне
- «Ми були першими». Репортаж з крафтової пивоварні у Львові
- 80 років повернення. Як у центрі Львова відновлюють церкву, яку знищила бомба
- Шеф Анкіт
- Пережив бомбардування і банкрутство. Репортаж із львівського локомотиворемонтного заводу
- «20 років вже тут збираємось». Як сьогодні працює книжковий ринок біля Федорова
- Між паранджею та вишиванкою
- Викорінені
- «Називайте мене Джонні». Історія білоруса, змушеного переховуватися у Львові
- «Працюємо сповна». Репортаж з єдиного в Україні заводу, де виготовляють пожежні танки
- Дім для всіх. Як живуть мешканці Спільноти взаємодопомоги «Оселя»
- Штучна шкіра та вправність рук. Як у Львові рятують дітей і дорослих з опіками
- Як живеться під дахом Першого театру
- «Ало, що у вас трапилось». Репортаж із диспетчерської Центру екстреної меддопомоги у Львові
- Конструктор для дорослих. Як у Львові ремонтують і модернізують літаки-винищувачі
- Музей залишених секретів. Історія гуцулки, яку відвідували митці і політики
- Смак дитинства упродовж пів століття. Як у Львові працює фабрика «Світоч»
- Де живе львівський Лускунчик. Історія склодзеркального заводу у Львові
- Як у Львові терміново розгортають новий Covid-корпус. Фоторепортаж
- Перше правило – мовчати про коронавірус. Як переживають карантин бездомні у Львові
- «Сьогодні я не поцілую тебе на ніч». Репортаж із Covid-відділення у Львові
- Зробити поле для гольфу своїми силами? Подорож до амбітної та історичної Сколівщини
- «Ти роботу собі нормальну знайди!» Як це працювати контролером у трамваях Львова. Репортаж
- Чи можна заразитись туберкульозом у трамваї? Репортаж із львівського Центру легеневого здоров’я
- «Не будіть у нас звіра!». Як у Львові минув діалог влади і громади. Репортаж
- Волонтер з Донецька, пані Лавра з Чупринки. Репортаж з Маршу нескорених у Львові
- Хто більше любить Україну? Як Порошенко і Вакарчук одночасно агітували у Львові. Репортаж
- З'їли і не заплатили. Як минув день довіри у ресторанах Львова. Фоторепортаж
- На шпацер з наукою. Як у Львові на вечір ожили відомі вчені
- У бібліотеку через інстаграм. Для кого працюють львівські медіатеки
- Невідкладна допомога парасолькам. Фоторепортаж із львівської майстерні «Айболить»
- Вдихни і співай. Як живе львівський ансамбль незрячих «Струмочок»
- Передайте далі. Репортаж із львівської маршрутки
- Купити гамак, вишиванку і козу. Фоторепортаж із Косівського ринку
- Яким буде сміттєпереробний завод у Львові. Приклад Польщі
- Три по піісят. Репортаж із совкових барів Львова
- Не заходьте за стрічку! Репортаж із відкриття Бескидського тунелю
- Останній дзвоник у російській, українській та польській школах Львова. Репортаж
- Буки Розточчя. Як дбають про природну спадщину ЮНЕСКО поблизу Львова
- Друг на годину. Фотопрогулянка з песиками з ЛКП «Лев»
- День Валентина у Львові. Дев'ять теплих фото і одна історія про кохання
- Потопити «човників». Репортаж із черги на пункті пропуску в Шегинях
- Чекаючи на господаря. Фоторепортаж із притулку для тварин «Милосердя»
- «Скоро нас спишуть». Як помирають книжки в бібліотеках
- Львівський Шанхай. Фоторепортаж із блошиного ринку
- Сварог на Знесінні. Як живуть львівські рідновіри
- Три «К» для перезавантаження Центру Довженка на Сихові
- Конституція Левандівки. Як культурний центр «Супутник» розвиває район
- «Усі хочуть працювати розумом, а не мітлою». Чотири історії львівських двірників
- «Раніше звідси лише вперед ногами виносили». Перезавантаження Органного залу
- Нецифрові технології. Фоторепортаж із графічної майстерні Академії друкарства
- Розкраєні. Як село на кордоні стало торговельною хвірткою до Євросоюзу
- Безпритульні, притульні. Як живуть вуличні собаки в Україні та Польщі
- Хоспіс, а не вмиральня. Як піклуються про смертельно хворих в Україні і Польщі
- Щось таке справжнє. Як в Україні й Польщі відроджують традиційну музику
- Життя, смерть, шахта. Як ведеться гірникам Львівщини та Польщі