Визначитися з пріоритетами. Отець Юстин Бойко про майбутнє Шевченківського гаю
Музей народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького та Свято-Іванівська лавра Студійського Уставу Української греко-католицької церкви сусідують уже понад двадцять років, від часу повернення ченців до своєї обителі. Питання співжиття та спільного розвитку монастиря та музею є важливими для обох сторін. Нещодавно Львівська міська рада схвалила стратегію розвитку музею на найближче десятиріччя, а студити провели міжнародну конференцію, підсумком якої стала візія розвитку лаври та її співпраці з музеєм. Про те, як бачать студити майбутній розвиток свого монастиря та музею, Tvoemisto.tv розповів керівник Постуляційного центру монастирів Студійського уставу отець доктор Юстин Бойко.
Отче, якою є історична база для співпраці Свято-Іванівської лаври з музеєм імені Климентія Шептицького?
Сам факт співіснування на одній території Свято-Іванівської лаври і Музею імені Климентія Шептицького є унікальним явищем, аналогів якому в Україні немає. Лавра є релігійною структурою, а музей – науково-культурною. Обидві мають статус юридичних осіб. І якраз особливість, я б так назвав, «львівського явища» у Шевченківському гаю полягає в тому, що такий симбіоз співжиття релігійної і культурно-освітньої сфер життя був історичним і від початку задуманим, а не ситуативним чи примусовим. І для того, щоби це зрозуміти, потрібно зробити невеличкий історичний екскурс.
1 квітня 1927 року митрополит Андрей видав грамоту про заснування лаври на Знесінні і передав їй величезні посілості та нерухомість. Водночас він доручив монахам як першорядну ціль їхньої зовнішньої праці виховання української молоді у християнському дусі. Вони повинні були робити це через катехизацію, провадження богословських та іконописних шкіл і ремісничих майстерень. Очевидно, що центральним місцем кожного монастиря є церква, на спорудження якої митрополит у згаданій грамоті заснування також передбачив відповідні кошти.
Але 1930 році справа будівництва монастирської церкви набрала зовсім іншого розвитку. За порадою директора національного музею у Львові Іларіона Свєнціцького та знавця української дерев’яної архітектури Михайла Драгана, митрополит Андрей вирішує не будувати нового монастирського храму, а перенести до Свято-Іванівської лаври якийсь старовинний храм. Вибір випав на церкву святого Миколая Чудотворця з села Кривки з 1763 року, яку селяни на прохання митрополита погодилися передати монахам, оскільки збудували на той час для власних потреб новий храм. Перенесенням та встановленням на новому місці храму займався брат митрополита архимандрит Климентій. Таким чином цей храм став головним монастирським храмом Свято-Іванівської лаври та першим експонатом неофіційного музею просто неба.
Чому митрополит Андрей прислухався до вчених?
Виявлені на цей час архівні документи дозволяють нам із певністю сказати, що у львівському середовищі ідея музею просто неба набула розголосу в часі Галицької крайової виставки 1894 року. Проте весь час знаходилися якісь перешкоди для реалізації цього проекту.
Коли 1930 року Національний музей у Львові провадив велику перебудову через розширення виставкових площ та експозицій, визріла ідея все ж таки представити належним чином й українську дерев’яну архітектуру. Спочатку були різні думки навіть щодо місця розташування церкви з села Кривки. Але згодом члени товариства «Студіон», яке входило до складу правління національного музею, вирішили скористатися просторами володінь Свято-Іванівської лаври і перенести бойківську церкву саме туди.
Люди, які приходили сюди, могли і помолитися, і оглянути перлину бойківської дерев’яної архітектури. Саме з огляду на цю церкву в радянський час створили Музей народної архітектури та побуту, який від 2016 року носить ім’я його фактичного засновника – архимандрита Климентія.
Читайте також: У Шевченківському Гаю збудують сучасний візит-центр із паркінгом. Візуалізація
На початку 90-х років монахи-студити за згодою тодішнього керівництва музею відновили своє служіння у рідній монашій обителі. Перший договір про співпрацю між музеєм та лаврою був підписаний 24 березня 1990 року, задовго до проголошення Акту про незалежність України!
Звичайно, що вже на початках незалежності України шукали форми співпраці і співжиття між обома інституціями, але з різних причин до логічного завершення цей процес не дійшов. А тому зараз нам доводиться у короткі терміни вирішувати ті питання, які були заморожені майже 26 років.
Нещодавно виконавчий комітет ЛМР ухвалив нову стратегію розвитку музею до 2027 року. Яке місце у ній займає Свято-Іванівська лавра?
Стратегія розвитку музею існувала й раніше, тільки в ній жодним словом не згадувалося про існування на території музею Свято-Іванівської лаври, яка є юридичною особою. З нагоди 150-ліття від дня народження праведного митрополита Андрея ми вирішили привернути увагу до історії цього місця, а одночасно виправити прикру помилку в стратегії розвитку музею.
Першим кроком у цьому напрямку було створення у червні 2016 року спільної робочої групи, до складу якої увійшли представники Львівської міської ради та Львівської архиєпархії УГКЦ. Зі сторони міста групу очолив Андрій Москаленко, заступник міського голови з питань розвитку, а зі сторони Церкви – владика Володимир Груца, єпископ-помічник Львівської архиєпархії.
Головним результатом роботи спільної робочої групи стала пропозиція переглянути стратегію розвитку музею. 3 березня 2017 року виконком ЛМР вирішив розробити нову стратегію з урахуванням інтересів Свято-Іванівської лаври. Відповідальним за розробку було управління культури ЛМР, яке мало представити концепцію на розгляд до 15 травня цього року.
Ви подавали свої пропозиції?
Часу було мало. До травня відбулася одна зустріч за участю представників лаври. 2 травня до мене зателефонував Михайло Мороз, тодішній керівник управління культури ЛМР, і попросив подати письмові пропозиції щодо того, як Свято-Іванівська лавра бачить себе у новій стратегії розвитку музею. 5 травня я надіслав пропозиції в управління культури ЛМР, їх зареєстрували у ЦНАПі. Однак відповіді або зустрічних пропозицій ані я, ані лавра як юридична особа не отримували.
Оскільки минув уже встановлений термін подання тексту стратегії, я знову звернувся до управління культури з питанням про подальші кроки лаври у цій справі. Однак зі ЗМІ довідався, що 4 липня цього року, тобто напередодні храмового празника Свято-Іванівської лаври, музей організовує публічне представлення так званої «нової» стратегії розвитку в Українському католицькому університеті. Ані провід Лаври, ані я особисто не мали змоги взяти участі у цій презентації, тим більше, що на неї нас не запросили. Але ми все ж таки вислали одного з наших представників на цей захід, і він повідомив, що у «новому проекті» стратегії розвитку музею знову жодним словом не згадано монастир.
Таке нехтування вже досягнутими домовленостями змусило архиєпископа і митрополита Львівського УГКЦ Ігоря Возьняка, мене особисто та представників громадських організацій знову звернутися до львівського міського голови з проханням, а водночас вимогою, взяти під увагу у новому проекті стратегії розвитку музею інтереси Свято-Іванівської лаври. Адже, як я вже згадував, саме відсутність згадки про монастир стала головною причиною того, що виконавчий комітет Львівської міської ради вирішив переглянути наявну стратегію.
Врешті-решт незадовго до початку міжнародної наукової конференції «Засновники і монахи Свято-Іванівської лаври студійського уставу УГКЦ (1927-1946 рр.)», яка проходила у музеї 17-19 листопада цього року, до мене подзвонив Андрій Москаленко з пропозицією переглянути разом текст стратегії розвитку музею та ще перед початком заходу вийти зі спільною позицією та офіційно затвердити її. Десь близько двох тижнів ми разом із Андрієм Москаленком посилено працювали над спільним текстом стратегії. Тут хочу сказати, що з його сторони я постійно бачив і бачу бажання працювати конструктивно і по суті.
Що було нового в цьому документі?
У запропонованому робочому тексті чи не головний акцент ставився на будівництво візит-центру в музеї. Я ж наполягав на тому, що слід від самого початку закласти будівництво нового адміністративного корпусу, фондосховища, звернути увагу на реставрацію об'єктів, а вже потім думати про візит-центр. Знову ж таки, лавра також повинна мати свій простір розвитку, а монахи – відповідні приміщення для катехизації дітей, молоді, а також належні умови для життя. Адже після конфіскації майна монастиря радянською владою у головному корпусі розміщені адміністративні приміщення музею, а монахи мешкають у переобладнаному приміщенні колишньої монастирської пральні. Там є малесенька каплиця, трапезна і чотири кімнати розміром 2х1,8 м. Ось і ввесь простір для розвитку.
Читайте також: Як зміниться «Шевченківський гай» за наступні 10 років
Коли ми з Андрієм Москаленком напрацьовували текст стратегії розвитку музею, його постійно коригували юристи музею і ЛМР, відтак документ набув зовсім іншого звучання та інтерпретацій. У ньому, щоправда, про Свято-Іванівську лавру згадувалося, навіть і про те, що музей є спадщиною братів Шептицьких, але у кінцевому пункті реалізації цієї стратегії лавра отримувала тільки визнання та можливість задовольняти свої духовні потреби. Ось і все!
Тобто текст ухваленої «Стратегії розвитку музею до 2027 року» не закладає фундаментів розвитку лаври як унікальної церковної та історико-культурної інституції, яка збагачує сам музей.
Чи представники УКГЦ і лаври намагалися внести зміни в стратегію?
На зустрічі представників міста і архиєпархії ми пропонували відкласти ухвалення цього важливого документа хоча б на тиждень, щоб дочекатися пропозицій міжнародної конференції, про яку я згадував. Однак, представники міста наполягали чомусь на тому, щоб ухвалити рішення ще до початку конференції, 17 листопада. Що й зробили.
Андрій Москаленко телефонував мені перед ухваленням рішення і запевняв, що у грудні ми зможемо спільно відкоригувати її текст та вийти на спільну позицію. Сподіваюся, що це станеться.
Керівництво музею проводило консультації зі студитами, перш ніж розробляти стратегію?
Попри нелегкі відносини лаври з керівництвом музею, які чомусь загострилися з часу відновлення старого монашого цвинтаря, я намагався постійно контактувати особисто з директором Музею Романом Назаровцем.
Найбільшим досягненням останніх понад двох років у відносинах між музеєм і лаврою вважаю той факт, що між двома інституціями виник майданчик постійного діалогу. На рівні науковому – наукові конференції, які відбуваються вже вдруге. На рівні духовному – щотижневі Святі Літургії, на рівні офіційному – спільна робоча група між міською владою і Церквою, яка працює далі.
Чи представники Свято-Іванівської лаври подавали свої пропозиції щодо майбутньої співпраці? Як вони її бачать?
Одного разу в часі засідання спільної робочої групи хтось з моїх колег поставив мені таке саме питання: а чи Свято-Іванівська лавра має комплексне бачення гармонійного розвитку музею і монастиря? І мушу визнати, що на той час воно тільки формувалося. Але це питання мене торкнуло особисто і я почав аналізувати архівні документи монастиря, починаючи з 90-х років, щоб сформувати загальну концепцію.
Під час вивчення архівів мені стало зрозуміло, що раніше про таку концепцію й мови не могло бути, бо керівники музею часів незалежності і слухати не хотіли про існування монастиря на своїй території. Якщо монахам чогось удалося досягнути за останні 26 років, то це виключно тому, що або з владних кабінетів було дане добро на це, або безвихідна ситуація спонукала монахів включати інстинкт самовиживання і робити щось на власну руку.
Не бажаючи йти таким непевним шляхом, ми попросили львівського митрополита звернутися до міського голови Львова з проханням створити спільну робочу групу для офіційного вирішення всіх проблемних питань. Після більш як місяця спільної роботи я представив наше загальне бачення розвитку музею і монастиря, а у травні 2017 року подав деталізовані пропозиції. По суті всі вони разом зібрані знайшлися у резолюціях конференції, яка проходила в музеї 17-19 листопада цього року.
Можете розповісти про них детально?
Наші пропозиції співпраці з музеєм можна розділити на тактичні та стратегічні.
Стратегічна частина базується на тому, щоб офіційно визнати та інформаційно реалізувати кілька незаперечних історичних фактів:
1) Музей просто неба, який переріс у Музей народної архітектури та побуту у Львові, бере свої початки зі Свято-Іванівської лаври, заснованої братами Шептицькими 1 квітня 1927 року.
2) Офіційною датою заснування музею слід вважати момент, коли сюди було перевезено перший музейний експонат, церкву святого Миколая з села Кривки, яка 7 липня 1931 року була освячена на новому місці як церква Святої Софії-Премудрості Божої.
3) Свято-Іванівська лавра вважає особливим Божим благословенням, що на колишніх її землях утворився і діє Музей народної архітектури та побуту. Саме тому свою стратегію розвитку вона бачить тільки у духовній, науковій, культурній, соціальній, мистецькій співпраці з музеєм.
4) Свято-Іванівській лаврі дуже залежить на тому, щоб музей повноцінно розвивався як місце, у якому гармонійно поєднується сакрум і культура. В цьому одна з особливостей музею, яка сформувалася історично. Тому лавра і музей історично покликані до взаємної співпраці.
Монаша обитель повинна мати простір свого розвитку так само, як і музей. Але ми бажаємо, щоб цей розвиток обидвох інституцій, з огляду на особливість випадку, був затверджений офіційно у спільній стратегії розвитку. Через це ми подали такі тактичні пропозиції:
1) Надати Свято-Іванівській лаврі з усіма її складовими частинами статусу пам`ятки історії.
2) Опрацювати новий генплан музею та проект організації території, де передбачити простір для розвитку та діяльності Свято-Іванівської лаври.
3) Спорудити для музею сучасні адміністративний корпус та фондосховище, в якому можна було б належним чином зберігати музейні експонати. А також зосередитись на реставрації об’єктів музею просто неба.
4) За чітко встановленим графіком повернути лаврі у власність її колишній головний монастирський корпус для провадження духовної, культурної та катехитичної діяльності, а також для забезпечення побутових потреб монахів.
5) Укласти довгострокову угоду між музеєм та лаврою, у якій врегулювати питання взаємних відносин та парафувати її вищими органами місцевої і церковної влади.
Якою була реакція музейників та міської влади на ці пропозиції?
Після того, як ми вперше озвучили ці наші пропозиції в часі першого засідання спільної робочої групи, я побачив в очах музейників легкий шок і розгубленість. Їх можна зрозуміти, адже вони вже були звикли до таких відносин, які існували роками. Що є музей, який є власником і господарем всього, і є монастир, який якось діє на його території. І його можна толерувати до певного моменту.
Читайте також: Біля Шевченківського гаю у Львові з'явиться паркінг
Але від самого початку я був переконаний, що всі питання не вдасться вирішити миттєво і що важливо створити атмосферу діалогу і довіри між працівниками музею і монахами. На жаль, цю ідею не вдалося реалізувати через плітки та домисли, які поширювалися як туман полем. Зрештою, це проблема нашого суспільства, що ним переважно керують домисли, плітки чи наклепи.
У скорому часі, коли вже йшло до того, що Львівська міська рада присвоїть музею ім`я його засновника Климентія Шептицького, науково-методична рада написала на ім`я Романа Чмелика, голови Ради директорів музеїв Львова, дуже брудну за морально-етичним змістом скаргу, а той у свою чергу переслав її з відповідним коментарем усюди, куди вважав за потрібне. Суть скарги полягала в тому, що я бажаю захопити музей з усіма його багатствами. Більш абсурдного звинувачення у свій бік, та ще й зі сторони, здавалося б, інтелігентних людей я ще не зустрічав. Опісля цієї скарги почалися неофіційні прохання та розмови з компетентними людьми, щоб мене чимшвидше змістити з уряду настоятеля.
Ситуація, що склалася навколо Свято-Іванівської лаври і музею, спонукала мене до переосмислення стану культурного та духовного життя у нашому місті. На моє глибоке переконання, культура Львова переживає зараз не найкращі часи. Передовсім тому, що дехто не може зрозуміти, що на культурі не можна заробляти. Культура є виразом стану душі, а водночас кузнею душі народу. І творити її можуть тільки ті, які у своєму житті керуються фундаментальними християнськими чеснотами – вірою, надією і любов`ю. Рідною ж сестрою культури є духовність. Без неї культура або гине, або перетворюється на невідомого монстра, який, замість окрилювати людину, впроваджує її у стан великого пригнічення, самотності, несприйняття ближнього та розчарування. Для мене особисто ця ситуація є лакмусовим папірцем, який наочно показує стан діалогу культури та духовності у нашому місті.
Чи зверталися представники Церкви до міської влади з проханнями повернути монастирські землі повністю чи бодай частково?
Від самих початків, відколи монахи-студити повернулися до обителі у Шевченківському Гаю, монастирський провід неодноразово звертався спочатку до обласної, а опісля й до міської ради з проханням не про повернення земель, а про надання лаврі простору для розвитку, але завжди у контексті розвитку музею. Першим, хто у серпні 1992 року звернувся з таким листом до влади, був блаженної пам’яті Глава і Отець УГКЦ Мирослав Іван кардинал Любачівський, а невдовзі такого ж листа надіслав митрополит Володимир Стернюк.
У відповідь на ці два звернення 27 липня 1993 року у Львівській обласній раді відбулося спільне засідання робочої групи, у якому взяли участь як представники влади, так і представники Церкви. Результатом їхніх домовленостей був спільний протокол, згідно з яким обласна рада надавала кошти на розробку проекту та спорудження нового адміністративного корпусу і повертала монахам монастирський корпус, у якому до сих пір розміщуються адміністративні приміщення музею. Для цього були виділені кошти, однак далі спільної декларації справа не рушила.
Після цього ситуація розвивалася ситуативно, в залежності від того, хто очолював музей. Проте численні і регулярні звернення не дали бажаного результату. Та монастирський провід не опускав рук, і 2011 року Львівська міська рада узаконила через суд перебудову колишньої монастирської пральні та передала її у власність лаврі.
Від червня 2016 року ми працюємо у форматі спільної робочої групи, завдяки якій вирішено дуже важливі практичні питання. Ми сподіваємося, що цього разу міська влада все ж таки почує нас і зробить відповідні кроки. Та ще раз наголошую: головною ціллю Свято-Іванівської лаври є те, щоби це унікальне місце у Львові в усій своїй повноті служило громаді нашого міста.
Як монахи-студити ставляться до того, що місто схвалило великі будівельні роботи на території музею і, відповідно, поблизу монастиря?
Музей є справді унікальною інституцією не тільки в Україні, але в цілій Європі. Тут зосереджена найбільша кількість сакральних пам’яток архітектури. Логічно, що музей мусить розвиватися, а розвиток кожної інституції пов'язаний з будівництвом нових адміністративних приміщень, культурно-освітніх майданчиків та фондосховищ.
Читайте також: Бджоли, гончарі, весілля. 10 фактів про Шевченківський гай
Усі вони покликані оживотворювати культуру нашого Народу, щоб вона промовляла до сучасного покоління, особливо молоді і дітей. Музей є своєрідною школою, у якій молодь не тільки вчиться старовинним традиціям, але зростає у цінностях, якими віками жив наш народ. Усі ті цінності виросли на християнському ґрунті. І тому плекання християнських традицій відображає головну ідентичність нашого музею, який постав на основах монашої обителі Свято-Іванівської лаври.
На вашу думку, наскільки музею потрібен візит-центр із низкою закладів громадського харчування?
Коли мова йде про візит-центр у такому форматі, як його представило керівництвом музею, тут не все так просто. Адже у проекті левову частку площі планується виділити під заклад громадського харчування.
Головною мотивацією спорудження візит-центру є те, що люди, які приходять сюди, не мають де перекусити. У цьому є рація. Проте основне завдання музею полягає не в тому, щоб задовольнити усі потреби відвідувача. Знову ж таки, потрібно взяти до уваги, що музей знаходиться не на окраїнах Львова. Якщо облаштувати добрий доїзд до музею, то відпаде потреба у спорудженні аж так великого закладу громадського харчування.
До того ж, потрібно визначитися з пріоритетами. Можна було б думати про такого роду заклад, коли б музей був би довершений, закладені всі етнозони, відновлені всі пам’ятки дерев`яної архітектури, які волають про порятунок.
А з огляду на практику останніх років із незаконними забудовами у Львові і перенасиченість міста закладами громадського харчування в мене виникає багато питань до цього проекту. Але це моя особиста позиція. Я просто не розумію логіки будівництва візит-центру, коли музей не є довершеним. Якщо цей заклад стане родзинкою музею з розкішним закладом громадського харчування, то я переконаний, що багато людей, які приходитимуть сюди, головним об’єктом екскурсії виберуть саме бар чи ресторан у візит-центрі. На жаль, досить часто такими дуже приземленими цінностями живе немала частина нашого люду.
Натомість музей покликаний творити атмосферу, у якій людина могла б краще пізнати та освоїти духовну та культурну спадщину нашого народу. А вона є дуже багатою і може багато в чому допомогти сучасному суспільству у його боротьбі за кращі ідеали.
Запитував Тарас Базюк
Фото надав отець Юстин Бойко та з його сторінки в соцмережі "Фейсбук"
Інтерв'ю Твого міста
- Кожна 5-6 пара в Україні безплідна. Інтерв’ю з директоркою перинатального центру
- Які об'єкти на Львівщині пошкодили ракети. Розмова з головною архітекторкою області
- Що зміниться для пацієнтів. Інтервʼю про медицину Львівщини
- Андрій Садовий: «Зростання економіки – це кількість будівельних кранів у місті!»
- Що на Львівщині з ППО, мобілізацією та економікою. Інтерв'ю з Максимом Козицьким
- «Кожен має бачити з вікна хоч би три дерева». Розмова з очільницею управління екології
- «Запровадити е-квиток у Львові з першого грудня – цілком реально»
- «Мені не соромно за формат забудови у Львові», – головний архітектор
- Про нові маршрути, е-квиток і брак водіїв. Інтерв’ю з керівником управління транспорту Львова
- Що у Львові з транспортом. Інтервʼю з директором департаменту мобільності
- Хто і як набирає працівників Львівської міськради. Інтерв'ю з керівницею управління персоналом
- Чим займається ЮНЕСКО в Україні. Розмова з головою українського бюро
- «Ніколи нічого тимчасового». Французький архітектор про Львів та відбудову
- Святослав Літинський: Ця війна на роки, а ми витрачаємо мільйони на ремонти
- «Ви не відбудуєте країну лише завдяки грантам». Інтерв’ю з Меліндою Сіммонс
- Що чекає на Львів. Інтерв’ю з Андрієм Садовим
- Давньоукраїнська минувшина Львова абсолютно відрізняється від тої, яку нам подають. Інтерв’ю
- Нам допомагали волонтери, військові. Як Центр зору доставляв оптику у час війни
- Хліб може подорожчати на 50%, а от картоплі маємо вдосталь, – експерт аграрного ринку
- «Українці не люблять ходити в українські ресторани». Дмитро Борисов про нові заклади у Львові і плани на Європу
- «Усі держави закріплювали незалежність у війні», – Ігор Юхновський
- «Треба просто бути принциповим українцем», – Ігор Калинець про життя і війну
- «Хто не зможе вчитись, забере документи». Інтерв’ю з ректором Львівського медуніверситету
- «Це пропаганда, щоб пересварити людей». Інтерв'ю з Андрієм Садовим про мову, війну, Фрідмана
- «Мені соромно читати 10-ту статтю Конституції, де є потурання російській мові», – Ярослав Кендзьор
- «Хворі прибували безперервно». Інтерв’ю з лікаркою, яка пережила три епідемії та пандемію
- «Курорт заповнений на 40%». Інтерв’ю з міським головою Трускавця
- Скільки триватиме фаза виснаження та чи планувати відпустку? Пояснює психолог
- Важливо повернути дітей за парти. Лілія Гриневич про освіту та безпеку учнів під час війни
- «Це помста. Вони бачили, як добре ми живемо». Депутатка про Маріуполь
- Російська армія залишилась такою, як була. Історик про Львів, біженців та крах світового порядку
- Люди мають обирати. Юліан Чаплінський про забудову Львова після війни
- «Росія хоче спровокувати українські сили», – пресаташе Посольства США в Україні
- «Нас просто помножили на нуль». Інтерв'ю з ректоркою Університету банківської справи у Львові
- «Мене вразила історія кохання дідуся Шептицького». Наталя Гурницька про свій роман і таємниці
- «Я був шокований і зрозумів, що хочу зняти кіно». Олег Сенцов про свого «Носорога»
- Чому ростуть ціни та що буде з гривнею. Інтерв’ю з економістом
- Ворог не нападе, якщо буде спротив. Андрій Садовий та Максим Козицький про ймовірну загрозу
- «Не плутайте нас з партизанами». Розмова з керівником тероборони Львівщини
- «Усе не переробимо». Що відомо про сміттєвий завод, який почали будувати у Львові
- Чудо стається не просто так. Що варто знати про Миколая Чарнецького
- «Ми повністю переходимо під НАТівські стандарти». Священник про капеланство
- Військової справи вчитимуть усіх. В Україні починає діяти новий закон
- «Христос не може бути модерним». Іконописець про сучасне та сакральне мистецтво
- Вакцинація від Covid-19 в Україні є цілком законною. Розмова із юристкою
- «Я не збираюсь припиняти рятувати світ». Історія бійця Юрка Досяка
- Небажання вакцинуватися – це бунт проти держави в образі батька. Розмова з психологом
- Хочу, щоб моя музика зцілювала. Розмова з Соломією Чубай
- Дані шукали в архівах СБУ. У Львові презентували книжку про вірменів в історії Львова
- Дівчина з сусіднього подвір'я. Наталка Малетич – про невідоме життя Лесі Українки
- Дітей виховує не школа, – отець Сергій Тихон Кульбака
- Накопичуй сам. Розмова з міністеркою соцполітики
- «Він теж буває різний». Дослідник розповідає про іслам, якого ми не знаємо
- Чи актуально зараз будувати дерев'яні церкви. Розмова з архітектором
- Жадно жити своє життя. Ірена Карпа про те, як закохуватися і знову виходити заміж
- Чим вакцинуватимуть львів'ян. Епідеміологиня про вакцину від Covid-19 з Індії
- Такий тендер важко «зламати». Завод «Богдан» про автобуси для Львова
- Спочатку – комфорт, потім – історія. Вахтанг Кіпіані про історичні попит і пропозицію
- Чому в Україні локдаун ввели після свят. Ірина Микичак про Covid-19 і медреформу
- Львів – це не лише кава і шоколад. Ірина Сенюта про місію Почесної Амбасадорки
- Чому аудит – про розвиток клієнта та його прибуток, а не про витрати чи покарання
- Як створювати яскраві туристичні проєкти за ґранти. Досвід Тустані
- Квартирне питання на вересень. Як в часи карантину змінилися ціни на оренду житла
- «Людям можна говорити правду». Уляна Супрун про коронавірус, карантин та «золоту середину»
- «Коронавірус закрив нас у капсулах. І це, без сумніву, вплине на ресторанну культуру». Марк Зархін про бізнес і кухню
- Що буде з цінами на продукти. Розмова з власником «Шувару»
- Священник не допомагає, допомагає Господь, – отець, який править для хворих та медиків інфекційної лікарні у Львові
- Львів і криза. Де можна буде знайти роботу після карантину
- Музеї, бібліотеки чи все-таки ринки та перукарні. Бізнес-омбудсмен про вихід з карантину у Львові
- «Щоб люди знали, як вони звучали колись». Дослідниця народної музики про гаївки на Галичині та в Україні
- Першими полетять лоукости. Директорка Львівського аеропорту про кризу і найближчі перспективи
- Що буде з плащаницею та як правильно освятити паску вдома. Роз’яснення
- Іноді мої учні печуть солодощі, а не вчать математику – львівська вчителька про дистанційне навчання
- «Я розумію свою місію». Лікар зі Львова розповів, навіщо поїхав в Італію
- Як на Львівщині масово тестують на коронавірус. Степан Веселовський про тиждень перший
- Юрій Назарук: Ми прийняли рішення припинити думати так, як завжди
- Ми маємо шанс уникнути епідемії. Науковиця про дію коронавірусу та його мутації
- Сидіть вдома – це не грип. Медик лікарні у США про роботу під час пандемії коронавірусу
- Молитва долає всі віддалі. Владика Володимир Груца про освячення пасок і сповідь онлайн
- Як зміниться Львівська лікарня швидкої допомоги. Олег Самчук про ребрендинг та all inclusive
- Запитайте у партнера про здоров'я родичів та водіть дитину в садок. Поради лікаря про імунітет
- «Такого в житті ми більше не побачимо», – екіпаж про повернення українців із Китаю
- У Львові погане повітря не через затори, – Олександра Сладкова
- «Це як годинник, що сильно відстає». Чи доцільно в Україні змінити дату святкування Різдва?
- У Раді їх жартома називають «зелений ксерокс». Олег Синютка про владу, Порошенка та Львівщину
- Хвороба-детектив. Як діагностувати ревматизм та навчитись з ним жити
- Куди веде Україну Зеленський та чого від нього очікує Європа
- Портрет Шептицького на смітнику. Як священник у Львові рятує пам’ятки
- Двері нашої Церкви відчинені, – владика Димитрій про Томос та Московський Патріархат
- Транспорт, кредити та сміття. Валерій Веремчук назвав основні виклики Львова
- Податок для культури. Юлія Хомчин про стратегії розвитку львівської культури
- Не намагайтеся уникати помилок. Ігор Стояновський про життєвий вибір та реформу медицини
- Андрій Садовий: Львів отримає той, хто матиме потенцію керувати
- Ходіть в музеї – там не страшно. Як музеям стати дружніми до дітей
- Богдан Коломійчук: Львів – не лише місто пива та кави, а й кримінальної культури
- Один власник – одна аптека. Чому десятки українських аптек можуть невдозі закритись
- Успішна медреформа – це довше життя. Як зробити охорону здоров’я ефективною
- План по відлову «зайців». Як насправді працюють львівські контролери
- Поява !Fest – це наслідок того, що робило середовище «Дзиґи»
- Тетяна Романовська та її рекорди у львівському аеропорту