Школа має так організувати свою роботу, щоб кожен учень міг знайти себе у тому, що вважає цікавим.

Чи справді школам потрібен 3D-принтер, віртуальна реальність та як використовувати інтернет речей розповів співзасновник компанії EdPro Андрій Табачин під час фестивалю освіти «Вчителі майбутнього», який днями пройшов у Львові.

Tvoemisto.tv наводить основні тези з його презентації.

3D-принтер

Попри велику популярність 3D-принтерів, цей інструмент не є користувацьким і потребує спеціальної підготовки.

Це обладнання можна застосовувати для друку географічних об’єктів. Наприклад, об’ємний рельєф можна ретельніше досліджувати: проводити експерименти із водою, як заводнюється територія і чи загрожує підтоплення розташованим на ній будинкам. Очевидно, що паперові макети не дають такої можливості. У Тернопільській області в одній зі шкіл надрукували карту замків області, завдяки якій вивчають їхню історію.

Ще один популярний спосіб – друк математичних об’єктів, які складно сприймати на папері. Це можуть бути дроби, складні геометричні фігури, графіки, які можна співставляти один з одним, простіше аналізувати і цікавіше сприймати в об’ємному вигляді.

Завдяки спеціальним програмам можна оживляти дитячі малюнки, і далі працювати з ним в об’ємному вигляді.

Викликами 3D-принтера є  те, що він вимагає спеціальної підготовки для роботи у специфічній програмі для побудови моделі, яка враховує технологію шарового друку. Працювати з програмою можуть діти не молодші 10-12 років. Саме обладнання доволі шумне, під час роботи матеріал виділяє запах, тому приміщення має бути просторим та добре провітрюватися. Друк може бути дуже тривалим у часі, а об’єкти можуть вдаватися далеко не з першого разу. Принтер може зупиняти друк на половині, тому треба бути готовими до великої кількості зіпсованого матеріалу. Друк складних моделей може тривати 8-10 годин. Тому це не обладнання на один урок, а технологія, яку можна застосовувати у тривалих шкільних проектах, де побудова самої моделі є одним із етапів.

Цю технологію вже використовують у львівських школах: минулого року закупили 38 3D-принтерів.

Читайте також: Надрукуй собі що завгодно. Навіщо потрібні 3D принтери у школах

Доповнена і віртуальна реальність

Віртуальна реальність переносить у нову обстановку, дозволяє взаємодіяти та навіть відчувати об’єкти в цьому просторі. Технологія передбачає перебування у спеціальному шоломі.

Ці технології можуть застосовуватися для віртуальних подорожей. Одним із найпопулярніших інструментів є Google Expeditions. Він дозволяє всьому класу одночасно переноситися на конкретну сцену. Діти знаходяться у шоломах, можуть об’ємно сприймати віртуальну обстановку та роздивлятися усе по сторонах, і при цьому чути голос вчителя із розповіддю про події чи об’єкти. Вчитель керує процесом, а також може «переносити» клас  від однієї сцени до іншої, розповідаючи про події у розвитку. Наприклад, вивчаючи соціальну відповідальність, діти подорожують різними країнами світу, переносяться до Індії, країн Африки та дивляться, як живуть там люди.

Також існує технологія відео 360. Це відео, зняте спеціальною камерою, яке можна завантажити на Youtube чи іншу платформу, і дивитися завдяки спеціальним окулярам, які не є дорогими. Відео такого формату дає змогу роздивлятися події з різних ракурсів, ніби перебуваючи у процесі.

Доповнена реальність працює із простором, у якому ви перебуваєте, наприклад, домальовує нові об’єкти на столі, за яким ви сидите, чи у книзі. Їх можуть зчитувати спеціальні шоломи із прозорими моніторами або спеціальні програми у планшеті чи смартфоні. Так звичайна книга стає цікавою грою.

Доповнену реальність також використовують на лабораторних роботах з фізики, хімії, біології. Низка сучасних гаджетів уже на апаратному рівні може розпізнавати поверхні і для доповненої реальності достатньо просто завантажити спеціальні додатки. Наприклад, так можна досліджувати анатомію людини, або заміряти відстані і площу.

Викликів такі технології мають досить багато. Це і велика вартість, і складність в обслуговуванні, якщо на кожного учня потрібен окремий прилад. Зараз майже немає спеціалізованого програмного забезпечення, адаптованого під українську мову.

Ще один виклик для VR – негативний влив на зір і подекуди вестибюлярний апарат. У львівських школах ці технології поки не використовують, але вже проводили тест-драйв обладнання.

IoT та робототехніка

Iнтернет речей (Іnternet of things aбо Iot) це в першу чергу датчики, які дозволяють зібрати дані для подальшого аналізу. Які дані та як аналізувати – це може бути дослідницьким проектом.

Робототехніка в першу чергу передбачає навчання програмуванню. Найпростіші роботи для дітей від 4 років складаються з кубиків, а складніші моделі вже передбачають як конструювання самого робота, так і його програмування. Робот може містити датчики, що впливають на його дії, тобто так можна поєднати дві технології.

Прикладом може бути проект з енергоефективності, коли у приміщеннях встановлюють датчики руху, відповідно до яких включається чи вимикається світло. Якщо є живий куточок з хом’ячками, датчик може контролювати наявність води, і доливати за потреби. У проектах кожен учень може виконувати свою роль: хтось буде програмувати, хтось склеювати датчики, хтось про це писати, хтось знімати відео, відповідно до своїх інтересів та талантів. Тоді кожен може бути залученим і максимально проявити себе.

Технологія вимагає проектного підходу та ефективного планування у навчанні, аби закуплена техніка не простоювала у шафі, а була максимально задіяна. Таке обладнання можна знайти у деяких львівських школах та спеціалізованих гуртках.

Інтерактивні панелі

Це великий екран із вбудованим комп’ютером, що може переміщуватися по класу чи між кабінетами залежно від потреб. Це демонстраційне обладнання, що дозволяє візуалізовувати тему через інтерактивні вправи, 3D-моделі, і не вимагає наявності приладів для кожного учня.

Викликом є потреба поєднувати сам прилад із програмним забезпеченням. Без наповнення панель стає звичайним телевізором чи проектором. Для навчання мають бути створені інтерактивні підручники, і цей процес ще триває. Також проблемою у застосуванні є поганий інтернет у школах.

У львівських школах вже є порядка півтори сотні таких панелей.

Читайте також: Е-школа у Львові: як технології перетворюють уроки на гру

«Наука трансформується від накачування дітей теорією до навчання через роблення. Я вважаю, що школа має так організувати свою роботу, щоби були міжзисциплінарні проекти, де кожен учень може знайти себе у тому, що вважає цікавим. У кожній школі має бути свій maker-space, де є 3D-друк, відеокамера, швейна машинка, робота з деревом тощо. Тоді у школі можна створювати цікаві та захоплюючі проекти», – підсумував Андрій Табачин.

Занотувала Зоя Красовська

Фото Альони Вишницької, Каті Москалюк та з відкритих джерел