
За кулісами: Львівський драматичний театр імені Лесі Українки
Першим у фокусі Tvoemisto.tv опинився театр імені Лесі Українки. Іменем великої української письменниці він називається лише з 2011 року, а до того був Львівським муніципальним театром. Нещодавно отримав нового директора – Олексія Коломійцева. Нині тут працює молодий, творчий колектив. Разом з керівником рекламного відділу Олею Мухіною, рудою усміхненою дівчиною, ходимо заплутаними коридорами величної п’ятиповерхової будівлі. Тут пахне творчістю та історією. Сходи привели нас до костюмерної...
ЗУПИНКА № 1 – КОСТЮМЕРНА: «В ТІЙ ВИСТАВІ ГРАЄ КУРТКА МОГО ЧОЛОВІКА»
Костюми якщо народжуються, ніколи вже не помирають. Про друге життя театрального вбрання ми спілкувались з Наталією Зайцевою – завідувачкою костюмерним цехом.
«Робочий день починається так – ми приходимо, якщо в цей день у нас є вистава, то ми до неї готуємось. Треба попрасувати костюми, поскладати, кожен перевірити, може, в когось ґудзик відірвався, треба підшити щось. Якщо залишилось декілька днів до прем’єри, то ми з художником підбираємо костюми. Буває, на виставу переробляють костюми зі старих: дещо дошивають, а взагалі на кожну виставу шиють нові костюми. Кожна вистава ж різна, коли казочка, коли доросла…», – розповідає вона.
Костюмер каже, що іноді актори бувають капризні і їм може не сподобатись костюм. Та все вирішуються полюбовно, особливо, якщо на тому наполягає режисер ;) Працюючи 18 років костюмером в театрі, пані Наталя, звичайно, встигла завести улюбленців.
«Я дуже люблю капелюхи, знатєте? Потім ми їх приміряємо! Я навіть колись грала у виставах, хотіла бути актрисою. Так що капелюхи – мої улюбені. А ще дуже люблю чоловічі циліндри. У нас є декілька циліндрів, вони мають різну форму. Є високі циліндри, є менші… я дуже чомусь їм симпатизую», – розповідає Наталія Зайцева.
В театрі є дві костюмерні. В одній зберігаються речі з діючих вистав, а інша – склад, же живуть всі костюми, що коли-небудь з’являлись на театральній сцені. Пані Наталія каже, що шукати костюми в незвичних місцях – то вже традиція.
А буває, що вони «приходять» до театру самі: «У нас є вистава, яку нещодавно поставили – “Вівісекція”. В ній грає куртка мого чоловіка... А ще моя мама колись працювала на заводі, і ми принесли звідти – сюди халат, – він теж грає у виставі. Ви знаєте, це друге життя наших речей. Один чоловік прийшов якось на прохідну, каже: “У мене є такий кітель, в ньому воював мій дідусь. Можна я віддам його вам в театр?” Він приніс кітель, він був такий… ніби ще вчора його одягали».
А ось тут якраз народжуються костюми. Пошивний цех, а на фото – робота над створенням нових образів.
ЗУПИНКА № 2 – ГРИМЕРНА: «БУВАЛО ТАКЕ, ЩО Я ВВЕЧЕРІ ЗАХОДИЛА САМА НА СЦЕНУ»
Трохи покружлявши коридорами, опиняємось у гримерці. Як і годиться, там зустрічаємо акторів. Марія Дзвонік – Мавка в «Лісовій пісні», Леся Українка у виставі «І все-таки я тебе зраджу» та Марчела у «Собаці на сіні» поділилась своїми уявленням про те, чим театр є для неї.
«Бувало таке, що я ввечері заходила сама на сцену... Звичайно, ти відчуваєш якусь іншу атмосферу, що відрізняється від тієї, якби ти зайшов у звичайний будинок… Він (театр, – ред.) такий і є, не те, що містичний... ти розумієш, що тут працювали такі актори, відомі актори, великі актори, і вони, як не крути, присутні десь тут, десь в цих стінах», – розповідає Марія.
Для неї театр – єдине ціле з командою, що тут працює: «Я завжди з радістю йду в театр, я завжди йду сюди, до своїх друзів, до сім’ї, де кожен є індивідуальністю. В мене тут нема ні з ким ні конфліктів, ні ситуацій якихось поганих... Для мене, що актор, що гример, що пастижер, що монтувальник, що художник – це всі такі хороші люди, і всі вони на вагу золота».
Але зараз в театрі нема ні пастижера, ні перукаря. Актори самі роблять собі макіяж та зачіски. Оля Мухіна розповідає, що раніше гример був, але зараз нема такої людини, яка б за ті гроші, які може заплатити театр, працювала на совість.
«Акторський склад потребує перукаря не на постійній основі, а такого, який буде приходити перед виставою і робити зачіски дівчатам. Тому що є вистава «Анатомія театру», де в них супер-модні накручені зачіски, підняте волосся, і це все потребує часу, і дівчатам треба дві години тільки готувати свій зовнішній вигляд, для того, щоб вийти на сцену», – розповідає Оля Мухіна. Крім того, каже, всю косметику також купують актори.
ЛАНЦЮЖОК, ЯКИЙ ВСІХ ПОВ’ЯЗУЄ
Такою людиною є помічник режисера Ірина Попівчак. Немає жодної людини в театрі, з якою їй не приходилося б мати справи. Її робота – координація всього процесу від початку до кінця.
Вона під час вистави:
· дає дзвінки
· скликає акторів на репетицію
· перевіряє, чи всі є на робочому місці
· перевіряє реквізит
· координує звукачів, освітлювачів, монтувальників
· пускає дим
«Також я веду зошит, в якому записую, хто грає у виставі. Вони кожного разу мають розписуватись за свій вихід. Якщо є такий день, коли тільки репетиції, – дивлюсь, які актори мають прийти, чи є вони на своєму робочому місці у потрібний час, – ну це не завжди буває J. Якщо їх немає – то в мене завжди купа нервів. В нас актори добросовісні, професійні, але вони страждають такою хворобою – запізнюються», – розповідає Ірина Попівчак.
ЗУПИНКА № 3 – БУТАФОРСЬКА
Далі рушаємо крізь сакральне місце – повз сцену, тихо, щоб не заважати репетиції – на найвищий поверх. Звідси відкриваються чудові краєвиди міста.
Велике, просторе приміщення слугує для того, аби виробляти великі речі для реквізиту. Ящики, коробки, афіші, драбини – все тут. Та в процесі майстрування тут можуть виникнути проблеми. Вода на п’ятий поверх не проведена, тож працівники стикаються з елементарними побутовими незручностями.
«Бутафорська робота – це трохи брудна робота. Ти вимазуєш як мінімум руки, але не маєш змоги їх тут же помити, маєш бігти на нижні поверхи. Підлогу помити, банально, так само люди носять сюди воду відрами», – розповідає Оля Мухіна.
Крім того, будівлі театру вже багато років. Вона потребує реставрації. Аби працівникам було безпечно ходити внутрішнім двориком, доводилось вдаватись до нестандартних рішень.
«Ми влітку закликали скалолаза, який лазив тут по стіні, скидав ті цеглини, які просто висіли. І він казав, що якщо скине ще одну цеглу, то впаде вікно. І нам дже прикро, що зараз в Україні немає розробленого, так званого «спонсорського» закону, який передбачав би якісь поступки чи пільги людям, які вкладають в культуру».
ЩЕ ДЕКІЛЬКА ОСОБЛИВОСТЕЙ, ПРО ЯКІ ВИ НЕ ЗНАЛИ
· Монтувальники час від часу грають на сцені – у виставах «Анатомія театру», «Дівка», «Вівісекція». Вони або просто ходять по сцені та виносять меблі, або ж грають роль монтувальників;
· У дворі театру живе собака на ім’я Муха. Вона там всезагальна улюблениця та серйозний охоронець
· Цього тижня в театрі повинні завершити будівництво душу, якого раніше не було
· Актори театру впевнені, що зіграти можна все.
P.S. Львівський драматичний театр імені Лесі Українки розташований на вул. Городоцька, 36. Початково це був «Католицький дім», зведений 1911 року за храмом святої Анни за проектом архітекторів І. Кендзерського та А. Опольського. У міжвоєння тут деякий час функціонував Малий міський театр, де ставилися камерні вистави. Після війни тут працював театр музичної комедії. Але за кілька років Львів втратив свою оперетку. 1946 року був створений Прикарпатський військовий округ (ПриКВО). Вже за незалежної України тривалий час театр працював як Драматичний театр Західного оперативного командування. У 2007 році він був ліквідований. З 1 січня 2008 році на базі розформованого театру ЗахОК засновано «Муніципальний театр». 25 лютого 2011 року Муніципальний театр заснував та провів Всеукраїнський театральний фестиваль «Ні, я жива, я буду вічно жити!», присвячений 140‑річчю від дня народження Лесі Українки. А вже 21 квітня цього ж року театр було перейменовано на Львівський драматичний театр імені Лесі Українки. Директор театру - Олексій Коломійцев.
Фото і текст Аліна Швидко.
Вибір Твого міста
- «Треба однією рукою відстрілюватися, а другою не упустити майбутнє». Юрко Назарук про допомогу військовим і школу
- «На щиті» замість «Груз 200». Як у ЗСУ позбуваються радянської спадщини
- Чи зросте вартість проїзду та як курсуватиме транспорт з осені. Розмова з Орестом Олеськівим
- Право на щастя. Історія подружжя, яке всиновило десятьох дітей
- Міста мають знати, що робити, якщо ракета влучить у ТЕЦ, – експерт
- «На Сихові розвиваємо молодь, яка не знає, чим зайнятись». Як працює центр Young Dovzhenko
- Громадський простір, комунальний ринок і ТЦ. Як зміниться локація на перехресті Петлюри – Садової
- Нам потрібно вижити. Павло Шеремета про руйнування мереж, втрати і бізнес
- Новий бізнес на Львівщині. Які галузі сьогодні є у пріоритеті
- Треба бути оптимістом. Юрій Андрухович та Генрі Марш про війну, творчість і українців
- Люди змінюють час, а не навпаки. Дорж Бату про новий роман «Коко 2.0»
- Знайшли чоловіка через відео на ютубі. Історія родини, яка евакуювалася з Лисичанська до Львова
- Маршрут двоколісним. Що цікавого можна побачити на шляху від Брюховичів до Жовкви
- Як росія створює псевдоукраїнські канали в Телеграмі і чим він небезпечний
- Полтва, можливо, найбрудніша в Україні. Що у нас з річками та чому це важливо для вступу в ЄС
- Як у вишах працюють військові кафедри і що варто змінити
- Проблема з укриттями. Як вчитимуться львівські студенти в умовах війни
- «Мусимо швидко перемогти, щоб українці повернулися додому». Яка ситуація з міграцією на Львівщині
- Бандерівська замість московської. Як Україна та інші країни перейменовують ковбасу, сир і пиво
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До Свірзького замку та ренесансного костелу
- Автомобілі подорожчають до осені майже на третину. Експерт про повернення мит
- Трамвай поїде швидше. Як може змінитися вулиця Вітовського у Львові
- «Маємо заявок на тисячу осіб щодня». Чому чоловікам стало важче перетнути кордон
- Що має виконати Україна, щоб увійти до Євросоюзу
- Зміна постачальника газу. Чому ми стаємо клієнтами «Нафтогазу»
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До старовинного села над річкою
- «Треба довести, що ми боремося з корупцією». Що дасть Україні кандидатство в ЄС
- Кава з душею і кардамоном. Історія херсонця, який у львівському парку варить каву
- «Можемо мати цілу генерацію невпевнених у собі дітей». Чим небезпечний російський YouTube
- Чи справді в Україні виник дефіцит техніки і яка ситуація на ринку
- «Здолає дорогу той, хто йде». Як переселенці на Львівщині знаходять роботу
- Що відбулося із УПЦ МП? Інтерв’ю з митрополитом Філаретом
- Російський бізнес у Львові та області. У кого можуть вилучити майно
- «Львів'яни – чудові», або Як переселенці з Маріуполя відкрили у Львові ресторан
- Потрібен сильний лідер. Як бізнесу долати виклики війни
- Добродії на пів мільйона, або Що відбувається у справі Матиса і Шпитка
- Шкодуємо, що не виїхали раніше. Історії дітей, яких рятують у Львові
- «Компроміс вичерпався». Історик про те, чому Україна вже не може святкувати 9 травня
- «Психопати сотнями не ходять. Йдеться про страшну ненависть». Дослідниця терору про злочини росіян
- «Бог залишив мене живою, тому мушу жити». Історія медсестри, яка підірвалася на снаряді
- Проблему з пальним можна вирішити, – експерт
- Несправжній Козак. Що буде із майном соратника Медведчука у Львові
- Великдень у Львові та селах відзначали по-різному. Старі фото та традиції
- Космічна магія Великодня. На згадку про писанкарку Ганну Косів
- «Такої кількості ще не було». Як волонтерська кухня передає паски на передову
- Купити авто в Європі. Як через новий закон виник ажіотаж на кордоні і ринку
- Історія повторюється. У чому феномен пісні «Ой, у лузі червона калина»
- Швидкі рішення, піт і сльози. Експерти про те, як відбудовувати Україну
- «Хто буде Карфагеном – Москва чи Київ?» Ярослав Грицак про війну за існування
- Важливо, щоб Папа не зустрівся з Кірілом, або Як Україні перемогти росію у Ватикані
- Львівщина може забезпечити сіллю пів України, але будуть проблеми з олією
- «Треба передусім назвати путіна злочинцем», – отець-доктор Михайло Димид про Папу, війну і жертви
- «Навіщо фінансувати культуру, коли війна?» У Львові оживає театральне життя
- «Господи, як я їх ненавиджу! Отак і скажіть». Священник про звірства росіян
- Маємо почати говорити про втрати. Психолог про втому та другий місяць війни
- «Недооцінювати загрозу білоруського удару не варто», – Остап Кривдик
- «Не хочу говорити однією мовою з окупантами». Історії переселенців, які перейшли на українську
- «Мова – це зброя, але не головна». Історик Ярослав Грицак про те, як росія нищила українську
- «Стане великим багатосферним хабом». Як Львів трансформується у час війни
- Як в Україні проходить загальна мобілізація та кого не призиватимуть
- «Якби я змогла забути російську, була б щаслива». Історія харків’янки, яка почала спілкуватися українською
- Залежить від заправки. Яка ситуація із пальним на Львівщині
- Дихати, тренуватися, гуляти і спати. Як переживати стресові ситуації
- Битва за Оперу. Що відбувається із конкурсом на директора головної сцени Львова
- «Це краще, ніж ховатися у підвалі». Львів’янки про те, чому вирішили проходити військовий вишкіл
- «Росія – ворог, який точно програє». Юрій Підлісний про загрозу і наступ
- «Українці скуповують не сірники і гречку, а зброю». Володимир В’ятрович про протистояння з Росією
- «Путін – божевільний, а Росія лежить у паралічі», – експрофесорка МДУ Олена Волкова
- Львівські готелі. Кому належать і чи є там російський бізнес
- Як убезпечити свій акаунт і що потрібно знати про ворожі хакерські атаки
- «Вимкнені телефони, є жива черга». Як працює Генконсульство Росії у Львові
- «Мій вітер повідчиняв усі вікна її життя». Історія кохання політв’язня Зеновія Красівського і правозахисниці Олени Антонів
- «Це загальноєвропейська справа». Іноземці, які лишаються у Львові, попри можливе вторгнення Росії
- «Замість страху та паніки моя відповідальність полягає в тому, щоб бути в Україні», – американець про те, чому він не евакуюється у США
- Усе почалось з пані Наді. Як бабусі з пансіонату «створили» власний бренд шкарпеток
- «Кожен має відчути нерв театру, тоді він успішний». Василь Вовкун про прорив у Львівській опері
- У Львові хочуть зберегти віллу «Сонячну» і відкрити тут музичну галерею
- Проректор, пластун та маркетолог. Історії тих, хто вже записався у Львівську тероборону
- Куди полетіти зі Львова. Еґер – вода, вино і соляна гора
- Львів і його райони. Звідки походять назви та де з’явились перші будинки
- Перехворіють усі. Завідувачка Covid-відділення вважає, що коронавірус може перейти в сезонну хворобу
- За два тижні львів'яни зможуть записуватися на військово-медичні навчання
- Як Винниківське озеро стало «басейном»
- «А хіба інші нації теж їдять сало?» Кілька думок про розвиток української кухні
- Раджу сісти і написати свій план. Психологиня про те, як не впадати у відчай через війну
- «Майдан не може вирішити все – ми мусимо вирішувати», – Мирослав Маринович
- «Був зруйнований, наче Троя». Як на Львівщині три родини викупили занедбаний палац і відновлюють його
- Куди полетіти зі Львова. Всі столиці Литви
- У пошуках свого коріння. Як віднайти предків
- «Остап знову збере усіх на Різдво». Як львівський художник гуртував у себе сотні колядників
- Різдво для Давидка. Історія маленького героя, якому вперше в Україні імплантували стимулятор діафрагми
- Він дуже поспішав жити. In memoriam Остап Лозинський
- Три історії львівських підприємств, яким допомогла COVID-19 Бізнес-клініка
- Чи зникне взимку сніг. Розмова із кліматологом
- Як українці святкують Різдво в Кракові. Фоторепортаж
- «Змінилося би все». Чи зможуть українці святкувати Різдво 25 грудня
- Історія Церкви святого Миколая у Львові, або Як змінювався храм часів XIII століття
- Кожна п’ята дитина відчуває страх, що на неї наїде машина. Як підвищити безпеку біля шкіл
- Їх застануть ще наші правнуки. Чому одноразові підгузки – це погано і як перейти на багаторазові