Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
Якось блогер Калеб Сімпсон зловив на вулиці Нью-Йорка лауреата Пулітцерівської премії в царині критики, письменника Джеррі Сольца (переклад його книги “Як стати митцем” вийшов у «Видавництві Старого Лева», 2022 р.). Показуючи свою квартиру-бібліотеку з автентичною нью-йоркською кухнею, на якій ніхто не готує, арткритик каже: «Ми не виходимо з дружиною. Ми відвідуємо 25-30 виставок впродовж тижня». Моя перша думка: як багато виставок у Нью-Йорку! І наступна думка: як добре, що у Львові можна за день-два обійти майже всі!
Як обрати, на що подивитися? Я звертаю увагу в цьому огляді лише на дві, в контексті планів на майбутнє. Мені йдеться про те, над якими питаннями після відвідування галереї варто замислитися, наприклад, що ця виставка привносить у світ ідей? Що додає локальному та глобальному світу мистецтва? Чим наповнює досвід авторів (мене цікавить не що хотів сказати автор, а як він це сказав)? І найважливіше – як виставка шліфує досвід глядачів?
Для першого огляду я обрала дві виставки, які відкрили наприкінці лютого: “Руїна та репродукції” Сергія Савченка в галереї “Дзиґа” (вул. Вірменська, 35) та “Земля” Юлії Долинської в “Іконарті” (вул. Вірменська, 26). Обидва проєкти рефлексують другу річницю повномасштабної війни та пропонують зовсім різні погляди на досвід її проживання.
Сергій Савченко “Руїни та репродукції”. Виставка триватиме до 13 березня
Репродукція руїн
Серія робіт Сергія Савченка “Руїни та репродукції” створена на основі оригінальних фотографій зруйнованих міст після Першої та Другої світових і сучасної російсько-української воєн: Льовен (1918 р.), Дрезден, Ковентрі, Варшава, Київ, Хіросіма (1945 р.), Маріуполь і Харків (2022 р.). Огляд картин великого формату утруднює вузький простір галереї, водночас цю близькість до поверхні полотна оцінять глядачі, які прийшли оцінити “жестовий експресіоністський спосіб нанесення фарб та інтуїтивне поєднання кольорів” Сергія Савченка. Припускаю, що серію готували для виставки в більшому експозиційному просторі, найімовірніше, для іноземних глядачів.
Ідея “Руїн та репродукцій” окреслена в описі, що складається з трьох цитат. Зокрема, в наведеній цитаті художниці Олени Турянської прочитується один із сюжетів: “Війна та розруха нищить будь-яку індивідуальність. Міський впізнаваний пейзаж перетворюється в однакову монотонну руїну, яка вже не має жодної особистості. Це символічно і притаманне теперішньому світові – руйнування й нівелювання індивідуальності як такої…” На перший погляд відсутність логіки в порядку розвішування картин у галерейному просторі (ні за хронологічним, ні за географічним принципом) створює ефект злиття розбомблених міст в одну тотальну руїну. Від цього стає страшно, адже це все відбувалося насправді. З уривка статті Олени Грабб, наведеної в описі виставки, дізнаємося, що руйнування в цих роботах автор закладає на технічному рівні: поєднує фарби на основі олії та води, від чого фарбований шар лущиться, тріскається, нищиться і розпадається.
Найвиразніша робота серії – живописна репродукція фотографії “Вид на Дрезден після бомбардування союзників”, 1945 рік . Саме її бачимо на афіші і в центрі виставки. Хто автор оригінальної фотографії? За яких умов вона була зроблена і як поширювалася? Чого ми не бачимо на цій світлині, що залишилося за кадром? У художній літературі бомбардування Дрездена описане в напівавтобіографічному антивоєнному романі “Бойня номер п’ять” американського письменника Курта Воннеґута (1969 р.). Часовий проміжок між цим художнім текстом і світлиною – чверть століття. На тривалу мовчанку в літературі звертає увагу німецький письменник та літературний критик Вінгфрід- Георг Зебальд у книзі “Повітряна війна та література” (український переклад вийшов у січні 2023 р. у видавництві IST Publishing, книжка доступна в Мистецькій бібліотеці на вул. Шота Руставелі, 8).
Якщо придивитись уважніше, виставка викликає низку питань.
Читайте також: Фільм, який отримав Оскар. Де подивитися «20 днів у Маріуполі»
Чи відчуваєте ви емоційну дистанцію до фотографій зруйнованих міст після Першої або Другої світових воєн? Чи знімки зруйнованих українських міст 2022 року чутливіші? Чи відстань у часі та просторі збільшує нашу емоційну дистанцію? Чи стаємо ми нечутливими до фотографій зруйнованих українських міст? Письменниця й теоретикиня фотографії С’юзен Зонтаґ у есеї “Для чого дивитися на страждання інших” припускає, що фотографії (додам – будь-які картинки) втрачають свій емоційний вплив, що частіше ми на них дивимося. Зменшення чутливості людини до фотографічних зображень вона називає десенсабілізацією. На мою думку, подібні мистецькі жести вчать глядацьку аудиторію дистанціюватися від віддалених у часі чи відстані подій. Чим обернеться нам у майбутньому втрата чутливості до зображень?
Виставка Юлії Долинської “Земля”. Триватиме до 17 березня
Заземлення
Проєкт Юлії Долинської “Земля” складається з чотирьох картин у техніці олійного живопису. В просторі невеликої затишної галереї виставка сприймається на тілесному рівні, коли відчуваєш, як проростає трава на підвіконні.
Спершу погляд затримується на роботах із образами чоловіка та жінки. Сюжет картини “На землі” спирається на текст американського антрополога і письменника Карлоса Кастанеди “Вчення дона Хуана”. Ми бачимо зігнуту спину чоловіка, який стоїть на колінах біля коренів дурману. Людина здійснює древній магічний обряд – ворожіння на ящірках. Художниця скрупульозно відтворює в найменших дрібницях описаний (і правдоподібно вигаданий) Кастанедою ритуал: “Потім дістань першу й поговори з нею. Перепроси її за те, що завдаєш їй болю, і благай допомогти тобі. Потім дерев'яною голкою заший їй рота. [...] Затягуй стібки туго. Далі скажи другій ящірці те саме і заший їй повіки. [...] Візьми ящірку із зашитою пащею і поясни їй, про що хочеш дізнатися. Попрохай її піти й подивитися для тебе, скажи їй, що ти мусив зашити їй рота, щоб вона поспішала назад до тебе і дорогою не розмовляла ні з ким іншим”.
Тоді погляд переноситься на картину “Над землею”. В центрі – планета Земля, навколо неї пояс із орбітального сміття, в якому обертаються понад 23 тисячі уламків. Слід людини в космосі. На орбіті в невагомості перебуває жінка у скафандрі, який щільно прилягає до тіла. Це одна з найновіших розробок космічної індустрії – BioSuit, спроєктована Лавою Ньюман. Її особливість полягає в забезпеченні життєвого тиску з допомогою компресійних ниток, вплетених у тканину. Космічний туризм є частиною реальності, в якій ми живемо. Розробники костюмів для орбітальних подорожей потребують нових матеріалів, технологій і дизайну. На картині ми бачимо найпрогресивніші досягнення науки поруч із найбільш негативним наслідком присутності людини. І чоловік (ми дивимося на нього згори вниз), і жінка (фронтально) перебувають у позі дитини: коліна зігнуті, підтягнуті майже до грудей. Якою ж маленькою виглядає людина на тлі великих наукових досягнень і досі не пояснених наукою таємниць! Ці два полотна написані в 2020 році, у розпал пандемії коронавірусу. Хоч якими далекими зараз видаються ці події, ситуація виглядала цілком апокаліптичною. Тоді здавалося, що через цей вірус ми опинилися на порозі кінця світу. З роздумів про кінець людства і про те, що залишиться по ньому – разом із найбільшими досягненнями та найприкрішими поразками, з'явилися ці образи жінки та чоловіка.
Читайте також: «Це диво, що вона збереглася». Олександра Сербенська про те, як нищили українську мову
Картина “У землі” – перша створена художницею після початку повномасштабної війни, такий собі геологічний зріз ландшафту. Художниця ставить крапку в цьому виставковому проєкті символічним зображенням золотої планети Земля, на якій чорним кольором окреслює контури України. В авторському тексті-замовлянні, вбудованому у дизайн виставки, Долинська звертає увагу на багатозначність слова “земля” в українській мові: “Ми, українці, кажемо “Земля” – і думаємо про всю планету. Ми кажемо “добра земля” – і думаємо про чорнозем. Ми кажемо “наша земля” – і думаємо про країну”.
Контекст галереї “Іконарт”, яка спеціалізується на сучасному іконописі, підкреслює сакральність золотого в картинах Юлії Долинської. Золотий переводить увагу глядача з матеріального в сферу нематеріального, колір і блиск у середньовічній свідомості існують пліч-о-пліч як земні, доступні, чуттєві образи вищого світла , тлумачить символіку золотого в іконописі польська історикиня мистецтва Марія Жепінська («Історія кольору в історії європейського живопису», 1979 р.): “Ми лише переживаємо зачарування очей багатством і мерехтінням кольорів і світла, зачарування, яке вводить психіку в стан споглядання, екстазу, стан, у якому релігійний захват нерозривно переплітається з наївним, суто чуттєвим захопленням”.
У цьому проєкті Юлія Долинська ніби окреслює тривимірну систему координат і “заземлює” глядачів. Осі “На землі”, “Над землею” і “В землі” визначають наше місце в просторі та часі: тут одночасно відбуваються макабричні магічні ритуали, найновіші наукові досягнення та найгірші прояви цивілізації, що давно вийшли за межі Землі, а ми, припнуті силою тяжіння до третьої від Сонця планети, боремося за чорнозем, із якого в цей момент проростає трава.
Олександра Кущенко, арткритикиня, дослідниця львівського мистецького середовища
Повна републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав. Часткова републікація тексту дозволяється за умови відкритого посилання на джерело тексту.
_____________________________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
Вибір Твого міста
- «Чому я залишаюсь у Харкові?» Розповідь волонтерки з міста, яке постійно атакують
- Чому у Львові не так, як у Відні, або Як урятувати громадський транспорт
- «Яблуко розбрату», або Що сталось у сихівській школі
- «Тут вирує своє життя». Чи потрібні старі ринки в середмісті Львова
- Чи варто терпіти біль голови. Розмова з неврологом
- «Заміни, заміни старенький трамвай». Як до Львова їдуть трамваї з Європи
- Чи можуть кияни викупити Житній ринок
- Психлікарню на Кульпарківській кардинально змінять. Інтерв'ю з директором
- «Важливо знати, що в тобі є доброго». Отець про піст, Папу та дофамінове покоління
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи