Це справжнє диво, що мова збереглась. Олександра Сербенська про те, як нищили українську

1940 0
Усе почалося з мови та людей. Без них не було б нічого. Без тих, хто не тільки мріяв про незалежність, говорив українською, а й всіляко її возвеличував. Напередодні Дня Незалежності Тvoemisto.tv провело опитування серед читачів, без чого б, на їхню думку, не було б незалежної України. Майже усі у відповідях зазначили, без наших сильних свідомих людей та мови. Попри цинізм і ницість комуністичної доби, за переконанням відомої львівської мовознавиці Олександри Сербенської, українська мова вижила.

Тривога, сподівання, але водночас віра, надія і величезний вихор почуттів. Саме так окреслила День проголошення Незалежності України львівська мовознавиця, докторка філологічних наук, професорка кафедри телебачення і радіомовлення Львівського національного університету ім. Івана Франка, членкиня Наукового товариства ім. Тараса Шевченка Олександра Сербенська. Спеціально для Тvoemisto.tv співрозмовниця розповідає свої спогади про родинне свято, красу української мови і мовлення та те, чому нам усім слід її возвеличувати.

Боротьба за незалежність

Поняття «незалежність України» у свідомості Олександри Сербенської пов’язана з багатьма фактами, явищами, подіями, яких за більш ніж 90 років назбиралося чимало. За її словами, це, насамперед, великі зусилля, шлях боротьби, роздумів про свою «хату», а ще благань і молитви до Бога. Це також людські страждання, кров та сльози.

«Мені здається, що кожен метр нашої землі просякнутий тією кров’ю за нашу волю. За те, щоб мати свою хату. У своїй хаті все кріпне: стає сильнішою сила духу і воля, викристалізовується правда. Стає менше зрадників і відступників, про яких так болісно говорив Іван Франко. Шлях до незалежності у нас тяжкий, хоч є свої проблиски і надії», – каже Олександра Сербенська.

Усі ці зусилля торкнулися й роду професорки. Сама вона з Тернопільщини, невеликого містечка Золотий Потік. Родина науковиці була велика і працьовита. Мати та батько працювали просвітниками, через те часто зазнавали утисків.

Читайте також: Олександра Сербенська: не достатньо знати, що українська – солов’їна

«Україністи-словесники мали іншу зарплату, аніж русисти-словесники. Ми, україномовні, завжди мали почувати себе гіршими. Але це не заважало нам звеличувати мову. Наприклад, у нашій сім’ї завжди панувала надія, пориви до України та всього українського. Пригадую, як батько збирав нас усіх і ми разом слухали, а потім співали «Ти воскреснеш, моя Україно», читали вірші Тараса Шевченка», – додає співрозмовниця.

Ще за радянських часів були речі і події, які свідчили, що українській мові відкритий шлях. На 20-30-ті роки саме припав період українізації.

Зокрема, у 1927 р. у Харкові відбувся з’їзд україністів. Зібралися, аби домовитися про єдиний правопис на всіх українських землях. Більше того – прийняли відповідну ухвалу, загальні принципи та все уклали в український правописний словник. Ним користувалася чи не уся діаспора. Проте у 1930 р. упорядника словника Григорія Голоскевича заарештували, а словник знищили. Академіку закидали, що у виданні є ворожі елементи, які спрямовують на відрив від російської мови.

Відтоді українцям довелось багато перевчовуватись – наприклад, відмовлятись від давніх форм. Зокрема, якщо у родовому відмінку іменники жіночого роду мали закінчення -и: радости, сміливости, то стало -і: радості, сміливості. Крім того, все було зорієнтовано на російський текст, де переважають пасиви. У російському варіанті об’єкт ставав суб’єктом, наприклад, «решение принимаются». Ці пасиви засіялися й у нас, хоч рішення не може само прийматися.

Довгий шлях до незалежності

Олександра Сербенська каже, що шлях до незалежності просякнутий стражданнями і кров’ю, Сибірами, тюрмами, таборами. Це сфера, яка окутує нашу землю, багата проханнями і благаннями на велику надію в те, що та Україна має бути.

Читайте також: Українська чи російська. Чому нам завжди потрібно шукати «кнопочку» ua

«30-ть років тому у День Незалежності була якась тривога і сподівання, але водночас віра, надія і величезна сума почуттів. Хтось може зверхньо казати, мовляв, незалежність українцям впала з неба. Ні, не впала! Мудра людина, яка хоч трохи знає історію, так ніколи не скаже. Бо цю незалежність ми вистраждали», – каже філологиня.

У той день, коли засідала Верховна рада і мали проголосити незалежність, у родині Олександри Сербенської припало одруження сина сестри – Олега Кочмара. Він одружувався з краєзнавицею Аллою Середяк.

«То був час не для ресторанів, тож зібралися вдома. Мій чоловік, який був істориком і працював педагогом, прикипів у сусідній кімнаті до телевізора та з нетерпінням чекав проголошення акту. Раптом він прибіг і радісно вигукнув, що незалежність таки прийняли. Всі дружно піднялися і проспівали «Ой, у лузі червона калина». Ми ще досі згадуємо образ тієї маленької здійсненої мрії. Це була неповторна хвилина, яка досі живе у нашій родині та пов’язана із певними зусиллями наших рідних за волю і незалежність», – додала вона.

Після проголошення незалежності майже відразу відновили Наукове товариство ім. Шевченка, де Олександра Антонівна була однією з перших його членкинь.

В Україну почали повертатися емігранти. Серед них – відомий українсько-американський мовознавець Юрій Шевельов. За його словами, це справжнє диво, що після усіх утисків, знущань та указів, українська мова таки збереглася.

Наша мова справді вижила. Але, як каже Олександра Сербенська, «такою зніченою, обчикриженою, не природною».

За радянських часів політика була спрямована на міксацію народів, аби згодом цим народом було легше керувати, та панував так званий метод батога і медівника або пряника, коли одним давали привілеї та високі посади, а інших «батожили» за будь-що.

Крім того, в той час мову оповив суржик. Його ніяк не позбудимося й досі. Саме слово «суржик» походить зі сільського господарства. Коли селянам не вистачало зерна, вони змішували ядра різних культур, збіжжя і все мололи. Саме цю мішанину й називали суржиком.

Читайте також: Фільми і концерти українською. В Україні запрацювали нові норми закону про мову

Як приклади, Олександра Сербенська наводить такі слова, як «голосувати одноголосно», що походить від російського вислову «голосовать единогласно». За словами філологині, українці мали використовувати слово «однозгідно». Те саме стосується вислову «только что». Російсько-український тритомник перекладає на «тільки що», хоч краще казати «щойно». Також є російське слово «застолье», яке українці перекладають на «застілля», хоч забувають про давнє слово «гостина».

І таких слів, за словами філологині, чимало.

«Вони приспані, але їх треба вишукувати і викорінювати», – додає співрозмовниця.

Польський поет та прозаїк, лауреат Нобелівської премії Чеслав Мілош називав мову радянських часів могилою для людського розуму і народу. Така мова, з його слів, звужувала мислення, заковувала в ланцюги і не давала вільно зарухатися в думці.

З прийняттям незалежності та думка, як каже Олександра Сербенська, зарухалася вільніше.

24 серпня 1991 року надзвичайна сесія Верховної Ради проголосила незалежність України

«Українська мова та думка вже не була такою скутою. Якщо раніше при розмові трьох, хтось один з них точно робив донос, то тепер почалися зміни. Хоча ми досі дещо скуті тим мовчанням і до кінця не відійшли від совковості та радянщини. Думка стала вільнішою і зарухалася, але присутня скутість мовлення», – каже Олександра Сербенська.

Особливо багатого і гарного мовлення ми досі, на жаль, не чуємо від політиків та можновладців.

Мова – це я

Українці загалом і львів’яни зокрема все більше використовують українських слів. Тому те, як розвиватиметься українська мова, залежить від кожного з нас, переконана мовознавиця.

«Ще Франко писав: «Мова росте елементарно – разом з душею народу», тому чим більше людина буде гарно говорити, роздумувати, висловлюватися, тим багатшою буде мова. Також треба думати над своїм мовленням. Це постійна праця та ключ до успіху в житті. Бо навіть коли є багата мова, а саме мовлення бідне, – це не добре. Окрім того, що треба знати мову, то ще й треба знати, що сказати», – запевняє Олександра Сербенська.

Тому, за її словами, маємо ще велике поле для праці. Чим давніше слово, тим воно багатше на різні відтінки. Саме тому, щоб показати філософію звуків рідної мови, вказати на інтонацію та те, що варто робити людині, аби її мова стала гарною та добре звучала, в Олександри Сербенської вийшла книга «Голос і звуки рідної мови».

Читайте також: Труднощі перекладу? Що не так із українською мовою у Львові

Хоч маленькими кроками, але люди все частіше звертають увагу на правопис слів. Наприклад, почали вживати слово «проєкт», замість «проект». Слово «священник» знову почали писати з подвоєнням. Також врегулювали правопис на позначення релігійних понять і почали писати їх з великої літери – Господь Бог, Богородиця. Натомість, у радянських словниках, писали з маленької.

Українці по-різному ставляться до мови як державної. Наша мова у порівнянні з іншими пострадянського союзу, зараз не у найгіршому стані, хоч проблем ще чимало. Наприклад, за словами науковиці, українська мова на щабель нижчому рівні, ніж естонська, латвійська, литовська чи польська, адже там віддавна запровадили знання державної мови і чиновники чи можновладці не дозволять собі говорити не державною мовою, на відміну від наших. Тим не менше, у нас краще становище, аніж у білорусів.

«Стан мови залежить лише від кожного нас, тому маємо ще багато працювати над тим, аби ставлення громадян до української мови було таким, як, бодай в Естонії, не кажучи вже про європейські країни. Лише праця, любов, надія і віра можуть зробити нашу мову незламною», – каже Олександра Сербенська і наостанок наголошує, щоб у кожній хвилині ми пам’ятали слова видатного Тараса Шевченка:

Свою Україну любіть

Любіть її… во врем'я люте,

в остатню, тяжкую мінуту

за неї Господа моліть.

Ольга Шведа

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

 

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!