Уранці Президент України Володимир Зеленський звернувся до українців, наголосивши, що держава вистояла «під численними ударами завдяки силі наших воїнів. Завдяки тим, хто не відступив, хто став щитом для своєї країни». Він підкреслив, що Україна пишається кожним і кожною, хто боронить державу, і зберігає пам’ять про всіх загиблих захисників та захисниць.

«Ми обов’язково збережемо те, за що вони боролися. Захистимо нашу незалежність. Не зрадимо наших героїв. Не зрадимо Україну. Вічна шана і світла пам’ять усім полеглим українським воїнам», — зазначив глава держави.

У цей день до Києва також прибули європейські лідери, зокрема президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн, щоб продемонструвати підтримку Україні у четверті роковини повномасштабного вторгнення.

На Майдані Незалежності сьогодні тихо, але відчувається внутрішня напруга. Люди несуть квіти до Алеї пам’яті, фотографи роблять знімки, а перехожі зупиняються, щоб віддати шану загиблим. Кожен крок містом нагадує про 24 лютого 2022 року — день, що змінив столицю назавжди.

Редакція «Твоє місто» зібрала спогади мешканців і гостей Києва, які пережили перші дні війни, а також їхні думки про сьогодення та майбутнє міста.

Спогади перших днів війни: Ксюша та Костя

Ксюша та Костя, подружжя киян, згадують перші години вторгнення. Костя розповідає:

«Я пам’ятаю той ранок, коли все почалося. Я розбудив Ксюшу і сказав: “Не лякайся, все буде добре”. Вона не знала, що станеться далі, і була дуже налякана. Потім ми намагалися зрозуміти, як виїхати з міста, і зрозуміли, що дороги забиті заторами. Багато ДТП, мости перекриті. Черги в магазинах були величезні — люди скупчувалися всюди, брали воду, їжу, намагалися підготуватися».

Подружжя виїхало з Києва через кілька днів після початку повномасштабного вторгнення.

«Було багато вибухів, і стріляли неподалік. Паніки як такої не було, але відчувалася нервовість. Люди намагалися залишатися спокійними, але одночасно всі були насторожені. Ми обрали дороги, що були доступні, і намагалися виїхати якомога безпечніше. Повернулися додому одразу після деокупації Київщини», — згадує Костя.

Про зміни у житті киян за ці роки подружжя каже:

«Окрім очевидних причин — відсутності світла, води, тепла — життя киян майже не змінилося. Але відчувається втома, інертність, обережність серед людей. Водночас ми стали сильнішими, загартованими. Ця війна зробила нас більш згуртованими та витривалими, змінила наш дух».

Пам’ять і необхідні зміни: Сергій

Сергій, працівник McDonald’s у Києві, розмірковує про уроки війни та важливість пам’яті:

«Важливо пам’ятати загиблих, тих, хто віддав життя за країну. Вони залишаться в наших серцях назавжди. Але пам’ять — це не лише сум. Це ще й урок, який має навчити нас бути готовими. Потрібно посилювати кордони, більше мобілізувати людей, проводити якісну військову підготовку, щоб така ситуація, як 24 лютого 2022 року, більше не повторювалася».

Про бажані зміни в Києві Сергій говорить так:

«Я хотів би бачити місто без корупції, де держава бере на себе відповідальність, а не люди чи волонтери. Щоб не доводилося постійно жертвувати власними ресурсами чи сподіватися на чужу допомогу. Київ має стати містом стабільності, де люди можуть розраховувати на державну підтримку».

Майбутнє Києва та уроки для киян: Андрій

Андрій, викладач, киянин, який живе в столиці все життя, розмірковує про майбутнє міста та уроки війни. На запитання, як він бачить Київ через п’ять років, він відповідає розлогим монологом:

«Я уявляю Київ відновленим, сучасним і безпечним містом. Багато будинків, що були пошкоджені або зруйновані, вже відбудують, а міські простори будуть комфортними для людей. Вулиці оживуть, але я сподіваюся, що ми збережемо пам’ять про ті страшні дні, коли місто страждало від обстрілів і вибухів. Київ має залишатися містом, де люди не бояться виходити на роботу, вчитися, жити. І важливо, щоб мешканці відчували силу громади, яка здатна відновлюватися і підтримувати одне одного».

Він також ділиться думкою, що сьогодні потрібно пам’ятати кожному киянину:

«Для мене головне — пам’ятати про єдність і про тих, хто віддав своє життя за нашу країну. Пам’ятати не лише загиблих військових, а й усіх людей, чиє життя змінилося назавжди через війну. Це день, коли треба замислитися про те, що свобода і мир — це не щось дане раз і назавжди. Ми маємо підтримувати одне одного, допомагати місту і країні відновлюватися. Тільки так Київ через п’ять років зможе стати ще сильнішим і красивішим».

Андрій підкреслює, що навіть у мирному повсякденні важливо зберігати пам’ять про минуле:

«Кожного разу, коли я проходжу повз Алею пам’яті, бачу людей, які тихо стоять, несуть квіти, згадують. Це нагадування про те, що ми повинні цінувати мир, свободу і власну стійкість. Київ через п’ять років — це місто, яке не забуває минуле і будує майбутнє на основі уроків війни».

Порівняння міст і відчуття атмосфери: Анастасія

Анастасія, стилістка, родом зі Львова, живе у Києві близько року. Вона ділиться спостереженнями про атмосферу міста:

«У Києві відчуваються сильніші обстріли, ніж у Львові. Люди стали більш стійкими: навіть після вибухів вони виходять на роботу, виконують свої справи. Але важливо, щоб не знецінювали біду людей у Львові — війна має об’єднувати, а не ділити. Не варто порівнювати, хто більше постраждав».

Анастасія також розповідає, як сьогодні відчувається річниця:

«Коли я вийшла на вулиці Києва, побачила, що люди морально переживають цей день. Багато людей біля Алеї пам’яті вшановують загиблих. Атмосфера спокою, але водночас і внутрішньої напруги. Люди тихо думають про минуле, але й сподіваються на мир і можливість жити спокійно».

У той же день своїм баченням поділився Андрій Любка, письменник і волонтер, який минулого місяця добровільно вступив до лав української армії. Він наголошує на унікальному досвіді України і його значенні для всього континенту: «Четверта річниця вторгнення. Час українізувати Європу. Українці виходили на революції, щоб європеїзувати свою країну. Але тепер настав час показати, що наш досвід стійкості, здатності захищати свою землю і зберігати оптимізм може стати прикладом для всіх».

Любка розповідає, що, вступаючи до армії, він розумів: підготовка і навчання — єдиний спосіб вижити і захистити близьких.

«Коли рушав на службу, дехто з моїх знайомих прощався так, ніби я вже загинув. Але відчуття підготовки, тренування і дисципліни надало мені впевненості та оптимізму. Українці — найбільші оптимісти серед європейських народів, навіть попри війну, бо розуміють: якщо гірше бути не може, попереду обов’язково кращі часи», — додає він.

Подібні думки підтримала Джамала, співачка та громадська активістка. Вона нагадує, що чотири роки війни змінили кожного українця, і що вистояти вдалося завдяки щоденній праці на фронті та в тилу, а також завдяки голосам тих, хто говорить про Україну у світі.

«Сьогодні Україна — це мільйони сердець, у містах під обстрілами і за тисячі кілометрів від фронту. Ми можемо втомитися, але не маємо права втратити один одного», — каже Джамала.

Попри чотири роки війни, кияни продовжують жити, працювати і підтримувати одне одного. Як кажуть самі мешканці, «ми стали сильнішими, загартованими» і «місто має залишатися місцем, де люди не бояться виходити на роботу, вчитися, жити». Річниця 24 лютого нагадує про важливість пам’яті: про загиблих, про уроки, які війна залишила, і про те, що свобода та мир — це те, що потрібно берегти щодня. І хоча життя міста змінилося, дух киян лишається незламним: вони згуртовані, витривалі і сповнені надії на мирне майбутнє.

Олександра Коляденко

Щоб отримувати актуальні новини Києва, підписуйтеся на наш Facebook.

«Твоє місто. Київ» – сучасне незалежне медіа європейської столиці. Ми пишемо про міську культуру, урбаністику, інфраструктуру, бізнес та людей, які змінюють місто на краще.