Фото Святослава Романа
Святослав Роман, львів’янин. 26 років. Автомобілі – це його пристрасть, їздити почав, як тільки дістав ногами до педалей батькових «Жигулів». Нещодавно реставрував своє друге авто – ГАЗ 21. Каже, вдалося зберегти 90% «рідних» деталей машини, якій вже 51 рік. Дуже любить цю машину, проте, руйнує стереотип про затятих водіїв своїм підходом до траснпортної проблеми Львова: вважає, що авто –це тільки купа заліза, якою не варто захаращувати центр міста.
Про перше авто
З 16 років я їздив (за кермом, – ред.) з татом, як це дозволяли правила дорожнього руху. Взагалі, машини були моєю пристрастю, тому на різноманітних майданчиках я почав їздти, як тільки почав діставати ногами до педалей. З 18 років їжджу сам.
Першою моєю машиною були татові «Жигулі» – «сімка». Вона у нас в сім'ї вже дуже давно. Машина була, тому я нею і захоплювався, мріяв на ній їздити. І їздив, доки не зробив цю «Волгу». Зараз це моя єдина машина.
Про машину мрії, яка стала реальністю
На цій машині я трохи менше двох років. Як вона до мене потрапила? ГАЗ 21 – авто дідуся моєї дружини. Ще з дитинства я мріяв про ретро-автомобіль. Захоплювався такими авто, любив з ними фільми, фотографії. На вулиці завжди прикипав до них, розглядав. 21-ша «Волга» мені завжди подобалась, вона така доступна – багато таких старих є у гаражах. І я думав, що колись собі таку куплю... І так співпало, що в дідуся тоді ще моєї майбутньої дружини в гаражі виявилась стара «Волга».
Вона була все життя тільки його машиною. Я – другий власник. На початку 90-х, коли подорожчав бензин, їздити було дуже дорого. Він – науковець, викладач, великих грошей не мав, тому просто поставив машину в гараж. Тобто, вона стояла останні 20 років, фактично, без виїзду. В останні роки гараж почав протікати, і вона була в жахливому стані, як гора металобрухту.
Я загорівся ідеєю її відновити. Тим більше, що вона не куплена в якогось дядька, це – авто сім’ї. Відновлення забрало близько двох років і багато терпіння, бо важко знайти майстрів, які таким займаються. Тим, що у майстернях, невигідно займатися такими машинами, бо це забирає багато часу, складно, вони не знають специфіки... Взагалі складно було знайти людей, які поставляться до тої машини так, як я б хотів. Певний час пішов на підбір і пошук деталей – по всій Україні і не тільки. Той результат, якого я хотів досягнути, потребував суттєвих коштів – кілька десятків тисяч...
Про ексклюзивні деталі
Тут дизельний двигун, споживає він порівняно небагато. Старий було невигідно залишати. Та й в контексті надійності – це складно. Але є такі затяті, як їх називають, волговоди, які повністю є прихильниками оригіналу і кажуть, що міняти щось в машині – ганьба. Може частково й можна з цим погодитись, але моя мета була не їздити раз в місяць якось в неділю, коли є настрій, а їздити кожен день, аби це була надійна машина, якою можна і в подорож поїхати... Для таких задач я був змушений переобладнати її, змінити «рідний» двигун та інші деталі, які відповідають за рух автомобіля. На оригіналі їздити дуже складно, це потребує багато сил – по догляду, ремонту. Оригінальні речі не є надійні... Утримання такого авто обходиться, як і утримання середньостатистичної потриманої іномарки, якщо відкинути придбання ексклюзивних деталей, що відбувається нерегулярно.
Ця машина 1963 року випуску. Майже всі деталі в інтер'єрі автентичні. Також багато хромованих речей – бампери, решітка – їх ніколи не міняли. Автентичні також номерні знаки. Є одна особлива річ – ключ, який зроблено на замовлення дідуся в одній з майстерень. Символом цього ГАЗу є олень, і ключик зроблений в формі оленя. Одного разу під час реставрації майстри мало його не загубили. Я не знав, як про це сказати дідусю... Але ключ знайшовся. Поки машина була в ремонті, я мріяв завести це авто, бо були іноді моменти, коли мені здавалось, що закінчити цей ремонт нереально...
Взагалі деталі та запчастини до такого авто діляться на дві категорії: те, що дешеве, його багато, але воно, зазвичай, не потрібне. А те, що треба – дефіцит і дуже дороге. Це – радянське авто, є ще російський ринок, який виробляє певну кількість деталей. Також є поняття нововиготовлених деталей до старих авто, на сленгу – новодєл. Наприклад, є чоловік, який в Білій Церкві робить безліч гумок, втулок, прокладок до цієї машини. Кілька видів запчастин виготовляють в Дніпропетровську, дещо – в Києві, дещо – в Сімферополі. Таке собі збірне українське авто (сміється, – ред.). Мало де збереглося оригінальне дзеркало, а тут воно є.
З реставрацією мені дуже допоміг мій друг, в нього таке ж реставроване авто, тільки червоне. Решта таких машин у Львові – повністю оригінальні. Їх використовують на весіллях. Або є й не дуже відновлені, далекі від ідеалу. Загалом таких ГАЗів у Львові кілька десятків, їх, здебільшого, тримають в гаражі.
Про автомобіль як груду заліза
Їжджу на ній сам. Це – специфічне авто, на ньому не так просто їздити. Воно велике. А дружина поки не має посвідчення водія. Та й не складалось якось так, щоб хтось сідав за кермо. І не тому, що я нікого не впускав.
Я живу в центрі і робота в мене в тут, тому я намагаюсь в центр нею не їздити. Хіба якщо треба вантажі доставляти в магазин, яким я займаюсь. Тоді я беру авто, стараюсь швидко все розвантажити, аби не паркуватись довго, і одразу відводжу його додому.
Я хоч і власник автомобіля, але великий прихильник ідеї, що місто є пріоритетним для пішоходів. А автомобіль – це груда заліза, яка возить одну людину. І не обов’язково ними (автомобілями) захаращувати весь простір...
Про подорожі на авто, якому півстоліття
Найдовша подорож цим автомобілем вже після реставрації була в Закарпаття. Загалом, близько 1000 кілометрів. Раніше дідусь далеко їздив, наприклад, в Латвію.
Цей автомобіль зовні максимально близький до оригіналу. Всередині – переобладнаний, стоять агрегати від німецького Mercedes, машина надійна.
Більшість на дорозі на моє авто реагує позитивно – махають, підморгують, пропускають, показують великий палець вгору, мовляв, «Класно!». Іноді навіть надокучливо, коли зупинишся на заправці чи десь на вулиці, люди підходять, щось розпитують. Складно всім відповідати, бо абсолютно однакові запитання. Але я сам на це йшов: маючи оригінальний автомобіль, треба бути готовим до уваги.
Інспектори ДАІ не зупиняють. Вони дивляться на авто, але коли приходить час махнути жезлом, напевно, просто забувають, замилувавшись (сміється, – ред.). Але, на щастя, після революції всіх почали менше зупиняти просто так. Я не порушую правил дорожнього руху, чому мене зупиняти?
Про мрії
Машина мрії? Знаходячись зараз всередині своєї машини, при ній я не можу сказати, що мрію про якусь іншу. Та й це буде неправдою. Я мріяв про цю, я нею задоволений. І, повірте, оці жарти водіїв, що машина – як жінка – це не зовсім і жарти. Я переконався, що як тільки почала завершуватись реставрація «Волги», «Жигулі» почали ламатися. Вона (машина, – ред.) ревнувала, відчувала, що я її можу кинути. Відчуваю, що вона зараз на мене ображається.
Щодо «Волги», мрію лише її вдосконалювати, є багато дрібниць, які хочу зробити... Міняти її не планую.
Про велосипед як альтернативу
В мене було кілька велосипедів, які в мене крали. Ніяк не зберуся купити знову. Я дуже довірливий і не намагаюсь щоразу прищіпати ровер. Проте крали саме ті велосипеди, які були пристібнуті.
Коли я жив на Сихові, то їздив на навчання та по всіх справах на велосипеді. Тоді ще не було свого бізнесу, і не треба було нічого возити. Хочу знову мати велосипед.
Про першого учасника проекту "Львів'яни та їх транспорт" та його Tesla читайте на Tvoemisto.tv тут.
Фото Святослава Романа та Tvoemisto.tv
