1. Українські учні виграють міжнародні освітні змагання, наші університети пишаються освітніми традиціями, але жоден з них не входить у першу чи другу сотню престижних рейтингів. Це знову повертає нас до питання нерозкритого потенціалу. Низька якість освіти, неконкурентноздатність, зношеність фондів, старіння кадрів – цей невтішний перелік проблем можна продовжувати. Разом з тим, Україна витрачає на освіту понад 7% свого ВВП.Це більше, ніж середній показник серед розвинутих країн. Отже, питання полягає не так у кількості, як у тому, в який спосіб ці кошти витрачаються. Постає замкнене коло: нерозкритий потенціал – низька якість – неконкурентноздатність – неефективне використання.
2.Найголовнішими досягненнями законодавчої реформи вищої освіти, що була започаткована влітку, стали гарантія автономії українських університетів та створення сучасних механізмів забезпечення якості у вищій освіті. Віднині ВНЗ самостійно формують свої програми та визначають, які саме дисципліни туди закласти. Більше того, щонайменше чверть від загального обсягу навчальної програми формуватимуть самі студенти, обираючи дисципліни, пропоновані різними кафедрами університетів.Водночас у багатьох склалося хибне враження, що академічна автономія – це самоціль. Ні, децентралізація процесів формування змісту навчання – лише засіб, який підвищує відповідальність менеджменту університетів, викладачів та студентів за якість вищої освіти.
3.Новий Закон "Про вищу освіту" вже скоротив кількість українських ВНЗ з 802 до 317. До кінця навчального року їх стане набагато менше 300. Ситуація на ринку освітніх послуг не дасть жодної можливості університетам ухилятися від вирішення невідкладних завдань: яким чином найкраще організувати навчальний процес. Неякісний ВНЗ приречений на зникнення з освітнього поля України.
4.З початку 2015 року українські вищі навчальні заклади та наукові інституції мають право обслуговуватися в банках. Це означає, що вони самі визначатимуть, як будуть витрачати кошти власного спецфонду. Однак завдання реалізації повної фінансової автономії змушують нас рухатися далі. Слід відмовитися від пострадянського ставлення до освіти, як до галузі, яка "нічого не вирощує і не виробляє", а тому цілком відноситься лише до витратних статей бюджету.
5. Всі наукові дослідження мають фінансуватися на відкритих грантових принципах з єдиного джерела (фонду), коли грантові пропозиції формуються разом університетами та академічними інститутами.
За матеріалами Української правди.
